Ухвала

від 04.10.2022 по справі 911/2358/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 жовтня 2022 року

м. Київ

cправа № 911/2358/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2022 у справі

за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави

до: 1) Бучанської міської ради,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт ЛТД",

3) Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Кампа-Парк"

про визнання недійсними рішень, договорів оренди та суборенди земельної ділянки,

(У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Підяш О. С., представники: Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт ЛТД" - Бурдейний П. В., Бучанської міської ради - Галдецька Ю. В.),

ВСТАНОВИВ:

1. Заступник прокурора Київської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Бучанської міської ради (далі - Міськрада), Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт ЛТД" (далі - ТОВ "Комфорт ЛТД"), обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Кампа-Парк" (далі - ОК "ЖБК "Кампа-Парк") про визнання недійсними: рішення Міськради від 30.07.2015 № 2374-74-VI "Про затвердження ТОВ "Комфорт ЛТД" технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 2,6855 га, надання в оренду землі"; рішення Міськради від 01.09.2015 № 2430-76-VI "Про надання ТОВ "Комфорт ЛТД" згоди на передачу земельної ділянки площею 2,0112 га в суборенду ОК "ЖБК "Кампа-Парк"; договір оренди земельної ділянки від 10.08.2015, укладений між Міськрадою та ТОВ "Комфорт ЛТД"; договір суборенди земельної ділянки від 16.09.2015, укладений між ТОВ "Комфорт ЛТД" та ОК "ЖБК "Кампа-Парк".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду Бучанської лісової дачі; вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для не лісогосподарських потреб має право виключно Кабінет Міністрів України; при наданні спірної земельної ділянки в оренду та суборенду погодження Кабінету Міністрів України не надавалося. Оскаржуване рішення Міськради від 30.07.2015 № 2374-74-VI, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 2,6855 га на земельні ділянки площею 0,6743 га з кадастровим номером 3210800000:01:040:0115 та площею 2,0112 га з кадастровим номером 3210800000:01:040:0116 та передачу земельних ділянок в оренду для будівництва та обслуговування спортивного тенісного клубу та житлової забудови за адресою: м. Буча, вул. Лісова, 1-А та 1-Б, є незаконним і прийнятим Міськрадою з перевищенням повноважень, оскільки вказана земельна ділянка, на думку прокурора, на момент виділення належала до земель лісогосподарського призначення і не могла бути передана у користування для будівництва.

У своєму позові прокурор посилається на обставини, встановлені рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17.10.2014, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Київської області від 06.02.2015 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.07.2015 у справі № 367/4187/14-ц, як на факти, що не потребують додаткового доведення стосовно незаконності віднесення органом місцевого самоврядування регіону земель лісогосподарського призначення до земель житлової та громадської забудови.

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, рішенням Міськради від 25.10.2007 № 462-20-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання в оренду ТОВ "Комфорт ЛТД" для будівництва та обслуговування спортивного тенісного клубу та готельного комплексу в м. Бучі, вул. Лісова" затверджено ТОВ "Комфорт ЛТД" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 2,6855 га, терміном на 10 років, для будівництва та обслуговування спортивного тенісного клубу та готельного комплексу в м. Бучі, вул. Лісова; надано ТОВ "Комфорт ЛТД" земельну ділянку загальною площею 2,6855 га в користування на умовах оренди.

Рішенням Міськради від 30.07.2015 № 2374-74-VІ "Про розгляд звернення товариства з обмеженою відповідальністю Комфорт ЛТД" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 2,6855 га, кадастровий номер 3210945300:01:040:0049, для будівництва та обслуговування спортивного тенісного клубу та житлової забудови на дві земельні ділянки, а саме на земельну ділянку площею 0,6743 га кадастровий номер 3210800000:01:040:0115 - м. Буча, вул. Лісова, 1-Б, та земельну ділянку площею 2,0112 га, кадастровий номер 3210800000:01:040:0116, - м. Буча, вул. Лісова, 1-А. Припинено дію договору оренди земельної ділянки, який зареєстрований в Ірпінському міському відділі Київської обласної філії центру державного земельного кадастру 19.03.2008 за № 040834000018. Внесено зміни до п. 2 рішення Міськради від 25.10.2007 № 462-20-V, виклавши його в наступній редакції: "надати ТОВ "Комфорт ЛТД" в оренду терміном на 5 років земельну ділянку площею 0,6743 га кадастровий номер 3210800000:01:040:0115, вул. Лісова, 1-Б та земельну ділянку площею 2,0112 га кадастровий номер 3210800000:01:040:0116, вул. Лісова, 1-А, вид використання для будівництва та обслуговування спортивного тенісного клубу та житлової забудови, цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку; категорія земель: землі житлової та громадської забудови. Погоджено ТОВ "Комфорт ЛТД" передачу в суборенду земельних ділянок площею 0,6743 га по вул. Лісова, 1-Б та площею 2,0112 га по вул. Лісова, 1-А".

Рішенням Міськради від 01.09.2015 № 2430-76-VІ "Про розгляд звернення ТОВ Комфорт ЛТД" та ОК "ЖБК "Кампа-Парк" погоджено ТОВ "Комфорт ЛТД" передачу земельної ділянки площею 2,0112 в суборенду ОК "ЖБК "Кампа-Парк".

10.08.2015 на підставі вказаного рішення між Міськрадою (орендодавець) та ТОВ "Комфорт ЛТД" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з п.п. 1.1, 1.2 якого Міськрада передає, а ТОВ "Комфорт ЛТД" приймає у платне строкове користування земельну ділянку, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Буча, для господарського використання. Земельна ділянка розташована за адресою: м. Буча, вул. Лісова, 1-А, площею 20 112 кв. м, кадастровий номер земельної ділянки 3210800000:01:040:0116.

В п. 2.1 договору оренди зазначено, що земельна ділянка, яка передається, за своїм цільовим призначенням відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови.

Пунктом 2.2 договору оренди сторонами погоджено, що земельна ділянка передається в оренду для будівництва та обслуговування спортивного тенісного клубу та житлової забудови.

Відповідно до п. 3.1 договору оренди договір укладається на п`ять років та набирає чинності з дати його державної реєстрації.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права право оренди зазначеної земельної ділянки зареєстровано за ТОВ "Комфорт ЛТД".

16.09.2015 на підставі вказаного рішення від 01.09.2015 № 2430-76-VІ між ТОВ "Комфорт ЛТД" (орендар) та ОК ЖБК "Кампа-Парк" (суборендар) укладено договір суборенди земельної ділянки, згідно з п.п. 1.1, 1.2 якого ТОВ "Комфорт ЛТД" передає, а ОК "ЖБК "Кампа-Парк" приймає у платне строкове користування земельну ділянку, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Бучі, та перебуває в оренді у ТОВ "Комфорт ЛТД" на підставі договору оренди земельної ділянки від 10.08.2015, для господарського використання. Земельна ділянка розташована за адресою: м. Бучі, вулиця Лісова, 1-А, площею 20 112 кв. м, кадастровий номер земельної ділянки 3210800000:01:040:0116.

У п. 2.1 договору суборенди зазначено, що земельна ділянка, яка передається в суборенду, за своїм цільовим призначенням відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови.

Пунктом 2.2 договору суборенди сторонами погоджено, що земельна ділянка передається в суборенду для будівництва та обслуговування спортивного тенісного клубу та житлової забудови.

Відповідно до п. 3.1 договору суборенди договір укладається на п`ять років та набирає чинності з дати його державної реєстрації.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права право суборенди зазначеної земельної ділянки зареєстровано за відповідачем-3.

2.2. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17.10.2014 у справі № 367/4187/14-ц, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Київської області від 02.06.2015 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.07.2015, а також постановою судових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України від 16.12.2015 № 6-2510ц15, задоволено позов заступника прокурора Київської області та визнано недійсним, зокрема рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2002 № 71/1-4ХХІV "Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови".

Зокрема, у вказаному рішенні від 17.10.2014 встановлені обставини, що у Бучанської лісогосподарської установи перебували землі лісового фонду державної власності (Бучанська лісова дача) загальною площею 890 га; земля, віднесена згідно з рішенням Бучанської селищної ради від 25.06.2002 № 71/1-4-ХХIV "Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови" до земель житлової та громадської забудови, мала лісогосподарське призначення (лісового фонду), вона вкрита лісами першої групи, тому Бучанська селищна рада перевищила свої повноваження і з порушенням закону, без розпорядження уповноваженого державного органу, за відсутності згоди органу лісового господарства, без відповідного проекту землеустрою прийняла рішення від 25.06.2002 № 71/1-4-ХХІV "Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови", є преюдиціальними для цієї справи та стосовно Міськради.

Під час розгляду справи № 367/4187/14-ц суд також виходив з того, що належність спірних земель до лісового фонду, віднесених до категорії лісів першої групи, підтверджується їх розташуванням у відповідному кварталі Бучанської лісової дачі згідно з довідкою Виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" (далі - ВО "Укрдержліспроект") від 14.07.2014, а також планово картографічними матеріалами лісовпорядкування: планшетом-картою-схемою лісонасаджень (розташування урочищ) у плані лісонасаджень Бучанського комунального лісгоспу Київського обласного виробничого тресту зеленого господарства (лісовпорядкування 1988 року) відповідно до прикінцевих положень Лісового кодексу України (далі - ЛК України).

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23.04.2020 за результатами перегляду рішення від 17.10.2014 у справі № 367/4187/14-ц за нововиявленими обставинами, вказане рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову у справі № 367/4187/14-ц, суд першої інстанції виходив з того, що як у межах смт Буча, так і в межах Бучанської селищної ради станом на дату прийняття спірного рішення Бучанської селищної ради (25.06.2002) не існували земельні ділянки державного лісового фонду - Бучанська лісова дача площею 890 га, а також не було будь-якого спеціалізованого лісогосподарського підприємства, яке могло бути землекористувачем вказаної території, зокрема й Бучанського лісгоспу. Територія колишньої Бучанської лісової дачі площею 890 га знаходилася в межах селища Буча задовго до прийняття Бучанською селищною радою оскаржуваного рішення від 25.06.2002 № 71/1-4-ХХІV "Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови".

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.05.2021 у справі № 367/4187/14-ц касаційну скаргу Київської обласної прокуратури залишено без задоволення, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24.04.2020 та постанову Київського апеляційного суду від 06.10.2020 залишено без змін.

У вказаній постанові встановлено такі обставини:

- землевпорядна та містобудівна документація 1961 та 1975 років не містить відомостей про землекористування територією умовною площею 890 га (Бучанська лісова дача) спеціалізованими державними підприємствами лісового господарства;

- з огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що спірна земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа, у 2002 році перебувала у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала, що є нововиявленими обставинами в цій справі;

- таким чином, Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, та передавати земельні ділянки громадянам під забудову протягом 2006- 2012 років;

- Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, а також із 1991 року до 2012 року, оскільки пункт 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (далі - ЗК України) виключено на підставі Закону України від 06.09.2012 №5245-VI, а оскаржуване рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2002 № 71/1-4-XXIV відповідає нормам пункту 1 статті 20 "Встановлення та зміна цільового призначення земель" ЗК України;

- посилання прокуратури на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 1988-1989 років є безпідставними, оскільки такі не містять жодних конкретних геодезичних координат меж Бучанської лісової дачі умовною площею 890 га та не спростовують обставин, викладених у матеріалах "Дело по учету земель графическим способом Киево-Святошинского района Киевской области" 1961 року ("Справа з обліку земель графічним способом Києво-Святошинського району Київської області" 1961 року), яке затверджене рішенням виконавчого комітету Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих від 10.11.1962 № 527 "Про наслідки обліку земель Києво-Святошинського району, проведеного графічним способом"; "Дело по учету земель графическим способом Киево-Святошинского района Киевской области" 1975 року ("Справа з обліку земель графічним способом Києво-Святошинського району Київської області" 1975 року).

З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову, оскільки наданими прокурором доказами, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, зокрема, доданими до апеляційної скарги висновками судових експертиз не спростовано, що спірна земельна ділянка у 2002 році перебувала у межах селища Буча та не мала статусу земель лісу 1-ї категорії.

2.3. Враховуючи наявність суперечностей між поданими прокуратурою та відповідачами доказами щодо належності чи неналежності спірної земельної ділянки площею 0,6743 га та 2,0112 га до земель лісогосподарського призначення, як вбачається з матеріалів справи № 911/2358/16, судом було призначено судову земельно-технічну експертизу.

У наданому суду висновку від 21.02.2018 № 5700/17-41/11694/17-41 судовий експерт зазначив, що земельні ділянки, кадастровий номер 3210800000:01:040:0115, площею 0,6743 га та, кадастровий номер 3210800000:01:040:0116, площею 2,0112 га, що розташовані на території міста Бучі Київської області, станом на час розробки технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки цільове призначення: для будівництва та обслуговування спортивного тенісного корту та житлової забудови ТОВ "Комфорт ЛТД", м. Буча вул. Лісова, 1-А, м. Буча вул. Лісова, 1-Б, Київської області, за якою здійснено поділ земельної ділянки, кадастровий номер 3210945300:01:040:0049, площею 2,6855 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування спортивного тенісного клубу та житлової забудови, перебували у складі категорії земель житлової та громадської забудови, а не категорії земель лісогосподарського призначення.

Під час нового розгляду справи судом з метою з`ясування належності чи неналежності спірної земельної ділянки площею 2,0112 га до земель лісогосподарського призначення ухвалою від 20.03.2019 було призначено земельно-технічну експертизу. Однак до суду надійшло повідомлення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 07.08.2019 № 9705/1941 про неможливість надання висновку земельно-технічної експертизи у зв`язку з ненаданням для проведення судової експертизи необхідних матеріалів, витребуваних судовим експертом.

3.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 03.07.2018 у справі № 911/2358/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2018, в задоволенні позову відмовлено.

3.2. Постановою Верховного Суду від 15.01.2019 постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2018 і рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2018 у справі № 911/2358/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд акцентував увагу на тому, що суди не врахували, що за змістом статті 104 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу, тобто у сукупності із наявними у справі доказами. Водночас, визначаючи правовий статус спірної земельної ділянки, попередні судові інстанції не взяли до уваги усіх наявних у справі матеріалів, які мають значення для правильного визначення правового режиму спірної земельної ділянки, у тому числі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Крім того, прокурор на обґрунтування підстав щодо приналежності спірної земельної ділянки до лісів першої категорії Бучанського лісництва Бучанської лісової дачі послався, серед іншого, але не виключно, на матеріали лісовпорядкування 1978, 1979, 1988, 1989 років (проекти організації і розвитку лісового господарства Бучанського лісгоспу за відповідні роки), план лісонасаджень Бучанського комунального лісгоспу, карти-схеми, лист ВО "Укрдержліспроект" від 24.04.2015 № 117, належної оцінки яким суди попередніх інстанцій не надали.

У свою чергу, відмовляючи у позові, суди належної правової оцінки обставинам, установленим рішеннями судів у справі № 367/4187/14-ц не надали, достеменно не з`ясували доказового (преюдиціального) значення таких обставин для цієї справи, хоча їх дослідження у наведеному випадку має істотне значення для правильного вирішення цього спору.

3.3. Рішенням Господарського суду Київської області від 17.06.2020 у справі № 911/2358/16 позовні вимоги задоволено.

Рішення аргументовано тим, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17.10.2014 у справі № 367/4187/14-ц, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Київської області від 02.06.2015 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.07.2015, а також постановою судових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України від 16.12.2015 № 6-2510ц15, задоволено позов заступника прокурора Київської області та визнано недійсним, зокрема рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2012 № 71/1-4ХХІV "Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови".

Судом враховано, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23.04.2020, за результатами перегляду рішення від 17.10.2014 у справі

№ 367/4187/14-ц за нововиявленими обставинами, вказане рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Разом з цим це рішення (від 23.04.2020) з урахуванням положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" не набрало законної сили, отже, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17.10.2014 у справі № 367/4187/14-ц, в якому встановлені обставини, на які посилається прокурор, станом на дату судового засідання є чинним.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність, з урахуванням інших доказів у справі, врахування обставин, встановлених рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17.10.2014 у справі № 367/4187/14-ц.

Встановлені в зазначеному і чинному судовому рішенні обставини, зважаючи на положення статті 75 ГПК України, а саме, що у Бучанської лісогосподарської установи перебували землі лісового фонду державної власності (Бучанська лісова дача) загальною площею 890 га; земля, віднесена згідно з рішенням Бучанської селищної ради від 25.06.2002 № 71/1-4-ХХIV "Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови" до земель житлової та громадської забудови, мала лісогосподарське призначення (лісового фонду), вона вкрита лісами першої групи, тому Бучанська селищна рада перевищила свої повноваження і з порушенням закону, без розпорядження уповноваженого державного органу, за відсутності згоди органу лісового господарства, без відповідного проекту землеустрою прийняла рішення від 25.06.2002 № 71/1-4-ХХІV "Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови", є преюдиціальними для цієї справи та стосовно Міськради.

Крім того, під час розгляду зазначеної справи суд виходив з того, що належність спірних земель до лісового фонду, віднесених до категорії лісів першої групи, підтверджується їх розташуванням у відповідному кварталі Бучанської лісової дачі згідно з довідкою ВО "Укрдержліспроект" від 14.07.2014, а також планово картографічними матеріалами лісовпорядкування: планшетом-картою-схемою лісонасаджень (розташування урочищ) у плані лісонасаджень Бучанського комунального лісгоспу Київського обласного виробничого тресту зеленого господарства (лісовпорядкування 1988 року) відповідно до прикінцевих положень ЛК України.

Окрім наведеного, Ірпінським міським судом Київської області також встановлено, що рішенням Київської обласної ради від 22.10.2004 № 219-17-ІV "Про встановлення меж окремих населених пунктів Київської області" затверджено межі населеного пункту смт Буча, розроблені ДП "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", й відповідно до даного рішення загальна площа смт Буча складає 2658,1362 га. Тобто до вказаної площі увійшли землі, які раніше рішенням Бучанської селищної ради від 25.06.2002 № 71/1-4-ХХІV віднесено до земель житлової та громадської забудови та зараховано їх землями запасу, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа. На підставі наведеного суд дійшов висновку, що до прийняття обласною радою 22.10.2004 рішення, яким встановлено межі смт Буча, спірні земельні ділянки, цільове призначення яких змінювалось рішенням Бучанської селищної ради від 25.06.2002 №71/1-4-ХХІV, знаходились за межами населеного пункту і рада не мала законних підстав ними розпоряджатись.

У свою чергу, суд першої інстанції дійшов висновку, що віднесення спірної земельної ділянки площею 2,0112 га до земель лісогосподарського призначення Бучанської лісової дачі підтверджується відомостями, наданими ВО "Укрдержліспроект" в листі від 11.04.2016 № 281, матеріалами лісовпорядкування 1978, 1979, 1988, 1989 років (проекти організації і розвитку лісового господарства Бучанського лісгоспу за відповідні роки), планом лісонасаджень Бучанського комунального лісгоспу, картою-схемою лісонасаджень, так як з аналізу вказаних документів вбачається, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду Бучанської лісової дачі та розташована в кварталі 1 виділах 7, 8 та 13.

Так, відповідно до листа ВО "Укрдержліспроект" від 11.04.2016 № 281 земельна ділянка з кадастровим номером 3210800000:01:040:0116 площею 2,0112 га згідно з матеріалами лісовпорядкування 1988 року накладалася на землі лісового фонду квартал 1 Бучанської лісової дачі Бучанського комунального лісгоспу Київського обласного управління комунального господарська, на підтвердження чого надано фрагмент з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 1 Бучанської лісової дачі та межами земельної ділянки.

Матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів про зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3210800000:01:040:0116 площею 2,0112 га, яка відповідно до наданих доказів була віднесена до земель лісогосподарського призначення Бучанської лісової дачі у відповідності до положень частини сьомої статті 20 ЗК України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. В той час як дані обставини мали б передувати переданню в користування вказаної земельної ділянки з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

3.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2022 у справі № 911/2358/16 скасовано рішення Господарського суду Київської області від 17.06.2020. Прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постанова мотивована тим, що відповідно до інформації Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, що міститься у листі від 02.09.2016 № 04-19/1906, за період 2002- 2016 років відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року в межах населеного пункту Буча розташовані землі лісогосподарського призначення площею 42,6 га Державного підприємства "Клавдієвський лісгосп".

У листі від 01.04.2016 № 04-35/633 Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства зазначило, що вкриті лісовою рослинністю землі в межах міста Буча не належать до земель лісогосподарського призначення та не обслуговувалися державними підприємствами, що належать до сфери діяльності Управління.

Крім того, відповідно до діючої містобудівної документації, а саме: Генерального плану м. Бучі, затвердженого рішенням Міськради від 17.03.2015 № 2124-67-VI, та Плану зонування території м. Бучі, затвердженого рішенням Міськради від 30.04.2015 № 2171-69-VI, спірна земельна ділянка площею 2,6855 га за адресою: м. Буча, вул. Лісова, 1-А, яка передана в оренду відповідачу 2 та в суборенду відповідачу 3, розташована в межах міста Буча, належить до земель житлової та громадської забудови.

Таким чином, згідно із затвердженою містобудівною документацією, спірна земельна ділянка призначена саме для містобудівних потреб, а не є лісом І категорії, як зазначає прокурор.

Також доводи прокурора про належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення спростовуються обставинами, встановленими рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23.04.2020 за результатами перегляду рішення від 17.10.2014 у справі № 367/4187/14-ц за нововиявленими обставинами, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 06.10.2020 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.05.2021 у справі № 367/4187/14-ц.

Відтак, аналізуючи викладене в сукупності, з огляду на недоведеність приналежності спірних земельних ділянок до земельної ділянки лісового фонду, колегія суддів апеляційного господарського суду відхилила твердження прокурора про те, що оспорювані рішення прийнято з перевищенням повноважень та з порушенням земельного і лісового законодавства.

4. Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1частини другої статті 287 ГПК України.

Скаржник стверджує, що судом не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 21.02.2018 у справі № 488/5476/14-ц про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України, а планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належним доказом віднесення земель до категорії лісів.

У постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16 вказано на те, що відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО "Укрдежліспроект" як єдиним на території України суб`єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки вказане об`єднання володіє інформацією про лісовпорядкування.

У постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 391/1056/14-ц (у касаційній скарзі зазначено № 391/1059/14-ц, проте постанова в такій справі Верховним Судом 20.06.2018 не ухвалювалася) зауважено на можливості зміни цільового призначення земель лише за наявності відповідного рішення уповноваженого органу та дотримання порядку погодження такої зміни. Апеляційним судом не враховано, що рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2002 № 71/1-4-XXIV не є належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом правомірності дій Міськради при відведенні в оренду оскаржуваної земельної ділянки в розумінні приписів статей 73- 80 ГПК України з огляду на його невідповідність приписам статей 12, 116, 122, 149 ЗК України, оскільки ним не затверджувалося жодних проектів землеустрою щодо відведення або вилучення із складу земель лісогосподарського призначення Бучанської лісової дачі земельних ділянок площею 890 га і таке віднесення проведено неуповноваженим органом за відсутності погодження органу лісового господарства та органів державного контролю, державна експертиза землевпорядної документації взагалі не проводилась, а тому таке рішення не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.

Крім того, судом не враховано висновок Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, відповідно до якого під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане недійсним). Посилаючись на ту обставину, що рішення Міськради від 25.06.2002 № 71/1-4-XXIV "Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови" не визнане недійсним, судом апеляційної інстанції не надано правову оцінку вказаному рішенню та не визначено, як саме воно впливає на спірні правовідносини, не з`ясовано, чи затверджувалась вказаним рішенням будь-яка землевпорядна документація, за якою могло б бути визначено цільове призначення земель як "земель житлової та громадської забудови" та чи були предметом даного рішення земельні ділянки як об`єкти цивільних правовідносин.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі № 48/340 висловлено правовий висновок, згідно з яким преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, а не їх правова оцінка. При цьому судом апеляційної інстанції не враховано, що передбачене статтею 75 ГПК України звільнення від доказування не має абсолютного характеру, оскільки визнання та відображення будь-якого факту в рішенні суду є особистою думкою суду в кожній конкретній справі і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Прийняття або відхилення одних доказів, їх розгляд у сукупності з іншими матеріалами, наявними в одній справі, не є обов`язковим в частині оцінки таких доказів для суду, що розглядає інший спір.

Судом апеляційної інстанції також не враховано висновки експертів за результатами проведення судових земельно-технічних експертиз від 21.07.2017 та від 24.07.2017.

Безпідставним є твердження суду апеляційної інстанції про те, що спірні земельні ділянки відведено за рахунок земель житлової та громадської забудови з посиланням на діючий Генеральний план м. Бучі, затверджений рішенням Міськради від 30.04.2015 № 2124-67-VI, та План зонування території м. Бучі, затверджений рішенням Міськради від 30.04.2015 № 2171-69-VI, оскільки такі доводи свідчать про неправильне застосування положень статей 1, 16- 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в редакції, чинній на момент затвердження вказаних документів, а також статей 20, 122 ЗК України, статей 1, 2, 50 Закону України "Про землеустрій". Так, Генеральний план населеного пункту та План зонування території є видами містобудівної документації, які визначають принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту а також умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон, але на встановлюють та не змінюють цільове призначення чи категорії земель.

У відзиві на касаційну скаргу представник Міськради вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін постанову апеляційного господарського суду.

5. Дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/7099/21 з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Колегія суддів звертає увагу, що для розгляду касаційної скарги у межах підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно встановити, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму права всупереч наявним висновкам Верховного Суду щодо застосування такої норми у правовідносинах, які є подібними зі справою, яка розглядається.

Однак Верховний Суд зауважує, що справи, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, стосуються інших обставин, які не можна вважати релевантними щодо відносин у справі № 911/2358/16.

Правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 21.02.2018 у справі № 488/5476/14-ц стосуються того, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України. У той же час у справі № 911/2358/16 суд апеляційної інстанції взяв до уваги факти, встановлені під час розгляду справи № 367/4187/14-ц, на яку посилався і сам прокурор у позовній заяві, стосовно того, що у межах смт Буча і Бучанської селищної ради не існували земельні ділянки державного лісового фонду - Бучанська лісова дача площею 890 га, а також не було будь-якого спеціалізованого лісогосподарського підприємства, яке могло бути землекористувачем вказаної території. У свою чергу у справі № 367/4187/14-ц також зауважено на відсутності доказів щодо належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. Таким чином, саме відмінність основних фактичних обставин справ не може вказувати на те, що правовідносини є подібними і, відповідно, висновки у наведених справах № 707/2192/15-ц та № 488/5476/14-ц є застосовними до справи № 911/2358/16

Доводи заявника стосовно необхідності врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що вони не містять обґрунтування, яку саме норму права суд апеляційної інстанції неправильно застосував і яка була б застосована у вказаній справі. Крім того, висновки, які цитує заявник, стосуються надання оцінки наявним у справі № 361/6826/16 доказам і обсягу матеріалів, які суди попередніх інстанцій не врахували, що і стало підставою для направлення вказаної справи на новий розгляд.

У справі № 391/1056/14-ц розглядався спір щодо правомірності виділення фізичним особам земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд за рахунок сільськогосподарських земель без зміни їх цільового призначення. Правовідносини щодо користування земельними ділянками лісового фонду в межах тієї справи не розглядалися, висновків із застосування правових норм, якими врегульовувалися правовідносини між учасниками справи, що переглядається, постанова Верховного Суду у справі № 391/1056/14-ц не містить.

Колегія суддів також вважає безпідставними посилання прокурора на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 стосовно того, що не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане недійсним. Як слідує із оскарженої постанови, суд апеляційної оцінки врахував обставини, встановлені у справі № 367/4187/14-ц щодо рішення Міськради від 25.06.2002 № 71/1-4-XXIV, у тому числі стосовно того, що земельна ділянка площею 890 га у 2002 році перебувала у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала.

У касаційній скарзі також міститься посилання на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02.07.2019 у справі № 48/340, стосовно того, що преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, а не їх правова оцінка. Водночас жодних доводів та аргументів про те, які обставини враховані апеляційним господарським судом як преюдиційні, скаржник вважає лише правовою оцінкою, наданою судами в іншій справі, касаційна скарга не містить, а тому відсутні підстави вважати за можливе застосовувати відповідний висновок Верховного Суду і оцінювати його як прийнятий у подібних правовідносинах.

5. З наведеного слідує, що, звертаючись із касаційною скаргою, обґрунтованою підставою оскарження, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник хоча і посилався на висновки Верховного Суду, але не врахував, що відповідні постанови повинні бути прийняті у подібних відносинах. Тобто важливим було довести, що суд апеляційної інстанції не зауважив, що відповідні норми матеріального або процесуального права саме у подібних відносинах застосовуються інакше, і на цьому вже акцентував увагу Верховний Суд. Саме виконання зазначених вимог надає Верховному Суду повноваження у межах приписів 300 ГПК України для перегляду судових рішень.

Оскільки зазначених вимог заявником здійснено не було, а висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник, обґрунтовуючи вимоги, заявлені у скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі № 911/2358/16, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2022 у справі № 911/2358/16.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN", № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).

Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2022 у справі № 911/2358/16 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ