Рішення

від 14.10.2022 по справі 910/6064/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.10.2022Справа № 910/6064/22За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХМЕТАЛ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОВІЛЕНС БУД»

про стягнення 233 083, 81 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХМЕТАЛ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОВІЛЕНС БУД» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 233 083, 81 грн, з яких: 142 936, 42 грн основний борг, 27 243, 62 грн інфляційні втрати, 24 342, 27 грн 24% річних, 24 267, 86 грн пеня та 14 293, 64 грн штраф.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 509, 526, 530, 549, 550, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193, 230, 231, 265 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки №15022193 від 15.02.2021, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2022 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

08.08.2022 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/6064/22, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

19.09.2022 від позивача на виконання вимог ухвали суду надійшли виписки з банку про рух коштів між позивачем та відповідачем і письмове підтвердження, що станом на 14.09.2022 ціна позову не змінилась, заборгованість відповідачем не погашено.

Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження в справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Приписами статті 10 зазначеного Закону закріплено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Як убачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є: 04201, місто Київ, вулиця Сім`ї Кульженків, будинок 35.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 направлялась судом на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на адресу відповідача, проте, конверт повернувся з відміткою: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Інших адрес позивач суду не повідомив, тому суд позбавлений можливості направити ухвалу на інші адреси.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та повернення його до суду є наслідками діяння (бездіяльності) самого відповідача щодо його належного отримання, тобто його власною волею, оскільки самим відповідачем надаються до ЄДР відомості, щодо офіційної адреси його місцезнаходження.

Відтак, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов`язки, а відповідач, натомість проявив процесуальну бездіяльність.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений в праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №910/6064/22 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.02.2021 між позивачем (надалі - постачальник) та відповідачем (надалі - покупець) укладено договір поставки № 15022193 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити товар на умовах та в строки встановлені цим договором, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах договору.

Предметом поставки за цим договором є металопродукція, по тексту договору - «товар» (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 1.3. договору ціна, кількість, асортимент, терміни постачання товару, а також інші умови за згодою сторін, обумовлюються сторонами в додатках до даного договору (специфікаціях) (надалі - додаток) для кожної партії окремо. Ціна. кількість, асортимент товару може бути також погоджено сторонами шляхом підписання видаткової накладної, згідно якої покупець отримуватиме товар від постачальника, без попереднього укладення додатку (специфікації).

Згідно з п. 3.1. договору терміни поставки партії товару можуть бути узгоджені сторонами у відповідному додатку. Якщо такий додаток сторонами не укладався - вважається, що постачальником дотримано терміни поставки товару при отриманні покупцем відповідної партії товару та підписанні сторонами відповідної видаткової накладної.

Пунктами 3.2. 3.7. договору передбачено, що поставка здійснюється на умовах EXW - склад постачальника, який знаходиться за адресом: місто Здолбунів вулиця Шевченка 2А (відповідно до Правил INCOTERMS в редакції 2010 року), якщо інше не обумовлено додатковою угодою сторін. Підписання представником покупця видаткової накладної є підтвердженням приймання покупцем визначеної накладною партії товару за кількістю та якістю, а також погодженням покупцем асортименту та ціни переданого товару.

У пунктах 4.1., 4.2., 4.3. договору сторони погодили, що вартість кожної партії товару, що поставляється згідно з ним договором, визначається окремими видатковими накладними. Ціна даного договору становитиме суму вартості усіх партій товару, що буде поставлено постачальник покупцю за цим договором. У вартість товару включається податок на додану вартість - 20%.

Відповідно до п. 4.6. договору розрахунки за кожну партію товару здійснюються покупцем шляхом оплати 100% вартості поставленного товару протягом 10 днів з моменту поставки.

Згідно з п. 6.2. договору за прострочення строків оплати товару, встановлених у цьому договорі та в додатках до нього, покупець на вимогу постачальника, сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховувалася пеня, від суми заборгованостіза кожен день прострочення платежу.

У пункті 6.3. договору погоджено, що за весь час прострочення грошового зобов`язання покупець на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 24 % річних від простроченої суми.

За умовами пункту 6.4. договору за порушення строків оплати товару понад 30 днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10 % від суми простроченого платежу.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2021 року. У випадку, якщо жодна із сторін письмово не заявить про свій намір припинити дію цього договору за 10 днів до закінчення строку, передбаченого в п. 7.1. даний договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік. Правило щодо пролонгації застосовується і до всіх наступних автоматичних пролонгацій (п. п. 7.1., 7.2. договору).

Так, позивач зазначає, що на виконання умов договору ним здійснювались поставки товару відповідачу на загальну суму 222 936, 42 грн, що підтверджується видатковими накладними № 9887 від 17.09.2021 на суму 89 046, 40 грн та № 9973 від 24.09.2021 на суму 133 890, 02 грн, які підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень.

Відповідачем частково оплачено поставлений товар, а саме: 30.09.2021 у сумі 20 000, 00 грн, 07.10.2021 у сумі 20 000, 00 грн, 18.10.2021 у сумі 20 000, 00 грн та 26.10.2021 у сумі 20 000, 00 грн, що підтверджується виписками банку про рух коштів між позивачем та відповідачем та в загальній сумі складає 80 000, 00 грн.

Отже, неоплаченим залишився отриманий відповідачем товар на суму 142 936, 42 грн (222 936, 42 грн - 80 000, 00 грн).

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договорами в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 142 936, 42 грн основного боргу, 27 243,62 грн інфляційних втрат, 24 342,27 грн 24% річних, 24 267,86 грн пені та 14 293,64 грн штрафу.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

Як слідує із матеріалів справи позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковими накладними № 9887 від 17.09.2021 на суму 89 046, 40 грн та № 9973 від 24.09.2021 на суму 133 890, 02 грн, що в загальній сумі складає 222 936, 42 грн.

Суд зазначає, що вказані видаткові накладні підписані з боку відповідача без зауважень та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами в пункті 4.6. договору погоджено, що розрахунки за кожну партію товару здійснюються покупцем шляхом оплати 100% вартості поставленного товару протягом 10 днів з моменту поставки.

Отже, враховуючи строк поставки товару за вказаними вище видатковими накладними - 17.09.2021 та 24.09.2021, то строк оплати товару включно до 27.09.2021 та до 04.10.2021 відповідно.

Судом встановлено, що відповідачем частково оплачено поставлений товар, а саме: 30.09.2021 у сумі 20 000, 00 грн, 07.10.2021 у сумі 20 000, 00 грн, 18.10.2021 у сумі 20 000, 00 грн та 26.10.2021 у сумі 20 000, 00 грн, що загальній сумі складає 80 000, 00 грн.

Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.

Суд розцінює часткові оплати відповідача як визнання ним основного боргу.

Матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості за договором за поставлений товар у розмірі 142 936, 42 грн (222 936, 42 грн - 80 000, 00 грн), доказів її погашення, в тому числі в строки встановлені в договорі, відповідачем не надано та вказана заборгованість не спростована, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення суми основної заборгованості.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача за період з листопада 2021 року по червень 2022 року 27 243, 62 грн інфляційних втрат та 24 342, 27 грн 24% річних за період з 28.10.2021 по 13.07.2022.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

У пункті 6.3. договору погоджено, що за весь час прострочення грошового зобов`язання покупець на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 24 % річних від простроченої суми.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши розрахунок 24 % річних наданий позивачем у сумі 24 342, 27 грн за період з 28.10.2021 по 13.07.2022, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також судом перевірено розрахунок інфляційних втрат наданий позивачем за період з листопада 2021 року по червень 2022 року в розмірі 27 243, 62 грн, визнано його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача пеню за загальний період з 28.10.2021 по 13.07.2022 у розмірі 24 267, 86 грн та 14 293, 64 грн штрафу.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України).

За змістом наведених норм можна зробити висновок про те, що особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконаним. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, обмежується правила ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов`язання мало бути виконано (з урахуванням святкових, вихідних та неробочих днів), і по переддень фактичного виконання грошового зобов`язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.

У пункті 6.2. договору передбачено, що за прострочення строків оплати товару покупець на вимогу постачальника, сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховувалася пеня, від суми заборгованостіза кожен день прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем у сумі 24 267, 86 грн за період з 28.10.2021 по 13.07.2022, судом зазначає, що він виконано невірно, оскільки позивачем не враховано шестимісячний строк нарахування пені встановлений ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України, тому судом здійснено власний розрахунок пені по кожній видатковій накладній окремо та обмежуючись строком заявленим позивачем, а саме наступним чином:

Видаткова накладнаСума боргу (грн)Період нарахування пеніПеня (грн)№9887 від 17.09.20219 046, 428.10.2021 - 28.03.2022700, 66№ 9973 від 24.09.2021133 890, 0228.10.2021 - 05.04.202210 956, 97Всього11 657, 63За розрахунком суду розмір пені за загальний період з 28.10.2021 по 05.04.2022 складає 11 657, 63 грн, тому вимоги позивача про стягнення пені підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі визначеному судом.

Також пунктом 6.4. договору сторони погодили, що за порушення строків оплати товару понад 30 днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10 % від суми простроченого платежу.

Враховуючи зазначене вище, перевіривши розрахунок штрафу у розмірі 14 293, 64 грн, судом визнаного його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 142 936, 42 грн основного боргу, 27 243, 62 грн інфляційних втрат, 24 342, 27 грн 24% річних, 11 657, 63 грн пені та 14 293, 64 грн штрафу.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОВІЛЕНС БУД» (04201, місто Київ, вулиця Сім`ї Кульженків, будинок 35, ідентифікаційний код 41989474) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХМЕТАЛ» (50057, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, мікрорайон Гірницький, будинок 19, квартира 87, ідентифікаційний код 31385415) 142 936 (сто сорок дві тисячі дев`ятсот тридцять шість) грн 42 коп. основного боргу, 27 243 (двадцять сім тисяч двісті сорок три) грн 62 коп. інфляційних втрат, 24 342 (двадцять чотири тисячі триста сорок дві) грн 27 коп. 24% річних, 11 657 (одинадцять тисяч шістсот п`ятдесят сім) грн 63 коп. пені, 14 293 (чотирнадцять тисяч двісті дев`яносто три) грн 64 коп. штрафу та 3 307 (три тисячі триста сім) грн 11 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А. Карабань