Постанова

від 12.10.2022 по справі 479/223/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

12.10.22

22-ц/812/866/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 479/223/22

Провадження № 22-ц/812/866/22

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2022 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

головуючого Темнікової В.І.,

суддів Базовкіної Т.М., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання Стрілець К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 28 липня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Репушевської О.В. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Корнацьких" про розірвання договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2022 року позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Сотську С.О. звернулася до суду з позовом до ТОВ "Агрофірма Корнацьких", в якому просила розірвати договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:025:000:0039, площею 5,1509 га, що розташована на території Багачівської сільської ради Первомайського (Кривоозерського) району Миколаївської області, укладений 01 січня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Агрофірма Корнацьких", та зобов`язати ТОВ "Агрофірма Корнацьких" повернути ОСОБА_1 вказану земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначена земельна ділянка належить позивачу на праві власності відповідно до державного акту, виданого Богачівською сільською радою Кривоозерського району Миколаївської області від 20.09.2001 року, 1-МК № 041345.

Дана земельна ділянка перебуває у користуванні відповідача з 01 січня 2005 року відповідно до договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ " Агрофірма Корнацьких", зареєстрованого в Кривоозерському районному відділі МРФ Миколаївської області, про що вчинено запис в Державному реєстрі земель 28.08.2006 за № 0406047002.

Позивач відповідно до умов договору оренди землі передала земельну ділянку відповідачу для використання.

Умовою договору оренди землі є обов`язок відповідача сплачувати орендну плату щорічно в строк до 20 грудня того року, за який здійснюється розрахунок по орендній платі у грошовій формі в розмірі 975,15 грн або в натуральній та відробітковій формі відповідно до додатку до договору оренди землі.

Однак, відповідач систематично порушує зобов`язання щодо своєчасної сплати орендної плати за умовами договору. Орендна плата за 2012-2014 роки не сплачувалася взагалі, а за 2016-2019 роки була виплачена тільки 10 березня 2020 року, що підтверджується ксерокопією видаткового касового ордеру від 10.03.2020, завіреного відповідачем.

За 2020 рік орендна плата також була виплачена тільки в березні 2021 року. За 2021 рік на початку 2022 року і тільки після неодноразових звернень до відповідача.

Таким чином, відповідач, сплативши орендну плату за 2016-2019 роки тільки в березні 2020 року, а за 2020 рік- у березні 2021 року порушив умови договору оренди землі щодо строків виплати орендної плати, що є істотною умовою договору.

Внаслідок зазначених порушень позивач не отримала того, на що розраховувала при укладенні договору.

Проаналізувавши положення ст.13, ч. 1 ст. 15, ч.1 ст. 24 Закону України «Про оренду землі», ст.526, ч.1 ст. 530, ст. 629 ЦК України, правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11.10.2017 року у справі № 6-449цс17 та постанові Об`єднаної Палати КЦС Верховного суду від 06.03.2019 року у справі № 183/262/17, позивач вважає, що порушення строків виплати орендної плати, які поряд з розміром орендної плати є істотною умовою договору оренди землі є невиконанням обов`язку відповідача щодо виплати орендної плати в строк, передбачений договором, тобто таким порушенням умов оренди земельної ділянки, яке у разі систематичності дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, що заборгованість була виплачена в подальшому.

Сам факт систематичного порушення умов договору оренди земельної ділянки щодо своєчасної сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 235/1628/16-ц.

Відповідно до статті 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

На підставі викладеного, вважає, що діями відповідача порушені права позивача, які підлягають судовому захисту відповідно до ст. 4 ЦПК України та статті 16 ЦК України.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 28 липня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано договір оренди землі № 222/К, укладений 01 січня 2005 року між ТОВ "Агрофірма Корнацьких" та ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , зареєстрований у Кривоозерському райвідділі МРФ, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 28 серпня 2006 року за №040601700217.

Зобов`язано ТОВ "Агрофірма Корнацьких" повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , належну їй земельну ділянку площею 5,1509га, кадастровий номер: 4823980400:02:000:0039, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Багачівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області.

Стягнуто з ТОВ "Агрофірма Корнацьких" на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1984,80 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ТОВ "Агрофірма Корнацьких" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду від 28 липня 2022 року та ухвалити нове рішення, відмовивши в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно пункту 9 Договору оренди землі № 222/К орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі готівкою або перерахуванням її на банківський рахунок орендодавця. Щорічний розмір орендної плати складає фіксовану грошову суму у розмірі 975 грн 15 коп.

Відповідно до наданих відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків за 2017- 2021 роки ТОВ "Агрофірма Корнацьких" були нараховані та виплачені відповідні кошти, які перевищують щорічний розмір орендної плати.

Тобто орендна плата виплачувалася достроково, що законом не забороняється.

Відповідно до правового висновку, зробленого Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд у постанові від 22.01.2021 р. по справі № 387/193/19 провадження № 61-15879св19, підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Крім того, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 30 червня 2020 року по справі справа № 545/262/18 (провадження № 61-47367св18) зроблено правовий висновок, що за загальним правилом у разі наявності вини орендаря у систематичній несплаті орендної плати (два та більше випадки) орендодавець має право вимагати розірвання договору оренди землі.

В той же час Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 у справі №912/1385/17 у пунктах 8.18, 8.20 зазначено, що оскільки на момент подання міськрадою позову про розірвання договору оренди №80 від 29.05.2015 заборгованості з орендної плати за цим договором не існувало, а навпаки, враховуючи наданий позивачем розрахунок, мала місце переплата, то, ураховуючи викладене, відсутні обставини, які б свідчили про неможливість досягнення позивачем як стороною договору оренди мети договору (отримання плати за оренду земельної ділянки) та неотримання того, на що розраховував орендодавець, укладаючи спірний договір, тобто не вбачається істотного порушення умов договору оренди.

Апелянт звертає увагу, що оскільки відповідач сплачував орендну плату позивачу у більшому розмірі, ніж передбачено договором оренди землі № 222/К, то можна стверджувати про відсутність заборгованості по виплаті орендної плати, оскільки апелянт виконував свій обов`язок достроково.

Водночас судом першої інстанції не було взято до уваги вищенаведене, що і вплинуло, на думку апелянта, на прийняття необґрунтованого рішення та порушення положень статей 263, 265 ЦПК України.

Крім того, судом першої інстанції в порушення принципу змагальності судового процесу, передбаченого ст. ст. 12,13 ЦПК України, не було надано жодної правової оцінки діям апелянта щодо вжиття заходів по виплаті орендної плати, чим було порушено принцип змагальності та рівності учасників справи, що на думку апелянта у відповідності до статті 376 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки суд першої інстанції не допустив порушення норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, які б давали підстави для скасування судового рішення.

Зазначає, що докази та обставини, на які посилається апелянт, були предметом дослідження суду першої інстанції.

Також не погоджується з доводом апеляційної скарги, що нарахована та виплачена орендна плата позивачу значно перевищує суму орендної плати передбаченої договором оренди, що свідчить про виплату орендної плати наперед, оскільки орендна плата за 2016-2019 роки була сплачена тільки 10.03.2020, за 2020 рік орендна плата також була виплачена тільки в березні 2021 року, а за 2021 рік на початку 2022 року.

З інформації з Державного реєстру платників податків вбачається, що орендна плата нараховувалась щорічно, але не виплачувалась.

Спірним договором оренди землі передбачено, що орендна плата сплачується щорічно в строк до 20 грудня. Крім того, виплата орендної плати наперед передбачає згоду обох сторін, а такої згоди позивач не надавав.

Виплата орендної плати в 2020 році за минулі роки ніяк не свідчить про виплату наперед.

Основний інтерес орендодавця це отримання орендної плати в строк, а порушення цього інтересу є наслідком завдання шкоди та порушення прав позивача.

Також вказує, що відповідач не надав жодних доказів, що якимось чином намагався виконати свій обов`язок щодо сплати орендної плати, але не мав змогу це зробити через створення позивачкою перешкод або з інших поважних причин. Не надав відповідач також доказів, що систематичне порушення умов договору оренди було пов`язано з відмовою позивачки від її отримання або внаслідок іншої винної поведінки останньої.

Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України, особа яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що відповідачем протягом 2016 -2021 роки не виконуються умови договору оренди землі по своєчасній виплаті орендної плати за користування земельними ділянками, внаслідок чого остання була позбавлена можливості своєчасно отримувати орендну плату, на яку вона розраховувала, то судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що спірний договір оренди підлягає достроковому розірванню та поверненню земельної ділянки. А доводи в апеляційній скарзі направлені на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку та ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Учасники процесу до судового засідання не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним, просили розглядати справу у їх відсутність.

Заслухавши доповідача,дослідивши матеріалисправи,перевіривши законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів апеляційноїскарги,обговоривши доводиапеляційної скарги,колегія суддівапеляційного судувважає,що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Рішеннясуду зазначенимвимогам закону відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції правильно виходив із того, систематична несплата орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору. Разове порушення умов договору оренди не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання.

Розглядаючи можливість дострокового розірвання договору оренди, слід виходити із приписів та умов самого договору.

Відповідно до положень ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов`язки.

За положеннями ст.ст.629,526,530 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами і зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом, установленим ч.1ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Неналежне виконання умов договорів, в тому числі часткове невиконання обов`язку зі сплати орендної плати з урахування її індексації також є порушенням умов договорів оренди, яке дає право орендодавцям вимагати розірвання таких договорів, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість (Постанова Верховного Суду від 04 грудня 2019 року, справа №318/433/18).

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5.1509, кадастровий номер:4823980400:02:000:0039, що розташована на території Багачівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджено даними Державного акту на право приватної власності на землю серія І-МК №041345, виданого Багачівською сільською радою Миколаївської області 20 вересня 2001 року(а.с.13).

Державна реєстрація права власності позивача на вищевказану земельну ділянку, проведена 06 серпня 2020 року, що підтверджується даними відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 37742089 від 06 серпня 2020 року(а.с.12).

01 січня 2005 року між ОСОБА_1 , від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_2 , та ТОВ "Агрофірма Корнацьких" укладено договір оренди землі №222/К, загальною площею 5.1507 га, розташованої на території Багачівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на строк 50 років. Договір зареєстрований у Кривоозерському реєстраційному відділі МРФ, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 28 серпня 2006 року за №040601700217(а.с.4-7).

Пунктом 9 Договору, зокрема, визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі шляхом видачі орендодавцю (або його уповноваженому представнику) готівкою відповідної грошової суми із каси орендаря або перерахуванням її на банківський рахунок орендодавця. Щомісячний розмір орендної плати складає фіксовану грошову суму у розмірі 975 грн. 15 коп.

Згідно з пунктами 11 та 12 Договору орендна плата вноситься щорічно до 20 грудня того року, за який здійснюється розрахунок по орендній платі; передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформлюється відповідними актами, накладними або підписаними сторонами відомостями на отримання відповідної продукції та (або послуг).

Згідно з п.38 Договору дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Додатком № 1 до договору від 01 січня 2005 року встановлено, зокрема, що щорічно грошова форма орендної плати складає 975.15 грн., термін виплати до 26 грудня року, за яким здійснюється розрахунок по орендній платі.

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів, ТОВ "Агрофірма Корнацьких" нараховано орендну плату ОСОБА_1 за 2017 рік у розмірі 4766.82 грн., з якої виплачено - 0 грн.; за 2018 рік нараховано - 4766.82 грн., виплачено - 0 грн.; за 2019 рік нараховано - 4766.82 грн., виплачено - 0 грн., за 2020 рік нараховано - 5358.33 грн., виплачено - 19067.28 грн.(а.с.14); за 2021 рік нараховано - 0.00 грн., виплачено - 5358.34 грн.(а.с.16).

Позивач в позовній заяві вказувала, що орендна плата за 2016-2019 роки була виплачена тільки 10 березня 2020 року, що підтверджується даними видаткового касового ордера від 10.03.2020, завіреного відповідачем (а.с.18). За 2020 рік орендна плата також була виплачена тільки в березні 2021 року, за 2021 рік - на початку 2022 року тільки після неодноразових звернень позивача до відповідача.

Доказів сплати орендної плати за 2017-2019 роки відповідач суду не надав. Орендар не погоджував з орендодавцем перенесення терміну виплати орендної плати. Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження факту спроби сплатити орендну плату та факту ухилення позивача від отримання такої плати. Сплата орендної плати є обов`язком відповідача відповідно до умов договору.

Таким чином, доводи ТОВ "Агрофірма Корнацьких" щодо сплати орендної плати в більшому розмірі, ніж передбачено договором у 2017-2021 роках, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи не підтверджується належними і допустимими доказами.

Проаналізувавши зазначені обставини, суд першої інстанції вважав, що відповідачем не надано суду доказів того, що ТОВ "Агрофірма Корнацьких" здійснювало дії щодо належного виконання договору оренди землі щодо сплати орендної плати, але позивач відмовилась приймати належне його виконання, що є його процесуальним обов`язком, згідно зі ст.ст.12,81 ЦПК України.

Таким чином, суд першої інстанції вважав встановленим систематичне порушення ТОВ "Агрофірма Корнацьких" несплати орендної плати, що є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє сторону договору можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбаченої законом підстави для розірвання договору оренди землі №222/К від 01 січня 2005 року та повернення земельної ділянки власнику.

Висновки суду відповідають встановленим судом обставинам справи та законодавству, яке регулює спірні правовідносини, в тому числі і зазначеному в тексті рішення.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неврахування судом того, що відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків за 2017- 2021 роки ТОВ "Агрофірма Корнацьких" були нараховані та виплачені відповідні кошти, які перевищують щорічний розмір орендної плати, що на думку апелянта, свідчить про те, що орендна плата виплачувалася достроково, що законом не забороняється, оскільки докази та обставини, на які посилається апелянт, були предметом дослідження суду першої інстанції.

Так, судом було встановлено, що згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів, ТОВ "Агрофірма Корнацьких" нараховано орендну плату ОСОБА_1 за 2017 рік у розмірі 4766.82 грн., з якої виплачено - 0 грн.; за 2018 рік нараховано - 4766.82 грн., виплачено - 0 грн.; за 2019 рік нараховано - 4766.82 грн., виплачено - 0 грн., за 2020 рік нараховано - 5358.33 грн., виплачено - 19067.28 грн.(а.с.14); за 2021 рік нараховано - 0.00 грн., виплачено - 5358.34 грн.

Крім того, згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів за 2013-2016 роки, ТОВ "Агрофірма Корнацьких" нараховано орендну плату ОСОБА_1 за 2016 рік у розмірі 4766.82 грн., з якої виплачено - 0 грн.;

Отже, з інформації з Державного реєстру платників податків вбачається, що орендна плата нараховувалась щорічно, але за 2016-2019 роки не виплачувалась, у 1 кварталі 2020р. було виплачено 19067.28 грн., у 4 кварталі 2020року орендна плата не виплачувалась, а у 2021р.- відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів станом на 30.03.2022р. була виплачена в 3 кварталі у сумі 5358.34 грн.

В той же час спірним договором оренди землі та додатком № 1 до договору від 01 січня 2005 року встановлено, що орендна плата сплачується щорічно в строк до 26 грудня.

Аналіз зазначених обставин свідчить про те, що в 2020 р. була здійснена оплата нарахованої, але не виплаченої орендної плати за 2016-2019 роки (4766.82 грн.+ 4766.82 грн.+ 4766.82 грн. .+ 4766.82 грн.= 19067.28 грн.), тобто оплата за минулі роки, а нарахована орендна плата за 2020 рік була виплачена тільки в 2021р.

Видатковий касовий ордера від 10 березня 2020 року також підтверджує виплату позивачу орендної плати тільки в березні 2020р.

Доказів сплати орендної плати у 2016-2020 роках до 26 грудня кожного року матеріали справи не містять, як і доказів того, що відповідачем нараховувалась орендна плата у більшому розмірі, ніж це передбачено умовами договору оренди землі з урахуванням того, що п.13 договору передбачена можливість переглядати розмір орендної плати в разі необхідності але не частіше ніж один раз на рік за взаємною згодою сторін у разі настання, погоджених у цьому пункті сторонами договору умов.

Зазначені обставини свідчать про наявність систематичної несплати орендної плати у 2016-2019 роках та наявність заборгованості зі сплати орендної плати за ці роки, яка була погашена тільки в 2020р., а також про порушення строків виплати орендної плати за 2020р., що є істотним порушенням умов договору через не виконання відповідачем обов`язку щодо виплати орендної плати в строк передбачений договором, а отже і підставою для розірвання договору оренди, незважаючи на те, що заборгованість була виплачена в подальшому.

При цьому колегія суддів враховує, що основним інтересом орендодавця є отримання орендної плати в строк, а наслідком порушення цього інтересу є завдання шкоди та порушення прав позивача.

Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що до 2016р. відповідачем була здійснена така переплата орендної плати, яка перекривала його майбутні щорічні платежі за 2016-2019 роки та свідчила про відсутність заборгованості з орендної плати, посилання його в апеляційній скарзі на необхідність врахування правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №912/1385/17 є необґрунтованим.

Спростовуються матеріалами справи також доводи апеляційної скарги про порушення судом принципу змагальності судового процесу через не надання, на думку апелянта, жодної правової оцінки діям апелянта щодо вжиття заходів по виплаті орендної плати.

Так, проаналізувавши надані суду докази, суд в рішенні, яке є предметом перегляду в апеляційному порядку, зазначив, що відповідачем не надано суду доказів того, що ТОВ "Агрофірма Корнацьких" здійснювало дії щодо належного виконання договору оренди землі щодо сплати орендної плати, але позивач відмовилась приймати належне його виконання, що є його процесуальним обов`язком згідно зі ст.ст.12,81 ЦПК України. Отже, дані обставини були предметом дослідження суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 614 ЦК України, особа яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч.2 ст. 614 ЦК України).

Наданий відповідачем лист від 11 березня 2021р. свідчить про те, що відповідач лише в 2021р. повідомив позивача про щорічне нарахування орендної плати без зазначення періоду та сум нарахування, а також про нарахування орендної плати в 2020р., за отриманням якої, як зазначено в листі, позивач не звернулася. Тому їй було запропоновано звернутися до ТОВ "Агрофірма Корнацьких" у зручний час для отримання нарахованої орендної плати.

Проте, зазначений лист не є доказом того, що відповідач вживав заходів щодо виплати орендної плати у попередні роки, а саме якимось чином намагався виконати свій обов`язок щодо сплати орендної плати в період, починаючи з 2016р., тобто у спірний період, зазначений позивачем в позовній заяві, але не мав змогу це зробити через створення позивачем перешкод або з інших поважних причин. Суд же згідно ст. 13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За такого суд правомірно дійшов висновку, що відповідачем не надано доказів того, що ТОВ "Агрофірма Корнацьких" здійснювало дії щодо належного виконання договору оренди землі щодо сплати орендної плати, але позивач відмовилась приймати належне його виконання, у спірний період, зазначений позивачем в позовній заяві, а тому доводи апеляційної скарги з цього питання не є підставою для скасування рішення суду.

Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).

З урахуванням викладеного, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, а також враховуючи, що інші доводи апеляційної скарги містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи і застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, судова колегія,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» залишити без задоволення.

Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 28 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складання її повного тексту до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 13 жовтня 2022 року