Постанова

від 12.10.2022 по справі 638/15690/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 638/15690/19 Номер провадження 22-ц/814/2054/22Головуючий у 1-й інстанції Лях М.Ю. Доповідач ап. інст. Прядкіна О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2022 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Прядкіної О.В.,

суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І.,

секретаря: Ракович Д.Г.,

за участі: позивача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Ганги Д.Г.,

представників третіх осіб: Кондратюка І.В., Ільїна О.В., Хрущ Є.І.,

розглянувши в м.Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного кадастрового реєстратора відділу у м.Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Слюсарєвої Олени Василівни, ОСОБА_2 про визнання незаконної державної реєстрації земельної ділянки, скасування державної реєстрації

треті особи: товариство з обмеженою відповідаьністю «Геодезичний-вишукувальний центр»,правонаступником якого є ТОВ «Інститут плануванн територій», Харківська міська рада, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області,

за апеляційною скаргою державного кадастрового реєстратора відділу у м.Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Слюсарєвої Олени Василівни

на рішення Київського районного суду м.Харкова від 31 березня 2021 року, прийнятого під головуванням судді Лях М.Ю. в м.Харкові, -

в с т а н о в и в :

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до районного суду з даним позовом. Зазначала, що є власником недобудованого житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який вона отримала у спадок. Земельна ділянка, що за вказаною адресою, тобто під будівлею, належить Харківській міській раді на праві комунальної власності.

Вказує, що у 2017 році у її подвір`я зайшли невідомі особи, зрізали замки на дверях і зайшли на територію домоволодіння, вчиняли якісь дії.

Як їй стало відомо, що це були співробітники ТОВ «Геодезично-вишукувальний центр», які проводили геодезичні роботи на земельній ділянці, що знаходиться під будинком для подальшої підготовки технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на замовлення громадянки ОСОБА_3 , яка представилась їм власницею будинку, що знаходиться на цій земельній ділянці.

З цього приводу вона зверталась до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину, адже відбулось проникнення до її домоволодіння.

За даним фактом слідчим управлінням ГУ НП України в Харківській області відкрито кримінальне провадження № 12016220430000235.

Згодом позивачу стало відомо, що державним кадастровим реєстратором відділу у м.Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Слюсарєвою О.В. за заявою ОСОБА_3 було зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:13:004:0026, яка начебто знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , якої об`єктивно не існує.

Посилаючись на вище наведене та уточнивши позовні вимоги, просила визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:13:004:0026, проведену 11.10.2017 року Державним кадастровим реєстратором відділу у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Слюсарєвою О.В., та закрити поземельну книгу на кадастровий номер цієї земельної ділянки.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 31 березня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконною державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:13:004:0026, проведену 11.10.2017 року Державним кадастровим реєстратором відділу у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Слюсарєвої Оленою Василівною.

Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:13:004:0026, проведену 11.10.2017 року Державним кадастровим реєстратором відділу у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Слюсарєвої Оленою Василівною, закрито поземельну книгу на кадастровий номер цієї земельної ділянки.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_3 не є власником об`єкту нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 ( фактично АДРЕСА_1 ), а відтак не мала суб`єктивного права на отримання цієї земельної ділянки у користування чи власність, відповідно не мала права бути замовником документації із землеустрою щодо цієї земельної ділянки.

Рішення оскаржила державний кадастровий реєстратор відділу у м.Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Слюсарєва О.В., в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Вважає, що при здійсненні реєстрації спірної земельної ділянки не було допущено порушень вимог ст.24 Закону України «Про державний земельний кадастр» та постанови КМУ № 1051 від 17.10.2012 року «Про затвердження порядку ведення державного земельного кадастру».

У відзиві Харківська міська рада просила прийняти у справі законне та обґрунтоване рішення, яке б не порушувало права третіх осіб.

ТОВ «Інститут планування територій» та Головне управління держгеокадастру у Харківській області у своїх відзивах просили задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення Київського районного суду м.Харкова від 31 березня 2021 року та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

У відзиві адвокат Ганга Д.Г., посилаючись на правильність вирішення справи судом першої інстанції, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Київського районного суду м.Харкова від 31 березня 2021 року залишити без змін.

Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 року №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність Харківського апеляційного суду.

Справу передано на розгляд до Полтавського апеляційного суду.

Апеляційний розгляд справи колегія суддів вважає за можливе провести у відповідності до ч.2 ст.372 ЦПК України у відсутність відповідачів : ОСОБА_3 повідомлена про дату, час та місце судового засідання шляхом розміщення інформації на веб-сайті Полтавського апеляційного суду, ОСОБА_4 та її представники належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання шляхом надіслання судових повідомлень на їх електронні адреси, проте, заявивши про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, не надали доказів поважності відсутності в судовому засіданні.

Перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, колегія суддів приходить до висновку залишення без задоволення апеляційної скарги з таких підстав:

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить незавершене будівництво - житловий будинок готовністю 72% розташований по АДРЕСА_1 , право власності зареєстровано 13.11.2013 р. (т.1 а.с.10).

Батьку позивача - ОСОБА_5 згідно рішення виконкому Київської районної ради від 17.04.90 р. за №106 відведена земельна ділянка за вказаною адресою для постійного користування площею 300 м2.

Як вбачається з витягу з ДЗК про земельну ділянку, земельній ділянці площею 0,0988 га, розташованій по АДРЕСА_2 11.10.2017 року присвоєно кадастровий номер 6310136600:13:004:0026 (т.1 , а.с. 18-20).

Між тим, згідно відповіді Управлінні містобудування та архітектури Харківської міської ради від 09.10.2017 р., рішення про присвоєння або зміну адреси щодо земельної ділянки розташованої по АДРЕСА_1 не приймалося (т.1 а.с. 21).

За повідомленням ТОВ «Геодезично-вишукувального центру» від 18.10.2017 р за вих.№69, житловий будинок по АДРЕСА_1 та житловий будинок по АДРЕСА_2 є одним и тим самим об`єктом нерухомого майна (т.1 а.с. 22).

Виходячи із отриманих даних, а також обставин, встановлених в рішенні по справі № 643/1838/17 про те, що об`єкти нерухомого майна з адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 є одним і тим же об`єктом нерухомого майна, факт незаконності визнання права власності на вказаний об`єкт за ОСОБА_6 ; факт недійсності правочинів з переходу права власності на об`єкт від ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що існування у Державному земельному кадастрі відомостей про земельну ділянку із кадастровим номером 6310136600:13:004:0026, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , реєстрація якої проведена на основі Технічної документації із землеустрою, що оформлена на підставі правовстановлюючих документів, які визнані судом недійсними - суперечить принципам об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі, що передбачені ст. 3 Законом України «Про Державний земельний кадастр».

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком.

Відповідно до приписів ст.78 Земельного Кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій ст.79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Нормами ч.2 статті 6 , ч.1 ст.22, ч.1 ст.23 ЗК України (1991 року) передбачалося набуття громадянами права власності на земельні ділянки у разі одержання їх у спадщину та виникнення права власності після встановлення меж земельної ділянки в натурі і одержання державного акту про право власності на землю.

Аналогічними за змістом нормами діючої ст.81 ЗК України також передбачено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, приватизації, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, прийняття спадщини.

Частина 1 ст.120 цього ж Кодексу визначає, що при переході права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна право власності на земельну ділянку, на якій розташовані будівля або споруда, може переходити на підставі цивільно-правових угод між власниками земельної ділянки і набувачем будівель або споруд (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо).

Частина 2 цієї ж статті ( в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

По справі встановлено, що ОСОБА_2 набула право власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 внаслідок шахрайських дій її та ОСОБА_6 за договорами купівлі продажу від 18 та 21 серпня 2017 року, які в подальшому рішенням Харківського апеляційного суду по справі № 640/16780/17 визнані недійсними ( т.1,а.с.93-99).

Проте, як встановлено матеріалами справи, зазначеної адреси не існує, як і відсутнє рішення Харківської міської ради про закріплення за адресою АДРЕСА_2 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в порядку, визначеному ст. 116 ЗК України.

01 вересня 2017 року ОСОБА_2 подала заяву до ТОВ «Геодезично-вишукувальний центр» про виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку по АДРЕСА_2 , не зазначивши її площу (т.5,а.с.79).

Представниками товариства складено акт встановлення меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами загальною площею 0,0988 га та виготовили кадастровий план земельної ділянки (т.5,а.с.100-130).

11 жовтня 2017 року державним кадастровим реєстратором відділу у м.Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Слюсарєвою О.В. за заявою ОСОБА_2 було зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:13:004:0026 у АДРЕСА_2 .

Разом з тим, ОСОБА_5 згідно акту від 09 лютого 1993 року на підставі рішення виконкому Харківської міської ради народних депутатів № 139-43 від 14.07.1989р. здійснено відвід земельної ділянки в натурі площею 0,0800га по АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку (т.5,а.с.132).

Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою, а також повноваження органів виконавчої влади у частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок передбачені у статтях 186, 186-1 ЗК України.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за N 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками (далі - Інструкція), пунктом 3.12 якої передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. При цьому ст.198 ЗК України вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами».

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 надана технічна документація, яка не містить відомостей про погодження меж земельної ділянки суміжними землекористувачами, оскільки відсутні відомості про погодження меж земельної ділянки з боку органу місцевого самоврядування, ОСОБА_7 не є власником ділянки по АДРЕСА_1 , так як фактичним власником є ОСОБА_8 .

Отже, державний реєстратор при здійсненні реєстраційних дій спірної земельної ділянки помилково не звернула увагу на вказані обставини.

Пунктом 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Враховуючи, що виготовлення технічної документації із землеустрою ОСОБА_2 проведено з вказаними вище порушеннями вимог Інструкції, а тому районний суд обґрунтовано визнав незаконною державну реєстрацію спірної земельної ділянки, проведену 11 жовтня 2017 року державним кадастровим реєстратором та скасував її.

Більш того, колегія суддів зауважує, що станом на час ухвалення оскаржуваного рішення не існує чинних правовстановлюючих документів, які б підтверджували право власності ОСОБА_2 на будь-яке майно за адресою АДРЕСА_2 .

Обговорюючи питання щодо заперечень, викладених ОСОБА_4 в апеляційній скарзі щодо відсутності порушених прав позивача, колегія суддів апеляційного суду виходить з того, що згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Схожий за змістом висновок зроблений в постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61 -2417сво19) та від 18 травня 2020 року у справі № 466/4044/17 (провадження № 61-40935св18).

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вбачається, що позивачем доведено, що за нею у встановленому законом порядку зареєстровано 13.11.2013 р.право власності на незавершене будівництво - житловий будинок готовністю 72%, розташований по АДРЕСА_1 , батькові позивача також у встановленому законом порядку на підставі відповідного рішення було здійснено відвід земельної ділянки в натурі площею 0,0800га за цією адресою, а тому у ОСОБА_1 наявне право на звернення до суду за захистом порушеного права у обраний нею спосіб.

Інші доводи апеляційної скарги висновків районного суду не спростовують.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 367, 374,375 , 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу державного кадастрового реєстратора відділу у м.Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Слюсарєвої Олени Василівни залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м.Харкова від 31 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14.10.2022 року.

Головуючий суддя О.В. Прядкіна

Судді: С.Б. Бутенко

О.І. Обідіна