Постанова

від 12.10.2022 по справі 291/1355/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №291/1355/20 Головуючий у 1-й інст. Митюк О. В.

Категорія 16 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Галацевич О.М.,

суддів: Борисюка Р.М., Григорусь Н.Й.,

з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції в залі суду в м. Житомирі справу №291/1355/20 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кухарук і К», Фермерського господарства «Кухарук», ліквідатора майна Фермерського господарства «Кухарук» Загороднього Олексія Михайловича про витребування та повернення земельної ділянки,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кухарук і К»,

на рішення Ружинського районного суду Житомирської області, ухвалене 03 червня 2022 року суддею Митюк О.В. у смт. Ружині, повний текст рішення складено 08 червня 2022 року,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом, у якому просив витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Кухарук і К» (надалі ТОВ «Кухарук і К», Товариство) та повернути йому належну на праві власності земельну ділянку площею 2,2845 га, розташовану на території Бистріївської сільської ради Ружинського району Житомирської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1825281200:04:000:0022, стягнути з відповідачів понесені ним судові витрати.

В обґрунтування позову зазначив, що він є власником вищевказаної земельної ділянки, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №039846. 20 квітня 2014 року він із Фермерським господарством «Кухарук» (надалі ФГ «Кухарук», Господарство) уклав договір оренди землі, згідно якого передав вказаному Господарству в оренду, тобто в строкове платне користування, належну йому земельну ділянку строком на 5 років. У подальшому, після закінчення строку дії Договору, він вирішив обробляти належну йому земельну ділянку самостійно, оскільки орендарем його не було письмово повідомлено про свій намір продовжити дію Договору. Однак, намагаючись повернути собі вищевказану земельну ділянку, він дізнався, що ФГ «Кухарук» згідно постанови Господарського суду Київської області від 15.01.2019 (справа № 911/1707/18) визнано банкрутом і ліквідатором його майна призначено Загороднього О.М. Окрім того дізнався, що згідно Додаткової угоди від 30.10.2017 до Договору оренди землі від 23.03.2014 новим орендарем у вказаному Договорі є ТОВ «Кухарук і К», яке є правонаступником ФГ «Кухарук». Також, вказаною Додатковою угодою п.8 Договору викладено у новій редакції та строк оренди визначено - 10 років, про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права. Вказану Додаткову угоду він не підписував, отже у нього було відсутнє волевиявлення на її укладення і, відповідно, на заміну сторони договору, а також на визначення строку дії оренди на 10 років. Оскільки речове право - право земельної ділянки строком на 10 років у ФГ «Кухарук» та, відповідно, у його правонаступника ТОВ «Кухарук і К» на підставі Додаткової угоди не виникало, а тому воно підлягає припиненню. Отже, спірний договір вважається неукладеним, а земельна ділянка підлягає поверненню.

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 03 червня 2022 року позов задоволено. Вирішено витребувати у ТОВ «Кухарук і К» та повернути ОСОБА_1 належну йому на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЖТ № 039846, земельну ділянку площею 2.2845 га, яка розташована на території Бистріївської сільської ради Ружинського району Житомирської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 1825281200:04:000:0022. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «Кухарук і К» Слівінський В.О., посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Посилаючись на пункт 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц зазначив, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.Однак, позивачем не заявлено вимоги про повернення земельних ділянок у позовній заяві, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Окрім того, вказав, що у матеріалах даної справи відсутні докази належної сплати судового збору у встановлених розмірах і порядку при зверненні позивачем з позовом до суду. Так, судом першої інстанції, в порушення вимог ст.176 ЦПК України, при вирішенні справи не встановлено дійсної вартості майна та не стягнуто з позивача судовий збір в належних розмірах. З наявних у матеріалах справи платіжних документів вбачається, що ОСОБА_1 сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 840,80 грн. Однак, матеріали справи не дозволяють встановити ціни позову щодо вимоги про витребування земельної ділянки, тобто, не має можливості визначити розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви за вимогу майнового характеру. Отже, позивач мав надати суду докази вартості земельної ділянки та за подання позовної заяви сплатити судовий збір із урахуванням вартості спірного майна, як передбачено ст. 176 ЦПК України.

ОСОБА_1 , у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Кухарук і К», просив залишити її без задоволення, посилаючись на її безпідставність. Зазначив, що обраний ним спосіб захисту реалізований шляхом подання негаторного позову, а саме пред`явленням вимоги про повернення земельної ділянки, який передбачений законом та спрямований на усунення порушень прав власника. Є безпідставними посилання Товариства про відсутність у матеріалах справи документів про вартість земельної ділянки та сплати судового збору у належному розмірі відповідно до вартості цього майна. Зокрема, вказав, що вартість земельної ділянки, яку просив витребувати, визначив в сумі 80000грн, яка була зазначена в Додатковій угоді та підписана невідомою ним особою. Окрім того, будь-яких заперечень відносно ціни позову відповідач під час судового розгляду справи в суді першої інстанції не подавав. Також зазначив, що недоплата ним судового збору, як вважає Товариство, не є підставою для відмови у задоволенні позову чи для скасування рішення про задоволення позову. Окрім того, відповідно до п.3 ч.1 ст. 270 ЦПК України, відповідач не позбавлений права подати до суду заяву про винесення додаткового рішення у справі про стягнення недоплаченого судового збору.

В судовому засіданні представник ТОВ «Кухарук і К» Слівінський В.О. апеляційну скаргу підтримав з наведених у ній підстав.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші її учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

За змістом ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У пункті «б» частини першої статті 90 ЗК України закріплено право власника земельних ділянок самостійного господарювання на землі.

Стаття 13 Закону України «Про оренду землі» зазначає, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Стаття 33 вказаного Закону зазначає, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі.

Згідно із ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

У ст.203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно із ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому утілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначила, що «якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує ч.ч.2, 3 ст.215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є не вчиненими. Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».

Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96).

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначав, що після закінчення строку дії Договору оренди землі, орендар ФГ «Кухарук» не повідомляв його письмово про свій намір продовжити дію такого Договору. Намагаючись повернути земельну ділянку, дізнався, що згідно Додаткової угоди від 30.10.2017 новим орендарем його земельної ділянки є ФГ «Кухарук і К». Також, у даному Договорі п.8 Договору оренди землі викладено у новій редакції, де зазначено, що строк дії оренди землі визначено 10 років. Окрім того вказав, що Додаткову угоду він не підписував, істотні умови такої угоди не погоджував, отже у нього було відсутнє волевиявлення на її укладення. Оскільки спірний договір вважається неукладеним, земельна ділянка, власником якої він є, підлягає поверненню. Отже, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельної ділянки, вважаючи, що така знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020, викладену у постанові у справі №145/2047/16-ц, та результати судової почеркознавчої експертизи, виходив з того, що позивач Додаткову угоду не підписував, істотні умови до цього договору не погоджував, тобто, у останнього було відсутнє волевиявлення на його укладення, а тому спірна Додаткова угода вважається неукладеною, а позов підлягає задоволенню шляхом витребування і повернення земельної ділянки.

Такий висновок є правильним, оскільки розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, застосував норми матеріального права, практику Верховного Суду, повно та всебічно з`ясував обставини справи, дослідив докази і надав їм належну оцінку.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2.2845 га, яка розташована на території Бистріївської сільської ради Ружинського району Житомирської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1825281200:04:000:0022, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЖТ № 039846, виданим 28.10.2003 Ружинською районною державною адміністрацією Житомирської області (а.с.7-8 т.1).

20.04.2014 між позивачем та ФГ «Кухарук» укладено договір оренди землі, згідно якого позивач передав вказаному господарству в оренду, тобто в строкове платне користування, належну йому земельну ділянку строком на 5 років. Право оренди на підставі даного договору оренди було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 05.12.2014, про що державним реєстратором Ружинського районного управління юстиції Житомирської області Біляк Л.О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 17922994 від 11.12.2014 в даному реєстрі внесено відповідний запис (а.с.8 т.1).

30.10.2017 між ОСОБА_1 (орендодавцем) та ФГ «Кухарук» в особі голови Кухарука І.І. (орендарем) і ФГ «Кухарук і К» в особі голови Кухарука І.І. (новим орендарем) укладено Додаткову угоду від 30 жовтня 2017 року до Договору оренди землі від 23 березня 2014 року, відповідно до умов якої орендодавець передав новому орендарю в оренду земельну ділянку площею 2.2845 га, кадастровий номер 1825281200:04:000:0022, яка розташована на території Бистріївської сільської ради Ружинського району Житомирської області. Також вказаною Додатковою угодою було внесено зміни до пункту 8 Договору оренди землі та визначено строк оренди земельної ділянки 10 років (а.с.11 т.1).

Під час розгляду справи відповідачем не спростовано доводи позивача, що після закінчення строку дії Договору оренди землі орендар чи його правонаступник не повідомляв його письмово про свій намір продовжити строк дії такого Договору.

Також, під час розгляду справи судом першої інстанції за клопотанням позивача було проведено судово-почеркознавчу експертизу. Висновком експерта від 19.01.2022 №443/21-25/233-236/22-25 встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у графі «ОРЕНДОДАВЕЦЬ» Додаткової угоди від 30.10.2017 до Договору оренди землі від 23.03.2014, яка укладена між ОСОБА_1 і ФГ «КУХАРУК і К» - виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та технічних засобів; рукописний запис « ОСОБА_1 Святошинським РВ ГУ МВС м.Київ 11.02.2009 р. МЕ 914649» у графі «ОРЕНДОДАВЕЦЬ» Додаткової угоди від 30.10.2017 до Договору оренди землі від 23.03.2014, яка укладена між ОСОБА_1 і ФГ «КУХАРУК і К» - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_1 у графі «ОРЕНДОДАВЕЦЬ» Додаткової угоди від 30.10.2017 до Договору оренди землі від 23.03.2014, яка укладена між ОСОБА_1 та ФГ «КУХАРУК і К» - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.53-64 т.2).

Враховуючи встановлені обставини справи, норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, шо оспорена Додаткова угода від 30.10.2017, яку позивач не підписував та не погоджував її умови з новим орендарем, є неукладеною, а тому дійшов правильного висновку про задоволення позову шляхом витребування земельної ділянки у відповідача та повернення її власнику.

При цьому, суд правильно застосував висновки Великої Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Позивач обрав правильний спосіб захисту свого порушеного права, заявивши вимогу про повернення йому земельної ділянки, а тому доводи апеляційної скарги у цій частині висновків суду не спростовують.

Посилання у апеляційній скарзі на відсутність доказів належної сплати судового збору за подання позову до суду не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, а може бути підставою для звернення до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення. В той же час, матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 при поданні позовної заяви було зазначено ціну позову в сумі 80000 грн, яка визначена у Додатковій угоді до Договору оренди землі від 23.03.2014, а тому позивачем було сплачено судовий збір у розмірі, встановленому законом, в сумі 840,80грн.

Отже, наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та на його правильність не впливають.

Рішення суду є законним і обґрунтованим, підстав для його скасування суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кухарук і К» залишити без задоволення, а рішення Ружинського районногосуду Житомирськоїобласті від 03 червня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текстпостанови складений14жовтня 2022року.