Постанова

від 20.10.2022 по справі 200/5836/19-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 200/5836/19-а

касаційне провадження № К/9901/36008/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області

на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року (головуючий суддя - Арестова Л.В.)

та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Міронова Г.М.; судді - Блохін А.А., Геращенко І.В.)

у справі № 200/5836/19-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дружківський вогнетривкий завод»

до Головного управління ДФС у Донецькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дружківський вогнетривкий завод» (далі - ТОВ «Дружківський вогнетривкий завод»; позивач; платник) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - ГУ ДФС у Донецькій області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 квітня 2019 року № 0003081411.

В обґрунтування позову платник зазначив, що відповідач дійшов помилкового висновку про те, що його господарські операції з контрагентами не мали реального характеру, оскільки при проведенні перевірки ТОВ «Дружківський вогнетривкий завод» надано всі первинні документи, які підтверджують реальність оспорюваних поставок. Крім того, позивач зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання та не міг знати про них.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року, позовні вимоги задоволено .

Визнаючи протиправним та скасовуючи названий акт індивідуальної дії, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а отримані позивачем товари використано в межах його господарської діяльності, що підтверджено відповідними первинними документами. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачання товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачання платником та його безпосереднім контрагентом.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДФС у Донецькій області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що надані позивачем первинні документи, якими оформлено відносини із контрагентами, не спростовують наявної щодо останніх податкової інформації, що свідчить про неможливість здійснення ними господарських операцій з приймання-передачі права власності на товари.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Донецькій області.

Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

26 жовтня 2020 року ГУ ДФС у Донецькій області заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - ГУ ДФС у Донецькій області на Головне управління ДПС у Донецькій області у зв`язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Дружківський вогнетривкий завод» з питань дотримання повноти декларування та своєчасності сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками Товариством з обмеженою відповідальністю «Айронкем» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Марксвел» за серпень 2019 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціальні сплави» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Ватербік» за вересень 2018 року, за результатами якої складено акт від 27 березня 2019 року № 308/05-99-14-11/34283984.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту «а» пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з неправомірним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість при придбанні товарно-матеріальних цінностей у Товариства з обмеженою відповідальністю «Айронкем» (лому ХП), Товариства з обмеженою відповідальністю «Марксвел» (глини В2020), Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальні сплави» (вугілля марки АО фр. 25-70 мм), Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватербік» (лому ХП, ПХ) з огляду на удаваний (фіктивний) характер проведених поставок.

Обґрунтовуючи свою позицію, ГУ ДФС у Донецькій області посилалося на недоліки представленої платником транспортної документації, а також на податкову інформацію, яка свідчить про відсутність у контрагентів позивача в достатній кількості трудових ресурсів, основних засобів, необхідних для здійснення господарських операцій, та непідтвердження руху товарно-матеріальних цінностей по ланцюгам постачання.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17 квітня 2019 року № 0003081411, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1460528,00 грн за основним платежем та 730264,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Надаючи оцінку правомірності прийняття ГУ ДФС у Донецькій області названого акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до абзацу першого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий пункту 44.1 статті 44 ПК України).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат, а саме: специфікацій; видаткових накладних; податкових накладних; товарно-транспортних накладних; платіжних доручень; документів щодо внутрішнього обліку товарно-матеріальних цінностей та їх використання в господарській діяльності позивача (зокрема, використано у власному виробництві або реалізовано іншим суб`єктам господарювання).

Контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Колегія суддів не приймає посилання ГУ ДФС у Донецькій області не те, що товарно-транспортні документи складено з порушенням вимог законодавства, оскільки в них неповно/неправильно заповнено всі реквізити, оскільки товарно-транспортна накладна, подорожній лист (документи, що передбачені Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363) призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, і в операціях з поставки товару не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Посилання відповідача на податкову інформацію щодо контрагентів позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову також об`єктивно не взято до уваги судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки, зокрема, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 17 листопада 2020 року у справі № 816/5040/14, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податку від дотримання податкової дисципліни його контрагентами-постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податку (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Зазначене підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини: рішення від 09 січня 2007 року (заява № 803/02) у справі «Інтерсплав проти України»; рішення від 22 січня 2009 року (заява № 3991/03) «Справа БУЛВЕС проти Болгарії»; рішення від 18 березня 2010 року (заява № 6689/03) у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії».

Не наведено ГУ ДФС у Донецькій області й обставин та не надано доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості або інших обставин, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Щодо посилання контролюючого органу на непідтвердження руху товарно-матеріальних цінностей по ланцюгам постачання, то воно базується лише на узагальненій податковій інформації щодо контрагентів позивача, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення ними податкового законодавства, а відтак не може бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність спірних господарських операцій.

Натомість судами з`ясовано, що в матеріалах справи немає інформації та документів, які б свідчили про проведення перевірок контрагентів ТОВ «Дружківський вогнетривкий завод», як наслідок, відсутнє належне документальне підтвердження відсутності у цих осіб необхідних трудових та виробничих ресурсів для виконання розглядуваних поставок.

Таким чином, висновок судових інстанцій про необ`єктивність твердження відповідача щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за оспорюваними господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДФС у Донецькій області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Замінити відповідача у справі - Головне управління ДФС у Донецькій області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Донецькій області.

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова