Рішення

від 05.10.2022 по справі 344/10421/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/10421/22

Провадження № 2/344/2935/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

05 жовтня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Бабій О.М.,

секретаря Кочержук З.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі посольства в Україні про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до російської федерації (надалі рф) про відшкодування моральної шкоди в сумі 200000 гривень.

Позов обґрунтував тим, що вона з народження проживала в м. Херсоні, в 2022 році планувала весілля та придбання власного житла. Держава агресор окупувала місто, позивач проживала в окупації, в квітні 2022 року прийняла рішення переїхати. Вказує, що пережила стрес під час виїзду з окупованої території, постійно боялась за своє життя. Вказані обставини зумовили моральні, психічні страждання, оскільки вона була змушена змінити звичний спосіб життя, покинула власний дім, в якому залишились її батьки.

Позивач в судове засідання не з`явилась, її представник подав заяву про розгляд справи без участі, просив позов задовольнити. Проти заочного розгляду справи не заперечено.

Відповідач, який повідомлявся про судове засідання через публікацію оголошення на сайті Судової Влади України, що підтверджується матеріалами справи, відзив на позовну заяву не надіслав, в судові засідання представник не прибув, причини неявки суду не повідомив.

Суд зауважує на тому, що у постанові від 14.04.2022 р. по справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) Верховний Суд зазначив, що у зв`язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24.02.2022р. Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства РФ в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Згідно правової позиції викладеної в Постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року (справа № 308/9708/19), оскільки вчинення рф з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, рф заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від рф або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.

Суд касаційної інстанції також звертає увагу на те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією рф проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та указами Президента України в подальшому продовжено строк дії воєнного стану в Україні.

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі "Цудак проти Литви" (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли рф заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Додатково Верховний Суд вказав, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Тобто Верховний Суд виходить з того, що у разі застосування "деліктного винятку" будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й рф, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією рф проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди рф бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним. Зупинення провадження у справі призведе до безпідставного зволікання з розглядом справи, що не сприятиме якнайкращому захисту інтересів позивача.

З урахуванням положень ст. 280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання або за розпорядженням головуючого інший працівник апарату суду. У разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини у справі, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, ґрунтуючись на засадах справедливості, виваженості та законності, приходжу до висновку про доцільність задоволення позовних вимог.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 видано тимчасове посвідчення внутрішньо переміщеної особи. Прибула з АДРЕСА_1 .

Факт реєстрації позивачки в м. Херсон також підтверджується копією паспорта (а.с.19).

05 травня 2022 року на ім`я позивачки видано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами російської федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.

Згідно Указів Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 та «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», які затверджені Верховною Радою України, на всій території України запроваджено воєнний стан.

Згідно ч. 5 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Частиною 9 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Так, суд бере до уваги, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

Згідно Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 25 квітня 2022 року №75 затверджено перелік територіальних громад, які розташовані в зоні проведення воєнних дій або які перебувають в тимчасовій окупації станом на 23 вересня 2022 року, згідно переліку до якого Херсонська міська територіальна громада перебуває в окупації.

Аналізуючи наведені обставини та докази у справі, суд прийшов до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (що є і загальновідомими фактами, а тому не підлягають доказуванню також і за нормами ч.3 ст.82 ЦПК України), стала окупація частини території України, в т.ч. з24.02.2022 року окупації Хресонської області та міста Херсон, де проживала позивачка.

З матеріалів справи вбачається, також і встановлено судом, що внаслідок збройної (військової) агресії Російської Федерації, окупації території де проживала позивачка, що завдало їй значної моральної шкоди, що виражається у втраті звичного способу життя.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

За нормами ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України (п.3, 9) N 4 від 31.03.95 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Право на життя передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950р., Женевською конвенцією 1949р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділу ІІ Конституції України.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1,2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01.08.1975р., договори укладені між Україною та Росією в тому числі про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст.2 Статуту ООН, а тому є на переконання суду державою-агресором. Держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Згідно ст.ст.1167, 1168 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом. Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Відповідно до ч.6 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену моральну шкоду, суд виходить із розміру задоволених вимог заявників по аналогічним спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), Турецька Республіка має сплатити позивачу компенсацію у розмірі 20 000 кіпрських фунтів (станом на 01.01.1998 р. Європейський Союз при підготовці до запровадження єдиної валюти ЄС - євро, виходив із співвідношення 0,585274 кіпрських фунтів за 1 євро, і таке відношення було актуальним на момент розгляду спору в Європейському суді з прав людини).

Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду в сумі 200000 гривень, позивач довела, що через власний душевний невгамовний біль, безперервні страждання через проживання певний час на тимчасово окупованій території, в позивачки виникли психотравматичні фактори, що стали джерелом негативних емоцій і переживань, внаслідок втрати майна, соціальних зв`язків, житла, позивач була позбавлена можливості вести звичний для неї спосіб життя, суд приходить до висновку наявність підстави для задоволення її вимог в повному обсязі, у зв`язку з встановленим в судовому порядку фактом порушення відповідачем основоположних прав людини в Україні, що є справедливою компенсацією з агресора - Російської Федерації, на користь громадянки України.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги законними та обґрунтованими, та такими, що підлягають до задоволення.

На підставі викладеного ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої 17 липня 1997 року, Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, ст. ст. 23, 1167, 1168 ЦК України та керуючись ст. ст. 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 289 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до російської федерації в особі посольства в Україні про відшкодування моральної шкоди задовольнити.

Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , моральну шкоду у розмірі 200000 (двісті тисяч) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бабій О.М.

Повний текст рішення складено 11 жовтня 2022 року.