Рішення

від 12.10.2022 по справі 161/8879/22

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/8879/22

Провадження № 2/161/3309/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2022 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :

головуючого судді Філюк Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Октисюк С.В.

прокурора Ольшевської С.І.

представника позивача Бондарчука Р.І.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у підготовчому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратур в інтересах держави в особі позивача Луцької міської ради до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів,-

В С Т А Н О В И В:

11 липня 2022 року на адресу суду надійшов позов заступника керівника Луцької окружної прокуратури Мацюка С. в інтересах держави в особі позивача Луцької міської ради до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Луцькою окружною прокуратурою виявлено порушення вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки комунальної форми власності без оформлення правовстановлюючих документів та реєстрації речових прав на неї. Відповідно до договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 24.10.2019 року відповідач ОСОБА_2 набув право власності на обєкти нерухомого майна цех трубо заготовок, площею 600,1 кв.м., адмінбудівлю площею 183,1 кв.м, цех по виготовленню вентзаготовок, площею 327,4 кв.м, рем майстерню, площею 337,9 кв.м., центральний склад, площею420,8 кв.м., які знаходяться по АДРЕСА_1 (попереднім власником нерухомого майна було ТзОВ «Луцька СПМК-562»). Право власності на об`єкти нерухомого майна зареєстровано в державному реєстрі речових прав.

У договорах купівлі-продажу зазначено, що нерухоме майно, яке є предметом договорів знаходиться на земельній ділянці площею 0,9583 га, з цільовим призначенням: землі промисловості, транспорту. звязку, енергетики, оборони та іншого призначення, вид використання для обслуговування адміністративних і господарських будівель, кадастровий номер 0710100000:41:025:0053.

06 квітня 2021 року між Луцькою міською радою та ОСОБА_2 укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки, дані про державну реєстрацію речових прав на вказану земельну ділянку за відповідачем внесено 21.04.2021 року.

Наведене свідчить, що відповідач використовував земельну ділянку комунальної власності без оформлення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125 Земельного кодексу України в період з 24.09.2019 року по 20.04.2021 року.

ОСОБА_2 у зазначений період часу не був власником чи постійним землекористувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. Таким чином, на думку позивача, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як фактичного землекористувача, є орендна плата.

До моменту укладення договору оренди землі та його реєстрації (21.04.2021) орендна плата за її використання не сплачувалась. Сума коштів, заявлена до стягнення з відповідача, обчислена, виходячи з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, із застосуванням коефіцієнта індексації та враховуючи площу земельної ділянки та дати її сформування.

Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:41:025:0053 становить 3242216,39 грн. В той же час, при здійсненні розрахунку за основу взято нормативну грошову оцінку, зазначену у договорі оренди землі від 06.04.2021 року, а саме 2947296,84 грн.. розмір орендної плати за рік 88419 грн. ( розрахунок розміру орендної плати, який є частиною договору оренди). Значення коефіцінта індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за 2020 рік становить 1,0.

Для визначення розміру коштів,які відповідач безпідставно без достатньої правової підстави зберіг за рахунок власника цієї ділянки, обрано період з 07.11.2019 ( дата реєстрації земельної ділянки за Луцькою міською радою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) по 21.04.2021 (дата укладення договору оренди землі). У Додатку до рішення Луцької міської ради № 42/20 від 24 червня 2009 року «Про впорядкування орендної плати за землю» з наступними змінами відповідно до рішень міської ради №7/9 від 23 березня 2011 року, №16/7 від 30 листопада 2011 року, №20/90 від 26 січня 2012 року, №38/60 від 28 лютого 2013 року, №69/39 від 28 січня 2015 року та №20/27 від 21 березня 2017 року визначено, що річний розмір орендної плати за землю становить 3 відсотки від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, для функціональноговикористання земельної ділянки щодо інших видів діяльності, які не увійшли до переліку.

Відповідно до розрахунку, складеного заступником окружної прокуратури Мацюком С. сума коштів, яку ОСОБА_2 без достатньої правової підстави зберіг у себе за рахунок власника цієї ділянки і які мав би заплатити за користування нею за період з 07.11.2019 року по 20.04.2021 року становить 128698,84 грн.

Таким чином, недоотримані Луцькою міською радою доходи за використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь Луцької міської ради.

На підставі наведеного позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на користь Луцької міської ради 128698,84 гривень безпідставно збережених коштів орендної плати за користування земельною ділянкою, стягнути з ОСОБА_2 на користь Волинської обласної прокуратури сплачену суму судового збору в розмірі 2 481 гривень.

Ухвалою судді від 05 серпня 2022 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Представник Луцької окружної прокуратури Ольшевська С. І. та представник позивача Луцької міської ради Бондарчук Р.І. в підготовчому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, які зазначені у позовній заяві, просять позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Москвичов С.І. в підготовчому засіданні вказував, що відповідач позовні вимоги визнає в повному обсязі. Також вказував, що 07 жовтня 2022 року через канцелярію суду подав заяву про розстрочення майбутнього рішення суду у даній справі на один рік, шляхом стягнення з ОСОБА_2 128698,84 грн. рівними частинами по 10 7254,90 грн. щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

За змістом частини 3, 4статті 200 Цивільного процесуального кодексу України(даліЦПК України) у випадку визнання відповідачем позову, суд ухвалює рішення в порядку встановленомустаттею 206 цього кодексу.

Відповідно до положень частини 4статті 206 ЦПК України,у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Встановивши, що визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд приходить до висновку про необхідність його задоволення.

Відповідно до ч.3 п.24постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Відповідно до ч. 1ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у ст.120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України.

За приписами ст.377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

За змістом ст.120 Земельного кодексу України ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Виходячи зі змісту зазначених статей, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Виникнення права власності у відповідача на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки відповідно до ст.377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України.

За змістом глави 15 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

Зважаючи на ці положення, новий власник чи орендар земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п. 14.1.147 Податкового кодексу України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18).

Правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв`язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень».

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

Таким чином, з огляду на те, що речові права відповідача на земельну ділянку за період з 07.11.2019 року по 20.04.2021 року не реєструвались, останній не набув належних прав власності або користування щодо земельної ділянки, а тому він використовував земельну ділянку без достатніх правових підстав.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що у Луцької міської ради правомірно виникло право на стягнення коштів з відповідача, збережених безпідставно, як суми, яку мав би отримати місцевий бюджет.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Луцька міська рада на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування» зобов`язана забезпечувати дотримання на своїй території конституційних прав громадян.

Підставами для звернення прокурора із вказаним позовом в інтересах держави стало порушення інтересів держави в особі територіальної громади у сфері використання земель, бездіяльність Луцької міської ради як органу, уповноваженого на виконання відповідних функцій у даних правовідносинах щодо вжиття заходів до стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Луцька окружна прокуратура повідомила Луцьку міську раду про вжиття заходів представницького характеру у її інтересах.

Таким чином, ОСОБА_2 як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що відновлення порушених прав Луцької міської ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які відповідач мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Відповідно до розрахунку, складеного заступником окружної прокуратури Мацюком С. сума коштів, яку ОСОБА_2 без достатньої правової підстави зберіг у себе за рахунок власника цієї ділянки і які мав би заплатити за користування нею за період з 07.11.2019 року по 20.04.2021 року становить 128698,84 грн.

Підсумовуючи наведене, визначившись з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, враховуючи повне визнання відповідачем позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною першоюстатті 141 ЦПК Українивизначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Устатті 1 Закону України «Про судовий збір»визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Частиною першоюстатті 142 ЦПК Українивизначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи визнання позову відповідачемдо початку розгляду справи по суті, суд приходить до висновку про можливість стягнення з нього на користь Волинської обласної прокуратури 1240 гривень 50 копійок сплаченого судового збору.

На підставі ч.1 ст. 142 ЦПК України слід повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що складає 1240 гривень 50 копійок.

Також, відповідно до п.2 ч.7 ст.265 ЦПК України, у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 435 ЦПК України).

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 435 ЦПК України).

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 435 ЦПК України).

З урахуванням тих обставин, що на території України триває військова агресія російської федерації, ОСОБА_2 займається волонтерською діяльністю та відповідно витрачає власні кошти на підтримку Збройних Сил України, починаючи з квітня 2021 року виконує зобов`язання зі сплати орендної плати після укладення з Луцькою міською радою договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 0710100000:41:025:0053 від 06.04.2021 року, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи, враховуючи визнання позовних вимог у підготовчому засіданні, а також те, що сума коштів, яка підлягає стягненню є значною, суд приходить до висновку про задоволення заяви ОСОБА_2 про розстрочення виконання судового рішення суду в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 77, 81, 141,200, 206, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Луцької міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 128698 гривень 84 копійки.

Розстрочити виконаннярішення Луцькогоміськрайонного судуВолинської областівід 12жовтня 2022року вчастині стягнення з ОСОБА_2 накористь Луцькоїміської радибезпідставно збереженихкоштів врозмірі орендноїплати в сумі128698гривень 84копійки на 12 ( дванадцять) місяців, рівними частинами по 10724 гривні 90 копійок, починаючи з дня набрання рішенням законної сили.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Волинської обласної прокуратури 1240 гривень 50 копійок сплаченого судового збору.

Повернути Волинській обласнійпрокуратурі з Державного бюджету України 50 % сплаченого судового збору згідно платіжного доручення № 1026 від 29 червня 2022 року, що становить 1240 гривень 50 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач:

- Заступник керівника Луцької окружної прокуратури Мацюк Сергій (місцезнаходження:м. Луцьк, вул. Винниченка,13; код ЄДРПОУ 02909915);

- Луцька міська рада (місцезнаходження: м. Луцьк, вул. Б.Хмельницького,19; код ЄДРПОУ 34745204);

Відповідач: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Дата складання повного тексту рішення 21 жовтня 2022 року.

Суддя

Луцького міськрайонного суду Т.М.Філюк