Рішення

від 18.10.2022 по справі 917/545/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2022 Справа № 917/545/22

Господарський суд Полтавської області у складі судді Пушка І.І.,

при секретарі судового засідання Квіта О.Т.,

розглянувши матеріали за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА», ідентифікаційний код 00135390 (провул. Несторівський, 3-5, м. Київ, 04053)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРС 2018», ідентифікаційний код 41631979 (вул. Соборна, 40/2, м. Кременчук, Полтавська область, 39600)

про стягнення 94848391,69 грн

за участю представників сторін:

представник позивача: Овсепян А.Г., дов. № 01/01/07-349/д від 01.04.2022.

представник відповідача: відсутній.

Суть спору: Публічне акціонерне товариство «УКРНАФТА» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРС 2018» про стягнення 84 079 750,91 грн заборгованості за договором поставки № 12/01/01/2330-НП від 31.12.2021, з яких: 73 678 174,12 грн основного боргу, 581 351,07 грн 3% річних, 4 117 903,43 грн пені; 5 702 322,29 грн інфляційних втрат.

Ухвалою від 15.06.2022 залишено позовну заяву без руху з огляду на невиконання позивачем вимог щодо подання позовних заяв, викладених в п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України та надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви та доказів їх направлення на адресу відповідача.

Позивач у визначений судом термін усунув недоліки позовної заяви шляхом подачі доповнень до позовної заяви.

Ухвалою від 23.06.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 19.07.2022, запропонував відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали надати суду відзив на позов.

12.07.2022 позивачем подана заява про збільшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду ухвалою від 19.07.2022. За новим розрахунком позивач просить стягнути з відповідача 88 897 642,96 грн заборгованості, з яких: 73 678 174,12 грн основний борг; 6 641 128,57 грн пеня; 732 744,58 грн 3% річних; 7 845 595,69 грн інфляційні втрати.

Ухвалою від 19.07.2022 суд відклав підготовче засідання, задовольнив клопотання відповідача про продовження процесуального строку для подання відзиву на позов на 10 днів.

04.08.2022 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він посилається що позовні вимоги є передчасними та необґрунтованими, оскільки строк виконання зобов`язань відповідача за договором № 12/01/01/2330-НП від 31.12.2021 є відкладеним на строк дії форс-мажорних обставин згідно з положеннями п. 6.1. Договору з огляду на введення в Україні воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 на 30 діб та подальшого його продовження; що дія форс-мажорних обставин підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1.

05.08.2022 позивачем подана заява про збільшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду ухвалою від 23.08.2022. За новим розрахунком позивач просить стягнути з відповідача 94 848 391,69 грн заборгованості, з яких: 73 678 174,12 грн основний борг; 9 870 856,75 грн пеня; 926 528,27 грн 3% річних; 10 372 832,55 грн інфляційні втрати.

05.08.2022 судом отримана відповідь на відзив, в якій позивач виклав заперечення на відзив на позов. Зокрема, позивач зазначив, що у п. 6.2. договору сторонами узгоджено, що «сторона, для якої настали обставини форс-мажору, повинна негайно, але не пізніше 10-ти календарних днів повідомити іншу сторону про неможливість виконати свої зобов`язання (їх частину) по цьому договору», проте жодних повідомлень на адресу позивача щодо виникнення у останнього форс-мажорних обставин та неспроможність через це виконати обов`язки за договором від відповідача не надходило. Позивач звертався до відповідача з претензією від 03.05.2022 №01/01/07-248 щодо сплати заборгованості за договором, але відповіді не отримав, що, на думку позивача, свідчить про небажання виконувати відповідачем свої зобов`язання за договором. Позивач звернув увагу на практику Верховного суду, зокрема на постанови від 15.06.2018 № 915/531/17, від 26.05.2020 № 918/289/19, від 17.12.2020 № 913/785/17, в яких зроблено висновки щодо застосування ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якого форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

В підготовчому засіданні 23.08.2022 суд продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, призначив дату наступного засідання на 20.09.2022.

У підготовчому засіданні 20.09.2022, судом здійснено дії та з`ясовані всі питання, передбачені ст.ст.177, 182 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 20.09.2022 суд постановив закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 18.10.2022.

В судове засідання 18.10.2022 відповідач не з`явився, про час та місце його проведення повідомлений належним чином, про що свідчить залучене до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення. Причин неявки в судове засідання відповідач не повідомив.

Розглянувши матеріали справи, суд, встановив наступні обставини.

31.12.2021 між Публічним акціонерним товариством «УКРНАФТА» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРС 2018» (Покупець) було укладено Договір поставки № 12/01/01/2330-НП (далі - Договір), за умовами якого Постачальник протягом січня 2022 року зобов`язався поставити та передати Покупцеві у власність нафтопродукти, а Покупець -- прийняти та оплатити Товар.

Пунктом 1.3. Договору визначено асортимент, кількість, ціна та умови поставки Товару на загальну суму 73 678 174,12 грн, а саме:

ЕХW - резервуари нафтобаз, що належать ТОВ «НАФТАСІТІ» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів:

-Бензин автомобільний А-92-Євро5-Е0 згідно з ДСТУ 7687:2015 (з присадками Keropur ENERGY концерну BASF) в кількості 547,866 тонн; ціна 35840,00 грн/тонну; вартість 19635519,64 грн з ПДВ;

-Бензин автомобільний А-95-Євро5-Е0 згідно з ДСТУ 7687:2015 в кількості 247,232 тонн; ціна 36907,00 грн/тонну; вартість 9124590,43 грн з ПДВ;

-Бензин автомобільний А-95-Євро5-Е0 згідно з ДСТУ 7687:2015 (з присадками Keropur ENERGY концерну BASF) в кількості 48,584 тонн; ціна 36907,00 грн/тонну; вартість 1793089,49 грн з ПДВ;

-Паливо дизельне Епеrgу-ДП-3-Євро5-В0 ДСТУ 7688:2015 в кількості 318,999 тонн; ціна 31377,00 грн/тонну; вартість 10009231,62 грн з ПДВ;

Всього 1 162,681 тонн вартістю 40 562 431,18 грн з ПДВ.

EXW - франко-резервуар ПАТ «Укртатнафта»: м.Кременчук, вул Свіштовська,3:

-Бензин автомобільний А-92-Євро5-Е0 згідно з ДСТУ 7687:2015 (з присадками Keropur ENERGY концерну BASF) в кількості 345,258 тонн; ціна 35840,00 грн/тонну; вартість 12 374 048,10 грн з ПДВ;

-Бензин автомобільний А-95-Свро5-Е0 згідно з ДСТУ 7687:2015 в кількості 561,999 тонн; ціна 36907,00 грн/тонну; вартість 20741694,84 грн з ПДВ;

Всього 907,257 тонн вартістю 33 115 ,742,94 грн з ПДВ.

Загальна вартість Товару з ПДВ, що поставляється за даним договором, складає 73 678 174,12 грн, у т.ч. ПДВ 12 279 695,69 грн.

Також сторонами узгоджено в Договорі наступне.

Передача - приймання Товару за кількістю і якістю здійснюється у встановленому чинним законодавством України порядку, з оформленням Акту приймання-передачі Товару (п. 3.2. Договору).

Моментом поставки Товару і моментом переходу права власності на Товар до Покупця вважається момент підписання уповноваженими представниками обох Сторін Акту приймання-передачі Товару та/або видаткової накладної (п. 3.3. Договору).

В Актах приймання-передачі Товару Сторони зазначають найменування, кількість, ціну і вартість переданого Товару. Сторони можуть укладати Акти приймання-передачі, в яких вказується найменування, кількість, ціна і вартість Товару, що переданий протягом визначеного в такому Акті періоду часу (п. 3.5. Договору).

Товар, що поставляється за цим Договором оплачується за цінами, зазначеними у п. 1.3. цього Договору (п. 4.1. Договору).

Загальна вартість цього Договору складається з сумарної вартості Товару, що поставляється за цим Договором згідно п. 1.3. цього Договору(п. 4.2. Договору).

Покупець здійснює розрахунки по цьому Договору в розмірі 100 % вартості Товару шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний у розділі 9 цього Договору, в строки не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання Сторонами Акту приймання-передачі Товару (п. 4.3.Договору).

Позивач, на виконання умов договору поставки № 12/01/01/2330-НП від 31.12.2021, 31.01.2022 протягом січня 2022 передав відповідачу товар на загальну суму 73678174,12 грн, що визнається відповідачем та підтверджується актами приймання-передачі нафтопродуктів підписаними сторонами договору:

-актом приймання-передачі нафтопродуктів № 1 від 31.01.2022 на суму 19 635 519,64 грн (а.с. 14);

-актом приймання-передачі нафтопродуктів № 2 від 31.01.2022 на суму 9 124 590,43 грн (а.с. 15);

-актом приймання-передачі нафтопродуктів № 3 від 31.01.2022 на суму 1 793089,49 грн (а.с. 16);

актом приймання-передачі нафтопродуктів № 4 від 31.01.2022 на суму 10 009 231,62 грн (а.с. 35);

актом приймання-передачі нафтопродуктів № 5 від 31.01.2022 на суму 12 374 048,10 грн (а.с. 18);

актом приймання-передачі нафтопродуктів № 6 від 31.01.2022 на суму 20 741 694,84 грн (19);

Таким чином, Постачальник належним чином виконав своє зобов`язання з поставки та передачі Товару, а Покупець отримав та прийняв Товар.

Суд при вирішенні спору враховує наступне.

Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.

Згідно з ч.1,2 ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст. 656 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 663, 664 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Пунктом 1 ст.691 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи стверджується, зокрема, підписаними сторонами та скріпленими їхніми печатками, актами приймання-передачі нафтопродуктів від 31.01.2022, що містяться у матеріалах справи, що позивач поставив відповідачу протягом січня 2022 товар на загальну суму 73 678 174,12 грн. Відповідачем даний факт визнається.

Проте, матеріали справи не містять та учасниками судового розгляду не надано доказів оплати поставленого товару. Отже, відповідач у встановлені Договором строки розрахунку за поставлений товар не здійснив, тому у відповідності до п. 4.3. договору, з 03.03.2022 року вважається таким, що прострочив грошове зобов`язання перед позивачем.

Відтак суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 73 678 174,12 грн основного боргу є обґрунтованою.

Також, в межах даної справи позивачем заявлено до стягнення (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 04.08.2022) 9 870 856,75 грн пені, яка нарахована на суму основного боргу за зобов`язаннями по договору № 12/01/01/2330-НП від 31.12.2021 за період з 03.03.2022 по 02.08.2022; 3% річних за період з 03.03.2022 по 02.08.2022 складають 926 528,27 грн; інфляційні втрати за березень - червень 2022 за розрахунком позивача складають 10 372 832,55 грн.

При вирішенні позову в цій частині вимог судом враховуються такі обставини.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до приписів ст. 546 ЦК України виконання зобов`язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з п.п.1, 2, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що у випадку, порушення строків оплати за поставлений Товар відповідно до цього Договору, Покупець сплачує Постачальникові, на його вимогу, пеню в розмірі подвійної облікової славки НБУ, від ціни не оплаченого Товару, за кожний день прострочення.

Суд, дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, визнав його арифметично вірним, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача пені за період з 03.03.2022 по 02.08.2022 підлягають задоволенню в сумі 9 870 856,75 грн, за розрахунком позивача.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідач не посилається на те, що розмір стягуваної пені є надмірним тягарем для нього, клопотання про зменшення стягуваної пені відповідачем не заявлялось. На думку суду, з урахуванням того, що розмір стягуваної пені становить 13,4 % від суми основного боргу, такий розмір стягуваної неустойки є адекватним засобом відповідальності за порушення зобов`язання.

Ст. 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги, що судом встановлено прострочення відповідачем грошового зобов`язання, вимоги позивача про стягнення 926528,27 грн 3 % річних за період з 03.03.2022 по 02.08.2022, суд визнає правомірними та такими, що підлягають задоволенню, оскільки період їх нарахування та розмір є обґрунтованим. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 10 372 832,55 грн (за період з березня 2022 по червень 2022 на 73678174,12 грн боргу), суд дійшов висновку, що період їх нарахування та розмір є обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства України, та такими, що підлягають задоволенню.

Перевірка правильності розрахунків пені, інфляційних витрат та 3 % річних проводилась за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «ЛІГА 360».

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов, щодо наявності надзвичайних та невідворотних обставин суд відхиляє з огляду на таке.

За ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ст.218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

28 лютого ТПП повідомила, що на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР та інших документів вона засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану із 05:30 ранку 24.02.2022 строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Для засвідчення форс-мажорних обставин ТПП підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності.

Зазначена обставина визнається судом загальновідомою та не потребує доказування.

Разом з тим, судом приймається до уваги наступне.

Порядок застосування обставин форс-мажору прямо передбачено сторонами в договорі. Так, за п.6.2. Договору «Сторона, для якої настали обставини форс-мажору, повинна негайно, але не пізніше 10-ти календарних днів повідомити іншу Сторону про неспроможність виконати зобов`язання (їх частину) по цьому Договору. Сторона, що не виконала зазначені умови не вважається такою, що підпадає під дію обставин форс-мажору та несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань згідно умов нього Договору. Необхідним і достатнім доказом дії форс - мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою країни Сторони, для якої настали обставини форс мажору».

Таким чином, відповідач, у разі виникнення обставин непереборної сили, був зобов`язаний у десятиденний строк повідомити позивача про це та надати належні докази настання форс-мажору.

Проте, відповідач не надав доказів звернення до позивача з повідомленням про виникнення у нього форс-мажорних обставин та неспроможність в зв`язку з цим виконати обов`язки за Договором, як того вимагає п. 6.2. Договору для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань по Договору.

Позивач у відповіді на відзив зазначив, що відповідного повідомлення від відповідача не отримував.

Отже, за відсутності в матеріалах справи доказів письмового повідомлення відповідача про настання вищезгаданих обставин, посилання та такі обставини є необґрунтованими.

Будь-яких інших доказів, які б підтверджували об`єктивні обставини, які стали підставою не виконання зобов`язання за спірним договором відповідачем також надано не було.

Одночасно судом береться до уваги, що сторона, яка посилається на форс-мажорні обставини, повинна надати докази причинно-наслідкового зв`язку між обставиною (подією) і неможливістю виконання стороною своїх конкретних зобов`язань.

Так, у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

В постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (КГС ВС) від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначено: «… Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом …».

Відповідач не надав доказів, які свідчать про те, як саме форс-мажорні обставини пов`язані з введенням воєнного стану в Україні безпосередньо вплинули на виконання ним зобов`язань за договором (товариство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна товариства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати діяльність під час введеного воєнного стану, пошкоджено чи знищено нерухоме майно товариства). Також, в обґрунтування своїх доводів відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження скрутного фінансового становища загалом, та його погіршення після введення воєнного стану.

Форс-мажор повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності. Відповідачем не доведено, що м. Кременчук (місцезнаходження відповідача) перебувало в окупації чи оточенні, що внаслідок воєнного стану він не в змозі здійснювати господарську діяльність та виконувати взяті на себе грошові зобов`язання.

Також, суд звертає увагу на те, що у п. 6.3. Договору зазначено, що поняття «Форс-мажорні» обставини за цим Договором ні при яких умовах не включає відсутність коштів та/або неможливість виконання фінансових зобов`язань. Зобов`язання Покупця щодо здійснення всіх фінансових розрахунків є абсолютними та безумовними.

Крім того, судом приймається до уваги, що предметом позову є стягнення заборгованості за товар, який був переданий відповідачу протягом січня 2022, тобто до введення військового стану в Україні. Відповідний товар (бензин, дизпаливо) є таким, ліквідність та вартість якого під час військового стану значно зросли, що є загальновідомою обставиною. В той же час, відповідачем не надані будь-які докази, які б свідчили про те, що зазначений товар не був ним реалізований як до, так і після введення військового стану.

Відтак, твердження відповідача про передчасність та необґрунтованість позову з причин настання форс-мажорних обставин, є необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст.ст. 74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Ч. 1 ст. 79 ГПК України передбачає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань в частині оплати переданого позивачем товару у визначений договором строк, розмір заборгованості по відсотках, пені та інфляційних втратах відповідає фактичним обставинам справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача. Позовні вимоги задовольняються повністю, на загальну суму 94 848 391,69 грн.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРС 2018», ідентифікаційний код 41631979 (вул. Соборна, 40/2, м. Кременчук, Полтавська область, 39600) на користь Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА», ідентифікаційний код 00135390 (провул. Несторівський, 3-5, м. Київ, 04053) 73 678 174,12 грн основного боргу; 9 870 856,75 грн пені; 926528,27 грн 3% річних, 10 372 832,55 грн інфляційних втрат; 868 350,00 грн відшкодування витрат з оплати судового збору.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 19.10.2022.

Згідно із ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя І.І. Пушко