Рішення

від 17.10.2022 по справі 752/23669/21

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 752/23669/21

Номер провадження2/711/1123/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2022 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді Демчика Р.В.

при секретарі Кофановій А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ЄНІСЕЙ-ГРУП» в особі власника ОСОБА_2 про розірвання трудового договору, визнання повноважень припиненими,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ПП «ЄНІСЕЙ-ГРУП» в особі власника ОСОБА_2 про розірвання трудового договору, визнання повноважень припиненими.

Позов обґрунтовує тим, що в серпні 2007 року між ним та ПП «ЄНІСЕЙ-ГРУП» було укладено трудовий договір, за умовами якого його було прийнято до ПП «ЄНІСЕЙ-ГРУП» на посаду директора з окладом згідно штатного розпису. Відомості про нього як керівника цього підприємства містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У серпні 2021 року він виявив бажання реалізувати своє право, передбачене частиною першою статті 38 КЗпП України.

В серпні 2021 року він надіслав поштовим листом до ПП «ЄНІСЕЙ-ГРУП» заяву про звільнення його з посади директора, однак по цей день відповіді не отримав, питання про звільнення його з посади директора не вирішено, що порушує його права як працівника.

Відповідно до статті 24 КЗпП України - трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи передбачені законодавством про працю, колективним договором, або угодою сторін.

Зі змісту статті 21 КЗпП України вбачається, що трудовий договір є двостороннім договором між працівником та роботодавцем, які по відношенню один до одного мають відповідні права та обов`язки. Інші суб`єкти мають право втручання у взаємовідносини цих сторін лише у випадках та в порядку передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

За частиною 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даної норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07.07.2004 р. № 14-рп/2004, від 16.10.2007 р. № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 р. № 2-рп/2008 зазначив, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

На його думку, ПП «ЕНІСЕЙ ГРУП» своєю бездіяльністю, яка полягає у не розгляді та у невжитті заходів для прийняття рішення про його звільнення було порушені його трудові права.

На підставі наведенного просить суд розірвати трудовий договір між ОСОБА_1 та ПП «ЄНІСЕЙ- ГРУП» з 09 вересня 2021 року; визнати повноваження директора ПП «ЄНІСЕЙ-ГРУП» Тимченка І.О. припиненими з 09 вересня 2021 року; стягнути з ПП «ЄНІСЕЙ-ГРУП» на його користь понесені судові витрати. Також зазначив, що не заперечує проти винесення заочного рішення.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 01.11.2021 року справа за позовом ОСОБА_1 до ПП «ЄНІСЕЙ-ГРУП» в особі власника ОСОБА_2 про розірвання трудового договору, визнання повноважень припиненими передана на розгляд Придніпровського районного суду м. Черкаси за підсудністю.

Вказана цивільна справа надійшла до Придніпровського районного суду м. Черкаси 25.01.2022 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції Придніпровського районного суду за № 2667/22.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28.01.2022 року відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач в судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву, в якій розгляд справи просив проводити без його участі. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, на підставі ст.ст. 280, 281 ЦПК України ухвалив про заочний розгляд справи на підставі наявних в справі доказів.

Враховуючи вищенаведенеі прийняттясудом ухвалипро заочнийрозгляд справи,справа підлягаєрозгляду впорядку ч.2ст.247ЦПК Українибез фіксуваннясудового процесуза допомогоюзвукозаписувального технічногозасобу.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.(ч.3 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною п`ятою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (параграф 32 рішення у справі «Hirvisaariv. Finland» («Хірвісаарі проти Фінляндії»)).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» («Суомінен проти Фінляндії») від 1 липня 2003 року, №37801/97, пункт 36).

Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Гірвісаарі проти Фінляндії») від 27 вересня 2001 року). Залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням загальної вимоги про справедливість розгляду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 3 ЦПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, в процесі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Так, обґрунтовуючи свою позовну заяву, позивач посилається на те, що в серпні 2007 року між ним та ПП «ЄНІСЕЙ-ГРУП» було укладено трудовий договір, за умовами якого його було прийнято до ПП «ЄНІСЕЙ-ГРУП» на посаду директора з окладом згідно штатного розпису. Відомості про нього як керівника цього підприємства містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У серпні 2021 року він виявив бажання реалізувати своє право, передбачене частиною першою статті 38 КЗпП України.

В серпні 2021 року він надіслав поштовим листом до ПП «ЄНІСЕЙ-ГРУП» заяву про звільнення його з посади директора, однак по цей день відповіді не отримав, питання про звільнення його з посади директора не вирішено, що порушує його права як працівника.

Так, відповідно до ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №910/7164/19).

Відповідно до ч.1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням особа має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам (засновникам) .

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст.76 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1статті 80ЦПК України передбаченощо кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, до позовної заяви позивачем додано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Із вказаного витягу вбачається що місцезнаходженням ПП «ЄНІСЕЙ-ГРУП» (код ЄДРПОУ 35377355) є АДРЕСА_1 . Розмір статутного капіталу 100 грн. Засновник: ОСОБА_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ). Керівник: ОСОБА_1 . Дата запису про державну реєстрацію юридичної особи: 27.08.2007.

Згідно з копією паспорта ОСОБА_1 його зареєстрованим місцем проживання є АДРЕСА_3 .

Разом з тим, позивачем до позовної заяви не додано будь яких доказів, які підтверджують те, що між позивачем та відповідачем в серпні 2007 року був укладений трудовий договір, що давало б суду підстави вважати що між сторонами існують трудові відносини. Оскільки позивач в судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність суд позбавлений можливості з`ясувати вказані обставини у судовому засіданні.

Крім того, позивачем не надано доказів, які свідчать про те, що він звертався до засновника підприємства - ОСОБА_3 із заявою про звільнення його з посади директора за власним бажанням.

Так,в позовнійзаяві позивачвказує нате,що всерпні 2021 року він надіслав поштовим листом до ПП «ЄНІСЕЙ-ГРУП» заяву про звільнення його з посади директора, однак по цей день відповіді не отримав, питання про звільнення його з посади директора не вирішено

На підтвердження вказаного, позивачем до позовної заяви доданий запакований конверт (дата оформлення 09.08.2021 року), де відправником зазначений ОСОБА_1 а отримувачем ПП «ЄНІСЕЙ-ГРУП». Вказаний конверт повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання. При цьому суд звертає увагу на те, що на конверті зазначений єдиний мобільний номер як позивача так і відповідача. Також, до позовної заяви доданий опис вкладення до цінного листа, де зазначено, що у конверті (ідентифікатор №0208107757112) знаходиться заява про звільнення.

Разом з тим, заява про звільнення позивача в матеріалах справи відсутня.

Позивач лише зазначає, що посилання на докази направлення цієї заяви вбачаються з факту зазначення про них в описі додатків до позовної заяви.

Водночас, зазначення в додатку до позовної заяви певного документу не може однозначно підтверджувати саме факту його існування та надсилання суду, за відсутності у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження цих обставин та самого цього доказу.

Таким чином, оскільки судове рішення має ґрунтуватися на обставинах, що були встановлені судом на підставі наданих сторонами доказів, однак матеріали справи не містять доказів як укладання між сторонами трудового договору так і доказів звернення до відповідачів з заявою про звільнення, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем порушення його прав з боку відповідача.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про розірвання трудового договору між ОСОБА_1 та ПП «ЄНІСЕЙ- ГРУП» з 09.09.2021 року.

Оскільки в задоволенні основної позовної вимоги відмовлено. Відсутні підстави й для задоволення похідних вимог - визнання повноваження директора ПП «ЄНІСЕЙ-ГРУП» Тимченка І.О. припиненими з 09.09.2021 року та стягнення судових витрат

На підставі наведеного, ст. 21, 38 КЗпП України, керуючись ст.ст. керуючись ст.ст. 2, 3, 12, 13, 76-83, 89,141, 259, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України,

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4 ) до Приватного підприємства «ЄНІСЕЙ-ГРУП» ( місце знаходження: 18000, м. Черкаси, бульвар Шевечнка, 250, кв.11) в особі власника ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_5 ) про розірвання трудового договору, визнання повноважень припиненими відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий: Р.В.Демчик.

Повне судове рішення складено 19.09.2022 року.

Головуючий: Р. В. Демчик