Постанова

від 19.10.2022 по справі 600/2658/20-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 жовтня 2022 року

Київ

справа №600/2658/20-а

адміністративне провадження №К/990/15013/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Усенко Є.А., Яковенка М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 600/2658/20-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ АЛЬЯНС» до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Чернівецькій області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року (головуючий суддя - Маренич І. В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року (головуючий суддя - Драчук Т. О., судді: Полотнянко Ю. П., Смілянець Е. С.),

ВСТАНОВИВ:

07 грудня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ АЛЬЯНС» (далі - позивач, ТОВ «ІНВЕСТ АЛЬЯНС») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС), у якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС від 09 липня 2020 року № 0062985603, яким застосовано штраф у сумі 678335,50 грн.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що податкові накладні, за не реєстрацію яких його притягнуто до відповідальності, стосуються постачання послуг неплатникам податків. При цьому, податкові зобов`язання задекларовані позивачем у повному обсязі і факт їх сплати ГУ ДПС не заперечує. Позивач вважає, що реєстрації таких податкових накладних не має жодного сенсу, а відтак, застосування штрафних санкцій щодо таких операцій, які не призводять ні до податкових ям, ні до відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ), є недопустимим. Також на переконання позивача, у цих правовідносинах підлягає застосуванню пункт 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - ПК України), який звільнив платників податків від надмірного тягаря відповідальності, встановленого раніше чинними нормами податкового законодавства, за наведених у цьому пункті умов.

Чернівецький окружний адміністративний суд рішенням від 12 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року, позов задовольнив повністю.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основний вид діяльності ТОВ «ІНВЕСТ АЛЬЯНС» (код ЄДРПОУ 32874916) є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (КВЕД 68.20).

На підставі підпунктів 19-1.1.1, 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1, підпунктів 20.1.4, 20.1.19 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України посадові особи ГУ ДПС провели камеральну перевірку ТОВ «ІНВЕСТ АЛЬЯНС» з питань відсутності реєстрації податкових накладних в ЄРПН протягом граничного терміну, за результатами якої складено акт від 17 червня 2020 року №1829/24-13-56-03/32874916 (далі - Акт перевірки).

У Акті перевірки зроблено висновки про порушення позивачем пункту 200.10 статті 201 ПК України, а саме: не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг на суму ПДВ 1356671,00 грн (липень 448921,00 грн, серпень 398652,00 грн, вересень 509098,00 грн).

На підставі висновків Акта перевірки, ГУ ДПС прийняло податкове повідомлення-рішення від 09 липня 2020 року №0062985603, яким на підставі підпункту 120-1.2 статті 120-1 ПК України застосовано штраф у сумі 678335,50 грн.

За результатами розгляду скарги на зазначене податкове повідомлення-рішення, Державна податкова служба України 09 жовтня 2020 року прийняла рішення №2908/6/99-00-06-02-05-06, яким залишила скаргу позивача без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Підставою для задоволення позовних вимог і скасування податкового повідомлення-рішення стали такі висновки судів попередніх інстанцій:

1) для звільнення від відповідальності, передбаченої пунктом 120-1.2 статті 120-1 ПК України, необхідна наявність двох обов`язкових складових: податкова накладна не повинна надаватись отримувачу (покупцю) та, водночас, повинна бути складена на постачання товарів/послуг для операцій, які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою. Суд зазначає, що позивачем не спростовується факт відсутності реєстрації податкових накладних. При цьому, такі податкові накладні одночасно не відповідають зазначеним умовам для звільнення від відповідальності за їх не реєстрацію, адже хоча й не надаються отримувачу (покупцю), але не складені за операціями, які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою. Відтак, доводи позивача про неможливість застосування штрафних санкцій за не реєстрацію податкових накладних є безпідставними;

2) із посиланням на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29 липня 2020 року у справі № 440/813/19, суди попередніх інстанцій зазначили, що законодавство, яке підлягає застосуванню в спірних правовідносинах було змінено законодавцем шляхом прийняття ретроактивної новели (пункту 73 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України), якою змінено обсяг прав та обов`язків платника податків і контролюючих органів. Приписами Закону України від 16 січня 2020 року № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466-IX) і Закону України від 14 липня 2020 року № 786-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо функціонування електронного кабінету та спрощення роботи фізичних осіб-підприємців» (далі - Закон № 786-ІХ) платники податків звільняються від надмірного тягаря відповідальності, встановленого раніше чинними нормами податкового законодавства, за умов наведених у пункті 73 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, який набрав чинності 23 травня 2020 року. За позицією судів попередніх інстанцій, з моменту набрання чинності Законом № 466-ІХ та станом на час ухвалення судового рішення, відповідач не виконав вимог абзацу другого пункту 73 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, адже не відкликав податкове повідомлення-рішення та не прийняв нового рішення про застосування до позивача штрафу у розмірі, перерахованому згідно з абзацом першим пункту 73 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що пункт 73 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України підлягає застосуванню щодо штрафів, нарахованих платникам податків протягом періоду з 01 січня 2017 року до 23 травня 2020 року, за наведених у цій же нормі умoв. Однак, у цій справі підстави для застосування пункту 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України відсутні, оскільки штраф нарахований ТОВ «ІНВЕСТ-АЛЬЯНС» поза межами періоду визначеного цією нормою, а саме 09 липня 2020 року. На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій також не врахували положення пункту 11 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України, відповідно до якого штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

При обґрунтуванні доводів касаційної скарги ГУ ДПС посилалося на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі №440/813/19, який застосований судами попередніх інстанцій. Також посилалося на відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування пункту 120-1.2 статті 120-1 Податкового кодексу України та пункту 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України у подібних правовідносинах.

Верховний Суд ухвалою від 28 липня 2022 року відкрив касаційне провадження за цією скаргою на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України з метою перевірки вищенаведених доводів ГУ ДПС.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ІНВЕСТ АЛЬЯНС», посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також доводи відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Колегія суддів враховує, що сторонами не оспорюються встановлені судами попередніх інстанцій обставини та висновок судів попередніх інстанцій про те, що податкові накладні, за не реєстрацію яких позивача притягнуто до відповідальності, одночасно не відповідають умовам, визначеним пунктом 120-1.2 статті 120-1 ПК України, для звільнення від відповідальності за їх не реєстрацію, оскільки хоча й не надавалися отримувачу (покупцю), але не були складені за операціями, які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою.

Водночас, за змістом судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій застосували пункт 120-1.2 статті 120-1 ПК України у редакції, чинній до 23 травня 2020 року, однак, ГУ ДПС у своїй касаційній скарзі посилається на зазначену норму у редакції, чинній після 23 травня 2020 року, керуючись при цьому пунктом 11 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПК України.

Ключовим у цій справі є питання можливості застосування пункту 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України до штрафних санкцій, застосованих податковим повідомленням-рішенням ГУ ДПС від 09 липня 2020 року № 0062985603.

Питання застосування пункту 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом, за висновками якого: 1) законодавець передбачив ретроспективну дію положень пункту 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України в частині порядку застосування штрафів за порушення платниками податку на додану вартість порядку реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, за операціями, визначеними таким пунктом, яка проявляється в тому, що такі положення поширюють свою дію на всі штрафні санкції, нараховані платникам податків протягом періоду з 1 січня 2017 року до дати набрання чинності Законом №466-ІХ, у разі, якщо відповідні податкові повідомлення-рішення перебувають у процедурі адміністративного або судового оскарження (без обмеження інстанційності судового розгляду) та грошові зобов`язання за ними не сплачено станом на дату набрання чинності цим Законом; 2) законодавцем для цілей пункту 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України закріплено відмінне від загального (пункт 56.18 статті 56 ПК України) розуміння неузгодженого грошового зобов`язання, а саме - для цілей цієї норми грошове зобов`язання є неузгодженим протягом всієї процедури судового оскарження (без обмеження в суді якої інстанції знаходиться спір) за умови, що грошове зобов`язання за ними не сплачено.

Наведений підхід висловлено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 17 липня 2020 року у справі № 640/5138/19; від 5 серпня 2020 року у справі № 580/1424/19; від 10 серпня 2020 року у справі № 640/6528/19; від 10 вересня 2020 року у справі № 520/3188/19; від 21 жовтня 2020 року у справі № 1.380.2019.001225; від 11 листопада 2020 року у справі № 160/1553/19; від 6 серпня 2020 року у справі № 200/7002/19-а, від 11 січня 2021 року у справі №480/3000/19, від 21 квітня 2022 року у справі № 580/5563/20.

У постанові від 29 липня 2020 року у справі № 440/813/19, на яку міститься посилання в оскаржуваних судових рішеннях, Верховний Суд також застосував пункт 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, який був чинним на час розгляду справи судом касаційної інстанції. У цій постанові висловлено висновок про те, що законодавцем, який виявив певні недоліки (непропорційність) у механізмі відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкової накладної, що не надається покупцю товарів, Законом № 466-ІХ чітко закріплено, що пункт 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України підлягає застосуванню до штрафів нарахованих платникам податків протягом періоду з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2019 року за наведених у цій же нормі умов. Отже, наведеними приписами закону платники податків звільняються від надмірного тягаря відповідальності, встановленого раніше чинними нормами податкового законодавства, за наведених у пункті 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України умов.

Застосовуючи висновок Верховного Суду з питання застосування пункту 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України до спірних у цій справі правовідносин, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що такий висновок висловлено у справах, предметом спору у яких були податкові повідомлення-рішення, прийняті до моменту набрання чинності Законом № 466-ІХ. При цьому саме така умова є однією із обов`язкових для застосування пункту 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України і здійснення перерахунку вже застосованих штрафних санкцій. Законодавець дійсно впровадив ретроактивну дію закону у відповідних правовідносинах. Однак, щодо штрафів, нарахованих платникам податків протягом періоду з 01 січня 2017 року до дати набрання чинності Закону № 466-ІХ, за наведених у цій же нормі умов.

У цій справі податкове повідомлення-рішення прийнято 09 липня 2020 року, тобто, штрафні санкції застосовані після набрання чинності Закону № 466-ІХ, що свідчить про відсутність подібності правовідносин у цій справі до правовідносин у справах, які були предметом розгляду Верховним Судом. Застосування штрафних санкцій після набрання чинності Закону № 466-ІХ виключає можливість застосування пункту 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, який стосується перерахунку вже застосованих станом на 23 травня 2020 року штрафних санкцій.

Згідно з пунктом 11 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПК України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

У цій справі штрафні санкції застосовані у липні 2020 року за не реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за операціями, які мали місце у липні, серпні, вересні 2017 року. З огляду на позицію сторін у цій справі, податкові накладні не зареєстровані і станом на час розгляду справи судами попередніх інстанцій. За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, які не заперечуються сторонами, податкові накладні є такими, що не надаються покупцю, однак, здійснені операції оподатковуються податком на додану вартість, який відображений у податковій звітності позивача.

За змістом абзацу четвертого пункту 201.10 статті 201 ПК України податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Граничні строки для реєстрації усіх видів податкових накладних визначені цим же пунктом статті 201 ПК України.

Колегія суддів, проаналізувавши пункт 120-1.2 статті 120-1 ПК України у редакції, чинній до 23 травня 2020 року, а також зазначену норму права у редакції, чинній після цієї дати, встановила, що він встановлював відповідальність за не реєстрацію податкової накладної (крім тих, які визначені цією ж нормою) у вигляді застосування штрафних санкцій в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зазначеної у такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної, або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено.

Виключення, встановлені пунктом 120-1.2 статті 120-1 ПК України у редакції, чинній до 23 травня 2020 року, стосувалися податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою. За змістом наведеного пункту, за не реєстрацію таких податкових накладних платники податків взагалі звільнялися від відповідальності. За усталеною позицією Верховного Суду (постанови від 4 вересня 2018 року у справі №816/1488/17, від 13 серпня 2019 року у справі №2040/7988/18, від 7 лютого 2019 року у справі № 808/3250/17) зазначені, в тому числі у цій нормі, винятки стосувалися реєстрації двох видів податкових накладних: 1) яка не надається отримувачу (покупцю) та складена на постачання товарів/послуг для операцій, які звільнені від оподаткування; 2) яка не надається отримувачу (покупцю) та складена на постачання товарів/послуг для операцій, які оподатковуються за нульовою ставкою.

Пункт 120-1.2 статті 120-1 ПК України у редакції, чинній з 23 травня 2020 року, передбачив винятки для таких податкових накладних: податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції з постачання товарів/послуг, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість; податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції, що оподатковуються за нульовою ставкою, податкової накладної, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу у разі здійснення операцій, визначених підпунктами "а" - "г" пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до статті 199 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до абзацу одинадцятого пункту 201.4 статті 201 цього Кодексу.

Водночас такі винятки стосувалися лише розміру штрафу (відмінного від 50 відсотків суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість), позаяк абзацом четвертим пункту 120-1.2 статті 120-1 ПК України у редакції, чинній з 23 травня 2020 року, законодавець встановив спеціальний розмір штрафних санкцій за не реєстрацію саме цих видів податкових накладних - 5 відсотків обсягу постачання (без податку на додану вартість), але не більше 3400 гривень.

Проаналізувавши наведені норми права, колегія суддів дійшла висновку, що за не реєстрацію податкових накладних, складених за операціями, що не передбачають надання податкової накладної отримувачу (покупцю), платник податків не звільнявся від відповідальності ані до 23 травня 2020 року, ані після цієї дати.

Незважаючи на те, що пунктом 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України законодавець запровадив ретроспективні положення щодо здійснення перерахунку вже застосованих (у період з 01 січня 2017 року до дати набрання чинності Закону № 466-ІХ) штрафних санкцій за не реєстрацію податкових накладних за операціями, що не передбачають надання податкової накладної отримувачу (покупцю), у внесених до пункту 120-1.2 статті 120-1 ПК України змінах такий вид податкової накладної не знайшов своє відображення серед тих, за не реєстрацію якої штрафні санкції застосовуються у меншому розмірі та/або не застосовуються взагалі.

Таким чином, застосування до позивача штрафних санкцій 09 липня 2020 року за не реєстрацію податкових накладних за операціями, що не передбачають надання податкової накладної отримувачу (покупцю), які не підпадають під виключення, встановлені пункту 120-1.2 статті 120-1 ПК України у редакціях як до, так і після 23 травня 2020 року, в розмірі 50 відсотків від суми податку на додану вартість відповідає нормам чинного законодавства.

Інші доводи сторін, в тому числі які викладені у позовній заяві, не впливають на зазначений висновок суду касаційної інстанції. Позивач не заперечує факту не реєстрації ним податкових накладних, про які зазначено в Акті перевірки, однак, вважає, що їх реєстрація позбавлена жодного сенсу. Колегія суддів звертає увагу, що такі доводи здебільшого стосуються незгоди із закріпленим законодавцем правовим регулюванням, однак, не є підставою для звільнення від відповідальності за допущене порушення норм податкового законодавства.

Посилання позивача у відзиві на касаційну скаргу на те, що у справах №824/528/20-а, № 600/1200/20-а, № 600/826/21-а його позовні вимоги у подібних до цієї справи правовідносинах були задоволені, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки судові рішення у зазначених справах в касаційному порядку не переглядалися (суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження) і не є предметом цього касаційного перегляду.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи заявника касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України та визначена підстава для касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи. Внаслідок неправильного застосування цієї норми права, суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову і скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС від 09 липня 2020 року № 0062985603.

Касаційна скарга не містить обґрунтування необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29 липня 2020 року у справі № 440/813/19. Водночас суд касаційної інстанції з`ясував, що правовідносини у справі № 440/813/19 не є подібними до правовідносин у справі, у якій подано касаційну скаргу, у зв`язку з чим підстава для касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України не знаходить свого підтвердження.

Згідно зі статтею 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Оскільки обставини у справі встановлені з достатньою повнотою і відсутні заперечення сторін щодо таких, але судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, такі підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

З огляду на такий висновок суду касаційної інстанції та з урахуванням вимог статті 139 КАС України судові витрати, понесені позивачем у цій справі, розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, задовольнити.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі № 600/2658/20-а - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ АЛЬЯНС» до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон Є.А. Усенко М.М. Яковенко