Рішення

від 17.10.2022 по справі 904/1830/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2022м. ДніпроСправа № 904/1830/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕНІТ-ІМПЕКС"

до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат"

про стягнення 128 789,48 грн., за порушення умов Договору про закупівлю товару № 619/13/27П від 10.08.2020

Суддя Юзіков С.Г.

Без участі представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

Позивач просить стягнути з Відповідача 102 867,00 грн. - боргу за поставлену продукцію, 18 721,79 грн. - пені, 7 200,69 грн. - штрафу, 3 411,11 грн. - 3 % річних, 15 841,48 грн. - інфляційних втрат, 2 481,00 - судового збору, мотивуючи неналежним виконанням Відповідачем умов Договору про закупівлю товару № 619/13/27П від 10.08.2020.

Відповідач позов заперечує, посилаючись на те, що нарахування пені та штрафу не відповідає нормам чинного законодавства. Так, відповідно до п. 7.4 Договору, за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених договором Покупець сплачує Постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України. Відповідно до вимог ч. 2 ст.625 ЦК України сторони в цьому договорі встановили інший розмір процентів, а саме о (нуль) процентів річних від простроченої суми. На підставі пункту 7.4. Договору та ст. 231 ГК України, Позивач нарахував пеню у розмірі 18 721,79 грн. та штраф 7% - 7 200,69 грн. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкції може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір можу бути вирішено в судовому порідку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір пені за порушення грошового зобов`язання встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, в спірному договорі сторони не обумовили розмір та базу нарахування штрафних санкцій у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України. З тих же підстав Відповідач заперечує нарахування та стягнення 7% штрафу.

Позивач відповідь на відзив не надав.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

10.08.2020 сторони уклали договір № 619/13/27П про закупівлю товару (далі Договір), за п. 1.1. якого Постачальник (Позивач) зобов`язується поставити Покупцеві (Відповідачеві) товар, зазначений в п. 1.2. Договору, а Покупець прийняти і оплатити такий товар.

Постачальник зобов`язується поставити Електророзподільні кабелі, … за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до Специфікації № 1, яка є невід`ємною частиною Договору (п. 1.2. Договору).

Сума (ціна) Договору, відповідно до Специфікації № 1, становить 229 166,67 грн. (двісті двадцять дев`ять тисяч сто шістдесят шість грн. 67 коп.), крім того податок на додану вартість 20 % - 45 833,33 грн. Загальна сума становить 275 000,00 грн. (двісті сімдесят п`ять тисяч грн. 00 коп.) з урахуванням ПДВ 20% (п. 3.1. Договору).

Товари, які поставляються відповідно до цього Договору, сплачується Покупцем за погодженими цінами в національній валюті України (п. 4.1. Договору).

Покупець здійснює оплату отриманої партії Товарів по факту його поставки протягом 60-ти календарних днів (п. 4.2. Договору).

Відповідно до підп. 6.1.1. п. 6.1. Договору Покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.

За порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених Договором, Покупець сплачує Постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України (п. 7.4. Договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31.12.2020., але в будь якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 11.1. Договору).

На виконання умов Договору Позивач поставив, а Відповідач прийняв товар на суму 102 867,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 238 від 17.02.2021 та товарно-транспортною накладною № 237 від 17.02.2021, підписаними сторонами без зауваження.

За даними Позивача, Відповідач поставлений товар не оплатив.

Сторонами підписано акт звірки розрахунків № 31341 від 31.03.2021, яким підтверджується борг Відповідача на суму 102 867,00 грн.

На прострочений борг Відповідача, Позивач нарахував пеню 18 721,79 грн. за період з 19.04.2021 по 18.10.2021, штраф 7% - 7 200,69 грн., 3% річних 3 441,11 грн. за період з 19.04.2021 по 31.05.2022, індекс інфляції 15 841,48 грн. за період з травня 2021 року по квітень 2022 року.

Наведені обставини стали причиною звернення Позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі.

Предметом доказування у даній справі є обсяги поставки за Договором, наявність у Відповідача боргу перед Позивачем, обґрунтованість нарахувань Позивача.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі Договору, є господарськими, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містить ст. 712 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 611 ЦК України встановлено, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом

Згідно зі ст. 216-217, 230-231 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач позов заперечує з викладених у відзиві підстав.

Дослідивши матеріали справи, суд погоджується із запереченнями Відповідача з приводу пені та штрафу.

Так, п. 7.4. Договору встановлено, що за порушення строків оплати за надані послуги, передбачених Договором, Замовник сплачує Виконавцю штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України.

Відповідно до ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті (ч.3 ст. 231 ГК України).

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч.4 ст. 231 ГК України).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6 ст. 231 ГК України).

З аналізу положень ст.231 ГК України вбачається, що ч. 2 ст. 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у ч. 2 ст. 231 ГК України.

Частиною 4 ст. 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення ч. 6 ст. 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за ч. 2 ст. 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв ", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації ".

Як зазначено в п.6.31 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/4156/18 від 10.12.2019, розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Позивач просить стягнути пеню у розмірі 18 721,79 грн. на підставі ст. 231 ГПК та п.7.4. Договору.

Як вже зазначено вище, пунктом 7.4. Договору сторони погодили, що у випадку порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України.

Між тим, ч. 6 ст. 231 ГК України, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованої пені та штрафу, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

Що стосується вимоги про стягнення штрафу в розмірі 7% від суми невиконаного зобов`язання в сумі 7 200,69 грн. на підставі п. 7.4 Договору та ст. 231 ГК України, суд бере до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Сторонами у справі, що розглядається, виник спір щодо неоплати отриманого товару за договорами про закупівлю товару, а тому необхідно з`ясувати, яке саме це зобов`язання - грошове чи негрошове .

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 510 ЦК України якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Згідно зі ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає бо зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, договір купівлі-продажу складається із двох взаємопов`язаних між собою зобов`язань: 1) правовідношення, в якому продавець має передати товар, а замовник покупець наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; 2) правовідношення, в якому покупець зобов`язаний оплатити наданий товар, а продавець має право вимагати від покупця відповідної оплати.

Аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Відтак, грошове зобов`язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому покупець зобов`язаний оплатити надану послугу грошима, а продавець має право вимагати від покупця відповідної оплати, є грошовим зобов`язанням.

Враховуючи, що штрафні санкції передбачені ст. 231 ГК України застосовуються лише за порушення негрошових зобов`язань, а в даному випадку Позивач нараховує штрафні санкції (пеню, штраф) за порушення строків оплати, тобто за порушення грошового зобов`язання, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені 18 721,79 грн. та штрафу 7 200,69 грн. на підставі ст.231 ГК України.

Перевіривши розрахунки Позивача, за допомогою "Юридична інформаційно-пошукова система "Законодавство", судом встановлено, що розрахунок індексу інфляції проведено вірно, а розрахунок 3 % річних проведено неправильно.

Так, в п. 4.2. Договору визначено, що Покупець здійснює оплату отриманої партії Товарів по факту його поставки протягом 60-ти календарних днів

Згідно зі ст. 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, за перерахунком суду, з урахуванням положень ст. 254 ЦК України, 3 % річних за період з 21.04.2021 31.05.2022 становить 3 432,66 грн.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, до стягнення належать: 102 867,00 грн. основного боргу, 3 432,66 грн. 3% річних за період з 21.04.2021 по 31.05.2022, 15 841,48 грн. індекс інфляції за період з травня 2021 року по квітень 2022 рік, решта позовних вимог не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір слід покласти на сторін, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, Дніпропетровська обл., м. Жовті Води, вул. Горького, 2, код 14309787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зеніт-Імпекс" (50086, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Леоніда Бородича, б. 7, код 32693804) 102 867,00 грн. основного боргу, 3 432,66 грн. 3% річних; 15 841,48 грн. індекс інфляції, 2 046,52 грн. судового збору.

У решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду у строк, передбачений ст.256 ГПК України, з урахуванням ч. 4 розділу Х "Прикінцеві положення" цього Кодексу.

Суддя С.Г. Юзіков