Рішення

від 05.10.2022 по справі 910/5932/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.10.2022Справа № 910/5932/22

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі

1. Волинської обласної державної (військової) адміністрації

2. Управління з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР»

про стягнення 4415333,45 грн.

Представники сторін:

від прокуратури: Жовтун Н.Б.;

від позивача 1: не з`явився;

від позивача 2: не з`явився;

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13.07.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації та Управління з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР» про стягнення 4282071,64 грн, з яких 4142970,00 грн основного боргу, 27241,45 грн 3% річних та 111860,19 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю включення до ціни товару, який було поставлено відповідачем (продавцем) на користь позивача 2 (покупця) відповідно до умов Контракту №1 від 13.03.2022, суми ПДВ у розмірі 4142970,00 грн, які прокурор просить суд стягнути з відповідача. Крім того, прокурором заявлено до стягнення з відповідача 27241,45 грн 3% річних та 111860,19 грн інфляційних втрат за період з 20.04.2022 по 08.07.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2022 відкрито провадження у справі №910/5932/22, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.08.2022, встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

02.08.2022 до Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій прокурор просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 4142970,00 грн, 3% річних у розмірі 28603,52 грн та інфляційні втрати у розмірі 243759,93 грн за період з 20.04.2022 по 12.07.2022.

Вказана заява була прийнята судом до розгляду у підготовчому засіданні 10.08.2022, у зв`язку з чим справа розглядається з новою ціною позову.

У підготовчому засіданні 10.08.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 07.09.2022.

23.08.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву,в якому відповідач зауважив, що ним було повернуто позивачу 2 суму ПДВ (суму основного боргу), що є підставою для відмови у задоволенні позову у відповідній частині позовних вимог. Крім того, відповідач вказав про безпідставність нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму ПДВ, оскільки порядок нарахування і сплати ПДВ визначається податковим законодавством та не встановлюються сторонами в договірному порядку.

05.09.2022 до Господарського суду міста Києва від прокурора надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

07.09.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 07.09.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 21.09.2022.

20.09.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові доповнення до заперечень, які суд долучив до матеріалів справи.

21.09.2022 до Господарського суду міста Києва від прокурора надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 21.09.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 05.10.2022.

У судовому засіданні 05.10.2022 прокурор надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник позивача 1 у судове засідання 05.10.2022 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відповідно до якої ухвала суду 28.09.2022 була отримана позивачем 1 (за ідентифікатором пошуку 0105492749520).

Представник позивача у судове засідання 05.10.2022 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином; 04.10.2022 подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача 2.

Представник відповідача у судове засідання 05.10.2022 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відповідно до якої ухвала суду 28.09.2022 була отримана відповідачем (за ідентифікатором пошуку 0105492749547).

У судовому засіданні 05.10.2022 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

13.03.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БК КБР» (продавець) та Управлінням з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації (покупець) укладено Контракт №1, відповідно до умов якого продавець зобов`язується поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар. Перелік обладнання, яке є предметом даного контракту, вказується в додатках, які є невід`ємними частинами даного контракту. Кожне замовлення на постачання оформлюється окремим додатком, де вказується асортимент, вид, кількість, ціна і умови поставки.

У Додатку №1 до Контракту №1 від 13.03.2022 сторони визначили, що товаром є захисні жилети у кількості 650 одиниць, каски у кількості 650 одиниць; загальна сума без ПДВ - 20714850,00 грн, ПДВ - 4142970,00 грн, разом з ПДВ - 24857820,00 грн; покупець сплачує 24857820,00 грн.

10.04.2022 між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Контракту №1 від 13.03.2022, в якій сторони погодили, що покупець сплачує 8484060,00 грн у якості авансового платежу протягом 5-ти днів з моменту підписання контракту; остаточний розрахунок у розмірі 16373760,00 грн здійснюється протягом 10-ти днів з моменту отримання товару покупцем.

Судом встановлено, що відповідач належним чином виконав свої зобов`язання з поставки товару за Контрактом №1 від 13.03.2022, що підтверджується видатковими накладними №19 від 10.04.2022 на суму 6927360,00 грн, №24 від 15.04.2022 на суму 2519040,00 грн, №25 від 15.04.2022 на суму 6927360,00 грн, №8 від 25.03.2022 на суму 8484060,00 грн, копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому, покупець (позивач 2) належним чином виконав свої зобов`язання за Контрактом №1 від 13.03.2022, сплативши відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 24857820,00 грн (разом з ПДВ у сумі 4142970,00 грн), що підтверджується банківськими виписками, копії яких наявні в матеріалах справи.

Однак, відповідно до пункту 32 підрозділу 2 розділу XХ «Перехідні положення» ПК України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України: спеціальних засобів індивідуального захисту (каски, виготовлені відповідно до військових стандартів або технічних умов, чи їх еквіваленти та спеціально призначені для них компоненти (тобто підшоломи, амортизатори), що класифікуються у товарній підкатегорії 6506 10 80 00 згідно з УКТ ЗЕД, бронежилети, що класифікуються у товарній підкатегорії 6211 43 90 00 згідно з УКТ ЗЕД), виготовлених відповідно до військових стандартів або військових умов для потреб правоохоронних органів, Збройних Сил України та інших військових формувань, добровольчих формувань територіальних громад, утворених відповідно до законів України, інших суб`єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації; ниток та тканин (матеріалів), що класифікуються у товарних підкатегоріях 3920 10 89 90, 3920 61 00 00, 3921 90 60 00, 5402 11 00 00, 5407 10 00 00, 5603 14 10 00 та 6914 90 00 00 згідно з УКТ ЗЕД, для виготовлення бронежилетів та шоломів.

Із вказаних положень Податкового кодексу України вбачається, що операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України касок та бронежилетів для потреб Збройних сил України та інших військових формувань відноситься до операцій, що звільнені від оподаткування ПДВ.

Позивач 2 звернувся до відповідача з претензією вих. №229/01.14/2-22 від 11.06.2022 про повернення сплаченої суми ПДВ по Контракту №1 від 13.03.2022 у зв`язку з безпідставністю її включення до ціни товару.

Листом вих. №КБР00000907 від 13.06.2022 відповідач повідомив позивача 2, що він згоден повернути сплачену позивачем 2 суму ПДВ після підписання відповідних додаткових угод.

16.06.2022 між сторонами була підписана Додаткова угода №2 до Контракту №1 від 13.03.2022.

У п. 1 Додаткової угоди №2 від 16.06.2022 зазначено, що у зв`язку з необхідністю приведення у відповідність до вимог Податкового кодексу України, у тому числі з урахуванням пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України ставок податків на спеціальні засоби індивідуального захисту, сторони вирішили скоригувати ціну на захисні жилети та каски шляхом викладення Додатку №1 до Контракту №1 від 13.03.2022 в новій редакції.

Відповідно до п. 5 Додаткової угоди №2 від 16.06.2022 керуючись ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України сторони погодили, що умови даної угоди застосовуються до правовідносин між сторонами, які виникли до її укладення.

У Додатку до Додаткової угоди №2 від 16.06.2022 сторони визначили ціну товару без ПДВ, встановивши її у розмірі 20714850,00 грн.

Листом вих. №КБР00000928 від 17.06.2022 відповідач повідомив позивача 2, що під час здійснення заходів з повернення помилково нарахованих коштів, як податку на додану вартість, було з`ясовано, що розрахункові рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР» заблоковані у зв`язку з накладенням арешту на підставі п. 1.17 постанови НБУ №22 від 21.01.2004.

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор вказує, що сторонами у Контракті №1 від 13.03.2022 було безпідставно включено до ціни товару «каски та бронежилети» податок на додану вартість, чим порушено пункт 32 підрозділу 2 розділу XХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, як наслідок в умовах воєнного стану завищено вартість товарів на суму 4142970 гривень.

За таких обставин прокурор у позовній заяві просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 2 грошові кошти у розмірі 4142970,00 грн (сума ПДВ), а також 3% річних у розмірі 27241,45 грн та інфляційні втрати у розмірі 111860,19 грн.

02.08.2022 до Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (прийнята судом до розгляду), в якій прокурор просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 4142970,00 грн, 3% річних у розмірі 28603,52 грн та інфляційні втрати у розмірі 243759,93 грн за період з 20.04.2022 по 12.07.2022.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зауважив, що ним було повернуто позивачу 2 суму ПДВ (суму основного боргу), що є підставою для відмови у задоволенні позову у відповідній частині позовних вимог. Крім того, відповідач вказав про безпідставність нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму ПДВ, оскільки порядок нарахування і сплати ПДВ визначається податковим законодавством та не встановлюються сторонами в договірному порядку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

У ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 07.12.2018 у справі №924/1256/17).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (РЖ V. Ргапсе) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).

Водночас Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку: «сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Враховуючи зазначене, можна дійти висновку, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка, проте, є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійсненні процесуальних прав позивача.

У п. 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п. 79 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Згідно з п. 80 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Відповідно до п. 81 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як зазначив прокурор у позовній заяві, до інтересів держави безпосередньо належить дотримання вимог законодавства, яке регулює питання управління та використання бюджетних коштів, а протиправне витрачання з бюджету коштів підриває матеріальну основу органів влади та місцевого самоврядування, а також держави України в цілому.

Крім того, повномасштабне вторгнення Російської Федерації та введення в Україні правового режиму воєнного стану об`єктивно зумовило виникнення складної економічної ситуації, необхідності додаткового фінансування Збройних сил України.

У зв`язку із цим, захист інтересів держави у бюджетних правовідносинах, в тому числі при зайвому витрачанні чи заволодінні бюджетними коштами, є основним пріоритетом роботи усіх без винятку органів, а порушення у цій сфері є неприпустимими в умовах сьогодення.

За таких обставин, як вказує прокурор, протиправне отримання відповідачем бюджетних коштів у розмірі 4142970 грн беззаперечно вказує на наявність порушень державних інтересів, що надає право прокурору для їх захисту в судовому порядку.

Окрім того, Законом України «Про Збройні Сили України» визначено, що Україна, враховуючи необхідність забезпечення власної воєнної безпеки та оборони, усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжнародної стабільності, як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава має Збройні Сили України із необхідним рівнем їх бойової готовності та боєздатності.

Забезпечення національної безпеки українського суспільства є однією з найважливіших функцій держави, основні завдання із захисту суверенітету і територіальної цілісності якої покладаються на Збройні Сили України.

Успішні дії останніх безпосередньо залежать від рівня їх матеріально-технічного забезпечення.

Таким чином, безпідставно сплачені та отримані відповідачем кошти у виді ПДВ можна було б додатково використати для матеріально-технічного забезпечення, бойової готовності та боєздатності Збройних Сил України, та, як наслідок, для забезпечення національної безпеки України.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі Волинською обласною прокуратурою 07.06.2022 за № 15-660вих-22 на адреси Волинської обласної державної (військової) адміністрації (орган управління бюджетними коштами в умовах воєнного стану та орган, якому підпорядковується сторона контракту № 1 від 13.03.2022) та Управління з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації (сторона правочину та орган, який безпосередньо здійснив видатки за контрактом № 1 від 13.03.2022) скеровано лист, у якому повідомлено уповноважені органи про протиправне включення до ціни Контракту №1 від 13.03.2022 суми ПДВ та безпідставне отримання цих коштів відповідачем, роз`яснено положення чинного законодавства, які надають прокурору право на звернення до суду в інтересах уповноваженого органу, а також висловлено прохання про інформування прокуратури про те, чи вживатимуться Управлінням та/або обласною військовою адміністрацією заходи цивільно-правового характеру, спрямовані на стягнення із суб`єкта господарювання безпідставно набутих останнім коштів (ПДВ).

На відповідний лист обласної прокуратури Волинська обласна державна (військова) адміністрація листом від 29.06.2022 повідомила про те, що Управлінням з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації з відповідача з метою врегулювання питання повернення зайво сплачених коштів ПДВ 16.06.2022 укладено Додаткову угоду №2 до Контракту №1 від 13.03.2022, якою внесено зміни до ціни товару щодо виключення суми ПДВ, а також зазначила про те, що заходи цивільно-правового характеру, спрямовані на стягнення із суб`єкта господарювання безпідставно набутих останнім коштів ПДВ, зможе вжити лише після зняття арешту з рахунків відповідача.

Водночас, обласна адміністрація не повідомила прокурора про те, що самостійно буде звертатись до суду за захистом інтересів держави.

За таких обставин, за твердженням прокурора, наведені факти свідчать про бездіяльність уповноваженого органу, тобто невжиття дієвих та ефективних заходів до захисту державних інтересів.

В свою чергу, Управління з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації взагалі не повідомило прокурора про результати розгляду листа від 07.06.2022 за № 15-660вих-22 та про вжиті заходи до усунення порушень.

Враховуючи викладені прокурором у позовній заяві обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що Заступником керівника Волинської обласної прокуратури обґрунтовано та з дотриманням вимог ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» подано позовну заяву в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації та Управління з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про, зокрема, відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збiльшення майна в oднiєї особи (вона набуває нові цiнностi, збільшує кiлькiсть та вартiсть належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути iз її володіння); 2) втрата майна iншою особою, тобто збiльшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна iншою особою; 3) причинний зв`язок мiж збільшенням майна в oднiєї особи i вiдповiдною втратою майна iншою особою; 4) вiдсутнiсть достатньої правової пiдстави для збільшення майна в oднiєї особи за рахунок iншої особи, тобто обов`язковою умовою є збiльшення майна oднiєї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в iншої сторони (потерпілого), а також вiдсутнiсть правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Разом з цим, частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Господарським кодексом України у статті 180 деталізовано істотні умови господарського договору.

Так, за приписами частин першої і третьої цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина п`ята статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Згідно з підпунктом 194.1.1 пункту 194.1 статті 194 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) податок на додану вартість становить 20 відсотків, 7 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.

Згідно з підпунктами "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 ПКУ, об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПКУ.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПКУ база оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на, додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Пунктами 30.1.-30.4., 30.9. статті 30 ПКУ унормовано, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати КГС Верїовного Суду від 03.12.2021 у справі №910/12764/20.

Отже, порядок та механізм нарахування і сплати ПДВ чи навпаки (операції, які не є об`єктом оподаткування або звільнені від оподаткування тощо) врегульовано відповідними нормами Податкового кодексу України та, відповідно, не можуть встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.

Як встановлено судом, у Додатку №1 до Контракту №1 від 13.03.2022 сторони визначили, що товаром є захисні жилети у кількості 650 одиниць, каски у кількості 650 одиниць; загальна сума без ПДВ - 20714850,00 грн, ПДВ - 4142970,00 грн, разом з ПДВ - 24857820,00 грн; покупець сплачує 24857820,00 грн.

При цьому, як встановлено судом, покупець (позивач 2) належним чином виконав свої зобов`язання за Контрактом №1 від 13.03.2022, сплативши відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 24857820,00 грн (разом з ПДВ у сумі 4142970,00 грн), що підтверджується банківськими виписками, копії яких наявні в матеріалах справи.

Однак, відповідно до пункту 32 підрозділу 2 розділу XХ «Перехідні положення» ПК України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України: спеціальних засобів індивідуального захисту (каски, виготовлені відповідно до військових стандартів або технічних умов, чи їх еквіваленти та спеціально призначені для них компоненти (тобто підшоломи, амортизатори), що класифікуються у товарній підкатегорії 6506 10 80 00 згідно з УКТ ЗЕД, бронежилети, що класифікуються у товарній підкатегорії 6211 43 90 00 згідно з УКТ ЗЕД), виготовлених відповідно до військових стандартів або військових умов для потреб правоохоронних органів, Збройних Сил України та інших військових формувань, добровольчих формувань територіальних громад, утворених відповідно до законів України, інших суб`єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації; ниток та тканин (матеріалів), що класифікуються у товарних підкатегоріях 3920 10 89 90, 3920 61 00 00, 3921 90 60 00, 5402 11 00 00, 5407 10 00 00, 5603 14 10 00 та 6914 90 00 00 згідно з УКТ ЗЕД, для виготовлення бронежилетів та шоломів.

Тобто, операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України касок та бронежилетів для потреб Збройних сил України та інших військових формувань відноситься до операцій, що звільнені від оподаткування ПДВ.

Отже, відповідач як одна із сторін зобов`язання набув зазначені кошти за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором поставки, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, тобто на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/2478/20.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Судом встановлено, що 13.07.2022 відповідач сплатив на користь позивача 2 грошові кошти у розмірі 4142970,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2066 від 13.07.2022 (призначення платежу - повернення помилково сплачених коштів як ПДВ по Контракту №1).

Таким чином, оскільки відповідач сплатив суму основного боргу в дату звернення позивача з даним позовом до суду (тобто, спір існував на дату подання прокурором позову), суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР» суми основного боргу у розмірі 4142970,00 грн.

За наведених обставин суд відхиляє доводи відповідача про необхідність відмовити у позові у вказаній частині позовних вимог, а не закривати провадження.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 28603,52 грн та інфляційних втрат у розмірі 243759,93 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 викладено правову позицію про те, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, оскільки відповідач набув грошові кошти у розмірі 4142970,00 грн без достатньої правової підстави (суму ПДВ), обгрунтованим є нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення повернення відповідачем вказаної суми грошових коштів.

За таких обставин суд відхиляє доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму ПДВ, оскільки ПДВ включається до ціни товару, та, наприклад, у тому випадку, коли б позивач 2 не здійснив оплату поставленого відповідачем товару, відповідач нараховував би 3% річних та інфляційні втрати на всю ціну товару, тобто разом з ПДВ.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

З розрахунку 3% річних, долученого прокурором до заяви про збільшення позовних вимог, вбачається, що прокурор нарахував 3% річних за період з 20.04.2022 по 12.07.2022.

Однак, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, позивач 2 звернувся до відповідача з претензією вих. №229/01.14/2-22 від 11.06.2022 про повернення сплаченої суми ПДВ по Контракту №1 від 13.03.2022 у зв`язку з безпідставністю її включення до ціни товару.

Доказів направлення вказаної претензії відповідачу матеріали справи не містять.

Однак, з листа відповідача вих. №КБР00000907 від 13.06.2022, в якому відповідач повідомив позивача 2, що він згоден повернути сплачену позивачем 2 суму ПДВ після підписання відповідних додаткових угод, міститься посилання на надіслану позивачем 2 вказану претензію.

Тобто, станом на 13.06.2022 відповідачем було отримано претензію позивача 2 про повернення суми ПДВ у розмірі 4142970,00 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був повернути позивачу 2 суму ПДВ у строк до 20.06.2022.

Оскільки відповідач повернув позивачу 2 суму ПДВ (4142970,00 грн) 13.07.2022, обґрунтованим для нарахування 3% річних є період з 21.06.2022 по 12.07.2022.

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок 3% річних та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача, є 7491,40 грн.

Таким чином, позовні вимоги Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації та Управління з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР» 3% річних у розмірі 28603,52 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 7491,40 грн.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Як встановлено судом вище, прокурор здійснює нарахування інфляційних втрат за період з 20.04.2022 по 12.07.2022, тоді як обґрунтованим для нарахування інфляційних втрат є період з 21.06.2022 по 12.07.2022.

Суд зазначає, що підстави нараховувати інфляційні втрати за період з 21.06.2022 по 12.07.2022 відсутні, оскільки час прострочення у червні та липні 2022 року менше половини місяця, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позову Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації та Управління з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР» інфляційних втрат у розмірі 243759,93 грн.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

За таких обставин, суд дійшов висновку повернути прокуратурі сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 62144,55 грн. (в частині позовних вимог, щодо яких суд дійшов висновку закрити провадження у справі).

При цьому, суд зазначає, що у заяві про збільшення позовних вимог прокурор просив суд судовий збір покласти на відповідача.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зважаючи на встановлені судом обставини, що відповідач визнав наявність у нього обов`язку повернути позивачу 2 суму ПДВ, у зв`язку з чим між позивачем 2 та відповідачем було укладено додаткову угоду про коригування ціни товару (без ПДВ), та беручи до уваги, що відповідачем вчинялись дії щодо повернення суми ПДВ, однак рахунки відповідача 2 були заблоковані, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача судового збору в частині позовних вимог, відносно яких суд закриває провадження у даній справі (сума основного боргу).

В іншій частині позову судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі №910/5932/22 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР» суми основного боргу у розмірі 4142970 (чотири мільйони сто сорок дві тисячі дев`ятсот сімдесят) грн 00 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР» (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 43; ідентифікаційний код: 40990651) на користь Управління з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації (43027, Волинська обл., м. Луцьк, Київський майдан, буд. 9; ідентифікаційний код: 42301960) 3% річних у розмірі 7491 (сім тисяч чотириста дев`яносто одна) грн 40 коп. та судовий збір у розмірі 112 (сто дванадцять) грн 37 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Повернути з Державного бюджету України на користь Волинської обласної прокуратури (43025, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, буд. 15; ідентифікаційний код: 02909915) судовий збір у розмірі 62144 (шістдесят дві тисячі сто сорок чотири) грн 55 коп., сплачений за платіжним дорученням №1087 від 11.07.2022.

6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 13.10.2022.

Суддя О.М. Спичак