Рішення

від 08.08.2022 по справі 504/2242/19

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 504/2242/19

провадження №2/504/295/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2022смт.Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Добров П.В.,

при секретарі - Данько Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с.м.т. Доброслав Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

В липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Комінтернівського районного суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним посилаючись на наступне.

заочним рішенням Комінтернівського районного суду одеської області по справі №504/2330/14 від 05.03.2015 року уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволені, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики від 28.11.2013 року грошові кошти у загальній сумі 583 618,58грн. Рішення вступило в законну силу 16.03.2015 року.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області по справі №504/2330/14-ц від 25.07.2014 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах розміру позовних вимог, на рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 .

Копія ухвали була направлена до реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області. Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Рішення про реєстрацію обтяження було прийнято Реєстраційної службою Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області 17.01.2015року.

На підставі поданої позивачем заяви до Відділу державної виконавчої служби Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області від 29.07.2015р., було відкрите виконавче провадження щодо стягнення суми боргу з Відповідача. В ході здійснення виконавчих дій було встановлено що у Відповідача відсутнє будь-яке рухоме та нерухоме майно.

На підставі Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Позивачем була отримана в електронній формі через офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України, Відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно Відповідача (станом на 03.04.2019 року), згідно яких Позивачу стало відомо що 17.10.2014року між відповідачем та ОСОБА_3 був укладений Договір дарування земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстровий номер договору дарування №2309, Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16571756 від 17.10.2014року, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Білоконь О.М., Комінтернівського нотаріального округу Одеської області.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Частиною 1 ст. 203 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлювалося, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. На підставі ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлено законом, але однією із сторін або іншою заінтересованою особою заперечується його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним.

Відповідний договір дарування від 17.10.2014 року був укладений відповідачем в період дії Ухвали Комінтернівського районного суду про забезпечення позову від 25.07.2014року. Відповідно до змісту ст. 153 ЦПК України ухвала про забезпечення позову виконується негайно, а її оскарження не зупиняє виконання і не перешкоджає подальшому розгляду справи, також п. 5 ст. 11 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Відповідно до положень ст. 124 Конституції України, ст. 14 ЦПК України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

З огляду на викладене відповідач був обізнаний про наявність відповідної Ухвали щодо накладання арешту на його рухоме та не рухоме майно на час укладення договору дарування від 17.10.2014року, а, відповідно, і обмеження їх обігу шляхом заборони проведення відчуження, і його намір продати майно, на яке був накладений арешт для забезпечення виконання рішення суду, був здійсненний з метою унеможливити звернення стягнення на нього у зв`язку із ухваленням Комінтернівським районним судом рішення від 05.03.2015 року по справі №504/2330/14-ц про задоволення позову Позивача та стягнення суми боргу з Відповідача, тобто фактично договір дарування був укладений внаслідок винних дій Відповідача, а тому вчинення правочину всупереч судовому рішенню, зокрема, всупереч встановленому їм забороні на її вчинення, є порушенням публічного порядку.

Також позивачем зазначене що у п. 2.1. договору дарування від 17.10.2014р. зареєстрованого у реєстрі правочинів №2307, зокрема зазначено що дарувальник свідчить, що на момент укладання цього договору вказане вище нерухоме майно не перебуває під арештом чи забороною, що відносно нього не ведуться судові спори, воно не заставлене, у податковій заставі не перебуває, відносно нього не укладено будь-яких договорів відчуження що щодо користування (оренди, з іншими особами, шлюбних договорів не укладалося, як місцезнаходження юридичною особи воно не використовується. Дарувальник повідомив про те що треті особи не мають право на вище зазначене нерухоме майно, а також свідчить що правочин не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх, неповнолітніх дітей. Недієздатні особи у зазначеному вище будинку не зареєстровані та не проживають, тобто незважаючи на та що Відповідачу було достовірно відомо про наявність обмежень що здійснення будь-яких правочинів відносно відчуження нерухомого майна яке виникло згідно Ухвали Комінтернівського районного суду про забезпечення позову від 25.07.2014р. по справі №504/2330/14-ц, згідно якої був накладений арешт на рухоме та нерухоме майно, яке належить Відповідачу, він подовжує здійснювати свої противоправні наміри щодо відчуження нерухомого майна при цьому читко вбачається введення в оману як Приватного нотаріусу Комінтернівського районного нотаріального округу Білоконь О.М. (яка безпосередньо посвідчила відповідний договір дарування) так і обдарованого ОСОБА_3 в позовній заяві позивач просить визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,00243 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 та скасувати державну реєстрацію вказаного договору.

Позивач в судове засідання не з`явився, про час та дату засідання повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про час та дату судового засідання повідомлені належним чином, про причини неявки в судове засідання не повідомили.

Згідно до п.п. 6, 7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Згідно ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Крім того, ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Комінтернівського районного суду Одеської області, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.

Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності. За такими принципами: кожна сторонами повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України); суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України тягар доказування покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 с.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Судом встановлено, що заочним рішенням Комінтернівського районного суду одеської області по справі №504/2330/14 від 05.03.2015 року уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволені, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики від 28.11.2013 року грошові кошти у загальній сумі 583 618,58грн. Рішення вступило в законну силу 16.03.2015 року.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області по справі №504/2330/14-ц від 25.07.2014 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах розміру позовних вимог, на рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 .

Копія ухвали була направлена до реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області. Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Рішення про реєстрацію обтяження було прийнято Реєстраційної службою Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області 17.01.2015р.

Також в ході судового розгляду було встановлено обізнаність Відповідача про наявність зазначеної Ухвали Комінтернівського районного суду про забезпечення позову від 25.07.2014р. по справі №504/2330/14-ц, що підтверджується інформації з Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області ОСОБА_2 від 05.03.2015р. по справі №504/2330/14-ц, саме відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`являвся, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином /а.с. 20,25,41,42,51/, причину неявки суду не повідомляв.

Незважаючи на обізнаність Відповідача про наявність обмежень щодо відчуження усього нерухомого майна, в ході розгляду справи було також встановлено що 17.10.2014р. між Відповідачем та ОСОБА_3 був укладений Договір дарування земельної ділянки ,що належала Відповідачу на підставі державного акту на право власності на землю серії ОД виданого на підставі рішення Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 03.09.1997 року, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16571756 від 17.10.2014р., посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Білоконь О.М., Комінтернівський нотаріальний округ, Одеської області.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України по справі №6-2552цс16 від 25.03.2017р. зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

Той факт, що встановлені ухвалою суду про забезпечення позову обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу було відомо.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду від 17 січня 2017р., у який зокрема зазначено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (далі ЦК України), іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

З урахуванням особливостей мети забезпечення позову заява про забезпечення позову розглядається судом у день її надходження, копія ухвали про забезпечення позову надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення. Така ухвала суду виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Крім того, навіть оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи (стаття 153 ЦПК України).

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України). Тому той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу було відомо.»

Таким чином суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слідує стягнути судовий збір в сумі 1 921 грн. 00 коп. (в порядку ч. ч. 1-2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції на момент звернення до суду з даним позовом).

На підставі викладеного,ч.1 ст. 203, ст. 215 ЦК України, керуючись ст.ст.10,11,60,213,214,215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним - задовольнити.

Визнати договір дарування земельної ділянки, площею 0,0243га з кадастровим номером 5122783200:02:001:2528 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений та зареєстрований в реєстрі правочинів за №2309 від 17.10.2014р. приватним нотаріусом Комінтернівського нотаріального округу Одеської області Білоконь Олександрою Микитівною - недійсним.

Скасувати державну реєстрацію договору дарування від 17.10.2014р., який був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, індексний номер: 16571756 від 17.10.2014року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя П.В. Добров