Ухвала

від 14.10.2022 по справі 910/10656/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

14.10.2022Справа № 910/10656/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши

заяву Відділу культури, національностей та релігій Ірпінської міської ради про забезпечення позову у справі №910/10656/22

за позовом Відділу культури, національностей та релігій Ірпінської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЛЛВМОР"

про розірвання договору та стягнення 171 267, 67 грн,

Без виклику (повідомлення) представників учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Відділ культури, національностей та релігій Ірпінської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЛЛВМОР" (далі - відповідач) про розірвання договору та стягнення 171 267, 67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов укладеного між сторонами договору №205 від 17.12.2021 по виконанню робіт "Капітальний ремонт покрівлі Центрального будинку культури за адресою: м. Ірпінь, вул. Соборна, 183" сплатив 171 267, 67 грн авансу, втім внаслідок протиправних воєнних дій російської федерації на території Ірпінської міської територіальної громади повністю зруйновано Центральний будинок культури за адресою: м. Ірпінь, вул. Соборна, 183, у зв`язку з чим виконання робіт по договору стало неможливим та недоцільним, тому позивач просить суд розірвати вказаний договір та стягнути з відповідача сплачену суму авансу.

Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій заявник просить суд застосувати захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у розмірі 171 267, 67 грн, які були перераховані позивачем на рахунок відповідача, ТОВ "ТАЛЛВМОР" (ЄДРПОУ: 42533074), з реквізитами UA988201720355929107000710795 (Банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ) згідно платіжного доручення №1 (внутрішній номер 200492179), оплаченого 23.02.2022, а також які можуть знаходитися на поточних рахунках відповідача в ПАТ КБ "Приватбанк", м. Київ з реквізитами: НОМЕР_1 зазначеними відповідачем в договорі №205 від 17.12.2021 та додатках до нього.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник зазначає, що відповідач може витратити отримані у якості авансу кошти на власні потреби або направити на інші цілі, при цьому на звернення позивача з проханням повернути аванс, викладене у листі №01-09 від 25.05.2022, відповідач жодним чином не відреагував.

У відповідності до вимог статті 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Згідно з положеннями пунктів 1 та 10 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб та іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, забезпечення позову - це, по суті обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача і з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків вжиття заходів забезпечення позову.

При цьому, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №914/2438/20, від 24.05.2021 у справі №910/3158/20, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18 та інших.

Водночас, під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частини 2, 5, 6, 7 статті 137 ГПК України), про що зазначено в постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи.

Здійснивши оцінку доводів заявника, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви Відділу культури, національностей та релігій Ірпінської міської ради про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, оскільки необхідність у застосуванні судом визначеного заявником заходу не обґрунтована і документально не підтверджена, так як не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального підтвердження наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Так, згідно зі статтями 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як вже зазначалося, саме лише посилання заявника на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАЛЛВМОР" не виконує грошових зобов`язань з повернення авансу не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. При цьому достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Суд зауважує, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника (позивача), обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на заявника (позивача).

Позаяк, в даному випадку, заявник не надав доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходів забезпечення позову, а його посилання на сам лише факт неповернення відповідачем сплаченої суми авансу та нереагування на вимогу позивача не є обставинами, які б свідчили про вчинення відповідачем реальних дій з метою унеможливлення виконання рішення суду.

Обставини, наведені в обґрунтування заяви про забезпечення позову, свідчать про наявність спору між сторонами, зокрема щодо чинності договору по виконанню робіт та наявності правових підстав для повернення сплаченої суми авансу, а не про наявність обставин, які б свідчили про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, тоді як питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не може вирішуватися під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

За таких обставин, оцінивши доводи заявника щодо необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність, на даний час, визначених законом підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Керуючись статтями 136, 137, 139, 140, 149, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні заяви Відділу культури, національностей та релігій Ірпінської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА