Рішення

від 13.10.2022 по справі 483/1541/21

ОЧАКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 483/1541/21

Провадження № 2/483/67/2022

РІШЕННЯ

Іменем України

06 жовтня 2022 року м. Очаків

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого - судді Рак Л.М.

за участю секретаря Гречки С.Є.,

прокурора Чехліної В.О.,

представника відповідача Очаківської міської ради - Молоткова В.М.,

представника відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням представником відповідачки власних технічних засобів поза межами приміщення суду за допомогою системи «EasyCon» в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації до Очаківської міської ради та ОСОБА_1 , третя особа - державне підприємство «Миколаївське лісове господарство», про усунення перешкод у користуванні землями державного лісового фонду шляхом визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва, припинення права власності та повернення земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В :

10 вересня 2021 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 звернулася до суду із зазначеним позовом в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації до Очаківської міської ради та ОСОБА_1 . Свої вимоги обґрунтовувала тим, що прокуратурою було встановлено порушення Покровською сільською радою вимог законодавства при передачі земельної ділянки ОСОБА_1 , якій рішенням від 19 червня 2015 року № 11 було затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,2500 га з кадастровим номером 4825183200:05:005:0024 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 14 серпня 2015 року зареєструвала за собою право власності на вказану земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Оскаржуване рішення Покровської сільської ради було прийнято без погодження з Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, а оформлення права власності на земельну ділянку було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки на момент її надання та на цей час земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду та перебуває у постійному користуванні ДП «Очаківське лісомисливське господарство». Також зазначила, що спірна земельна ділянка входить в межі об`єкту природно-заповідного фонду «Кінбурнська коса». Посилаючись на викладене, просила усунути перешкоди власнику - Миколаївській районній державній адміністрації у користуванні землями державного лісового фонду шляхом визнання незаконним і скасування рішення Покровської сільської ради № 11 від 19 червня 2015 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,2500 га з кадастровим номером 4825183200:05:005:0024 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 14 серпня 2015 року № НОМЕР_1 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку, шляхом зобов`язання останньої повернути спірну земельну ділянку у власність держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації з правом постійного користування державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство», а також стягнути з відповідачів судовий збір на користь Миколаївської обласної прокуратури.

Ухвалою від 06 вересня 2022 року державне підприємство «Миколаївське лісове господарство» було залучено до участі у справі в якості правонаступника третьої особи - державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство».

Прокурор в судовому засіданні заявлені вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник позивача - Миколаївської районної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача - Очаківської міської ради Миколаївського району Миколаївської області в судовому засіданні позов не визнав, повністю підтримавши правову позицію Очаківської міської ради, викладену у письмовому відзиві на позовну заяву, в якому зазначено, що доводи прокурора про те, що спірна земельна ділянка входила складу земель державного лісового фонду ДП «Очаківське лісомисливське господарство», є безпідставними,оскільки земельна ділянка знаходиться в законодавчо встановлених межах с. Покровка, а відповідно до діючого генерального плану вказаного населеного пункту земель державного лісового фонду в межах с. Покровка на зареєстровано. На момент виділення земельної ділянки ОСОБА_1 відомості про землі Державного лісового фонду в межах Покровської сільської ради до Державного земельного кадастру не було внесено. Також у відзиві наголошується на безпідставності тверджень прокурора, що спірна земельна ділянка розташована в межах території об`єкту природно-заповідного фонду - РЛП «Кінбурнська коса», адже у зв`язку зі створенням у грудні 2009 року Національного природного парку «Білобережжя Святослава» та включення до його складу земель, за РЛП «Кінбурнська коса» землі фактично не рахуються. Просив повністю відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідачки ОСОБА_1 в судовому засіданні також не визнав позов прокурора, пославшись на те, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту, а саме: пред`явлено негаторний позов, у той час як позов мав бути віндікаційним, оскільки спірна земельна ділянка перейшла у власність відповідачки ОСОБА_1 . Наголошував на тому, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували як сам факт, так і час виникнення у ДП «Очаківське лісомисливське господарство» права постійного користування на спірну земельну ділянку.Крім того, зазначив, що витребування земельної ділянки у відповідачки, яка є в данному випадку добросовісним набувачем, є суттєвим порушенням гарантованого Конституцією України права кожної особи вільно володіти своїм майном. Також представник відповідачки просив застосувати строк позовної давності у цій справі, наголошуючи на тому, що прокурором було пропущено цей строк, адже спірна земельна ділянка перейшла у власність відповідачки ОСОБА_1 у 2015 році, у той час як до віндікаційних вимог застосовується загальна позовна давність у три роки, а відтак, як і прокурор, так і інші контролюючі органи мали достатньо можливостей для виявлення порушення та звернення до суду в межах позовної давності.

Представник третьої особи - державного підприємтсва «Миколаївське лісове господарство» у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд дійшов такого.

19 червня 2015 року Покровською сільською радою Очаківського району Миколаївської області було прийнято рішення № 11, яким було затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передано у власність громадянам України земельні ділянки, у тому числі - відповідачці ОСОБА_1 площею 0,2500 га з кадастровим номером 4825183200:05:005:0024 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 23).

На підставі вказаного рішення відповідачка ОСОБА_1 14 серпня 2015 року отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 та зареєструвала за собою право власності на вказану земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с. 24-25).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Частинами 1 та 2 ст. 56 ЗК України передбачено, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Факт належності спірної земельної ділянки до земель державного лісового фонду підтверджується інформацією ДП «Очаківське лісомисливське господарство» від 01 лютого 2021 року за № 31 та долученою до неї технічною документацією щодо інвентаризації земель державного лісового фонду державної власності, які знаходяться в користуванні державного підприємства (т.1 а.с. 35-60).

Зокрема, відповідно до пояснювальної записки та переліку документації із землеустрою, що містяться у технічній документації, земельна ділянка з кадастровим номером 4825183200:05:005:0024 належала до земель державного лісового фонду, які перебували у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ».

Статтями 116, 141, 149 ЗК України (в редакції, що діяла на час прийняття спірного рішення) передбачено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Однією з підстав припинення права постійного користування, відповідно до вимог ст. 141 Земельного кодексу України, є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Частиною 5 ст. 149 Земельного кодексу України визначено, що районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб.

Відповідно до інформації Миколаївської районної державної адміністрації від 12 квітня 2021 року за вих. № 499/02-19-21, Очаківською районною державною адміністрацією не приймались розпорядження про вилучення земельних ділянок та розпорядження про припинення права користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство» земельними ділянками (т. 1 а.с. 82-83).

Крім того, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року № 610-р «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками», що діяло на час прийняття оскаржуваного рішення, з метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час відчуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок Міністерству екології та природних ресурсів, Міністерству аграрної політики та продовольства, Міністерству оборони, Державному агентству лісових ресурсів та Державному агентству земельних ресурсів до законодавчого врегулювання питань запобігання зловживанням у цій сфері було заборонено приймати рішення про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення.

Отже, вилучення земель лісогосподарського призначення з передачею їх у власність громадян було заборонено.

Таким чином, розпорядження спірною земельною ділянкою не відносилось до повноважень Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, а тому земельну ділянку було надано у власність відповідачці ОСОБА_1 з перевищенням власних повноважень та поза волею належного розпорядника - Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області, без вилучення земельної ділянки з постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» всупереч існування заборони на вилучення та передачу лісових ділянок у приватну власність громадян.

З урахуванням викладеного, а також виходячи з комплексного аналізу наведених правових норм, можна зробити висновок, що спірна земельна ділянка передана у власність відповідачці ОСОБА_1 з порушенням вимог чинного законодавства.

Оцінюючи доводи представника відповідача - Очаківської міської ради про відсутність доказів того, що спірна земельна ділянка розташована в межах території об`єкту природно-заповідного фонду - РЛП «Кінбурнська коса», суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду належать, зокрема регіональні ландшафтні парки.

15 жовтня 1992 року Миколаївською обласною радою у в межах своєї компетенції було прийнято рішення № 16 «Про створення регіонально-ландшафтного парку «Кінбурнська коса» (т. 1 а.с. 88), в якому визначено загальний розмір території цього парку та конкретні землі, що входять до складу створеного парку, надавши таким чином цим землям статусу території та об`єктів природно-заповідного фонду України. До складу територій цих земель увійшли землі Покровської сільської ради, до яких входять території с. Покровка, с. Покровське та с. Василівка, а відтак на ці землі також розповсюджується правовий режим земель природно-заповідного фонду.

Відповідно до цього рішення та проекту створення парку вся територія півострова в межах області та відповідно й спірна земельна ділянка входять в межі об`єкту природно-заповідного фонду «Кінбурнська коса».

Відповідно до ч. 2 ст. 45 ЗК України порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Статтею 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду, підлягають погодженню зі структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Як вбачається з інформації управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації від 14 квітня 2021 року за вих. № 1061/01.1-03/04, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки до зазначеного підрозділу не надавався, висновки про його погодження не приймалися (т. 1 а.с. 85).

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику Європейського суду з прав людини, яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України, зокрема ст.ст. 13, 14, визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З огляду на наведене, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідачки відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми ст. 388 ЦК України в зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідачка ОСОБА_1 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла і повинна були знати про те, що земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15 травня 2018 року в справі № 372/2180/15-ц, від 20 листопада 2018 року в справі № 372/2592/15-ц.

Надаючи оцінку доводам представника відповідачки ОСОБА_1 про неналежно обраний прокурором спосіб захисту прав держави, суд виходить з такого.

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 Великої Палати Верховного Суду зазначено, що у тому разі, якщо в принципі за жодних умов не може виникнути право власності на майно, то і володіння ним є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним такої земельної ділянки не призводять до заволодіння нею.

Беручи до уваги цей критерій, право приватної власності на спірну земельну ділянку як таку, що відноситься до земель лісового і природно- заповідного фондів, не могло виникнути за жодних умов, тому належним способом захисту у спірних правовідносинах є саме негаторний позов.

Так, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 4825183200:005:05:0024 передана у власність відповідачці ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та надавалася не у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств, не успадковувалася згідно із законом, не набута у власність у встановленому порядку як земельна ділянка деградованих і малопродуктивних угідь, тому винятки щодо можливості передачі ділянки у приватну власність, передбачені ст. 12 Лісового кодексу України, не поширюють свою дію на спірні правовідносини.

Відповідно вказана спірна земельна ділянка лісового фонду за жодних умов не могла бути передана у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, тобто заволодіння нею приватним власником є неможливим. Враховуючи такий характер порушення прав Миколаївської районної державної адміністрації, належним способом їх захисту є подання негаторного позову, оскільки наявність державної реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачкою не призвела до заволодіння нею.

Вирішуючи питання про застосування позовної давності у цій справі, суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 березня 2008 року в справі «Dacia S.R.L.» проти Молдови» (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, які б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§ 76). ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Суд приходить до переконання, що прокурором не пропущено строків давності звернення до суду, оскільки факт порушення вимог законодавства щодо відчуження земельної ділянки виявлений Миколаївською окружною прокуратурою у лютому 2021 року, що підтверджується зверненням прокурора до ВО «Укрдержліспроект» (т.1 а.с. 30), а позов подано до суду 10 вересня 2021 року.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Покровської сільської ради в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд суперечить нормам Земельного кодексу України, а тому є незаконним та у відповідності до ст. 21 Земельного кодексу України підлягає скасуванню.

Пунктом 5 статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції Закону станом на час реєстрації права власності) передбачалося видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону.

Оскільки на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування за відповідачкою ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєтровано право власності на спірну земельну ділянку та видано свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку, а тому воно підлягає визнанню недійсним та скасуванню.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Оскільки земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади поза волею власника, суд вважає, що вимога прокурора про зобов`язання відповідачки ОСОБА_1 повернути земельну ділянку у власність територіальної громади також підлягає задоволенню.

Проаналізувавши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов прокурора є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім цього, у порядку, передбаченому ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню на користь Миколаївської обласної прокуратури в рахунок відшкодування сплаченого судового збору з відповідачів - Очаківської міської ради в розмірі 1135 грн. за немайнову вимогу про визнання незаконним та скасування рішення, з ОСОБА_1 - 6810 грн. (за вимогу майнового характеру, за вимогу про скасування державної реєстрації та за розгляд заяви про забезпечення позову), сплата якого підтверджується відповідними платіжними дорученнями (т.1 а.с. 1, 108).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Цивільний позов заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації до Очаківської міської ради та ОСОБА_1 , третя особа - державне підприємство «Миколаївське лісове господарство», про усунення перешкод у користуванні землями державного лісового фонду шляхом визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва, припинення права власності та повернення земельної ділянки - задовольнити повністю.

Усунути перешкоди власнику - Миколаївській районній державній адміністрації у розпорядженні землями державного лісового фонду шляхом визнання незаконним та скасування рішення Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області від 19 червня 2015 року № 11 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га з кадастровим номером 4825183200:05:005:0024 по АДРЕСА_1 .

Усунути перешкоди власнику - Миколаївській районній державній адміністрації у розпорядженні землями державного лісового фонду шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 14 серпня 2015 року № НОМЕР_1 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га з кадастровим номером 4825183200:05:005:0024 по АДРЕСА_1 (запис № 10809076).

Усунути перешкоди власнику - Миколаївській районній державній адміністрації у розпорядженні землями державного лісового фонду шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації з правом постійного користування державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 4825183200:05:005:0024 по АДРЕСА_1 .

Стягнути з Очаківської міської ради на користь Миколаївської обласної прокуратури - 1135 (одну тисячу сто тридцять п`ять) гривень в рахунок судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури - 6810 (шість тисяч вісімсот десять) гривень в рахунок судового збору.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 13 жовтня 2022 року.

Головуючий: