Рішення

від 12.10.2022 по справі 600/7753/21-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/7753/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернулась в суд з позовом до Снятинської міської ради Коломийського району Івано - Франківської області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області у вирішенні заяв ОСОБА_1 від 21.07.2021 року та від 01.10.2021 року про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площами: ділянка НОМЕР_2- 0,48 га, ділянка № НОМЕР_1 - 0,09 га, для ведення особистого селянського господарства, які розташовані в с. Видинів з кадастровими номерами 2625280801:01:001:0173 та 2625280801:01:001:0172 та надання їх у власність;

- зобов`язати Снятинську міську раду Коломийського району Івано- Франківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площами: ділянка НОМЕР_2 - 0,48 га, ділянка № НОМЕР_1 - 0,09 га, для ведення особистого селянського господарства, які розташовані в с. Видинів з кадастровими номерами 2625280801:01:001:0173; 2625280801:01:001:0172 та надання їх у власність у двотижневий строк з урахуванням висновків суду;

- судові витрати понесені позивачем стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

1. Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що звернувся до посадових осіб відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у безоплатну приватну власність для ведення особистого селянського господарства загальною орієнтовною площею 0,57 га, з них: ділянка № НОМЕР_2 орієнтовною площею 0,48 га, ділянка НОМЕР_1 орієнтовно площею 0,09 га, що розташовані в с. Видинів.

Звертав увагу суду, що йому надано дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення бажаних земельних ділянок у приватну власність для ведення особистого селянського господарства та зобов`язано виготовити проект землеустрою.

Наголошував на тому, що після виготовлення технічної документації на спірні земельні ділянки позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив затвердити проект землеустрою щодо відведення зазначених вище земельних ділянок.

Разом з тим, листом від 29.07.2021 року № 01-03/9/30/328 за результатами розгляду заяви відповідачем повідомлено позивача про те, що згідно пункту 4 статті 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок у власність проводиться один раз по кожному виду використання, в зв`язку з чим, затвердження проекту землеустрою на дві земельні ділянки одного цільового призначення вбачається неможливим. При цьому, позивачеві запропоновано звернутись із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення однієї земельної ділянки та передачі її у власність.

Також звертав увагу суду на те, що повторно звертався до відповідача із клопотання про затвердження проекту землеустрою на ці ж земельні ділянки однак, відповідачем повторно відмовлено в задоволенні клопотання позивача, причиною відмови слугує те, що затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність на дві земельні ділянки одного виду цільового призначення є неможливим.

Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує права останнього на безоплатне отримання земельної ділянки, яке гарантоване земельним законодавством України, з огляду на наступне.

Зазначив, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку визначеному ст. 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

При цьому звертав також увагу суду на те, що жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України норми Земельного кодексу України не містили.

Відтак вважає, що погоджені проекти землеустрою подані відповідачу відповідали вимогам земельного законодавства та відповідно, включали всі необхідні документи для прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність.

2. Відповідач правом на подання відзиву на адміністративний позов передбаченим статтею 162 КАС України не скористався та відзиву не подав.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. (ч.4 ст. 159 КАС України)

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ В СПРАВІ.

1. Ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

2. 07.10.2022 року представником позивача подано до суду клопотання про вирішення розподілу судових витрат.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ ТА ВІДПОВІДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.

1. 01.10.2020 року позивач звернувся із заявою до Видинівської сільської ради, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у безоплатну приватну власність для ведення особистого селянського господарства загальною орієнтовною площею 0,57 га, зокрема: ділянка НОМЕР_2 орієнтовною площею 0,48 га та ділянка № НОМЕР_1 орієнтовною площею 0,09 га, що розташовані в с. Видинів.

2. 11.10.2020 року рішенням № 316-33/2020 Видинівської сільської ради Снятинського району Івано - Франківської області тридцять третьої сесії сьомого скликання вирішено надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення ділянок у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, зокрема: - ділянка № НОМЕР_2 орієнтовною площею 0,4800 га в АДРЕСА_1 ; - ділянка № НОМЕР_1 орієнтовною площею 0,0900 га в АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 виготовити проект землеустрою та затвердити на позачерговій сесії сільської ради.

3. 02.12.2020 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до Приватного підприємства "Кайлас- К" (код ЄДПОУ 36191822) про виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність орієнтовною площею 0,48 га та 0,09 га (цільове призначення 01.03 - для ведення особистого селянського господарства) за адресою: АДРЕСА_1.

4. Судом досліджений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 .

5. Судом також встановлено, що 16.01.2021 року ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, виготовленого ПП "Кайлас-К", складено висновок № 1029/82-21, згідно якого відсутні зауваження і пропозиції, а проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність погоджується.

6. 18.01.2021 року відділом у Шепетівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області здійснено державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 2625280801:01:001:0172, площею 0,09 га. цільове призначення 01.03 - для ведення особистого селянського господарства: місце розташування: Івано-Франківська область, Снятинський р-н. с. Видинів.

7. На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки позивачу надано витяг з Державного земельного кадастру НВ-6813122202021 від 18.01.2021 року.

8. 20.01.2021 року відділом у Липоводолинському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області здійснено державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 2625280801:01:001:0173, площею 0,48 га, цільове призначення: 01.03 для ведення особистого селянського господарства; місце розташування: Івано-Франківська область, Снятинський р-н, с. Видинів.

9. На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки позивачу надано витяг з Державного земельного кадастру НВ-5917245912021 від 20.01.2021 року.

10. Крім того, судом встановлено, що пунктом 1 рішення Снятинської міської ради "Про реорганізацію сільських рад, шляхом приєднання до Снятинської міської ради" від 03.12.2020 року № 14-1 /І-п/2020 прийнято рішення реорганізувати, в тому числі Видинівську сільську раду шляхом приєднання до Снятинської міської ради (рішення оприлюднено на офіційному сайті Снятинської міської ради за посиланням: http://www.snyatyn.if.ua/acts.php).

Пунктом 2 вищезазначеного рішення встановлено, що Снятинська міська рада є правонаступником майна, прав та обов`язків в тому числі Видинівської сільської ради.

11. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлено, що 15.02.2021 року внесено запис про припинення юридичної особи Видинівської сільської ради (код ЄДРПОУ: 20557354) на підставі рішення щодо реорганізації.

12. 21.07.2021 року позивач звернувся із заявою до Снятинської міської ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площами: ділянка НОМЕР_2 - 0,48 га, ділянка № НОМЕР_1 - 0,09 га, для ведення особистого селянського господарства, які розташовані в с. Видинів з кадастровими номерами 2625280801:01:001:0173 та 2625280801:01:001:0172 відповідно, та передачу земельних ділянок у власність.

13. Листом від 29.07.2021 року №01-03/9/30/328 за результатами розгляду заяви відповідачем повідомлено, що згідно пункту 4 статті 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок у власність проводиться один раз по кожному виду використання в зв`язку з чим, затвердження проекту землеустрою на дві земельні ділянки одного цільового використання вбачається неможливим та запропоновано позивачу звернутись із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення однієї земельної ділянки та передачі її у власність.

14. 01.10.2021 року позивач повторно звернувся до Снятинської міської ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площами: ділянка НОМЕР_2 - 0,48 га, ділянка № НОМЕР_1 - 0,09 га, для ведення особистого селянського господарства, які розташовані в с. Видинів з кадастровими номерами 2625280801:01:001:0173 та 2625280801:01:001:0172 відповідно, та передачу земельних ділянок у власність.

15. 19.10.2021 року листом № 01-03/9/30/577 відповідачем повторно повідомлено, що затвердження проекту землеустрою на дві земельні ділянки одного цільового використання вбачається неможливим та запропоновано позивачу звернутись із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення однієї земельної ділянки та передачі її у власність.

ДО ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИН СУД ЗАСТОСОВУЄ НАСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА РОБИТЬ ВИСНОВКИ ПО СУТІ СПОРУ.

1. Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

2. Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

3. Положеннями частини 3 статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

При цьому, згідно пункту б частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.

Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.

3. Зокрема, за змістом даної статті (в редакції, яка діяла на час, коли позивач отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою), було передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність.

Із вищевикладеного слідує, що в межах процедури безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності всі дії відповідних суб`єктів цих правовідносин є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання заявником земельної ділянки у власність.

4. Судом встановлено, що спір між сторонами виник на стадії подання позивачем розробленого проекту землеустрою до органу місцевого самоврядування та його розгляду.

Так, на час отримання позивачем дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, частини 8 та 9 статті 118 ЗК України (в редакції до станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачали, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

При цьому згідно вимог статті 186-1 Земельного кодексу України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) було визначено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Отже, із вищенаведених норм Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містили. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

При цьому, суд бере до уваги те, що на час звернення до відповідача із повторним клопотанням про затвердження проекту землеустрою (01.10.2021) у Закон України "Про землеустрій", Земельний кодекс України було внесено зміни, а частину 8 статті 118 та статтю 186-1 ЗК України виключено на підставі Закону №1423-ІХ від 28.04.2021. Проте, це не звільняє відповідача від обов`язку розглянути у двотижневий строк клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою, оскільки частина 9 статті 118 ЗК України в діючій редакції чітко вказує, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

6. Як передбачено частинами 10 та 11 статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Частиною 8 статті 186 ЗК України (в діючій редакції) передбачено, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

При цьому, положеннями частини 10 статті 186 ЗК України визначено, що висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію.

Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.

Отже, чинним законодавством чітко визначено, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, розглядає клопотання у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або відмовляє у його затвердженні.

Водночас, у випадку відмови у затвердженні проекту землеустрою, таке рішення має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

7. При цьому, суду зазначає, що згідно пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Згідно частини 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Таким чином, питання стосовно земельних відносин, у тому числі затвердження проекту землеустрою, підлягають вирішенню лише сільською (селищною, міською) радою із прийняттям відповідного рішення.

За таких обставин, за результатами розгляду відповідного клопотання громадянина, зацікавленого в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки відповідач повинен прийняти відповідне рішення.

8. Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з заявою, про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність площею 0,48 га та 0,09 для ведення особистого селянського господарства. Натомість, останньому надано відповідь про те, що затвердження проекту землеустрою відведення земельних ділянок у власність на дві земельні ділянки одного виду цільового призначення - є неможливим.

Разом з тим, оцінюючи обставини справи слід дійти висновку, що відповідачем рішень про затвердження чи то про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по своїй суті не прийнято.

Відтак, наведене вище свідчить про те, що заяви позивача від 21.07.2021 та 01.10.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, фактично відповідачем не розглянуті, адже відповідачем не було прийнято рішення за результатом розгляду таких заяв в порядку та строки, передбаченим Земельним кодексом України.

Тому, суд погоджується із твердженнями позивача про те, що орган місцевого самоврядування не прийняв передбачених Земельним кодексом України рішень та допустив протиправну бездіяльність, яка виразилась у неприйняті відповідно рішення за результатами розгляду заяв позивача.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не проведення належного розгляду заяв позивача від 21.07.2021 та 01.10.2021 про затвердження проекту землеустрою.

9. Надаючи оцінку аргументам відповідача, що викладені в листах від 29.07.2021 року № 01-03/9/30/328 та від 19.10.2021 року № 01-03/9/30/577 з приводу неможливості затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність на дві земельні ділянки одного виду цільового призначення, суд зазначає наступне.

Зокрема, в частині 5 статті 20 Земельного кодексу України йдеться про види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель, а окремі з них названі у статті 121 цього ж Кодексу - ведення фермерського господарства, садівництво, ведення особистого селянського господарства, будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, індивідуальне дачне будівництво, будівництво індивідуальних гаражів.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу передбачено три види безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян: а) приватизація земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 4 статті 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Так, згідно з частиною 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах не більше 2,0 гектара.

Аналізуючи наведені правові положення, суд приходить до висновку, що стаття 121 Земельного кодексу України передбачає, як граничні розміри земельних ділянок, яку громадянин може отримати за певним призначенням, так і випадок можливості збільшення цього розміру. При цьому, збільшення стосується лише земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Таким чином, Земельний кодекс України гарантує громадянину право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах не більше 2,0 гектара.

З матеріалів справи вбачається, що позивач бажає безоплатно отримати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, що сумарно не перевищує норму безоплатної приватизації. Відтак, суд критично оцінює доводи відповідача, про відсутність підстав для затвердження позивачеві проекту землеустрою щодо відведення двох земельних ділянок, одного виду цільового призначення.

Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією в подібних правовідносинах, яка викладена в постанові Верховного Суду в справі № 805/181/17 - а від 11.12.2019 року.

10. З приводу позовних вимог про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача, про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність у двотижневий строк, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 18.10.2018 у справі №815/1048/16 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Відповідно до статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

10. З огляду на наведене суд вважає, що для належного захисту прав позивача у межах спірних правовідносин необхідно визнати протиправною бездіяльність Снятинської міської ради Коломийського району Івано - Франківської області щодо неприйняття відповідного рішення за результатом розгляду заяв позивача, а також зобов`язати Снятинську міську раду Коломийського району Івано - Франківської області повторно розглянути зазначену заяву.

Такий спосіб захисту прав позивача узгоджується із висновками Верховного Суду, які висловлені у постановах від 03 квітня 2018 року у справі №К/9901/1242/17 та від 11 квітня 2018 року у справі №К/9901/4400/17.

Крім цього, вказані судом висновки також узгоджуються із висновками у справах з аналогічних правовідносин та за подібних обставин Сьомого апеляційного адміністративного суду, що вбачається, зокрема, з його постанови від 30 березня 2022 року у справі №600/4034/21-а.

11. Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 6 статті 246 КАС України у разі необхідності, у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (з подальшим продовженням такого строку відповідними Указами).

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі, в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.

У свою чергу, Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану, який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.

Так, вказаним законом розділ X Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким, під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

А оскільки рішення місцевої (селищної) ради про затвердження уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування проектів із землеустрою з подальшою метою такої безоплатної передачі, обов`язково супроводжується рішення про надання відповідної земельної ділянки у власність, тобто, за своєю суттю є рішення про передачу у приватну власність особи земельної ділянки комунальної власності, суд доходить висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов`язальній частині, а тому, норми ч.3 ст.378 КАС України дають підстави для висновку про відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.

Отже, Снятинська міська рада Коломиївського району Івано - Франківської області повторно зобов`язана розглянути заяву позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства з врахуванням Перехідних положень Земельного кодексу України (тобто, після припинення (скасування) воєнного стану в Україні) та з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

12. Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову.

13. Відповідно до частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно частин 1 - 3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність правових підстав для задоволення позову. Натомість відповідач не навів жодних доводів щодо заявлених позовних вимог, а підстави відмови, які викладені у власному листі/відповідді є безпідставними й необґрунтованими, вони не спростовують доводів позову й не свідчать про обгрунтованість власної бездіяльності.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

1. Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати - судовий збір в сумі1816,00 грн.

2. Щодо судових витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Згідно матеріалів справи позивачем надано документи, які свідчать про витрати останнього на правову допомогу в сумі 12000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно частин 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 статті 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до частин 1, 7 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно частини 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Крім цього, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 10.12.2019 у справі № 10.12.2019.

На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката надано:

- копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги;

- ордер на надання правничої (правової) допомоги;

- акт прийому наданих послуг, який в тому числі включає і послугу щодо підготовки і самого клопотання щодо розподілу судових витрат;

- рахунок-фактуру та квитанцію про оплату послуг в сумі 12000,00 грн.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Суд зазначає, що в матеріалах цієї справи наявний належним чином складений договір про надання правової допомоги, оформлені та підписані документи, які містять опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та документи, які свідчать про оплату позивачем послуг адвоката.

Однак, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягає зменшенню виходячи із принципу співмірності, що також визначено ч. 5 ст. 134 КАС України.

Суд вважає, що визначена адвокатом сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, за результатами розгляду справи в розмірі 12000,00 грн, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу - з урахуванням сталої судової практики в аналогічних правовідносинах на рівні касаційної інстанції.

Таким чином, з огляду на те, що предметом розглядуваного спору, є справа незначної складності, враховуючи обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та зважаючи на те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами немайнового характеру, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню в сумі 2000,00 грн.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу з підстав наведених вище.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Снятинської міської ради Коломийського району Івано - Франківської області - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області по розгляду заяв ОСОБА_1 від 21.07.2021 року та від 01.10.2021 року, про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площами: ділянка НОМЕР_2- 0,48 га, ділянка № НОМЕР_1 - 0,09 га, для ведення особистого селянського господарства, які розташовані в с. Видинів з кадастровими номерами 2625280801:01:001:0173 та 2625280801:01:001:0172 та надання їх у власність.

3. Зобов`язати Снятинську міську раду Коломийського району Івано-Франківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площами: ділянка НОМЕР_2 - 0,48 га, ділянка № НОМЕР_1 - 0,09 га, для ведення особистого селянського господарства, які розташовані в с. Видинів з кадастровими номерами 2625280801:01:001:0173; 2625280801:01:001:0172, з врахуванням Перехідних положень Земельного кодексу України (тобто, після припинення (скасування) воєнного стану в Україні) та з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Снятинської міської ради Коломийського району Івано - Франківської області судові витрати - судовий збір в сумі 1816,00 грн.

5. Заяву представника позивача - адвоката Ленько Богдана Миколайовича, про стягнення витрат на правову допомогу задовольнити частково.

8. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Снятинської міської ради Коломийського району Івано - Франківської області на користь ОСОБА_1 витрати пов`язані з наданням професійної правничої допомоги в сумі 2000,00 гривень.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) .

Відповідач - Снятинська міська рада Коломийського району Івано-Франківської області (пл. Незалежності України, 1, м. Снятин, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78301, код ЄДРПОУ: 04054240).

Суддя О.В. Боднарюк