Постанова

від 20.10.2022 по справі 460/5469/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/5469/20 пров. № А/857/10052/22Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Обрізка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Недашківська К.М.), ухвалене у порядку письмового провадження в м.Рівне 15 грудня 2021 року, повне судове рішення складено 15 грудня 2021 року, у справі №460/5469/20 за позовом ОСОБА_1 до Острозької міської ради Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В :

27.07.2020 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області, просила, з врахуванням заяви про зміну предмета позову: визнати протиправним та скасувати рішення Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області №906 від 12.06.2020 «Про розгляд заяви щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд»; визнати протиправним та скасувати рішення Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області №540 від 09.04.2019 «Про внесення змін у рішення сільської ради від 03.02.1994 №75 «Пре передачу земельних ділянок у приватну власність і постійне користування», надання дозволу на виготовлення технічної документації із встановлення меж в натурі ОСОБА_2 (спадщина); зобов`язати Вельбівненську сільську раду Острозького району Рівненської області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,1255 га.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_2 .

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області №540 від 09.04.2019 «Про внесення змін у рішення сільської ради від 03.02.1994 №75» залишено без розгляду.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року замінено відповідача у справі Вельбівненську сільську раду Острозького району Рівненської області на правонаступника Острозьку міську раду Рівненської області.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою слугувало те, що земельна ділянка відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 та відповідно до рішення Вельбівненської сільської ради від 03.02.1994 №75 передана у власність ОСОБА_3 ; оскільки за життя ОСОБА_3 не завершив оформлення переданих йому у власність земельних ділянок - це рішення є підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку за спадкоємцем - ОСОБА_2 ; відповідно до перехідних положень, громадяни, що одержали у приватну власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають право на ці ділянки. Суд першої інстанції зазначив, що відмова органу місцевого самоврядування по суті являлася правомірною, оскільки спірна земельна ділянка підлягала реєстрації за спадкуванням третьою особою та дійшов висновку, що жодних правових підстав для того, щоб формувати для передачі у власність ОСОБА_1 земельну ділянку орієнтовною площею 0,25 га не було, тим більше, що як вбачається з Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок населеного пункту с.Вельбівно до складу такої ділянки включено не лише площі з цільовим призначенням: «землі житлової та громадської забудови», на яких фактично розташовані споруди, а й площі з цільовим призначенням: «землі сільськогосподарського призначення»; крім того, одна із частин, що включена до кадастрового плану земельної ділянки по Технічній документації із землеустрою на зведеному інвентарному плані с.Вельбівно рахується за ОСОБА_2 , і перебуває у її фактичному користуванні.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що свідоцтво про право на спадщину 0,60 га земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в с.Вельбівно гр. ОСОБА_2 як спадкоємиці ОСОБА_3 не видавалось. Скаржник вказує, що ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення технічної документації на частину земельної ділянки, на якій знаходяться господарські приміщення та споруди, які належать позивачу на праві власності. Скаржник зазначає, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Вважає, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення не дослідив всіх обставин у справі.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, 17.02.2020 ОСОБА_1 звернулась у Вельбівську сільську раду із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,1255 га.

Рішенням Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області від 12.06.2020 №906 відмовлено ОСОБА_1 у дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власності для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,1255 га за рахунок земель житлової та громадської забудови в с.Вельбівно на території Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області у зв`язку з тим, що дана земельна ділянка відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 та рішення Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області №75 від 03.02.1994 передана у власність ОСОБА_3 . Оскільки за життя ОСОБА_3 не завершив оформлення переданих йому у власність земельних ділянок, це рішення є підставою для реєстрації права власності на дану земельну ділянку за спадкоємцем ОСОБА_3 ОСОБА_2 . Рекомендовано ОСОБА_1 оформити право власності щодо тієї земельної ділянки, яка нею фактично використовується для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,07 га, оскільки площа земельної ділянки, що формується виявилась меншою ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України.

Вважаючи вказане рішення необґрунтованим та незаконним, ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 4 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час винесення оскаржуваного рішення, (далі - ЗК України) завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно з пунктом «в» частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина 4 статті 116 ЗК України).

Пунктом «г» частини 1 статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв`язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим) (частина 3 статті 121 ЗК України).

Частиною 6 статті 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз зазначених норм права дає підстави вважати, що такими встановленні підстави, порядок та строки передачі земельної ділянки у власність громадян. Ці норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність. За результатами розгляду поданих заяв визначені в статті 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень - надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову. При цьому, встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказаний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність розширеному тлумаченню не підлягає.

Водночас, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26 лютого 2019 року (справа №802/721/18-а), від 05 березня 2019 року (справа №2040/6320/18), від 29 квітня 2020 року (справа №812/1552/17), від 05 жовтня 2022 року (справа № 1140/2696/18).

Вирішення питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності та про надання її у власність або відмову в такому належить до виключних повноважень органу місцевого самоврядування шляхом прийняття відповідних рішень на пленарному засіданні. Рішення, дії або бездіяльність відповідної ради за результатом розгляду питання щодо надання земельних ділянок можуть бути оскаржені до суду.

При цьому, обов`язковим є прийняття відповідним органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданої заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Рішення органу місцевого самоврядування повинно містити власні мотиви посилання на відповідні визначені законом підстави, керуючись якими орган місцевого самоврядування дійшов висновку про прийняття саме такого рішення.

В межах спору, що виник між сторонами у цій справі, оцінка судом надається підставам відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою.

В оскаржуваному рішенні Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області як підставу відмови зазначено, що земельна ділянка, щодо якої позивач подав заяву, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 та рішення Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області №75 від 03.02.1994 передана у власність ОСОБА_3 . Оскільки за життя ОСОБА_3 не завершив оформлення переданих йому у власність земельних ділянок, це рішення є підставою для реєстрації права власності на дану земельну ділянку за спадкоємцем ОСОБА_3 ОСОБА_2 .

Так, відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України.

Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Відповідно до долученої до матеріалів справи копії Архівної довідки від 13.03.2019 №3-4/04-01, згідно з рішенням сесії Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області від 03.02.1994 №75 ОСОБА_3 передано у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства, земельну ділянку площею 0,60 га (виправлено) в с.Вельбівно.

Також з матеріалів справи встановлено, що рішенням Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області від 09.04.2019 №580 внесені зміни у рішення сесії Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області від 03.02.1994 №75 в частині визначення (уточнення) площі та цільового призначення земельних ділянок, що передані у приватну власність ОСОБА_3 за зверненням ОСОБА_2 як спадкоємиці ОСОБА_3 .

Водночас, відповідно до пункту 1 Розділу Х Перехідних положень ЗК України рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

Рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

В свою чергу, з матеріалів справи не встановлено, що ОСОБА_2 , у користуванні якої перебуває земельна ділянка, надана за життя ОСОБА_3 рішенням сесії Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області від 03.02.1994 №75 та право власності на яку останній за життя не оформив, здійснила на час подання позивачем заяви 17.02.2020 оформлення права власності на таку земельну ділянку. Окрім того, рішенням Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області від 09.04.2019 №580 внесені зміни у рішення сесії Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області від 03.02.1994 №75 в частині визначення (уточнення) площі та цільового призначення земельних ділянок, що передані у приватну власність ОСОБА_3 за зверненням ОСОБА_2 як спадкоємиці ОСОБА_3 .

У заяві про залучення до участі в справі як третю особу ОСОБА_2 зазначає, що розпочала процедуру оформлення необхідних документів для реєстрації права власності на земельну ділянку.

Належні та допустимі докази завершення оформлення права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку, враховуючи рішення №75 від 03.02.1994 та внесення у нього змін рішенням №580 від 09.04.2019, на частину якої претендує позивач, в матеріалах справи відсутні.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази невідповідності земельної ділянки, вказаної позивачем, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказане не спростовано обставинами, встановленими судовими рішеннями на які покликається суд першої інстанції.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, враховуючи положення статті 2 та статті 6 КАС України, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що зазначена в оскаржуваному рішенні Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області №906 від 12.06.2020 підстава відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки не відноситься ні до однієї з підстав, визначених частиною 7 статті 118 ЗК України.

Крім того, у постанові від 30 травня 2018 року у справі №826/5737/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу уповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на орган місцевого самоврядування обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування.

Така правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 05 березня 2020 року у справі №305/893/17, від 02 квітня 2020 року у справі №308/10004/16-а, від 17 червня 2020 року у справі №522/15253/16-а.

Таким чином, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є лише одним з етапів розгляду заяви громадянина про одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності та є обов`язковою складовою визначеної Земельним кодексом України процедури передачі земельної ділянки у власність громадянам. Розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має на меті визначення меж земельної ділянки в натурі, а також з`ясування обставин, що можуть бути перешкодою для надання земельної такої ділянки громадянину. Прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є лише початковим та обов`язковим етапом у визначеному чинним законодавством порядку передачі земельної ділянки у власність, який надає право громадянину звернутися до відповідних органів для виконання робіт з розроблення проекту землеустрою.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в оскаржуваному рішенні відсутні передбачені статтею 118 ЗК України підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області №906 від 12.06.2020 «Про розгляд заяви щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд».

Разом з тим, суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, а тому слід зобов`язати Острозьку міську раду Рівненської області як правонаступника Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.02.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції при винесенні рішення неповно з`ясовано обставин, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року у справі №460/5469/20 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Острозької міської ради Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинення певних дій задовольнити частково.

Визнання протиправним та скасування рішення Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області №906 від 12.06.2020 «Про розгляд заяви щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд».

Зобов`язати Острозьку міську раду Рівненської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.02.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко