Вирок
від 13.10.2022 по справі 991/9494/20
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

Справа № 991/9494/20

Номер провадження 1-кп/991/84/20

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2022 року Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді ОСОБА_8,

суддів ОСОБА_9,

ОСОБА_10,

за участю секретарів судового засідання ОСОБА_11,

ОСОБА_12,

прокурорів ОСОБА_13,

ОСОБА_14,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

його захисників адвокатів ОСОБА_15,

ОСОБА_16,

ОСОБА_17,

ОСОБА_18,

представників потерпілого

Національного банку України ОСОБА_19,

ОСОБА_20,

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт та угоду про визнання винуватості, з урахуванням змін від 27 вересня 2022 року, у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 листопада 2016 року за № 42016000000003517, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Вознесенськ Миколаївської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , не працює, з вищою освітою, не одружений, має на утриманні неповнолітню дитину 2006 року народження, раніше не судимий,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255 (в редакції Закону України № 2341-III від 05 квітня 2001 року), ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України (в редакції Закону України № 2341-III від 05 квітня 2001 року),

ВСТАНОВИВ:

І. Історія провадження

1.1. 19 листопада 2020 року до Вищого антикорупційного суду (у подальшому - суд) з Офісу Генерального прокурора надійшов для розгляду обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування, розпискою обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката ОСОБА_17 про отримання ними копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування у межах цього кримінального провадження.

Ухвалою суду від 20 листопада 2020 року у цьому кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання, а ухвалою суду від 04 грудня 2020 року - судовий розгляд.

Відповідно до ухвали суду від 25 серпня 2022 року ОСОБА_1 було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 366 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (у подальшому - ЄРДР) 17 листопада 2016 року за № 42016000000003517, у частині обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення було закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Згідно з ухвалою суду від 22 вересня 2022 року цивільний позов Національного банку України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, було залишено без розгляду (т. 31, а.с. 64-67) на підставі відповідної заяви цивільного позивача (т. 30, а.с. 193-194).

1.2. 13 вересня 2022 року до суду надійшла угода про визнання винуватості, укладена між прокурором п`ятого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_21 (у подальшому - прокурор) і обвинуваченим ОСОБА_1 за участі захисника останнього - адвоката ОСОБА_16

Після надходження угоди суд на виконання вимог ч. 3 ст. 474 КПК України зупинив проведення процесуальних дій та перейшов до її розгляду.

1.3. 27 вересня 2022 року до суду надійшли зміни до угоди про визнання винуватості, якими прокурор ОСОБА_22 та обвинувачений ОСОБА_1 за участі захисника останнього - адвоката ОСОБА_16 узгодили внести зміни до п. 8 угоди у частині визначення строку покарання у виді позбавлення права обіймати посади в суб`єктах господарювання усіх форм власності, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями - на три роки.

ІІ. Застереження щодо формулювання обвинувачення

2.1. З огляду на те, що ОСОБА_1 , поміж іншим, інкримінується участь у злочинній організації з метою вчинення особливо тяжкого злочину, а також участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, у цьому розділі вироку суд буде використовувати знеособлені, деперсоніфіковані імена та найменування осіб, які за версією сторони обвинувачення, створили злочинну організацію, були її членами, залучали інших осіб, зокрема ОСОБА_1 , до участі у вчинюваних такою організацією злочинах тощо. Такі імена та найменування осіб будуть наводитись судом з огляду на зміст постанови прокурора від 19 серпня 2020 року, якою здійснено визначення умовної ідентифікації осіб у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 17 листопада 2016 року за № 42016000000003517 (т. 2, а.с. 223-226).

2.2. При посиланні у вироці на підставі угоди про визнання винуватості на цих осіб та діяння, які їм інкримінуються за версією сторони обвинувачення, колегія суддів виходить з того, що встановлені таким вироком суду обставини не можуть мати преюдиціального значення при розгляді кримінального провадження щодо інших осіб. Такі особи не позбавлені можливості доводити свою невинуватість передбаченими КПК України засобами у встановленому законом порядку, зокрема оскаржувати ухвалені щодо них рішення у судах першої, апеляційної інстанцій (зокрема, щодо належності, допустимості доказів, а в їх сукупності - достатності для висновку) та касаційної інстанції (щодо порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права), а отже конституційні права зазначених осіб не обмежуються.

Зазначене підтверджується абзацем 3 пункту 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №13 від 11 грудня 2015 року «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод», відповідно до якого вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї із декількох осіб не має преюдиційного значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості першою не є доказом вини останніх.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 23 лютого 2016 року у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії» (Navalnyy and Ofitserov v Russia, заяви № 46632/13 і № 28671/14) підкреслив, що обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретного провадження. Особливо це стосується вироків, ухвалених на підставі угоди.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19.

2.3. Тож суд акцентує увагу на тому, що у цьому вироці (1) не здійснюється дослідження та оцінка правомірності дій інших осіб, які такої угоди не укладали, (2) не вирішується наперед питання про їхні права, свободи чи інтереси, (3) не встановлюються преюдиційні факти щодо них, а формулювання обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_1 , наводиться судом із урахуванням наведених вище застережень.

ІІІ. Формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, які передбачають кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа

3.1. У 2010 році ОСОБА 1, обійнявши посаду Президента України, будучи відповідно до ст. 102 Конституції України Главою держави Україна, вирішив використовувати свої владні повноваження в особистих корисних інтересах на шкоду та всупереч інтересам держави, для чого незаконно створив злочинну організацію. При цьому ОСОБА 1 здійснював загальну координацію дій учасників злочинної організації, доручав їм планувати вчинення окремих тяжких та особливо тяжких злочинів проти власності, підшуковувати інших співучасників, створювати її окремі структури та брати участь у розподілі коштів, отриманих злочинним шляхом.

До участі у злочинній організації ОСОБА 1, досудове розслідування стосовно якої виділено в окреме провадження, серед інших осіб залучив ОСОБА 9, досудове розслідування стосовно якої виділено в окреме провадження, який з його відома визначав об`єкти злочинів, розробляв плани їх вчинення, підшуковував інших співучасників, розподіляв ролі між учасниками злочинної організації та координував їх діяльність.

3.2. Так, протягом 2008 - 2012 років ОСОБА 9, перебуваючи в містах Харкові, Києві та інших невстановлених слідством місцях, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою систематичного заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовими особами своїм службовим становищем, спільно з низкою осіб, у тому числі ОСОБА 10, ОСОБА 26, ОСОБА 27, ОСОБА 28 та невстановленими слідством особами в кількості більше п`яти осіб, досудове розслідування стосовно яких виділено в окреме провадження, створив для вчинення зазначених злочинів злочинну організацію, організував її діяльність та керував нею, брав участь у вчинених нею злочинах, у подальшому втягуючи у її злочинну діяльність інших осіб, зорганізувавшись у стійке ієрархічне об`єднання, діюче за єдиним відомим всім учасникам злочинної організації планом, з розподілом функцій, спрямованих на досягнення єдиної злочинної мети.

Відповідно до розподілу ролей ОСОБА 9 здійснював керівництво злочинною організацією, планував вчинення певних злочинів, об`єднував інших співучасників, розподіляв ролі між ними, координував діяльність співучасників, розподіляв їхні обов`язки та функції, визначав об`єкти злочинів, здійснював організаційне та матеріальне забезпечення діяльності злочинної організації шляхом підтримання зв`язків зі службовими особами органів державної влади та управління, забезпечував усунення перешкод у реалізації злочинних задумів та сприяння їм.

Кожен учасник злочинної організації був обізнаний із загальним планом вчинення злочину, знав, які конкретно функції згідно з таким планом покладаються безпосередньо на нього, а також що інші очевидні для всіх і обов`язкові для вчинення злочинів пункти плану виконуються іншими учасниками злочинної організації.

Протягом 2010-2013 років ОСОБА 9 вибудував структуру злочинної організації з поділом на структурні підрозділи, зокрема департаменти, кожен з яких займався певним напрямком діяльності злочинної організації. Кожен із учасників злочинної організації мав чітко визначені права та обов`язки, штат підлеглих осіб, як обізнаних із суттю вчинюваних злочинів, так і тих, які не усвідомлювали злочинний характер вчинюваних ними дій.

ОСОБА 9 наділив учасників злочинної організації повноваженнями у створених ним для вчинення злочинів бізнес-структурах, зокрема сам ОСОБА 9 обійняв посаду голови наглядової ради об`єднання підприємств «СЄПЕК» (Східно-Європейська паливно-енергетична компанія).

3.3. Одним із напрямків діяльності злочинної організації під загальним керівництвом ОСОБА 9 було створення та придбання низки суб`єктів підприємницької діяльності з метою прикриття злочинів та незаконної діяльності вказаної групи, надання їй видимості законності.

З метою прикриття незаконної діяльності злочинної організації, на виконання вказівок ОСОБА 9 іншими невстановленими на цей час слідством учасниками злочинної організації упродовж 2010-2012 років створено (придбано) такі юридичні особи, а саме: ТОВ «АЛЬКОТРЕЙД», ТОВ «ФУДЖІОЛІМПІКС», ТОВ «ЕКСПОЕКСТРІМ», ТОВ «СТАБНАЛТЕЙД», ТОВ «ЛАЙФГУДІНВЕСТ», ТОВ «РЕАЛТРАНСФАКТ», ТОВ «ЕРІДАНТРЕЙД», ТОВ «РЕТРОТРЕЙДСТАР», ТОВ «ІНЛАЙТІНВЕСТ», ТОВ «ГЕЛІОНІНДАСТРІ», ТОВ «КОНСАЛТИНГ СИСТЕМЗ», ТОВ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ПРОМИСЛОВИЙ СОЮЗ», ТОВ «СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ», ТОВ «АЙНАМ», ТОВ «АЛКОНОСТ», ТОВ «АМАДІНА», ТОВ «АМІНАМІ», ТОВ «АНКОНА-ТОРГ», ТОВ «МУЙНЕ», ТОВ «УЛЬТРАСТАРІНВЕСТ», ТОВ «ХІГАН», ТОВ «АМОН-СУЛ», ТОВ «КИЇВМОНТАЖ», ТОВ «МАЕСТРО ТОРГ», ПІДПРИЄМСТВО «ЮРАЙ» у формі ТОВ, ТОВ «СМТ ТАЙМ», ТОВ «ГОНОРІЙ», ТОВ «ВОЛОДАР», ТОВ «ТОРЕНІЯ», ТОВ «ГЕФЕСТ АЛЬЯНС», ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ», ТОВ «ГАТІОРА», ТОВ «КИЇВОБЛІМПОРТТРЕЙД», ТОВ «КИЇВОБЛПРОПАНГАЗ», ТОВ «АРІСТОКРАТ ТІМ», ТОВ «ПЛАВТ СЕРВІС», ТОВ «КОНЕКТ ПЛЮС», ТОВ «УКРЕНЕРГОРИНОК», ТОВ «ЕКОПРОБІЗНЕС», ТОВ «ЗИМСТРОЙ КАПІТАЛ», ТОВ «ТОРГКОМПЛЕКТ», ТОВ «ФАНВАРЕЗСІТІ», ТОВ «ПРОГРЕС ІНСАЙД», Представництво «ПРОСПЕРІТІ ДІВЕЛОПМЕНТ ЕС.ЕЙ.».

Зазначені підприємства опосередковували зв`язок між ОСОБА 9 та іншими членами злочинної організації. Зокрема, основна маса придбаних підприємств була зареєстрована у місті Харкові та Автономній Республіці Крим із використанням послуг одних і тих самих нотаріусів, за безпосередньої участі одних і тих самих осіб, за однією і тією ж адресою (місто Харків, проспект Гагаріна, 43/1); вони мали одних і тих самих представників в органах влади та управління, правоохоронних органах та судах, у взаємовідносинах із суб`єктами господарської діяльності; звітували про свою діяльність та вели банківські розрахунки у системі «Клієнт-банк» з одних і тих самих IP-адрес; були об`єднані спільною матеріальною базою, контактними даними; одні і ті самі особи, у тому числі і ОСОБА 9, в одних підприємствах були засновниками, в інших - посадовими особами, представниками або бенефіціарами; адміністративний апарат майже всіх підприємств групи компаній «СЄПЕК» знаходився в приміщеннях офісного центру «Арена-Сіті» по вулиці Червоноармійській/Басейній, будинок 1-3/2, літера «А» в місті Києві, орендованих підприємствами, пов`язаними із ОСОБА 9 та членами злочинної організації.

3.4. Зокрема, підприємство «Юрай» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ 22886866) (у подальшому - ТОВ «Юрай») було зареєстровано 04 жовтня 1994 року Мінською районною державною адміністрацією міста Києва, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію № 922886866.

Станом на 29 листопада 2012 року єдиним учасником ТОВ «Юрай» і власником частки у статутному капіталі товариства в розмірі 380 грн, що становить 100 % від загального розміру статутного капіталу, був ОСОБА_3 .

У листопаді 2012 року ОСОБА_1 погодився на пропозицію осіб, які діяли за вказівкою ОСОБА 9, досудове розслідування щодо якого виділено в окреме провадження, придбати ТОВ «Юрай» з метою прикриття незаконної, спрямованої на розкрадання чужого майна діяльності злочинної організації під керівництвом ОСОБА 9.

Приблизно в цей самий час ОСОБА_1 з метою створення видимості дотримання чинного законодавства забезпечив складання та підписання документів, які були необхідні для державної реєстрації придбання юридичної особи ТОВ «Юрай» та призначення ОСОБА_1 на посаду керівника цього підприємства, а саме:

- договору купівлі-продажу (відступлення) частки в Статутному капіталі ТОВ «Юрай» від 29 листопада 2012 року, відповідно до якого ОСОБА_3 передає ОСОБА_1 свою частку у статутному капіталі товариства, яка складає 380,00 грн, що становить 100 % статутного капіталу, а ОСОБА_1 приймає у власність вказану частку;

- протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Юрай» № 29/11 від 29 листопада 2012 року, відповідно до якого ОСОБА_3 передає частку у статутному капіталі ТОВ «Юрай», що складає 100 % від загального розміру статутного капіталу на користь ОСОБА_1 , а останній призначається на посаду директора товариства;

- статуту ТОВ «Юрай», затвердженого зазначеним вище протоколом загальних зборів учасників, відповідно до якого ОСОБА_1 є єдиним учасником Товариства;

- наказу ТОВ «Юрай» № 4 від 30 листопада 2012 року, відповідно до якого ОСОБА_1 приступає до виконання обов`язків директора ТОВ «Юрай».

У період з 04 по 06 грудня 2012 року ОСОБА_1 подав до Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації вищезазначені документи, на підставі яких 13 грудня 2012 року здійснено державну реєстрацію змін до установчих документів, відповідно до яких ОСОБА_1 був зареєстрований єдиним учасником та директором ТОВ «Юрай».

Продовжуючи умисну злочинну діяльність, 05 грудня 2012 року ОСОБА_1 у невстановлені слідством час та місці, не маючи наміру здійснювати підприємницьку діяльність, діючи в інтересах ОСОБА 9 та інших учасників злочинної організації, за попередньою змовою та у співучасті з іншими невстановленими слідством учасниками злочинної організації, звернувся до Державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва із заявою форми 1-ОПП, підписаною від імені ОСОБА_1 , про зміну відомостей про платника податків та заявою про видачу довідки 4-ОПП у зв`язку зі зміною директора підприємства.

На підставі наданих від імені ОСОБА_1 документів невстановленими учасниками злочинної організації з метою використання у подальшій злочинній діяльності одержано в Державній податковій інспекції в Оболонському районі міста Києва довідку 4-ОПП № 3490/18-410 від 20 грудня 2012 року про взяття на облік платника податків - ТОВ «Юрай», відповідно до якої відомості про ОСОБА_1 як керівника товариства взято на облік в органах державної податкової служби.

3.5. Продовжуючи умисну злочинну діяльність, 21 березня 2013 року ОСОБА_1 , перебуваючи в офісі приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 , розташованому за адресою: місто Харків, проспект Гагаріна, 43, з метою прикриття незаконної діяльності злочинної організації, отримання та надання іншим учасникам злочинної організації засобів управління банківським рахунком ТОВ «Юрай», у присутності нотаріуса підписав Картку із зразками підписів і відбитка печатки ТОВ «Юрай», відповідно до якої ОСОБА_1 як керівник мав право першого підпису чеків та інших розпоряджень за поточним рахунком № НОМЕР_1 , відкритим ТОВ «Юрай» у ПАТ «Реал Банк».

У березні 2013 року, точні дата, час та місце не встановлені, ОСОБА_1 , переслідуючи мету надання учасникам злочинної організації засобів керування банківським рахунком ТОВ «Юрай», підписав опитувальний лист клієнта юридичної особи-резидента ТОВ «Юрай» від 27 березня 2013 року та забезпечив надання до ПАТ «Реал Банк» цього опитувального листа, а також наступних документів, отриманих (виготовлених) за його безпосередньої участі: картки із зразками підписів та відбитка печатки, довідки 4-ОПП № 3490/18-410 від 20 грудня 2012 року, наказу підприємства № 4 від 30 листопада 2012 року, копії паспорта та довідки про присвоєння ОСОБА_1 ідентифікаційного номера.

На підставі наданих документів, ОСОБА_1 26 березня 2013 року підписав додаток № 1 від 19 березня 2013 року до Договору на обслуговування клієнтів у системі «iBank 2 UA» № 36/29-22/БТ від 15 березня 2013 року, відповідно до якого ОСОБА_1 одержав у ПАТ «Реал Банк» сертифікат відкритого ключа електронного цифрового підпису клієнта - ТОВ «Юрай». Зазначений сертифікат, який забезпечував право розпоряджатись грошовими коштами з поточного рахунку підприємства № 2600830135342, відкритого у ПАТ «Реал Банк», ОСОБА_1 передав невстановленим учасникам створеної ОСОБА 9 злочинної організації.

3.6. Так, для обслуговування діяльності злочинної організації, зокрема здійснення фінансових операцій, спрямованих на незаконне заволодіння чужим майном (коштами) та приховання незаконного походження таких коштів, ОСОБА 9 із використанням підконтрольних йому підприємств, створених без мети здійснення господарської діяльності, придбав контрольний пакет акцій ПАТ «Реал Банк».

Ставши фактичним власником контрольного пакету акцій і контролером банку, ОСОБА 9 забезпечив формування складу органів управління банку з довірених йому осіб, залучивши до складу злочинної організації Голову Правління ПАТ «Реал Банк» ОСОБА 10, обвинувальний акт щодо якого переданий до суду.

3.7. Приблизно у квітні 2013 року у невстановлений слідством час у ОСОБА 9 виник злочинний умисел на заволодіння коштами Національного Банку України (у подальшому - НБУ) в особливо великих розмірах.

На виконання цього задуму ОСОБА 9 спільно з ОСОБА 10 та іншими невстановленими учасниками злочинної організації розробив план вчинення злочину, який передбачав (1) створення із використанням підконтрольних підприємств, заснованих без мети здійснення господарської діяльності, у тому числі ТОВ «Юрай», штучної потреби ПАТ «Реал Банк» в отриманні коштів НБУ в сумі 800 млн грн у вигляді стабілізаційного кредиту, (2) укладення з НБУ кредитного договору, (3) заволодіння державними коштами в особливо великих розмірах та (4) їх подальшу легалізацію.

До вчинення злочину ОСОБА 9 та ОСОБА 10 за невстановлених слідством обставин залучили службових осіб з числа керівництва НБУ, а саме: Голову НБУ ОСОБА 6, заступника Голови НБУ ОСОБА 32 та директора Генерального Департаменту банківського нагляду НБУ ОСОБА 33, а також інших учасників злочинної організації, у тому числі директора ТОВ «Юрай» ОСОБА_1 , директора ТОВ «Київобл-Імпорттрейд» ОСОБА 17, директора ТОВ «Арістократ Тім» ОСОБА 20, директора ТОВ «Київмонтаж» ОСОБА 18, досудове розслідування стосовно яких виділено в окреме провадження, без яких вчинення злочину було неможливим.

Розробленим ОСОБА 9, ОСОБА 10 та іншими невстановленими слідством учасниками злочинної організації планом вчинення злочину передбачалось використання створених (придбаних) злочинною організацією підприємств - ТОВ «Юрай», ТОВ «Київобл-Імпорттрейд», ТОВ «Арістократ Тім», ТОВ «Київмонтаж», шляхом забезпечення підписання їх директорами низки документів, необхідних для надання вигляду законності відповідним фінансово-господарським операціям, та використання таких документів для створення штучної потреби ПАТ «Реал Банк» в отриманні коштів НБУ у вигляді стабілізаційного кредиту.

3.8. На виконання своєї ролі у реалізації зазначеного вище злочинного плану упродовж квітня-вересня 2013 року ОСОБА 10, діючи з корисливих мотивів, в інтересах фактичного власника банку ОСОБА 9 та під контролем останнього, зловживаючи своїм службовим становищем, шляхом організації укладення та виконання банком низки удаваних кредитних та депозитних договорів, забезпечив створення штучної заборгованості банку на загальну суму 800 млн грн перед підконтрольними злочинній організації підприємствами ТОВ «Юрай» та ТОВ «Київобл-Імпорттрейд», створеними без мети здійснення господарської діяльності, тобто створення штучної загрози втрати банком ліквідності як необхідної умови одержання стабілізаційного кредиту.

З цією метою у вересні 2013 року ОСОБА 10, діючи у складі злочинної організації, забезпечив створення удаваної заборгованості банку перед ТОВ «Юрай» шляхом виведення коштів банку на рахунки ТОВ «Арістократ Тім» та ТОВ «Київмонтаж» під виглядом видачі їм кредитів, забезпечив подальше перерахування цих коштів через ланцюг підприємств, створених без мети здійснення господарської діяльності, на банківський рахунок ТОВ «Юрай» та повернення коштів до банку під виглядом нібито розміщення ТОВ «Юрай» депозиту на суму 500 млн грн.

Так, 13 вересня 2013 року в місті Харкові ОСОБА 10 за попередньою змовою з ОСОБА 9, ОСОБА_1 та іншими учасниками злочинної організації, умисно, зловживаючи своїм службовим становищем, усупереч вимогам «Положення про банківську операцію «Залучення депозитів суб`єктів господарювання», «Положення про управління ризиком ліквідності ПАТ «Реал Банк», забезпечив шляхом надання вказівок підлеглим працівникам і прийняття організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських рішень укладення договору між ПАТ «Реал Банк» та ТОВ «Юрай» № 4308/09-113 про залучення на строковий депозит грошових коштів суб`єкта господарювання. За умовами цього договору ТОВ «Юрай» мав передати банку тимчасово вільні грошові кошти підприємства на загальну суму 500 млн грн на строк до 13 жовтня 2014 року зі сплатою відсотків у розмірі 21% річних з правом достроково припинити дію договору та вилучити кошти з депозитного рахунку шляхом надання банку письмової заяви за 5 робочих днів до дати припинення.

13 вересня 2013 року на виконання умов вказаного договору невстановленими слідством учасниками злочинної організації із використанням наданих ОСОБА_1 засобів дистанційного керування поточним рахунком ТОВ «Юрай» № НОМЕР_1 , відкритим у ПАТ «Реал Банк», здійснено перерахування коштів у сумі 500 млн грн із зазначеного поточного рахунку на депозитний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий ТОВ «Юрай» у ПАТ «Реал Банк».

Таким чином, ОСОБА_1 , будучи учасником злочинної організації, забезпечив створення фіктивної заборгованості ПАТ «Реал Банк» перед ТОВ «Юрай» на суму 500 млн грн, завуалювавши її під звичайну господарську діяльність.

У жовтні 2013 року Голова Правління ПАТ «Реал Банк» ОСОБА 10, перебуваючи у приміщенні ПАТ «Реал Банк», розташованому за адресою: місто Харків, проспект Леніна, 60, та в інших невстановлених слідством місцях, продовжуючи злочинну діяльність у складі злочинної організації, зловживаючи своїм службовим становищем, організував складання невстановленими слідством особами листів ТОВ «Київобл-Імпорттрейд» та ТОВ «Юрай» на адресу ПАТ «Реал Банк» щодо дострокового розірвання депозитних договорів на загальну суму 800 млн грн.

У свою чергу ОСОБА_1 , достовірно знаючи, що кошти у сумі 500 млн грн не належали йому та очолюваному ним ТОВ «Юрай», у жовтні 2013 року у невстановленому місці підписав лист ТОВ «Юрай» про дострокове повернення депозитних коштів у сумі 500 млн грн, адресований ПАТ «Реал Банк».

Таким чином, упродовж квітня-жовтня 2013 року учасники злочинної організації ОСОБА 10, обвинувальний акт стосовно якого направлений до суду, та ОСОБА_1 спільно з іншими учасниками злочинної організації ОСОБА 9, ОСОБА 6, ОСОБА 32, ОСОБА 33, ОСОБА 17, досудове розслідування стосовно яких виділено в окремі провадження, з корисливих мотивів з метою заволодіння коштами НБУ в особливо великих розмірах, умисно, шляхом складання відповідних документів, створили штучну видимість загрози стабільності роботи банку та безпідставну необхідність підтримання його ліквідності.

3.9. Продовжуючи свою злочинну діяльність, Голова Правління ПАТ «Реал Банк» ОСОБА 10, за попередньою змовою з ОСОБА 9, ОСОБА 6, ОСОБА 32 та ОСОБА 33, досудове розслідування стосовно яких виділено в окремі провадження, з відома ОСОБА_1 та ОСОБА 17, досудове розслідування стосовно якої виділено в окреме провадження, діючи із корисливих мотивів, маючи на меті незаконне заволодіння коштами НБУ в особливо великих розмірах, зловживаючи своїм службовим становищем, усупереч вимогам Положення про надання НБУ стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ 13 липня 2010 року за № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 липня 2010 року за № 540/17835, (у подальшому - Положення НБУ № 327) та Технічного порядку проведення операцій з надання НБУ стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ № 445 від 30 вересня 2010 року в редакції постанови Правління НБУ № 179 від 18 травня 2013 року (у подальшому - Технічний порядок НБУ), 18 жовтня 2013 року, перебуваючи у місті Харкові, звернувся до Управління НБУ в Харківській області (у подальшому - УНБУ в Харківській області) з клопотанням № 04-0611/394/БТ про надання стабілізаційного кредиту в розмірі 800 млн грн, яке містило завідомо неправдиві відомості щодо підстав надання кредиту, переліку забезпечення та його розмірів, напрямів спрямування кредитних коштів, та умисно укрив інформацію стосовно фіктивно створеної ОСОБА_1 та ОСОБА 17 заборгованості банку перед ТОВ «Юрай» та ТОВ «Київобл-Імпорттрейд», відповідно.

За результатами розгляду зазначеного клопотання ПАТ «Реал Банк» та доданих до нього документів, УНБУ в Харківській області листами від 25 жовтня 2013 року за № 05-168/8854 та від 30 жовтня 2013 року за № 05-168/9006 вказало Голові Правління ПАТ «Реал Банк» ОСОБА 10 на зазначені вище порушення та невідповідність поданих банком документів для отримання стабілізаційного кредиту вимогам Положення НБУ № 327.

01 листопада 2013 року, перебуваючи у Харкові, Голова Правління ПАТ «Реал Банк» ОСОБА 10 за попередньою змовою з ОСОБА 9, ОСОБА 6, ОСОБА 32 та ОСОБА 33, а також ОСОБА_1 та ОСОБА 17, з метою заволодіння коштами НБУ в особливо великих розмірах, зловживаючи своїм службовим становищем, усупереч вказаним вище вимогам Положення НБУ № 327, не усунувши недоліки, викладені у листах УНБУ в Харківській області № 05-168/8854 від 25 жовтня 2013 року, № 05-168/9006 від 30 жовтня 2013 року, діючи умисно, повторно звернувся до УНБУ в Харківській області з аналогічним за змістом клопотанням про надання стабілізаційного кредиту у розмірі 800 млн грн №11-0611/414«А»/БГ від 31 жовтня 2013 року та з тими самими додатками до нього.

У клопотанні ПАТ «Реал Банк» від 31 жовтня 2013 року № 11-0611/414«А»/БГ та додатних до нього документах ОСОБА 10 зазначив відомості, що не відповідали дійсності, у тому числі надані ОСОБА_1 , щодо:

- створеної заборгованості ПАТ «Реал Банк» перед ТОВ «Київобл-Імпорттрейд» та ТОВ «Юрай» за укладеними депозитними договорами на загальну суму 800 млн грн, які фактично розміщувались в банку на депозиті за рахунок коштів цього ж банку;

- звернення ТОВ «Київобл-Імпорттрейд» та ТОВ «Юрай» із заявами про дострокове повернення депозитів на загальну суму 800 млн грн;

- стану та вартості нерухомого майна, що пропонується у заставу - комплекс (нафтогавань та нафтобаза), за адресою: АДРЕСА_3 та об`єкт незавершеного будівництва за адресою: місто Київ, вулиця Лабораторна, 6, яка була незаконно завищена на суму 1 199 580 896,33 грн (без ПДВ), а фактично складала 203 926 437 грн (без ПДВ) та не покривала суму стабілізаційного кредиту;

- джерел погашення стабілізаційного кредиту за рахунок кредитних коштів, виданих на підконтрольні ОСОБА 9 підприємства з ознаками фіктивності: ТОВ «СМТ ТАЙМ», ТОВ «АМОН-СУЛ», ПП «КОМБІАГРОІНДАСТРІ», ТОВ «МАЕСТРО ТОРГ», ТОВ «КИЇВОБЛПРОПАНГАЗ», які фактично фінансово-господарською діяльністю не займались, матеріальними активами не володіли, а співучасники злочину не мали наміру повертати отримані кредитні кошти.

3.10. Так само ОСОБА 6, ОСОБА 32 та ОСОБА 33, виконуючи відведену їм роль у вчиненні спланованого злочину, зловживаючи своїм службовим становищем, з відома ОСОБА 9, сприяли незаконному заволодінню державними коштами на загальну суму 800 млн грн шляхом (1) забезпечення прийняття до розгляду НБУ клопотання ПАТ «Реал Банк» про надання стабілізаційного кредиту, яке відповідно до законодавства не могло бути задоволено, (2) подальшого безперешкодного проходження процедур з позитивного розгляду поданого пакету документів, зокрема, (2.1) складання та підписання доповідної записки за № В/47-308/20724/БТ від 06 листопада 2013 року про надання ПАТ «Реал Банк» стабілізаційного кредиту із порушенням встановлених законодавством вимог, (2.2) складання, погодження та підписання постанови Правління НБУ № 448/БТ від 07 листопада 2013 року про надання ПАТ «Реал Банк» стабілізаційного кредиту та (3) його подальшої видачі усупереч вимогам законодавства та Регламенту Правління НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ № 144 від 12 квітня 2012 року.

У період з 08 до 15 листопада 2013 року ОСОБА 6, ОСОБА 32 та ОСОБА 33, діючи у складі злочинної організації спільно з ОСОБА 9, ОСОБА 10, ОСОБА_1 , ОСОБА 17, досудове розслідування стосовно якої виділено в окреме провадження, маючи на меті заволодіння державними коштами, будучи обізнаними про неможливість видачі банку стабілізаційного кредиту, зловживаючи своїм службовим становищем, порушуючи зазначені вище вимоги Положення НБУ № 327 та Технічного порядку НБУ, забезпечили укладення службовими особами УНБУ в Харківській області з ПАТ «Реал Банк» завідомо збиткового для держави та не забезпеченого належною заставою кредитного договору № 1 від 08 листопада 2013 року.

На виконання зобов`язань за цим кредитним договором НБУ прийнято неналежне забезпечення, а саме: об`єкт незавершеного будівництва за адресою: місто Київ, вулиця Лабораторна, 6, та нерухомість за адресами: місто Херсон, вулиця Чайковського, 236, та вулиця Нафтогавань б/н, з визначенням завідомо неправдивої завищеної ринкової вартості в сумі 1 403 507 333,33 грн, тоді як фактична вартість майна, переданого у заставу, становила 203 926 437 грн без ПДВ, тобто вартість майна, переданого у якості забезпечення, була завищена на 1 199 580 896,33 грн.

3.11. На виконання умов кредитного договору 11 та 15 листопада 2013 року НБУ перерахував на рахунок ПАТ «Реал Банк» кошти стабілізаційного кредиту в сумах 164 000 000 грн та 636 000 000 грн, відповідно, у результаті чого їх протиправно було обернено на користь учасників створеної ОСОБА 9 злочинної організації.

У період з 11 до 18 листопада 2013 року Голова Правління ПАТ «Реал Банк» ОСОБА 10, за попередньою змовою з ОСОБА 9, ОСОБА 6, ОСОБА 32, ОСОБА 33, ОСОБА_1 , ОСОБА 17 та іншими співучасниками злочину, продовжуючи здійснення відведених йому функцій у вчиненні злочину, забезпечив здійснення ПАТ «Реал Банк» низки удаваних фінансових операцій з коштами стабілізаційного кредиту за рахунками підконтрольних ОСОБА 9 товариств з ознаками фіктивності та їх легалізацію шляхом зняття частини коштів у сумі 208 500 000 грн готівкою, конвертування іншої частини коштів у сумі 591 500 000 грн у 72 980 000,00 доларів США, виведення валюти за межі України на користь підприємств іноземної юрисдикції, підконтрольних керівнику злочинної організації ОСОБА 9.

3.12. Внаслідок зазначених умисних дій ОСОБА_1 , вчинених у складі злочинної організації у співучасті з ОСОБА 9, ОСОБА 10, ОСОБА 6, ОСОБА 32, ОСОБА 33, ОСОБА 17 та іншими співучасниками, які виявились у придбанні суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності, подальшого заволодіння чужим майном - коштами НБУ шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, НБУ заподіяно матеріальних збитків на суму 787 396 148,99 грн, тобто в особливо великих розмірах, а ПАТ «Реал Банк» постановою Правління НБУ від 28 лютого 2014 року № 109 віднесено до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 21 травня 2014 року № 295 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Реал Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 34 від цієї ж дати про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «Реал Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Реал Банк» на період з 21 травня 2014 року до 20 травня 2015 року.

Рішенням № 636 від 28 квітня 2016 року виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб продовжила строк ліквідації ПАТ «Реал Банк» та повноваження ліквідатора до 20 травня 2017 року включно, а рішенням № 1742 від 27 квітня 2017 року - до 20 травня 2018 року. Відповідно до ст. 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 29 липня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 14801110043001610 про державну реєстрацію припинення ПАТ «Реал Банк» як юридичної особи.

3.13. Відповідно до висновку експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 5262/10748/15-45 від 25 червня 2015 року документально підтверджується завдання матеріальних збитків НБУ на суму 787 396 148,99 грн при видачі НБУ у листопаді 2013 року стабілізаційного кредиту ПАТ «Реал Банк».

3.14. Таким чином, ОСОБА_1 вчинив участь у злочинній організації з метою вчинення особливо тяжкого злочину, а також участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, та його дії кваліфіковані за ч.1 ст. 255 КК України (у редакції Закону України № 2341-III від 05 квітня 2001 року).

Крім того, ОСОБА_1 заволодів чужим майном в особливо великому розмірі шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем за попередньою змовою групою осіб, у складі злочинної організації та його дії кваліфіковані за ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України (у редакції Закону України № 2341-III від 05 квітня 2001 року).

ІV. Відомості про укладену угоду, з урахуванням змін від 27 вересня 2022 року, її реквізити, зміст та визначену сторонами угоди міру покарання

4.1. 13 вересня 2022 року між прокурором ОСОБА_21 та обвинуваченим ОСОБА_1 за участі захисника - адвоката ОСОБА_16 укладено угоду про визнання винуватості.

27 вересня 2022 року сторони угоди домовилися внести зміни до п. 8 угоди «Узгоджене покарання та згода обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням» у частині визначення строку покарання у виді позбавлення права обіймати посади в суб`єктах господарювання усіх форм власності, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями - на три роки.

За змістом цієї угоди, з урахуванням унесених до неї змін, формулювання та обсяг обвинувачення, а також правова кваліфікація дій ОСОБА_1 із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність є тотожними до наведених в обвинувальному акті (за виключенням обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 366 КК України, у частині якого кримінальне провадження було закрито).

4.2. У п. 4 угоди про визнання винуватості міститься інформація про беззастережне визнання ОСОБА_1 винуватості у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень в обсязі та за обставин, викладених в обвинувальному акті, та зобов`язання обвинуваченого беззастережно визнати свою винуватість в обсязі висунутого йому обвинувачення у судовому провадженні.

4.3. Відповідно до умов угоди (п. 7) на обвинуваченого ОСОБА_1 покладено обов`язок співпрацювати з прокурором у викритті інкримінованих йому кримінальних правопорушень в межах цього кримінального провадження та викритті учасників злочинної організації, зокрема, у межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 16 листопада 2016 року за № 42016000000003393, за підозрою ОСОБА 9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 212, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 358 КК України, та у межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 18 вересня 2015 року за № 42015000000001955 за обвинуваченням ОСОБА 10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 366, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 366 КК України, та інших осіб.

4.4. За змістом п. 3 угоди при вирішенні питання про її укладення прокурором враховано наступні обставини:

1) ступінь та характер сприяння обвинуваченого у здійсненні кримінального провадження щодо нього та інших осіб, а саме суттєве сприяння ОСОБА_1 розкриттю кримінальних правопорушень, вчинених ним та іншими співучасниками, про що свідчить повідомлення ним всіх обставин вчинення кримінальних правопорушень, а також надання викривальних показань щодо осіб, обставин та подій, які мають значення для кримінального провадження та підлягають встановленню (доказуванню);

2) характер і тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень - вчинення ОСОБА_1 особливо тяжких злочинів спільно з іншими особами, що передбачає врахування ступеню участі кожного із співучасників вчинених злочинів;

3) наявний значний суспільний інтерес у забезпеченні швидкого завершення судового провадження, у викритті інших учасників злочинної організації, які за ієрархічною структурою займали у ній більш високе, а саме керівне становище, закріплення доказової бази щодо вчинених ним та учасниками злочинної організації злочинів, що забезпечується шляхом надання ОСОБА_1 викривальних показань щодо себе та злочинів, вчинених злочинною організацією.

Зокрема, при обґрунтуванні наявності значного суспільного інтересу прокурором враховано, що упродовж 2010-2014 років злочинною організацією, до якої входив ОСОБА_1 , за сприяння та безпосередньої участі вищих посадових осіб держави вчинено значну кількість злочинів, спрямованих в першу чергу на привласнення її учасниками коштів державного бюджету, а також коштів належних державі установ та підприємств, в особливо великих розмірах, чим суттєво підірвано економічну безпеку України. Так, структурним підрозділом злочинної організації під керівництвом ОСОБА 9, за участі Голови Правління ПАТ «Реал банк» ОСОБА 10 та інших осіб здійснено заволодіння коштами НБУ в сумі 787 396 148,99 грн, тобто в особливо великому розмірі, з подальшим їх оберненням (легалізацією) на свою користь. Як зазначено в угоді, надання ОСОБА_1 викривальних показань щодо цих осіб, зокрема ОСОБА 9 та ОСОБА 10, матиме суттєве значення щодо подальшого перебігу кримінальних проваджень за їх підозрою/обвинуваченням, закріпить доказову базу, спрятиме якнайшвидшому притягненню цих осіб до кримінальної відповідальності, відшкодуванню ними завданих збитків;

4) наявність суспільного інтересу в запобіганні повторному вчиненню кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами.

Також відповідно до п. 3 угоди обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_1 , стороною обвинувачення не встановлено. Натомість відповідно до ст. 66 КК України стороною обвинувачення встановлено обставини, які пом`якшують його покарання, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів та викриттю інших співучасників злочинної організації, наявність на утриманні неповнолітньої дитини та батьків похилого віку.

У п. 3 угоди зазначається, що обвинувачений ОСОБА_1 раніше не судимий, щиро розкаюється в скоєному, критично оцінює свою злочинну поведінку, в тому числі шляхом повного визнання вини і готовності нести кримінальну відповідальність, активно сприяє розкриттю вчинених злочинною організацією злочинів, добровільно надає та в подальшому зобов`язується надавати викривальні показання органу досудового розслідування та суду в з`ясуванні обставин діяльності злочинної організації, що мають істотне значення для повного її викриття. Зазначене стороною обвинувачення враховано як обставина, яка істотно знижує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень.

4.5. Сторони угоди, з урахуванням унесених до неї змін, узгодили покарання обвинуваченому ОСОБА_1 із застосуванням положень ст. 69, 75, 76 КК України, а саме:

- за ч. 1 ст. 255 КК України - позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років;

- за ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України - позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 6 (шість) місяців з позбавленням права обіймати посади в суб`єктах господарювання усіх форм власності, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями строком на 3 (три) роки, без конфіскації майна.

Підставами для застосування положень ст. 69 КК України при призначенні покарання за ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України сторони визначили такі обставини, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення: 1) щире каяття; 2) активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; 3) наявність на утриманні неповнолітньої дитини 2006 року народження та батьків похилого віку.

З огляду на вимоги ч. 2 ст. 4, ч. 2 ст. 5 КК України при призначенні покарання за ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України сторони вважали за можливе застосувати ст. 69 КК України, оскільки обвинувачений вчинив це кримінальне правопорушення до внесення Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України» № 1698-VII від 14 жовтня 2014 року змін до ст. 69 КК України, якими було заборонено застосування ст. 69 КК України у разі вчинення корупційних кримінальних правопорушень (у подальшому Закон № 1698-VII).

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим сторонами угоди визначено остаточно призначити ОСОБА_1 за сукупністю злочинів покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років з позбавленням права обіймати посади в суб`єктах господарювання усіх форм власності, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями строком на 3 (три) роки, без конфіскації майна.

Враховуючи можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 без відбування покарання у виді позбавлення волі сторонами узгоджено звільнення ОСОБА_1 на підставі ч. 2 ст. 75 КК України від відбування основного покарання у виді 5 років позбавлення волі з випробуванням і запропоновано визначити іспитовий строк тривалістю 3 роки.

На підставі ст. 76 КК України сторонами узгоджено покласти на ОСОБА_1 наступні обов`язки: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації за місцем проживання; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання про зміну місця проживання, роботи або навчання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

4.6. Сторони угоди про визнання винуватості підтверджують, що її укладення є добровільним, тобто така угода не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

4.7. Крім того, сторони враховують, що потерпілий у кримінальному провадженні - НБУ, відповідно до положень ст. 469 КПК України надав прокурору письмову згоду на укладення цієї угоди.

4.8. Сторонам відомі та зрозумілі наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, а саме: відповідно до ст. 473 КПК України наслідком укладення та затвердження цієї угоди для прокурора і обвинуваченого є обмеження їх права на оскарження вироку згідно з положеннями ч. 4 ст. 394 та ч. 3 ст. 424 КПК України, а для обвинуваченого - також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами 1, 4 п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України. В угоді сторонами обумовлено наслідки її невиконання, передбачені ст. 476 КПК України.

V. Позиція учасників судового засідання

5.1. ОСОБА_1 підтримав укладення угоди та вказав, що ініціатором її укладення була сторона захисту, з його боку угода була укладена добровільно. Обвинувачений зазначив, що насильства, примусу чи погроз до нього ніхто не застосовував, зі скаргами на рішення, дії чи бездіяльність сторони обвинувачення під час здійснення кримінального провадження він не звертався. ОСОБА_1 повідомив, що беззастережно визнає свою вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, розуміє характер пред`явленого обвинувачення та погоджується з його формулюванням.

ОСОБА_1 зазначив, що він цілком розуміє, що має право на повний судовий розгляд, у якому прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінальних правопорушень, у вчиненні яких його обвинувачують, і він при цьому має право мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення, допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і докази, що свідчать на його користь. Однак, при цьому ОСОБА_1 наполягав на укладенні угоди, а також повідомив, що він повністю усвідомлює вид покарання, призначення якого обумовлене угодою, інші заходи, що будуть застосовані до нього у разі її затвердження, а також наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання, передбачені ст. 476 КПК України.

5.2. Захисник ОСОБА_23 повністю підтвердив зазначені обвинуваченим ОСОБА_1 обставини.

5.3. Прокурор ОСОБА_22 підтримав необхідність затвердження судом угоди про визнання винуватості, з урахуванням унесених до неї змін, зазначив про її добровільність, важливість для сторони обвинувачення виконання ОСОБА_1 обов`язків, взятих на себе відповідно до укладеної угоди, а також підтвердив задоволення суспільного інтересу за наслідками її укладення.

Прокурор повідомив суду обставини, які ним було враховано при укладенні угоди про визнання винуватості та змін до неї, що фактично відповідають змісту самої угоди, та зазначив про надання потерпілим у кримінальному провадженні - НБУ відповідно до ст. 469 КПК України письмової згоди на укладення цієї угоди.

Прокурор зазначив, що з огляду на наявність більше двох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, наявність на утриманні неповнолітньої дитини та батьків похилого віку, обвинуваченому може бути призначене покарання відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України.

Крім того, прокурор зазначив, що до висновку про можливість застосування ст. 69 КК України при призначенні обвинуваченому покарання за ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України він дійшов з огляду на положення ч. 2 ст. 4, ч. 2 ст. 5 КК України, оскільки обвинувачений вчинив це кримінальне правопорушення до внесення Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України» № 1698-VII від 14 жовтня 2014 року змін до ст. 69 КК України в частині заборони її застосування у разі вчинення корупційних кримінальних правопорушень.

На підставі викладеного, прокурор вважав за можливе призначити ОСОБА_1 узгоджене в угоді та змінах до неї покарання, звільнити його від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та пропонував визначити іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки.

VІ. Мотиви суду

6.1. Відповідно до ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості.

У п. 2 ч. 4 ст. 469 КПК України зазначено, що угода про визнання винуватості між прокурором і обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо особливо тяжких злочинів, віднесених до підслідності НАБУ, за умови викриття обвинуваченим іншої особи у вчиненні злочину, віднесеного до підслідності НАБУ, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину буде підтверджена доказами.

Судом установлено, що між прокурором ОСОБА_21 і обвинуваченим ОСОБА_1 укладено угоду про визнання винуватості (з урахуванням змін до неї) у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України, а саме:

- за ч. 1 ст. 255 КК України (у редакції Закону України № 2341-III від 05 квітня 2001 року) - участь у злочинній організації з метою вчинення особливо тяжкого злочину, а також участь у злочинах, вчинюваних такою організацією;

- за ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України (у редакції Закону України № 2341-III від 05 квітня 2001 року) - заволодіння чужим майном в особливо великому розмірі шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб, у складі злочинної організації .

Ці кримінальні правопорушення відповідно до ст. 12 КК України віднесено до категорії особливо тяжких злочинів.

Щодо підслідності НАБУ інкримінованих ОСОБА_1 злочинів суд виходить з постанови Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. від 05 березня 2020 року, відповідно до якої досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні доручено здійснювати детективам НАБУ (т. 4, а.с. 68-73).

6.2. Суд ураховує, що обвинувачений ОСОБА_1 беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів, надав правдиві показання стосовно своєї участі у вчиненні злочинів, надав показання стосовно участі ОСОБА 9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 212, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 358 КК України, у межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42016000000003393 від 16 листопада 2016 року, та стосовно участі ОСОБА 10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 366, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 366 КК України, у межах кримінального провадження № 42015000000001955 від 18 вересня 2015 року, та інших осіб, а також надав пояснення щодо фактичних обставин інкримінованих йому та зазначеним особам злочинів та способу їх вчинення.

Колегія суддів звертає увагу, що досудове розслідування кримінальних проваджень, внесених до ЄРДР за № 42016000000003393 від 16 листопада 2016 року та № 42015000000001955 від 18 вересня 2015 року, доручено здійснювати Національному антикорупційному бюро України, що підтверджується відповідними постановами прокурора від 11 вересня 2020 року та від 20 листопада 2019 року (т. 31, а.с. 88-89, 90-91), що свідчить про дотримання вимог п. 2 ч. 4 ст. 469 КПК України.

Таким чином, умови укладеної угоди, з урахуванням унесених до неї змін, відповідають п. 2 ч. 4 ст. 469 КПК України як у частині її укладення у провадженні щодо особливо тяжких злочинів, віднесених до підслідності НАБУ, так і у частині викриття ОСОБА_1 інших осіб у вчиненні злочинів, віднесених до підслідності НАБУ.

6.3. Судом при розгляді угоди про визнання винуватості враховано ступінь та характер сприяння обвинуваченого у здійсненні кримінальних проваджень щодо нього та інших осіб, а саме суттєве сприяння ОСОБА_1 у розкритті кримінальних правопорушень, вчинених ним та іншими співучасниками, що випливає з повідомлення ним всіх обставин вчинення кримінальних правопорушень, а також надання викривальних показань про осіб, обставини та події, які мають значення для кримінального провадження та підлягають встановленню (доказуванню). Тобто обвинувачений ОСОБА_1 виконав взяті на себе угодою зобов`язання.

Також при вирішенні питання щодо затвердження угоди про визнання винуватості, з урахуванням унесених до неї змін, суд враховує характер і тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень - вчинення ОСОБА_1 особливо тяжких злочинів спільно з іншими особами, що передбачає врахування ступеню участі кожного із співучасників вчинених злочинів, де роль ОСОБА_1 не була вирішальною, йому безпосередньо не підпорядковувались члени злочинної організації; будучи обізнаним про загальний план вчиненого злочину, ОСОБА_1 лише виконував вказівки членів злочинної організації, що мали вищий статус в її ієрархії.

6.4. Суд вважає за необхідне зазначити, що суспільний інтерес - це інтерес суспільства або представника цієї спільноти, пов`язаний із забезпеченням його благополуччя, стабільності, безпеки та сталого розвитку.

Один з інкримінованих обвинуваченому злочинів відноситься до корупційних злочинів. На теперішній час корупція загрожує національній безпеці України, уповільнює економічний розвиток держави, що не сприяє надходженню іноземних інвестицій, а також нівелює довіру населення до державних органів та органів місцевого самоврядування. Крім того, масштаби корупційних проявів негативно позначаються на міжнародному іміджі України. У зв`язку із цим суспільний інтерес у здійсненні правосуддя у цій категорії справ у розумні строки полягає у призначенні особі покарання, запобіганні вчиненню нею та іншими особами кримінальних правопорушень, а також у викритті інших осіб, що вчинили злочини, віднесені до підслідності НАБУ.

Зокрема, судом встановлено, що у період 2010-2014 років злочинною організацією, до якої входив ОСОБА_1 , за сприяння та безпосередньої участі вищих посадових осіб держави вчинено значну кількість злочинів, спрямованих у першу чергу на привласнення її учасниками коштів державного бюджету, а також коштів належних державі установ та підприємств, в особливо великих розмірах, чим суттєво підірвано економічну безпеку України. Так, структурним підрозділом злочинної організації під керівництвом ОСОБА 9, за участі Голови Правління ПАТ «Реал банк» ОСОБА 10 та інших осіб здійснено заволодіння коштами НБУ в сумі 787 396 148,99 грн, тобто в особливо великому розмірі, з подальшим їх оберненням (легалізацією) на свою користь. Очевидно, що надання ОСОБА_1 викривальних показань щодо цих осіб, зокрема ОСОБА 9 та ОСОБА 10, матиме суттєве значення щодо подальшого перебігу кримінальних проваджень за їх підозрою/обвинуваченням, закріпить доказову базу, спрятиме якнайшвидшому притягненню цих осіб до кримінальної відповідальності, відшкодуванню ними завданих збитків.

З урахуванням викладеного суд погоджується з наявністю значного суспільного інтересу у забезпеченні завершення як цього кримінального провадження, так і кримінальних проваджень щодо ОСОБА 9, ОСОБА 10, які за ієрархічною структурою у складі злочинної організації обіймали більш високе, керівне становище, а також у викритті інших причетних до вчинення зазначених злочинів осіб, закріплення доказової бази щодо вчинених ним та іншими учасниками злочинної організації злочинів.

Також, під час вирішення питання щодо затвердження угоди про визнання винуватості, з урахуванням унесених до неї змін, суд враховує наявність суспільного інтересу в запобіганні повторному вчиненню кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами.

З викладеного слідує, що умови угоди, з урахуванням унесених до неї змін, відповідають інтересам суспільства. Затвердження угоди свідчить про ефективне здійснення судового провадження, яке забезпечить притягнення обвинуваченого до відповідальності за вчинення, у тому числі, корупційного правопорушення з метою виправлення останнього. Зазначене сприятиме формуванню у суспільства антикорупційної правосвідомості та невідворотності покарання за вчинене правопорушення.

Разом з тим, колегія суддів вимушена констатувати, що затвердження цієї угоди не свідчитиме про досягнення суспільного інтересу, що полягає у швидкому судовому розгляді кримінального провадження, оскільки судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 здійснюється судом вже понад півтора роки. Разом з тим, на переконання суду, вищенаведені обставини підтверджують необхідність і доцільність затвердження укладеної між прокурором і обвинуваченим угоди, оскільки показання, надані ОСОБА_1 , обов`язки, покладені на нього угодою, беззастережно свідчать про його щире каяття, активне сприяння розслідуванню та судовому розгляду кримінальних проваджень щодо інших членів злочинної організації, які за версією сторони обвинувачення обіймали керівне становище в її ієрархії, безпосередньо розробляли плани вчинення злочинів та брали участь у розподілі коштів стабілізаційного кредиту НБУ, а отже у перспективі можуть нести майнову відповідальність за заподіяну злочинами майнову шкоду.

6.5. Суд також враховує, що прокурор разом з угодою про визнання винуватості надав копію письмової згоди на її укладення від представника потерпілого - Національного банку України, що відповідає вимогам абз. 2 п. 3 ч. 4 ст. 469 КПК України (т. 31, а.с. 22).

Із досліджених судом обвинувального акта, угоди про визнання винуватості, змін до неї та пояснень сторін вбачається, що умови угоди не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, нею не вирішується питання щодо майна третіх осіб.

6.6. Фактичні обставини, описані в обвинувальному акті, формулювання обвинувачення, вказане в угоді, підтвердження ОСОБА_1 цих обставин та визнання ним своєї вини у присутності захисника дають можливість суду дійти висновку про існування обґрунтованих підстав для визнання винуватості обвинуваченим.

Суд встановив, що укладення сторонами угоди, а також унесених до неї змін, є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком інших обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Доказів протилежного судом не встановлено.

6.7. Також за угодою про визнання винуватості на обвинуваченого ОСОБА_1 покладено обов`язок співпрацювати з прокурором у викритті інкримінованих йому кримінальних правопорушень у межах цього кримінального провадження та викритті учасників злочинної організації, зокрема, у межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42016000000003393 від 16 листопада 2016 року, за підозрою ОСОБА 9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 212, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 358 КК України, та у межах кримінального провадження , внесеного до ЄРДР за № 42015000000001955 від 18 вересня 2015 року, за обвинуваченням ОСОБА 10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 366, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 366 КК України, та інших осіб.

6.8. Суд також вважає, що узгоджене сторонами в угоді покарання, з урахуванням унесених до угоди змін, відповідає вимогам ст. 55, 63, 65 КК України. Детальні міркування з цього питання наведені у розділі VII вироку.

6.9. Отже, підстави для відмови у затвердженні угоди (з урахуванням унесених до неї змін), передбачені ч. 7 ст. 474 КПК України, відсутні, вона відповідає вимогам кримінального та кримінального процесуального закону, а тому підлягає затвердженню.

VІI. Призначення покарання

7.1. Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з наступного.

На виконання вимог ч. 2 ст. 4 та ч. 2 ст. 5 КК України суд у вироку виходить з редакцій ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 255 КК України, чинних на дати вчинення ОСОБА_1 цих кримінальних правопорушень.

За інкриміноване ОСОБА_1 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 255 КК України (у редакції Закону України № 2341-III від 05 квітня 2001 року), передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років, за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України (у редакції Закону України № 2341-III від 05 квітня 2001 року) - у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років та з конфіскацією майна.

7.2. На виконання вимог ч. 5 ст. 65 КК України суд при затвердженні вироком угоди про визнання вини призначає покарання, узгоджене сторонами угоди (з урахуванням унесених до неї змін).

Як вже зазначалось у п. 4.5 вироку, сторони угоди узгодили покарання обвинуваченому ОСОБА_1 із застосуванням положень ст. 69, 75, 76 КК України, а саме:

- за ч. 1 ст. 255 КК України - позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років;

При цьому зі змісту ст. 50 КК України вбачається, що мета призначення покарання полягає не лише в карі, а й у виправленні засуджених, та запобіганні вчиненню злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Отже, суд, використовуючи право дискреції, має призначити конкретній особі за конкретний злочин максимально індивідуалізоване покарання. Це право охоплює (1) повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та (2) владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

7.3. Суд визнає такими, що відповідають дійсності, визначені в угоді обставини, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_1 , а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів та викриттю інших співучасників злочинної організації, наявність на утриманні неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 2, а.с. 76; т. 31, а.с. 30) та батьків похилого віку - ОСОБА_6 (т. 2, а.с. 77-78, т. 31, а.с. 28-29) та ОСОБА_7 (т. 31, а.с. 27).

Також особу обвинуваченого характеризує відсутність у нього судимості, що підтверджується відповіддю на вимогу № 10/1/2-22342-14/2 від 24 жовтня 2016 року (т. 3, а.с. 103 на звороті), непребування на обліках у психоневрологічному та наркологічному диспансерах (т. 25, а.с. 123, 125).

Крім того, суд бере до уваги, що кримінальні правопорушення обвинуваченим ОСОБА_1 вчинені до внесення Законом № 1698-VII змін до ст. 69 КК України в частині заборони застосування ст. 69 КК України у разі вчинення корупційних кримінальних правопорушень.

Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлено.

7.4. Правова конструкція ч. 1 ст. 69 КК України законодавцем побудована таким чином, щоб суди в ході реалізації ними своїх дискреційних повноважень під час призначення винній особі покарання в кожному конкретному випадку могли б вмотивовано аргументувати істотність зниження ступеня тяжкості вчиненого діяння. Тобто встановлення лише факту наявності не менше двох пом`якшуючих обставин не може автоматично тягнути застосування ст. 69 КК України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що приписи ст. 69 КК України про призначення винній особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виняткових випадках. Підставами для застосування цієї статті є встановлення не лише наявності кількох пом`якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Тобто для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2021 року у справі № 712/4384/20.

Колегія суддів вважає, що істотність зниження ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення полягає у викритті ОСОБА_1 членів злочинної організації, діяльність якої, за версією сторони обвинувачення, мала вирішальний вплив на підрив економічної безпеки України. У цьому контексті суд зауважує, що з 2014 року наша країна потерпає від збройної агресії Російської Федерації, у 2022 році почалось повномасштабне вторгнення цієї країни-агресора на території України, яке триває дотепер. Суд не може ігнорувати той факт, що незадовільний стан економіки та неможливість фінансування на належному рівні всіх важливих для держави сфер, у тому числі видатків на обороноздатність, стали наслідком глобальних злочинних процесів у нашій державі, які полягали у масштабних розкраданнях державного майна.

Суд переконаний, що у випадку доведення винуватості інших членів злочинної організації у вчиненні інкримінованих ним злочинів, у тому числі на підставі доказів, отриманих від обвинуваченого, держава Україна матиме можливість відшкодувати з винних осіб майнові збитки, завдані кримінальним правопорушенням, чим буде відновлено справедливий баланс у розподілі матеріальних благ у державі.

Під час розгляду угоди ОСОБА_1 пояснив, що він не брав участі у розподілі коштів, отриманих внаслідок вчинення заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах; за рахунок коштів, отриманих у якості стабілізаційного кредиту, не збагатився; у зв`язку з виконанням відведених йому злочинним планом функцій щомісячно отримував від інших членів злочинної організації винагороду, яка складала від 1000 (одна тисяча) грн до 1000 (одна тисяча) доларів США на місяць; будучи у загальних рисах обізнаним із злочинним планом, не обіймав у злочинній організації керівні посади, не мав повноважень на надання обов`язкових для виконання вказівок, не мав жодної особи у своєму підпорядкуванні.

Отже, показання ОСОБА_1 мають важливий влив для досягнення мети кримінального провадження, а його щире каяття, готовність активно сприяти розслідуванню цього та інших кримінальних проваджень, співпрацювати зі стороною обвинувачення шляхом надання правдивих, викривальних показань щодо себе та інших осіб, особа обвинуваченого у повній мірі свідчать про можливість його виправлення без відбування покарання у виді позбавлення волі.

7.5. Водночас, варто враховувати, що ОСОБА_1 затримано 13 січня 2020 року о 19 год 00 хв (т. 4, а.с. 32-34). Відповідно до ухвали суду від 04 грудня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з-під варти в залі суду (т. 2, а.с. 148-163). З викладеного слідує, що ОСОБА_1 був попередньо ув`язнений з 13 січня по 04 грудня 2020 року, тобто 327 днів.

До 24 грудня 2015 року в ч. 5 ст. 72 КК України, яка встановлювала правила зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання засудженому, було зазначено, що попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання в разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч. 1 ст. 72 КК України.

Законом України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання» № 838-VIII від 26 листопада 2015 року (у подальшому - Закон № 838-VIII) було змінено ч. 5 ст. 72 КК України і визначено, що зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, в якому до особи було застосовано попереднє ув`язнення, проводиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

21 червня 2017 року набрав чинності Закон України № 2046-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув`язнення», яким ч. 5 ст. 72 КК України фактично повернуто до редакції, яка існувала до набрання чинності Законом № 838-VIII.

Вирішуючи питання про зарахування строку попереднього ув`язнення у строк призначеного ОСОБА_1 за цим вироком покарання, суд враховує правовий висновок щодо застосування норми, передбаченої ч. 5 ст. 72 КК України, викладений у п. 104 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 663/537/17.

У цьому висновку визначено, що якщо особа вчинила злочин у період до 23 грудня 2015 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII (зворотна дія Закону № 838-VIII як такого, який «іншим чином поліпшує становище особи» у розумінні ч. 1 ст. 5 КК України). Як встановлено судом, злочин, участь у вчиненні якого брав ОСОБА_1 у складі злочинної організації, був закінчений у листопаді 2013 року.

Вищезазначене свідчить про необхідність зарахування ОСОБА_1 строку попереднього ув`язнення з моменту його фактичного затримання 13 січня 2020 року по день звільнення з ДУ «Київський слідчий ізолятор», тобто 04 грудня 2020 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Таким чином, ОСОБА_1 вже відбув 654 дні покарання у виді позбавлення волі.

7.6. Із урахуванням того, що укладення угоди у цьому кримінальному провадженні матиме вплив на усвідомлення іншими особами караності злочинних діянь, сприятиме прагненню суспільства до правослухняної поведінки, гарантуватиме невідворотність покарання, а також забезпечить справедливе та в розумні строки вирішення кримінального провадження, то суд вважає, що за таких обставин цілі та завдання кримінального провадження будуть досягнуті при мінімальних затратах ресурсів.

До того ж, на думку колегії суддів, було б недоцільним застосовувати загальний порядок кримінального провадження до обвинуваченого ОСОБА_1 , враховуючи беззаперечне визнання ним своєї вини. На переконання суду, характер та тяжкість інкримінованих ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, особа винного, його ставлення до вчиненого, сприяння здійсненню судового розгляду вказує на його щире бажання виправитись.

З урахуванням викладеного, зважаючи на наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи обвинуваченого при призначенні останньому покарання за злочин, передбачений ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України, колегія суддів уважає за можливе застосувати ч. 1 ст. 69 КК України до основного покарання і призначити його нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції цієї норми, але не нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині КК України.

7.7. Суд також бере до уваги, що інкриміновані ОСОБА_1 кримінальні правопорушення вчинені ним під час перебування на посаді керівника ТОВ «Юрай». Тому, у цьому випадку підлягає застосуванню обумовлене в угоді додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади в суб`єктах господарювання усіх форм власності, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями. Цей висновок відповідає змісту п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року (у подальшому - Постанова № 7), в якому зазначено, що якщо додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю за санкцією статті (санкцією частини статті) є обов`язковим, то воно застосовується лише до тих осіб, які обіймали посади чи займалися діяльністю, з якими було пов`язано вчинення злочину.

7.8. Аналізуючи можливість непризначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді конфіскації майна, передбаченого ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України, колегія суддів бере до уваги роз`яснення, які містяться в п. 19 Постанови № 7, із змісту якого вбачається, що якщо додаткове покарання у виді конфіскації майна за санкцією статті (санкцією частини статті) є обов`язковим, то у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням воно не застосовується, оскільки ст. 77 КК України передбачено вичерпний перелік додаткових покарань, що можуть бути призначені у такому випадку, серед яких конфіскація майна відсутня.

З цих підстав, суд не призначає ОСОБА_1 додаткове покарання у виді конфіскації майна.

7.9. Відтак, суд робить висновок, що укладена угода, з урахуванням унесених до неї змін, відповідає нормам КК України та інтересам суспільства у частині узгодженого покарання, яке відповідає загальним засадам призначення покарання, є пропорційним та достатнім, сторони узгодили покарання у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, із застосуванням ст. 69 цього Кодексу, та забезпечить досягнення мети його застосування.

7.10. Щодо можливості звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про визнання винуватості за вчинення кримінальних правопорушень, у тому числі корупційного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Практика Європейського суду з прав людини (у подальшому - ЄСПЛ) у контексті порушень ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод сформувала один із основоположних аспектів верховенства права - вимога щодо юридичної визначеності. Так, ЄСПЛ зазначає, що визначення правопорушень та покарань за їхнє вчинення має міститися у кримінальному законі та бути чітко визначеними. Зокрема, передбачаються вимоги до якості закону - він має бути доступним та передбачуваним. Однак, як би чітко не було сформульовано правове положення, неминучим є елемент судового тлумачення.

Дотримання принципу верховенства права можливе за умови застосування судами законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону». Стосовно зазначеного критерію у п. 11 та п. а) основних висновків та рекомендацій Висновку № 11 (2008) Консультативної Ради європейських судів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» зазначено про те, що до числа зовнішніх показників, від яких залежить якість судового рішення, відноситься, зокрема, якість законів (зокрема, чіткість їх змісту).

Конституційний Суд України наголошував на важливості вимоги визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до свавілля (абз. 2 підпункту 5.4 п. 5 мотивувальної частини Рішення № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року).

Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2019 від 26 лютого 2019 року констатовано, що незважаючи на те, що корупція є однією з основних загроз національній безпеці України, протидія корупції має здійснюватися виключно правовими засобами з дотриманням конституційних принципів та приписів законодавства, ухваленого відповідно до Конституції України.

Разом з тим, незалежно від рівня юридичної досконалості застосування законодавчими органами засобів законодавчої техніки під час внесення змін в законодавство, що має наслідком виникнення неоднозначної практики застосування судами одних і тих же норм закону, суддя під час відправлення правосуддя зобов`язаний керуватися принципом верховенства права. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який знайшов своє розширене тлумачення у ст. 8 КПК України.

Так, ЄСПЛ у п. 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (Soldatenko v. Ukraine) від 23 жовтня 2008 року зазначив, що, коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності, а також наголосив, що п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не просто відсилає до національного закону, але також стосується «якості закону», вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права; при цьому «якість закону» означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість позбавлення свободи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Разом з тим, судова практика щодо можливості застосування ч. 2 ст. 75 КК до осіб, які вчинили корупційні злочини, є неоднозначною. Суди України використовують у даному питанні дві позиції: 1) заборона є абсолютною, і звільняти від відбування покарання осіб, які вчинили корупційний злочин, суд не може; 2) суд не може звільняти від відбування покарання осіб, які вчинили корупційний злочин, лише при ухваленні обвинувального вироку по суті пред`явленого обвинувачення у кримінальному провадженні, що розглядається в загальному порядку. Проте, у провадженні на підставі угод суд може звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.

Існування двох протилежних позицій у судовій практиці зумовлене саме юридичною недосконалістю застосування законодавчими органами засобів нормотворчої техніки під час внесення змін в законодавство.

7.11. Із примітки до ст. 45 КК України вбачається, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 191 КК України, віднесено до корупційних кримінальних правопорушень. Зміст ч. 1 ст. 75 КК України містить обмеження права суду на ухвалення рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у разі засудження особи за корупційне кримінальне правопорушення. Зміни, які передбачають таке обмеження, були внесені лише у ч. 1 цієї статті Законом № 1698-VII. Водночас, ч. 2 цієї статті такого обмеження не містить та діє дотепер в редакції, чинній на момент внесення таких змін.

Внесення у кримінальний закон обмеження «крім корупційних злочинів» в розділи, які регулюють питання звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання та його відбування (ст. 45, 46, 47, 48, 74, 75, 79, 81 КК України), має чітко виражений характер, який очевидно свідчить про цілеспрямованість та конкретність таких обмежень саме в тих випадках, які мав на меті законодавець.

З урахуванням зазначеного вище, колегія суддів вважає, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, слід трактувати на користь особи.

7.12. Так, кримінальний процес розрізняє загальний порядок розгляду кримінального провадження та особливі порядки, серед яких, зокрема, кримінальне провадження на підставі угод, порядок здійснення якого регламентований Главою 35 КПК України.

Частини 1 та 2 ст. 75 КК України регулюють різні порядки розгляду кримінального провадження. На користь такого висновку свідчить дублювання однієї з умов ч. 1, зокрема, сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п`яти років у ч. 2 зазначеної статті. Якби діяла умова, що всі вимоги ч. 1 поширюються на випадки, передбачені ч. 2, то не було б потреби у частковому повторенні умов, за яких застосовується звільнення від відбування покарання.

За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку, що ч. 2 ст. 75 КК України застосовується виключно до цього особливого порядку, про що свідчить її безпосередній зміст та зазначення у ній умов, за яких суд має прийняти це рішення.

Враховуючи таку вибіркову позицію законодавця щодо внесення обмежень, які пов`язані із засудженням за корупційні кримінальні правопорушення, відсутність рішення чи роз`яснення чинної вищої судової інстанції України, які б забезпечили однакове застосування цих правових норм, заборону розширеного тлумачення чи аналогії кримінального закону, колегія суддів дійшла переконання про можливість застосування ч. 2 ст. 75 КК України у випадку затвердження угоди про визнання винуватості, укладеної між прокурором і ОСОБА_1 .

7.13. Також, колегія суддів вважає за необхідне застосовувати закон України про кримінальну відповідальність з урахуванням положень ст. 4, 5 КК України у частині чинності та зворотної дії цього закону у часі.

Кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння (ч. 2 ст. 4 КК України). Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі (ч. 2 ст. 5 КК України).

Кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_1 , було вчинено у 2012-2013 роках, тобто до внесення Законом № 1698-VII змін до ч. 1 ст. 75 КК України в частині заборони її застосування у разі засудження за корупційне кримінальне правопорушення.

Вочевидь, станом на дату вчинення ОСОБА_1 злочинів не існувало такого кримінально-правового наслідку діяння як неможливість застосування до засудженої особи звільнення від відбування покарання, а зміни, внесені до ч. 1 ст. 75 КК України у 2014 році, не мають зворотної дії у часі, оскільки погіршують становище ОСОБА_1 .

На переконання колегії суддів, вищезазначені обставини додатково свідчать про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

7.14. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає за необхідне звільнити ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та покласти на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

VІII. Позиція потерпілого щодо затвердження угоди про визнання винуватості та цивільного позову

8.1. Відповідно до обвинувального акта внаслідок вчинення інкримінованих обвинуваченому дій завдано збитків Національному банку України у розмірі 787 396 148, 99 грн.

Як зазначалося вище, прокурором надано письмову згоду на укладення угоди про визнання винуватості від представника потерпілого - НБУ, що відповідає вимогам абз. 2 п. 3 ч. 4 ст. 469 КПК України (т. 31, а.с. 22).

ІХ. Щодо запобіжного заходу та зарахування у покарання строку попереднього ув`язнення

9.1. Станом на дату ухвалення вироку запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_1 не застосований та необхідності у його застосуванні до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

9.2. Як зазначалося судом вище, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання ОСОБА_1 підлягає зарахуванню строк попереднього ув`язнення з моменту його фактичного затримання 13 січня 2020 року до дня звільнення з ДУ «Київський слідчий ізолятор», тобто 04 грудня 2020 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Х. Процесуальні витрати

10.1. Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

З урахуванням вищезазначених вимог колегія суддів вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати на проведення судових експертиз у цьому кримінальному провадженні.

ХІ. Доля речових доказів і арешт майна

11.1. Матеріали кримінального провадження не містять речових доказів, а також відомостей про накладення арешту на будь-які речі і документи, інше майно обвинуваченого ОСОБА_1 .

Керуючись ст. 373, 374, 474-475 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 13 вересня 2022 року між прокурором ОСОБА_21 та обвинуваченим ОСОБА_1 , з урахуванням змін від 27 вересня 2022 року, у межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 17 листопада 2016 року за № 42016000000003517.

2. ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України (у редакції Закону України № 2341-III від 05 квітня 2001 року), ч. 1 ст. 255 КК України (у редакції Закону України № 2341-III від 05 квітня 2001 року).

3. Призначити ОСОБА_1 покарання:

- за ч. 1 ст. 255 КК України - у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років;

- за ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 6 (шість) місяців з позбавленням права обіймати посади в суб`єктах господарювання усіх форм власності, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, строком на 3 (три) роки.

4. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити обвинуваченому ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права обіймати посади в суб`єктах господарювання усіх форм власності, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, строком на 3 (три) роки.

5. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_1 у строк покарання у виді позбавлення волі, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, строк перебування під вартою з 13 січня по 04 грудня 2020 року.

6. Враховуючи можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 без відбування покарання у виді позбавлення волі, звільнити його на підставі ч. 2 ст. 75 КК України від відбування цього основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 роки.

Іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку суду.

7. На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_1 наступні обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації за місцем проживання;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

8. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати за проведення судових експертиз у сумі 23 082,40 грн (двадцять три тисячі вісімдесят дві гривні 40 копійок), у тому числі:

- витрати на залучення експерта для проведення експертизи Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України № 5262/10748/15-45 від 25 червня 2015 року у розмірі 15 800,40 грн (п`ятнадцять тисяч вісімсот гривень сорок копійок);

- витрати на залучення експерта для проведення експертизи Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України № 15199/15200/16-32 від 26 грудня 2016 року у розмірі 7 282,00 грн (сім тисяч двісті вісімдесят дві гривні).

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду через Вищий антикорупційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення з урахуванням обмежень, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, його захиснику та прокурору.

Роз`яснити учасникам провадження, що згідно зі ст. 476 КПК України у разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення цього кримінального правопорушення.

Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності за ст. 389-1 КК України.

Головуючий суддя ОСОБА_24

Судді ОСОБА_25

ОСОБА_26


Дата ухвалення рішення	13.10.2022
Оприлюднено	14.10.2022
Номер документу	106730058
Судочинство	Кримінальне

Сікора К. О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Вироквід 13.10.2022 по справі 991/9494/20ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —991/9494/20

Вирок від 13.10.2022

Вирок
від 13.10.2022 по справі 991/9494/20
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД