Рішення

від 05.10.2022 по справі 910/11131/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.10.2022Справа № 910/11131/21

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Переробне підприємство «Промінь»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні

позивача - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Південний»

про стягнення 2118099,60 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Дуда І.П.;

від відповідача: Залевська Н.С.;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12.07.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Переробне підприємство «Промінь» з вимогами до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення страхового відшкодування у розмірі 2118099,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставною відмовою страховика здійснити виплату страхового відшкодування за Договором добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020, у зв`язку з настанням страхового випадку - пожежі, яка сталась за адресою: 79040, м. Львів, вул. Данила Апостола, 16.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 відкрито провадження у справі №910/11131/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Південний»; підготовче засідання призначено на 01.09.2021, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

10.08.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зауважив, що відповідно до Висновку експертного дослідження за результатами проведення експертного пожежно-технічного дослідження №1250/20-21 від 27.04.2020, складеного судовим експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (Вінницьке відділення) на замовлення Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», за результатами проведеного дослідження по факту виникнення пожежі, яка сталась 07.02.2020, та з`ясування причинно-наслідкового зв`язку з причинами виникнення пожежі з її розповсюдженням по горючим та згораємих конструкціям, матеріалам, виробам, предметам, елементам електроустановок вбачаються недотримання вимоги пунктів 1.1, 1.12, 1.24 розділу 1 «Електроустановки» глави IV «Загальні вимоги пожежної безпеки до інженерного обладнання» НАПБ А.01.001-2014 «Правила пожежної безпеки в Україні», пунктів 4.1.7, 4.1.14 розділу 4 «Розподільні установки і підстанції» глави 4.1 «Розподільні установки напругою до 1,0 кВ змінного струму і до 1,5 кВ постійного струму» ПУЕ (в редакції 2017 року), що перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку між причиною виникнення пожежі та умовами і обставинами, які сприяли розповсюдження пожежі.

Тобто, як вказує відповідач, пожежа сталась внаслідок порушення правил пожежної безпеки та внаслідок того, що у приміщенні електрощитової будівлі не здійснювалися технологічні процеси, що потребували нейтралізації накопичення електростатичних розрядів.

Крім того, відповідач вказав на те, що вигодонабувачем за Договором добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020 є банк - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Південний», у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю «Переробне підприємство «Промінь» є неналежним позивачем у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2021 справу №910/11131/21 передано за підсудністю до Господарського суду Львівської області.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2022 ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.09.2021 у справі №910/11131/21 скасовано; справу №910/11131/21 направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2022 підготовче засідання у справі №910/11131/21 призначено на 22.06.2022.

У підготовчому засіданні 22.06.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 13.07.2022.

У підготовчому засіданні 13.07.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 27.07.2022.

27.07.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про виклик експерта Кривошеєва Олексія Юрійовича (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №261/18 від 26.03.2018) для надання роз`яснень щодо викладених обставин в уточненому Звіті №20200207-193934/1 від 15.05.2020, а також для надання відповідей на питання суду та учасників справи.

У підготовчому засіданні 27.07.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 10.08.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 викликано суб`єкта оціночної діяльності - Кривошеєва Олексія Юрійовича (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №261/18 від 26.03.2018; АДРЕСА_1 ) у підготовче засідання, призначене на 10.08.22, у справі №910/11131/21, з метою надання роз`яснень щодо викладених обставин в уточненому Звіті №20200207-193934/1 від 15.05.2020, а також для надання відповідей на питання суду та учасників справи.

02.08.2022 та 03.08.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів, в якому відповідач просив суд зобов`язати позивача надати суду письмові документи (платіжні доручення, акти виконаних робіт, інші первинні бухгалтерські документи, тощо), які підтверджують фактичне відновлення та ремонт пошкодженого застрахованого за Договором добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020 майна.

У підготовчому засіданні 10.08.2022 судом було задоволено клопотання відповідача про витребування доказів.

У підготовчому засіданні 10.08.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 07.09.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 повторно викликано суб`єкта оціночної діяльності - Кривошеєва Олексія Юрійовича (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №261/18 від 26.03.2018; АДРЕСА_1 ) у підготовче засідання, призначене на 07.09.22.

У судове засідання 07.09.2022 з`явився суб`єкт оціночної діяльності Кривошеєв Олексій Юрійович, відповів на поставлені йому запитання.

У підготовчому засіданні 07.09.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 21.09.2022.

14.09.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 21.09.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 05.10.2022.

Представник позивача у судовому засіданні 05.10.2022 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 05.10.2022 надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечив.

Представник третьої особи у судове засідання 05.10.2022 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

У судовому засіданні 05.10.2022 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24.01.2020 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Переробне підприємство «Промінь» (страхувальник) укладено Договір №251.994179993.3007 добровільного страхування майна юридичних осіб, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим майном, яким є: 1) будівлі та споруди або їх частини: м`ясопереробний цех «У2», конструктив та оздоблення - 1 поверх; 2) адміністративні приміщення «У2», конструктив та оздоблення - 2 поверх; 3) склад « 2Х-1», конструктив; 4) холодильники «Х-1», конструктив; 5) котельня «Ф2», конструктив та оздоблення - 1 поверх; 6) прохідна «Т1», конструктив та оздоблення, за адресою: 79040, м. Львів, вул. Данила Апостола, 16.

Відповідно до п. 1.5 Договору добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020 страховим випадком є, зокрема, варіант 1 «вогонь».

Відповідно до п. 1.2 Договору добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020 строк дії договору страхування встановлено з 25.01.2020 до 24.01.2021.

У п. 1.9 Договору добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020 зазначено, що вигодонабувачем є Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Південний» (на підставі Кредитного договору KGS2019-01047 від 19.03.2019).

Згідно з п. 2.2.2 Договору добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020 страховим випадком є загибель або пошкодження застрахованого майна, що відбулося під час строку дії договору, внаслідок настання страхових ризиків, передбачених п. 1.5 договору, з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування.

У п. 2.3.1.1.1 Договору добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020 зазначено, що під пожежею слід розуміти вогонь, що виник поза місцем, спеціально призначеним для його розведення і підтримки, або що поширився за його межі, і здатний поширюватися самостійно. Пожежа має місце, якщо відбувається фактичне спалахування, подія виникає несподівано та непередбачено для страхувальника та горять предмети, не призначені для цього. В поняття «пожежа» також входить поняття «підпал», тобто пошкодження або знищення майна шляхом підпалювання в результаті навмисних дій, грубої необережності третіх осіб, за фактом якого органами досудового розслідування було розпочато досудове розслідування.

Відповідно до п. 2.4.1.5 Договору добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020 зазначено, що страховик не відшкодовує збитки, що сталися внаслідок знищення або пошкодження застрахованого майна - електричного устаткування (включаючи електропроводку) в результаті порушення ізоляції, короткого замикання, замикання в обмотці, замикання на корпус або на землю, іскріння, відмовлення вимірювальних, регулюючих приладів і приладів, що забезпечують безпеку. Якщо внаслідок зазначеного впливу електричного струму відбулася пожежа або вибух, то збиток, заподіяний майну страхувальника в результаті пошкодження або знищення застрахованого майна, підлягає відшкодуванню, за винятком вартості знищеного або пошкодженого електричного устаткування, що виявилося джерелом виникнення пожежі або вибуху.

Згідно з п. 2.4.1.18 Договору добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020страховик не відшкодовує збитки, що сталися внаслідок дій або бездіяльності страхувальника, його представників або осіб, які зв`язані з ним умовами яких-небудь договорів (у тому числі, але не обмежуючись, з надання готельних послуг) та несуть згідно з цими договорами відповідальність за збереження та дотримання відповідних умов експлуатації застрахованого майна, а також порушення ким-небудь з усіх вище перелічених осіб (включаючи страхувальника та/або його представників) встановлених правил експлуатації та/або будь-яких інших правил, норм, технічних регламентів, нормативно-правових та/або законодавчих актів, встановлених щодо зберігання застрахованого майна, включаючи зберігання вогненебезпечних або вибухових речовин та предметів.

У п. 2.9.2 Договору добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020 вказано, що розмір страхового відшкодування визначається з урахуванням розміру страхової суми, розміру франшизи, розміру фактично сплачених страхових відшкодувань та відповідно до страхового акту.

Відповідно до п. 2.9.3 Договору добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020 виплата страхового відшкодування проводиться лише після встановлення факту страхового випадку. Страхувальник зобов`язаний надати страховику усі необхідні документи, в тому числі і від відповідних компетентних органів, які підтверджують наявність страхового інтересу, настання, причини та розмір збитку. Невиконання страхувальником цих вимог діє право страхувальнику відмовити у виплаті страхового відшкодування в частині збитку, яка не підтверджена зазначеними документами.

Згідно з п. 2.12.4.6 Договору добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020 страхувальник зобов`язаний забезпечити відповідні умови зберігання та експлуатації застрахованого майна з дотриманням відповідних Правил протипожежної безпеки та/або Правил збереження чи перевезення вогненебезпечних та вибухових речовин і предметів.

07.02.2020 сталась пожежа на другому поверсі цегляної двоповерхової будівлі з мансардою «У2» за адресою: 79040, м. Львів, вул. Данила Апостола, 16 (відповідно до Заяви позивача про настання збитку від 10.02.2020; Акту про пожежу від 07.02.2020 та Звіту про причини виникнення пожежі, складеного провідним інспектором Залізничного РВ міста Львова ГУ ДСНС України у Львівській області 10.02.2020).

Зокрема, у Звіті про причини виникнення пожежі, складеному провідним інспектором Залізничного РВ міста Львова ГУ ДСНС України у Львівській області 10.02.2020, вказано, що найбільш ймовірною причиною виникнення пожежі, яка сталась 07.02.2020 у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Переробне підприємство «Промінь» за адресою: 79040, м. Львів, вул. Данила Апостола, 16, є коротке замикання електромережі.

Зважаючи на те, що внаслідок пожежі було пошкоджено майно позивача, застраховане на умовах Договору добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020, позивач звернуся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування.

Однак, листом вих. №3375-31 від 30.06.2020 відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування за Договором добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020, пославшись на п. 2.4.1.18 договору, так як подія (пожежа), яка сталась 07.02.2020, є виключенням з страхових випадків.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача страхове відшкодування за Договором добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020 у розмірі 2118099,60 грн, оскільки пожежа, яка сталась 07.02.2020, на думку, позивача, є страховим випадком, у зв`язку з чим відповідачем безпідставно було відмовлено позивачу у виплаті страхового відшкодування.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зауважив, що відповідно до Висновку експертного дослідження за результатами проведення експертного пожежно-технічного дослідження №1250/20-21 від 27.04.2020, складеного судовим експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (Вінницьке відділення) на замовлення Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», за результатами проведеного дослідження по факту виникнення пожежі, яка сталась 07.02.2020, та з`ясування причинно-наслідкового зв`язку з причинами виникнення пожежі з її розповсюдженням по горючим та згораємих конструкціям, матеріалам, виробам, предметам, елементам електроустановок вбачаються недотримання вимоги пунктів 1.1, 1.12, 1.24 розділу 1 «Електроустановки» глави IV «Загальні вимоги пожежної безпеки до інженерного обладнання» НАПБ А.01.001-2014 «Правила пожежної безпеки в Україні», пунктів 4.1.7, 4.1.14 розділу 4 «Розподільні установки і підстанції» глави 4.1 «Розподільні установки напругою до 1,0 кВ змінного струму і до 1,5 кВ постійного струму» ПУЕ (в редакції 2017 року), що перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку між причиною виникнення пожежі та умовами і обставинами, які сприяли розповсюдження пожежі.

Тобто, як вказує відповідач, пожежа сталась внаслідок порушення правил пожежної безпеки та внаслідок того, що у приміщенні електрощитової будівлі не здійснювалися технологічні процеси, що потребували нейтралізації накопичення електростатичних розрядів.

Крім того, відповідач вказав на те, що вигодонабувачем за Договором добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020 є банк - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Південний», у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю «Переробне підприємство «Промінь» є неналежним позивачем у справі.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про страхування» предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов`язані: з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

У ст. 8 Закону України «Про страхування» зазначено, що страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Що стосується права позивача на звернення з даним позовом до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, ай охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл.

Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладено в абзаці 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 No 3рп/2003.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Нормами частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до частин 2 та 3 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси, які порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996р. у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).

Як встановлено судом, вигодонабувачем за Договором добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020 є банк - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Південний», у зв`язку з чим саме банк як вигодонабувач має першочергове право на отримання страхового відшкодування за вказаним договором страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 636 Цивільного кодексу України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Згідно з ч. 2 ст. 636 Цивільного кодексу України виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Разом з тим, у ч. 4 ст. 636 Цивільного кодексу України зазначено, якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Як вбачається з листа Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Південний» вих. №192-192-17492-2022 від 20.07.2022, банк (вигодонабувач за Договором добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020) повідомляє, що не мав наміру звертатися з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення страхового відшкодування у зв`язку з пожежею, яка сталась 07.02.2020 за адресою: 79040, м. Львів, вул. Данила Апостола, 16.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Переробне підприємство «Промінь» як страхувальник за Договором добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020 є належним позивачем у даній справі про стягнення страхового відшкодування за договором страхування, оскільки банк (вигодонабувач) фактично відмовився від отримання страхового відшкодування.

Що стосується обставини виникнення у відповідача як страховка за Договором добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020 обовязку виплатити страхове відшкодування, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, 07.02.2020 сталась пожежа на другому поверсі цегляної двоповерхової будівлі з мансардою «У2» за адресою: 79040, м. Львів, вул. Данила Апостола, 16 (відповідно до Заяви позивача про настання збитку від 10.02.2020; Акту про пожежу від 07.02.2020 та Звіту про причини виникнення пожежі, складеного провідним інспектором Залізничного РВ міста Львова ГУ ДСНС України у Львівській області 10.02.2020).

Зважаючи на те, що внаслідок пожежі було пошкоджено майно позивача, застраховане на умовах Договору добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020, позивач звернуся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування.

Однак, листом вих. №3375-31 від 30.06.2020 відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування за Договором добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020, пославшись на п. 2.4.1.18 договору, так як подія (пожежа), яка сталась 07.02.2020, є виключенням з страхових випадків.

Відповідно до ч. 1 ст. 991 Цивільного кодексу України страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі: 1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов`язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров`я, честі, гідності та ділової репутації; 2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об`єкт страхування або про факт настання страхового випадку; 4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; 5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) наявності інших підстав, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 991 Цивільного кодексу України договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

У ст. 26 Закону України «Про страхування» зазначено, що підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є:

1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров`я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;

2) вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку;

4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;

5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) інші випадки, передбачені законом.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.

Згідно з п. 2.12.4.6 Договору добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020 страхувальник зобов`язаний забезпечити відповідні умови зберігання та експлуатації застрахованого майна з дотриманням відповідних Правил протипожежної безпеки та/або Правил збереження чи перевезення вогненебезпечних та вибухових речовин і предметів.

Відповідно до п. 2.4.1.5 Договору добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020 зазначено, що страховик не відшкодовує збитки, що сталися внаслідок знищення або пошкодження застрахованого майна - електричного устаткування (включаючи електропроводку) в результаті порушення ізоляції, короткого замикання, замикання в обмотці, замикання на корпус або на землю, іскріння, відмовлення вимірювальних, регулюючих приладів і приладів, що забезпечують безпеку. Якщо внаслідок зазначеного впливу електричного струму відбулася пожежа або вибух, то збиток, заподіяний майну страхувальника в результаті пошкодження або знищення застрахованого майна, підлягає відшкодуванню, за винятком вартості знищеного або пошкодженого електричного устаткування, що виявилося джерелом виникнення пожежі або вибуху.

Згідно з п. 2.4.1.18 Договору добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020 страховик не відшкодовує збитки, що сталися внаслідок дій або бездіяльності страхувальника, його представників або осіб, які зв`язані з ним умовами яких-небудь договорів (у тому числі, але не обмежуючись, з надання готельних послуг) та несуть згідно з цими договорами відповідальність за збереження та дотримання відповідних умов експлуатації застрахованого майна, а також порушення ким-небудь з усіх вище перелічених осіб (включаючи страхувальника та/або його представників) встановлених правил експлуатації та/або будь-яких інших правил, норм, технічних регламентів, нормативно-правових та/або законодавчих актів, встановлених щодо зберігання застрахованого майна, включаючи зберігання вогненебезпечних або вибухових речовин та предметів.

Позивачем долучено до матеріалів справи копію Висновку експертного дослідження за результатами проведення експертного пожежно-технічного дослідження №1250/20-21 від 27.04.2020, складеного судовим експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (Вінницьке відділення) на замовлення Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», в якому зазначено, що:

- до виникнення початкового загорання та стійкого полум`яного горіння, в даному випадку пожежі, призвели теплові дії джерела запалювання розжарених чи/або розплавлених іскор/часток електричної дуги під час короткого замикання фазних струмопровідних провідників із заземленими (замуленими) частинами електроустановок в мережі електричного живлення номінальною напругою 380/220 В змінного струму промислової частоти 50 Гц;

- виникнення даної пожежі обумовлено факторами, що полягають у наявності відповідного горючого навантаження (деревини конструктивних елементів, полімерних та гумотехнічних матеріалів, виробів, елементів електроустановок тощо) із одночасним впливом джерела запалювання достатньої теплової потужності у кисневмісному середовищі із 21% атмосферного кисню;

- за результатами проведеного дослідження по факту виникнення пожежі, яка сталась 07.02.2020, та з`ясування причинно-наслідкового зв`язку з причинами виникнення пожежі з її розповсюдженням по горючим та згораємих конструкціям, матеріалам, виробам, предметам, елементам електроустановок вбачаються недотримання вимоги пунктів 1.1, 1.12, 1.24 розділу 1 «Електроустановки» глави IV «Загальні вимоги пожежної безпеки до інженерного обладнання» НАПБ А.01.001-2014 «Правила пожежної безпеки в Україні», пунктів 4.1.7, 4.1.14 розділу 4 «Розподільні установки і підстанції» глави 4.1 «Розподільні установки напругою до 1,0 кВ змінного струму і до 1,5 кВ постійного струму» ПУЕ (в редакції 2017 року), що перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку між причиною виникнення пожежі та умовами і обставинами, які сприяли розповсюдження пожежі;

- технічною причиною виникнення пожежі, що сталась 07.02.2020, є тепловий вплив джерела запалювання у вигляді електричної дуги короткого замикання;

- безпосередньо до виникнення пожежі призвела та обставина, яка пов`язана із заземленням (зануленням) шаф із електротехнічними виробами, як електроустановок, в нормальних умовах експлуатації, що під час короткого замикання із фазними струмопровідними провідниками призвели до утворення електричної дуги в мережі електричного живлення номінальною напругою 380/220 В змінного струму промислової частоти 50Гц.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (ч. 3 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

У ст. 104 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд приймає у якості належного та допустимого доказу Висновок експертного дослідження за результатами проведення експертного пожежно-технічного дослідження №1250/20-21 від 27.04.2020, складений судовим експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (Вінницьке відділення), так як підстав для його відхилення судом не встановлено, а позивачем не спростовані викладені експертом у висновку обставини.

При цьому, позивачем не заявлялось клопотань про призначення експертизи та не долучено до матеріалів справи власного висновку/звіту, який би містив інформацію про причини виникнення пожежі та її причинно-наслідковий зв`язок з завданими збитками, яка б суперечила інформації, наведеній у Висновку експертного дослідження за результатами проведення експертного пожежно-технічного дослідження №1250/20-21 від 27.04.2020, складеному судовим експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (Вінницьке відділення).

Як встановлено судом, виплата страхового відшкодування здійснюється відповідно до умов договору (ч. 1 ст. 990 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування») та підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування погоджуються сторонами у відповідному договорі добровільного страхування (ч. 1 ст. 991 Цивільного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про страхування»).

Згідно з п. 2.4.1.18 Договору добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020 страховик не відшкодовує збитки, що сталися внаслідок дій або бездіяльності страхувальника, його представників або осіб, які зв`язані з ним умовами яких-небудь договорів (у тому числі, але не обмежуючись, з надання готельних послуг) та несуть згідно з цими договорами відповідальність за збереження та дотримання відповідних умов експлуатації застрахованого майна, а також порушення ким-небудь з усіх вище перелічених осіб (включаючи страхувальника та/або його представників) встановлених правил експлуатації та/або будь-яких інших правил, норм, технічних регламентів, нормативно-правових та/або законодавчих актів, встановлених щодо зберігання застрахованого майна, включаючи зберігання вогненебезпечних або вибухових речовин та предметів.

Таким чином, враховуючи погоджені сторонами умови Договору добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020, зокрема випадки, коли страховик не відшкодовує збитки (п. 2.4.1.18 договору), та беручи до уваги встановлені експертами обставини про недотримання вимоги пунктів 1.1, 1.12, 1.24 розділу 1 «Електроустановки» глави IV «Загальні вимоги пожежної безпеки до інженерного обладнання» НАПБ А.01.001-2014 «Правила пожежної безпеки в Україні», пунктів 4.1.7, 4.1.14 розділу 4 «Розподільні установки і підстанції» глави 4.1 «Розподільні установки напругою до 1,0 кВ змінного струму і до 1,5 кВ постійного струму» ПУЕ (в редакції 2017 року), що перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку між причиною виникнення пожежі та умовами і обставинами, які сприяли розповсюдження пожежі, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно було відмовлено позивачу у виплаті страхового відшкодування за Договором добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020.

При цьому, що стосується розміру завданих позивачу збитків, суд зазначає, що відповідно до Звіту №20200207-193934 про оцінку вартості матеріальних збитків, завданих власнику майна внаслідок пожежі, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Данила Апостола, 16, складеного суб`єктом оціночної діяльності Кривошеєвим О.Ю. (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №261/18 від 26.03.2018) на замовлення Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», вартість матеріального збитку становить 2118099,60 грн.

22.06.2022 відповідачем долучено до матеріалів справи копію Звіту №20200207-193934/1 про оцінку матеріальних збитків завданих власнику майна внаслідок пожежі, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Данила Апостола, 16, складеного суб`єктом оціночної діяльності Кривошеєвим О.Ю. (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №261/18 від 26.03.2018) на замовлення Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», відповідно до якого розмір завданих збитків 2-го поверху будівлі «У2» становить 373438,84 грн (без мансардного поверху).

Відповідач пояснив, що відповідно до умов Договору добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020 мансардний поверх не входить до предмету страхування та не покривається страховим захистом.

Позивачем не виконання вимог ухвали суду про витребування доказів 14.09.2022 долучено до матеріалів справи докази, що підтверджують розмір понесених витрат на відновлення/ремонт пошкодженого майна (відповідні договори, акти виконаних робіт, платіжні доручення).

Однак, зважаючи на встановлені судом обставини щодо відсутності у відповідача обов`язку здійснювати виплату страхового відшкодування за Договором добровільного страхування №251.994179993.3007 від 24.01.2020 (на підставі п. 2.4.1.18), відсутня необхідність в межах вирішення даного спору встановлювати розмір завданих позивачу збитків (відповідно до звітів про оцінку або відповідно до доказів понесення реальних витрат на ремонт/відновлення майна).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою у позові у повному обсязі.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 13.10.2022.

Суддя О.М. Спичак