Постанова

від 05.10.2022 по справі 521/19913/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 521/19913/18

провадження № 61-18419св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Одеська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Хоменко Юлія Анатоліївна, державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Шеплоцька Христина Богданівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Пашичева Галина Леонідівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Одеської міської ради на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 січня 2020 року у складі судді Граніна В. Л. та постанову Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у складі колегії суддів:

Князюка О. В., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року Одеська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , треті особи: державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» (далі - КП «Реєстраційна служба Одеської області») Хоменко Ю. А., державний реєстратор КП «Реєстраційна служба Одеської області» Шеплоцька Х. Б., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Пашичева Г. Л., про визнання спадщини відумерлою та витребування майна від добросовісного набувача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що співробітниками Малиновського відділу поліції в м. Одесі Головного управління національної поліції (далі - Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП) в Одеській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, в ході якого встановлено наступне. Так, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після якої відкрилася спадщина, що складається з двокімнатної квартири загальною площею - 37,3 кв. м, житловою площею - 24,0 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, жодний спадкоємець до нотаріальної контори для прийняття спадщини не звертався. Вказана квартира входила до складу спадщини, а тому, враховуючи відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, є відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади

м. Одеси.

17 жовтня 2017 року державним реєстратором КП «Реєстраційна служба Одеської області» Хоменко Ю. А. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за яким право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 червня 2003 року у справі № 2-3100/2003. Надалі,

30 листопада 2017 року вказаним реєстратором прийнято рішення про реєстрацію змін, за яким була змінена площа спірної квартири. 04 грудня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г. Л. посвідчено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 продав спірну квартиру ОСОБА_2 , та зареєстровано право власності на квартиру за ОСОБА_2 .

Оскільки, на думку позивача, рішенням Приморського районного суду

м. Одеси від 13 червня 2003 року у справі №2-3100/2003 право власності за ОСОБА_1 не визнавалось, останній не набував права власності на спірну квартиру, та не мав права її відчужувати. Тому позивач вважав, що територіальна громада м. Одеси з часу відкриття спадщини набула речові права на нерухоме майно, а спірне майно вибуло з її володіння поза її волею на підставі договору купівлі-продажу, а тому таке майно підлягає витребуванню з чужого володіння.

Враховуючи викладене, Одеська міська рада просила суд визнати спадщину після смерті ОСОБА_3 , що складається з квартири за адресою:

АДРЕСА_1 відумерлою, витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Одеської міської ради зазначену квартиру; просила встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого воно є підставою для скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну квартиру; просила встановити порядок виконання, за яким рішення суду про задоволення позову є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за Одеською міською радою, а попередні реєстрації права власності на спірну квартиру підлягають скасуванню.

Відповідно до актового запису про смерть, яка була надана в процесі розгляду справи, відповідач ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно даних з нотаріальної контори спадкова справа після його смерті не заводилась. Спадкоємців, які на час смерті проживали разом з спадкодавцем судом не встановлено.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29 січня 2020 року позов Одеської міської ради задоволено частково.

Визнано спадщину після смерті ОСОБА_3 , що складається з двокімнатної квартири загальною площею - 37,3 кв. м, житловою площею - 24,0 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 відумерлою.

У задоволені позовних вимог про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру АДРЕСА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що враховуючи, що відсутні спадкоємці після смерті ОСОБА_3 за заповітом і за законом, що підтверджується матеріалами справи та не оспорювалось учасниками процесу, а також той факт, що заява про визнання спадщини відумерлою подана після спливу одного року з часу відкриття спадщини, наявні підстави для її задоволення та визнання спірної квартири відумерлою спадщиною.

Територіальна громада м. Одеси на час укладання вказаного договору відчуження спірної квартири остаточно не набула права власності на цю квартиру, захист її права не може здійснюватися шляхом пред`явлення віндикаційного позову. Задоволення віндикаційного позову і витребування спірної квартири у ОСОБА_2 , як добросовісного набувача, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод. За таких обставин судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовної вимоги про витребування спірного майна.

Позивач просив, зокрема, встановити порядок виконання рішення суду, в частині реєстрації права власності за Одеською міською радою, однак, позивачем вимоги про визнання за ним права власності на спірне майно не заявлялися та не були предметом розгляду у судовому засіданні, а тому немає підстав для встановлення такого порядку виконання рішення суду.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року апеляційну скаргу Одеської міської ради залишено без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 січня 2020 року залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції оскаржувалось Одеською міською радою у частині відмови у задоволенні заявлених вимог, а саме відмови щодо витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Одеської міської ради квартири, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 .

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що правом на звернення до суду із віндикаційним позовом наділений лише власник майна чи особа, що має речове право на майно (титульний володілець), тоді як оспорювати правочин має право заінтересована особа, яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину. Оскільки Одеська міська рада не є власником спірного майна до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою, однак в силу закону на неї, як орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини покладено обов`язок щодо захисту права територіальної громади на відумерлу спадщину, що свідчить про наявність у неї інтересу до спадщини, а тому ефективним способом захисту прав і інтересів територіальної громади у цьому випадку є визнання недійсними договорів, а не витребування спірного майна на підставі

статті 388 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстровано за добросовісним набувачем на час розгляду справи не оспорено, реєстрація права власності не скасована, договір згідно з яким відповідач набув право власності в судовому порядку недійсним не визнаний, а правові підстави вважати цей договір нікчемним відсутні. Відомості про діяння, яке містить ознаки чи елементи злочину щодо оформлення договору купівлі-продажу спірної квартири в матеріалах справи відсутні. З огляду на викладене, колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем обрано спосіб захисту, який не відповідає змісту порушеного права, не може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси міської ради оскільки є передчасним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У листопаді 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку Одеська міська рада подала касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 січня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення у частині відмови у задоволені позовних вимог про витребування майна з незаконного володіння та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 753/11965/19, від 29 квітня 2020 року у справі

№ 754/4108/18-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 754/14094/17, від 20 травня 2020 року у справі № 522/11473/15-ц, необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункти 1 та 2 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що єдиною метою позову є набуття територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради права власності на спірну квартиру як на відумерлу спадщину. Заявник вважає, що з огляду на фактичні обставини справи та враховуючи висновки судів попередніх інстанцій, ефективний захист та поновлення порушених прав Одеської міської ради в судовому порядку у цій справі має відбутися саме внаслідок задоволення усіх заявлених у позові вимог, а саме: визнання спадщини після смерті ОСОБА_3 відумерлою; витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади

м. Одеси в особі Одеської міської ради спірної квартири. Наведений спосіб захисту порушених прав територіальної громади м. Одеси у спірних правовідносинах підкріплений практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах, яку абсолютно проігноровано судами попередніх інстанцій.

Заявник вважає, що висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням різних висновків Верховного Суду, розкрили існуючу правову проблему, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, стосовно того, чи є визнання судом нерухомого майна, що перебуває у приватній власності особи (останнього набувача), відумерлою спадщиною достатньою правовою підставою для припинення права приватної власності цієї особи та виникнення права комунальної власності на таке майно, чи у разі визнання майна відумерлою спадщиною належним та ефективним способом захисту порушених прав територіальної громади також буде і визнання недійсним першого правочину щодо відчуження, визнання права власності та/або витребування такого майна від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно в подальшому було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача, що закріплено у вищенаведених позиціях Верховного Суду з цього питання.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У грудні 2021 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2022 року справу за позовом

Одеської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , треті особи: державний реєстратор КП «Реєстраційна служба Одеської області»

Хоменко Ю. А., державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Шеплоцька Х. Б., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Пашичева Г. Л., про визнання спадщини відумерлою та витребування майна від добросовісного набувача призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 , поданий представником - ОСОБА_4 , на касаційну скаргу Одеської міської ради, у якому вона просила зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , про що у книзі реєстрації актів про смерть зроблено відповідний актовий запис № 4074. Після її смерті відкрилася спадщина, що складається з двокімнатної квартири загальною площею - 37,3 кв. м, житловою площею - 24,0 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, жодна особа не зверталася до нотаріальної контори з відповідною заявою про прийняття спадщини, а тому не було спадкоємців за заповітом та за законом. Крім цього, згідно з довідкою форми № 1 від 29 травня 2018 року

№ 1060, виданою посадовими особами КП «ЖКС «Хмельницький», померла ОСОБА_3 до 20 березня 2018 року проживала одна за адресою:

АДРЕСА_1 .

17 жовтня 2017 року державним реєстратором КП «Реєстраційна служба Одеської області» Хоменко Ю. А. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37599631, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_2 було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 червня

2003 року у справі №2-3100/2003. У подальшому, 30 листопада 2017 року, вказаним реєстратором прийнято рішення про реєстрацію змін, індексний номер: 37599631, за яким була змінена площа спірної квартири.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 04 грудня 2017 року було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г. Л., якою також прийнято рішення та внесено відповідний запис про державну реєстрацію права власності нерухомого майна за ОСОБА_2 .

Реєстрація права власності на спірну квартиру відбулася на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 червня 2003 року у справі

№ 2-3100/2003, яке у зазначеній справі не приймалось. Цей факт було встановлено в процесі розгляду справи, та підтверджується відповіддю керівника апарату суду Німас І. Я. від 15 березня 2019 року, в якому зазначено, що під номером справи № 2-3100/03 зареєстровані інші сторони. Стосовно вказаної обставини сторони не заперечували та фактично визнали у судовому засіданні.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга Одеської міської ради підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до статті 1277 ЦК України визначено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Частиною другою статті 1277 ЦК України передбачено, що заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до частини третьої статті 1277 ЦК України спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Одеська міська рада є особою, інтерес якої полягає у реалізації положень статті 1277 ЦК України та переходу спірної квартири у власність територіальної громади.

Відповідно до статті 387 ЦК України лише власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною першою статті 388 ЦК України передбачено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно

у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно

у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У пунктах 146-147 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 зазначено: задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту прав власника.

Одеська міська рада не є власником спірного майна до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою, однак в силу закону на неї, покладено обов`язок по захисту прав територіальної громади, що свідчить про наявність законного інтересу який полягає в тому, щоб майно, яке може бути визнане відумерлою спадщиною, не було незаконно виведено зі спадкової маси, оскільки від цього залежить подальша можливість переходу такого майна у власність територіальної громади.

Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 641/1689/15-ц (провадження

№ 61-34143св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 640/17297/15-ц (провадження № 61-5251св19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі

№ 522/11473/15-ц (провадження № 61-47178св18) зроблено висновок, що прокурор має право в інтересах держави витребувати квартиру із чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України у поєднанні із вимогами статті 1218 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 760/12445/18 (провадження № 61-19302св19) вказано «спадщина, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 та складається з квартири АДРЕСА_3 є відумерлою, тому відповідно до статей 388 та 1277 ЦК України має бути передана територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради».

У постанові від 09 лютого 2022 року у справі № 640/23065/14 (провадження № 61-1456св21) Верховний Суд дійшов висновку про те, що наявні правові та фактичні підстави для визнання квартири АДРЕСА_4 відумерлою спадщиною та передання спадкового майна (спірної квартири) у власність територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради.

Аналогічні висновки щодо визнання спадщини відумерлою та передачі її територіальній громаді містяться у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 638/17404/19 (провадження № 61-13977св21).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР й з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України»

від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (справа EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, рішення ЄСПЛ від 23 січня

2014 року).

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог Одеської міської ради про визнання спадщини відумерлою і рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 січня 2020 року у цій частині до суду апеляційної та касаційної інстанції не оскаржувалось.

Установивши, що спірна квартира вибула з комунальної власності поза волею її власника, оскільки реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 відбулася на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 червня 2003 року у справі № 2-3100/2003, яке у вказаній справі не ухвалювалось, та надалі була відчужена за договором купівлі-продажу

від 04 грудня 2017 року ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про те, що позивач не має право витребувати спірну квартиру від добросовісного набувача ОСОБА_2 на підставі положень статті 388 ЦК України.

Обґрунтовуючи підстави позову та доводи апеляційної скарги, Одеська міська рада посилалась на те, що захист та поновлення порушених прав Одеської міської ради в судовому порядку у цій справі має відбутися саме шляхом задоволення усіх заявлених у позові вимог, а саме: визнання спадщини після смерті ОСОБА_3 відумерлою та витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади

м. Одеси в особі Одеської міської ради спірної квартири.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вирішення позовних вимог про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 спірної квартири, суд апеляційної інстанції не дав оцінку тим обставинам, що рішення суду першої інстанції про визнання спадщини відумерлою не оскаржувалось в апеляційному порядку, і сторони погодилися з тим, що спадщина є відумерлою та переходить у власність територіальної громади в особі Одеської міської ради.

Отже, дійшовши висновку про те, що Одеська міська рада є законним власником спірної спадщини, оскільки висновки суду про відумерлість спадщини не оскаржені, суд апеляційної інстанції не дав оцінку цим конкретним обставинам та вимогам позивача про витребування ним, як власником цього майна у порядку статті 388 ЦК України щодо обґрунтованості цих вимог та обраного позивачем такого способу судового захисту, та дійшов при цьому передчасного й суперечливого висновку про те, що Одеська міська рада до ухвалення судового рішення не є власником указаного майна, а тому обраний позивачем спосіб судового захисту порушеного права про витребування майна з незаконного володіння є неефективним.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не виконав вимоги, передбачені процесуальним законодавством України, щодо встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, й не перевірив по суті рішення суду першої інстанції на предмет його законності та обґрунтованості у частині заявлених Одеською міською радою позовних вимог про витребування спірної квартири з незаконного володіння, та не вирішив спір у цій частині позовних вимог відповідно до вимог закону.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що при новому апеляційному розгляді суду належить перевірити правильність зазначення сторін у оскаржуваних рішеннях, оскільки позов у цій справі було пред`явлено до ОСОБА_1 і судами у цій справі встановлено, що останній помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (до подання цього позову до суду), згідно із даними з нотаріальної контори спадкова справа після його смерті не заводилась та спадкоємців, які на час смерті проживали разом з спадкодавцем судом не встановлено.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи у всіх судових рішення зазначено відповідачем ОСОБА_6 .

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Враховуючи, що порушення норм процесуального права допущені судом апеляційної інстанції, то справу необхідно передати на новий розгляд до цього.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить урахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку доводами і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Верховний Суд також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що при новому розгляді справи судом апеляційної інстанції підлягають з`ясуванню при вирішенні позовних вимог про витребування майна з незаконного володіння взаємопов`язані між собою обставини щодо пропорційності та правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, з урахуванням наведеної вище практики розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичного застосування, яке відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права, а рішення суду має містити висновки суду щодо пропорційності та правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном.

Керуючись статями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року скасувати в частині позовних вимог про витребування майна від добросовісного набувача, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович