Рішення

від 10.10.2022 по справі 530/744/22

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/744/22

2-о/530/55/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

10.10.2022 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Тараненко Т.І. , представника позивача ОСОБА_1 адвоката Тарана Р.Ф. розглянувши в м. Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Опішнянської селищної ради, юридична адреса: смт.Опішня, вул.Перемоги, 3, Полтавського району, Полтавської області; треті особи без самостійних вимг щодо предмету спору: Зіньківська державна нотаріальна контора, місце знаходження: м.Зіньків, вул.Дроздівська, 117, Полтавського району, Полтавської області; ТОВ "Околиця", місце знаходження: с.Малі Будища, вул.Центральна, 65, Полтавського району, Полтавської області про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту належності правовстановлюючого документу та визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

В Зіньківському районному суді Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Опішнянської селищної ради, юридична адреса: смт.Опішня, вул.Перемоги, 3, Полтавського району, Полтавської області; треті особи без самостійних вимг щодо предмету спору: Зіньківська державна нотаріальна контора, місце знаходження: м.Зіньків, вул.Дроздівська, 117, Полтавського району, Полтавської області; ТОВ "Околиця", місце знаходження: с. Малі Будища, вул. Центральна, 65, Полтавського району, Полтавської області про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту належності правовстановлюючого документу та визнання права власності на спадкове майно.

В судове засідання позивач, ОСОБА_1 та її представник, адвокат Таран Р.Ф. з`явилися, позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовільнити.

Представник відповідача, Опішнянської селищної ради Полтавського району Полтавської області в судове засідання не з`явився, але направив до суду заяву про розгляд справи без його участі та визнання позовних вимог.

Третя особа представник Зіньківської державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явився, але направив до суду заяву про розгляд справи без його участі, не заперечував стосовно задоволення позовних вимог.

Третя особа представник ТОВ "Околиця" не з`явився, але направив до суду заяву про розгляд справи без його участі, не заперечував стосовно задоволення позовних вимог.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по даний час.

Відповідно до рішення Ради Суддів України від 24 лютого 2022 року № 9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні Верховна Рада України 24 лютого 2022 року на позачерговому засіданні запровадила воєнний стан через вторгнення Росії в Україну.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Рада суддів України вирішила звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.

З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю - рекомендувати зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Заслухавши позивача та її представника адвоката Тарана Р.Ф., які підтримали позовні вимоги, свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які підтвердили факт того ,що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 були рідними сестрами, а також померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 була матір`ю ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , зачитавши заяву представника відповідача, який визнав позовні вимоги, заяви інших учасників справи які не заперечували стосовно позовних вимог та дослідивши наявні матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідача не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ст. 206 ЦПК України, суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному обсязі.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: "кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності".

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України: "Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини", враховуючи місцезнаходження, позов пред`являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до п. 11 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз`яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування.

Порядок судочинства у справах про встановлення юридичних фактів врегульовано статтями 315-319 ЦПК. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду за таких умов: 1) факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій; 2) для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення; 3) встановлення факту не має бути пов`язано з наступним вирішенням спору про право, підвідомчого суду; 5) заявник не має іншої можливості одержати чи поновити документи, які посвідчують факт, що має юридичні наслідки. Наявність спору про право, не підвідомчого судам, не є перешкодою для судового встановлення юридичного факту. Чинним законодавством не передбачений інший позасудовий порядок встановлення юридичних фактів.

Відповідно до ч.1 ст. 22 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав.

За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому.

Пунктом 2.13 Розділу ІІ Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, які затверджені наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 № 96/5 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 14.01.2011 № 55/18793, встановлений перелік підстав для внесення змін в актові записи цивільного стану.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , мати позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 69 років в селі Малі Будища , Зіньківського району, Полтавської області (а.с.12).

До складу спадщини, яка відкрилася на час її смерті, входив житловий будинок з допоміжними до нього господарчими будівлями, який ОСОБА_1 успадкувала та належним чином оформила свої права, а також право на спадщину після ОСОБА_4 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 85 років в селі Малі Будища , Зіньківського району, Полтавської області (а.с.13),яка є матір`ю ОСОБА_6 та бабою позивача.

ОСОБА_6 є особою що в порядку визначеному діючим на час виникнення правовідносин Законодавством, фактично прийняла спадщину ОСОБА_4 шляхом постійного проживання та догляду і користування спадковим майном. До складу спадщини, яка відкрилася на час смерті ОСОБА_4 , входить земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2.6784 га, кадастровий №5321383600:00:031:0005 на території Опішнянської селищної ради Полтавського району Полтавської області, право власності на яку посвідчене державним актом на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №061215, виданим Зіньківською райдержадміністрацією 24.09.2004 року. Також до спадщини що прийнята ОСОБА_4 але не оформлена належним чином у зв"язку з її смертю, входять спадкові права на земельну ділянку належну ОСОБА_5 , яка була її рідною сестрою.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 82 роки в селі Малі Будища , Зіньківського району, Полтавської області (а.с.14).

До складу спадщини, яка відкрилася на час її смерті, входить земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2.6784 га, кадастровий №5321383600:00:035:0005 на території Опішнянської селищної ради Полтавського району Полтавської області, право власності на яку посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ПЛ №0153272, виданим Зіньківською райдержадміністрацією 28.12.1996 року.

Спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняла її рідна сестра та баба позивача ОСОБА_4 відповідно до статті 549 ЦК 1963 року, який діяв на час відкриття спадщини, шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном, що підтверджується довідкою Малобудищанської сільської ради Зіньківського району Полтавської області №02.32/611 від 09.11.2015 року. Прийнявши спадщину, ОСОБА_4 за свого життя належним чином не оформила своїх прав на неї.

В свою чергу, спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла мати позивача ОСОБА_6 відповідно до статті 549 ЦК (в редакції 1963 року), який діяв на час відкриття спадщини, шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном, що підтверджується довідкою Малобудищанської сільської ради Зіньківського району Полтавської області №02.32/419 від 15.07.2015 року. Прийнявши спадщину, ОСОБА_6 за свого життя належним чином не оформила своїх прав на неї.

Таким чином, до складу спадщини ОСОБА_6 входить право на спадщину після ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину після ОСОБА_5 .

Звернувшись до Зіньківської державної нотаріальної контори з метою оформлення спадкових прав, позивачу ОСОБА_1 було повідомлено про неможливість такого оформлення, у зв`язку з відсутністю належних доказів родинних зв`язків її матері ОСОБА_6 та баби ОСОБА_4 , а також відсутні докази родинних зв`язків ОСОБА_4 та її рідної сестри ОСОБА_5 . Окрім цього, оформленню спадкових прав перешкоджає відсутність доказів належності ОСОБА_4 земельної ділянки через невірно вказану інформацію щодо власника в правовстановлюючому документі. Так, державний акт на право власності на земельну ділянку, відповідно до якого спадкодавець набув право власності на спадкову земельну ділянку, видано ОСОБА_4 , що не відповідає визначенню прізвища померлої особи у свідоцтві про смерть - ОСОБА_4 .

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ПЛ№ 061215 ОСОБА_4 належить земельна ділянка, площею 2.68 га., призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , розташована на території Малобудищанської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. У вказаному правовстановлюючому документі була допущена помилка в частині зазначення прізвища власника, оскільки в інших документах прізвище померлої зазначене саме як ОСОБА_4 , тобто є розбіжності у написанні прізвища « ОСОБА_4 » замість вірного « ОСОБА_4 » та рекомендовано звернутися до суду.

Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до вимог ст.1297 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Ст. 3 СК України передбачає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Коло осіб, які знаходяться між собою у сімейних стосунках, перераховується у ст. 2 СК України (подружжя, батьки, діти, усиновлювачі та усиновлені, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, рідні брати та сестри, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок).

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень ст. 315 ЦПК України юридичні факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, встановлюють у судовому порядку, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно ч.1. ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 3 ст. 13 ЦПК України, визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 7 ст.19 ЦПК України визначено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Порядок судочинства у справах про встановлення юридичних фактів врегульовано статтями 315-319 ЦПК. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду за таких умов: 1) факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій; 2) для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення; 3) встановлення факту не має бути пов`язано з наступним вирішенням спору про право, підвідомчого суду; 5) заявник не має іншої можливості одержати чи поновити документи, які посвідчують факт, що має юридичні наслідки. Наявність спору про право, не підвідомчого судам, не є перешкодою для судового встановлення юридичного факту. Чинним законодавством не передбачений інший позасудовий порядок встановлення юридичних фактів.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст.293 та п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України та роз`яснень, викладених у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У відповідності до п.7 вказаної постанови Пленуму, суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв`язку із втратою годувальника.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

До введення в дію Закону України ''Про власність'', чинне законодавство не передбачало реєстрації прав власності на житлові будинки у сільській місцевості. З набранням чинності Закону України ''Про власність'' інститут суспільних груп за належністю до зайнятості власників перестав існувати.

Пунктом 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР 31 жовтня 1975 року № 45/5 встановлено, що підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у по господарських книгах.

Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих затвердженої наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права. До компетенції виконкомів місцевих рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у по господарські книги місцевих рад. По господарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. Записи у по господарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

На підставі ст. 347 ч.1 Цивільного кодексу України, згідно яких особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це, або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

Відповідно до ст. 316 ЦК України "правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею..."..

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Пайн Велів Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Визнання за позивачкою права приватної власності не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, із врахуванням визнання відповідачами позову, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Позивачка судові витрати покладає на себе.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ч. 4 ст. 3, ч.3 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ст.16, ст. 328, 376, 392 Цивільного кодексу України1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268 ЦПК , ЗУ "Про судовий збір" суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Опішнянської селищної ради, юридична адреса: смт.Опішня, вул.Перемоги, 3, Полтавського району, Полтавської області; треті особи без самостійних вимг щодо предмету спору: Зіньківська державна нотаріальна контора, місце знаходження: м.Зіньків, вул.Дроздівська, 117, Полтавського району, Полтавської області; ТОВ "Околиця", місце знаходження: с.Малі Будища, вул.Центральна, 65, Полтавського району, Полтавської області про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту належності правовстановлюючого документу та визнання права власності на спадкове майно - задоволити.

Встановити факт того, шо померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 та померла ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 були рідними сестрами.

Встановити факт того, що померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 була матір`ю ОСОБА_6 ,яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Встановити факт того ,що державний акт на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №061215, виданий 24 вересня 2004 року Зіньківською райдержадміністрацією на ім`я ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 дійсно належить ОСОБА_4 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ІПН НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 право власності на земельну ділянку, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,6784 га, кадастровий №5321383600:00:031:0005, розташована на території Опішнянської селищної ради Полтавського району Полтавської області, право власності на яку посвідчене державним актом на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №061215, виданим Зіньківською райдержадміністрацією 24.09.2004 року, як за спадкоємцем за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 матері ОСОБА_6 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ІПН НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 право власності на земельну ділянку, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,2795 га, кадастровий №5321383600:00:035:0005, розташована на території Опішнянської селищної ради Полтавського району Полтавської області, яка згідно проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) колишнього КСП «Прогрес» із земель колективної власності розташована за порядковим №504, право власності на яку посвідчене сертифікатом серії ПЛ №0153272 від 28.12.1996 року, як за спадкоємцем за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 матері ОСОБА_6 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко