Ухвала

від 13.10.2022 по справі 752/17127/20

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/17127/20

Провадження № 2-др/752/92/22

У Х В А Л А

13 жовтня 2022 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва заяву представника позивача - адвоката Бабенка Ю.С. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

у провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення грошових коштів.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06.09.2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: розірвано шлюб, що укладений між нею та ОСОБА_2 , який зареєстрований Київським міським відділом державної реєстрації шлюбів Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 03.06.2015 року, про що складено актовий запис № 1039; після розірвання шлюбу змінено її прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ». В задоволенні решти вимог - відмовлено.

09.09.2022 року представником позивача - адвокатом Бабенком Ю.С. подано заява про ухвалення додаткового рішення у справі, яка надійшла до суду 04.10.2022 року, в останній просив суд ухвалити рішення, котрим вирішити питання стягнення витрат на правничу допомогу.

Вивчивши зміст поданої до суду заяви про ухвалення додаткового рішення, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Як роз`яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.

Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено (ч. 5 ст. 270 ЦПК України).

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268) (рішення від 23.01.2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України»).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02.12.2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12.02.2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17.02.2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15.06.2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01.09.2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

Указана судова практика є незмінною та існує на час вирішення вказаного процесуального питання судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, у ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України).

Тобто саме заінтересована сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідний правовий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі № 751/3840/15-ц, провадження № 14-280цс18, викладено правовий висновок про те, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У постанові Верховного Суду від 22.12.2018 року у справі № 826/856/18, провадження № К/9901/57401/18, викладено правовий висновок про те, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Додаткова постанова Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18 містить висновок про те, що відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Звертаючись до суду із заявою про винесення додаткового судового рішення задля вирішення питання про судові витрати, представник позивача- адвокат Бабенко Ю.С. вказав про те, що у позовній заяві ОСОБА_1 було зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правничу допомогу у зв`язку із розглядом вказаної справи становить 15 000,00 грн., на підтвердження чого до позовної заяви було додано Угоду про надання адвокатської допомоги від 31.08.2020 року, укладену з адвокатом Голубничим О.І., та ордер від 31.08.2020 року, а також рахунок на оплату № 5 від 31.08.2020 року на суму 4 000,00 грн. (а.с. 18-20, 26, 27).

За умовами вказаної угоди (п. 4.1.) сума гонорару, яка виплачується адвокату за послуги з надання правової допомоги, становить 15 000,00 грн., що встановлюється на підставі рахунків-фактури, об`єм наданих послуг встановлюється актами прийому-передачі наданих послуг, який підписується сторонами.

Відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем було вказано, що орієнтований розмір судових витрат, зокрема, на професійну правничу допомогу, які він очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи складає у розмірі 15 000,00 грн.

З аналізу ч. 5 ст. 137 ЦПК України вбачається, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Згідно ч. ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині третій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями ч. ч. 5, 6, 9 ст. 141 ЦПК України .

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Отже, зміст вказаної норми свідчить, що для ст. 137 і ст. 141 ЦПК України щодо зменшення судових витрат, які підлягають компенсації, визначено різні критерії щодо можливості такого зменшення.

Із встановлених судом обставин справи вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу, заявлені до стягнення позивачем при зверненні до суду, пов`язані з розглядом справи в суді, не є обґрунтованими, тобто підтвердженими належними доказами.

З боку відповідача при поданні відзиву на позов було заявлено про відмову у задоволенні у відшкодуванні витрат на правничу допомогу у повному обсязі через її необґрунтованість, неспівмірність та недоведеність.

Як зазначалось вище, з огляду на умови Угоди про надання адвокатської допомоги від 31.08.2020 року, враховуючи відсутність доказів на підтвердження складання і підписання адвокатом Голубничим О.І. будь-яких процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, рахунків-фактури, об`єму наданих послуг, встановлених актами прийому-передачі наданих послуг, які підписані сторонами, окрім направлення позову на адресу суду ФОП ОСОБА_2 , що вбачається з конверту (а.с. 29), суд дійшов висновку про те, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 15 000,00 грн. не є реальними, не підтверджені матеріалами справи, розмір гонорару адвоката хоча і встановлений сторонами угоди у фіксованому розмірі, проте, залежить від обсягу послуг, а отже не є визначеним відповідно до умов угоди, через що витрати позивача на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 15 000,00 грн. не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому не підлягають відшкодуванню.

Звертаючись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, адвокат Бабенко Ю.С. також вказав про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 18 500,00 горн. відповідно до умов укладеного між позивачем та АО «Мітракс» Договору про надання правничої допомоги від 19.10.2020 року, копія якого знаходиться в матеріалах справи.

На підтвердження своїх вимог в цій частині суду було надано додаток № 1 до договору про надання юридичних послуг від 19.10.2020 року, а також рахунки на оплату № 43 від 25.02.2021 року, № 61 від 09.03.2021 року, № № 132 від 27.05.2021 року, № № 299 від 25.11.2021 року, № 304 від 08.12.2021 року, № 118 від 06.09.2022 року, інформація про залишки на рахунках АО «Мітракс».

Велика Палата Верховного Суду в п. 21 додаткової постанови від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18 висловлено таку правову позицію: «Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.» При цьому Велика Палата Верховного Суду, вказала, що відмовляючи у задоволенні заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн, передбаченому пунктом 4.2 додаткової угоди, суди не врахували, що відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат, тому дійшла висновку, що суди не навели доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача і вимоги позивача про стягнення «гонорару успіху» задовольнила пропорційно до розміру задавлених вимог».

Вказаний правовий висновок відповідно до приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховується судом при виборі і застосуванні норм права у розгляді даної справи.

Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 141 ЦПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Так, матеріали справи свідчать, що перевищення позивачем у остаточній заяві від 09.09.2022 року суми витрат на професійну правничу допомогу є істотним в розумінні ч. 4 ст. 141 ЦПК України.

Водночас, на думку суду, передбачене ч. 4 ст. 141 ЦПК України поняття «істотне перевищення суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку» є оціночним та залежить від конкретних обставин справи, а отже підлягає доведенню на загальних підставах, визначених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Виходячи із аналізу змісту ч. 4 ст. 141 ЦПК України суд, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18, вважає, що в контексті правовідносин, які склались у даній справі, суд при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом даної справи, не повинен був обмежуватись лише посиланням на те, що вказана сума є «фіксованим гонораром», визначеним позивачем та Адвокатським об`єднанням, та повинен надати оцінку заявленій позивачем сумі на предмет її обґрунтованості, необхідності та неминучості, в частині такого перевищення та відповідно оцінити, чи відповідають такі витрати, критерію реальності та розумності їхнього розміру.

Як свідчать наявні матеріали справи та встановлені судом обставини, ОСОБА_1 ,. звертаючись 01.09.2020 року до суду із позовною заявою від 31.08.2020 року, вказувала, що орієнтовний розмір судових витрат, які вона очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи складає лише 15 000,00 грн.

Отже, позивач відповідно до ч. 4 ст. 141 ЦПК України станом на 31.08.2020 (звернення до суду із заявою про стягнення судових витрат) повинна була навести суду належне обґрунтування та відповідно, довести обставини того, що її адвокат, станом на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат на професійну правничу допомогу разом із позовом не міг передбачити витрати більші, ніж визначені як 15 000,00 грн.

Натомість, матеріали справи свідчать, що заява позивача взагалі не містить будь-яких пояснень та обґрунтувань щодо такого перевищення. Отже, позивачем не доведено суду обставин того, що адвокату про таке перевищення станом на 31.08.2020 року не було відомо.

Окрім того, звертаючись до суду із заявою про стягнення 18 500,00 грн. на правничу допомогу адвокат Бабенко Ю.С. посилається на умови» Договору про надання правничої допомоги від 19.10.2020 року, котрий відсутній в матеріалах справи.

На а.с. 41-43 міститься Договір про надання юридичних послуг від 12.11.2020 року.

Тому, оскільки позивачем не було подано до суду доказів щодо обґрунтованості перевищення суми визначеної у попередньому розрахунку суми судових витрат на правничу допомогу, а також підстав визначення розміру останніх у суду відсутні підстави для стягнення суми, яка значно перевищує розмір, заявлений позивачем на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку, тобто, зазначеного у позовній заяві.

З огляду на зазначене вище, за наявності клопотання відповідача про зменшення розміру судових витрат, враховуючи ступінь складності спірних правовідносин між учасниками судового процесу, суд вважає, що у даному випадку позивачем не доведено дійсність, реальність, розумність і необхідність витрат на правничу допомогу, виходячи з обставин даної справи.

Проаналізувавши зазначені обставини у справі в їх сукупності, суд вважає, що подані позивачем документи на підтвердження понесених витрат на правову допомогу у справі документально не підтверджені, у зв`язку з чим підстав для їх стягнення суд не вбачає і відмовляє в прийнятті додаткового рішення у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 133, 137, 141, 270, 352, 353 ЦПК України, суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

відмовити у прийнятті додаткового рішення за заявою представника позивача - адвоката Бабенка Ю.С. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення грошових коштів.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя В.С. Хоменко