Рішення

від 13.10.2022 по справі 303/3962/22

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2022 року м. Мукачево Справа №303/3962/22

2/303/578/22

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого - судді Кость В.В.

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмету спору на стороні позивача: Служба в справах дітей Верхньокоропецької сільської ради

про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - Дитина).

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те, що відповідач, яка є матір`ю Дитини ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не піклується про її фізичний, духовний та моральний розвиток, не цікавиться долею Дитини .

Позивач в судове засідання не з`явився, натомість прохальна частина позовної заяви містить клопотання про розгляд справи без його участі, проти винесення заочного рішення не заперечує, позовні вимоги підтримує.

Належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання відповідач в судове засідання не з`явилася, відзив на позовну заяву не надала, тому суд ухвалює рішення при заочному розгляд справи.

Третя особа - Служба в справах дітей Верхньокоропецької сільської ради надала суду висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав по відношенню до Дитини .

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

1. Судовим розглядом справи встановлено, що предметом спору, тобто правовим об`єктом з привиду якого виникла конфліктна ситуація між сторонами справи є сімейні правовідносини, пов`язані з виконанням батьківських обов`язків по відношенню до

Дитини. В контексті хронології існуванням спірних правовідносин суд наводить наступні обставини справи.

Так, сторони по справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (повторне свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 10 грудня 2020 року, а.с. 13).

На підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 грудня 2020 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

З даних довідки Станівського старостинського округу Верхньокоропецької сільської ради від 15 червня 2022 року №49 (а.с. 9) вбачається, що позивач проживає зі своєю донькою ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 без реєстрації.

Відповідно до довідки про доходи №561 ОСОБА_1 працює у АТ «Прикарпаттяобленерго» на основному місці роботи на посаді електромонтера з експлуатації РМ 5 гр, загальна сума доходу за період з 01.12.21 по 31.05.22 становить 126442,72 грн.

2. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, у контексті з доводами та запереченнями учасників справи, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Виходячи з міжнародно-правових зобов`язань держави, положень ст. 8 Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Статтею 8 Конвенції передбачено, що: «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 7 грудня 2006 року за результатами розгляду справи «Хант проти України» (Заява N 31111/04) (п.п. 54-55) зазначив, що: «між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35 - 36, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків».

В іншому своєму рішенні від 18 грудня 2008 року (справа «Савіни проти України», Заява №39948/06, п.п. 47, 48) Європейський суд з прав людини вказав на те, що: «право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B).

Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87).

Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи "Кутцнер протии Німеччини" (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та "Зоммерфельд проти Німеччини" (Sommerfeld v. Germany), [GC], N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII).

Також, при вирішенні переданого на розгляд суду позову, також слід врахувати те, що в Декларації прав дитини, яка проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, однин з принципових положень визначено те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості;

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.91 №789-XII в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім того, в ст. 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-сторони забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

В свою чергу, в Конвенцією про контакт з дітьми, яка ратифікована Україною 20 вересня 2006 року (частина перша та друга ст. 4, п. «с» ст.7) передбачено, що дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Забезпечення перед прийняттям рішення наявності достатньої інформації, зокрема від носіїв батьківської відповідальності, для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і, коли необхідно, одержання додаткової інформації від інших відповідних органів чи осіб. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина перша статті 151 Сімейного кодексу України ).

Відповідно до частини першої статті 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно з приписами п. 2 частини першої ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Роз`яснюючи вищевказані законодавчі положення, Пленум Верховного Суду України у постанові від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді прав про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (п. 16) (надалі - Постанова) зазначив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

По відношенню до спірної по справі ситуації слід зазначити, що одним з фундаментальних принципів демократичного суспільства є законність, на яку посилається преамбула до Конвенції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої влади в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, в якості останньої інстанції), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної правової процедури.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Як зазначалося перед цим, позбавлення батьківських прав є втручанням у сімейне життя. Однак таке втручання в даному випадку буде виправданим і пропорційним, оскільки цього потребують інтереси Дитини .

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У поданому суду висновку органу опіки та піклування Верхньокоропецької сільської ради від 08.08.2022 №02-07/546 вказано на доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно Дитини .

Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи на предмет їх відповідності зазначеним судом нормам права, суд виходить з того, що фактичними даними по справі належним чином підтверджено обставини щодо свідомого ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню та утриманню Дитини .

Доказів, які б спростовували зазначений висновок суду, матеріали справи не містять.

При ухваленні рішення в даній справі суд враховує положення частини першої ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХХІІ від 21 лютого 1991 року, в яких зазначено, що під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

У спірній по справі ситуації, суд, передусім, виходить з того, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів самої дитини, тому задовольняючи позов суд вважає, що від такого вирішення справи у житті Дитини настануть позитивні наслідки.

І таке втручання для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції суд визнає виправданим у спірній по справі ситуації і здатним забезпечити належний захист інтересів Дитини для її подальшого гармонійного розвитку.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову, оскільки матеріали справи містять належні та достатні доказові матеріали, які достовірно та безпосередньо підтверджують вказані в позові обставини щодо ухилення відповідача від виховання своєї Дитини .

З урахуванням вищенаведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Питання про розподіл витрат зі сплати судового збору суд вирішує в порядку, передбаченому ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 124, 129, 1291 Конституції України, статтями ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 273, 281, 284, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 - задоволити повністю.

2. Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Витрати зі сплати судового збору у сумі 992,40 гривень - покласти на позивача.

4. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

5. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

6. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмету спору на стороні позивача: Служба в справах дітей Верхньокоропецької сільської ради (с.Верхній Коропець Мукачівського району, вул. Шенборна, 16, код ЄДРПОУ 44393503).

Представник третьої особи: Югас Рената Василівна (с. Верхній Коропець Мукачівського району, вул. Шенборна, 16).

Суддя В.В. Кость