Рішення

від 18.10.2022 по справі 201/5027/22

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/5027/22

провадження 2/201/2573/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2022 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Державна Інспекція архітектури та містобудівництва України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування в Дніпропетровській області про поділ майна подружжя, визнання права власності на частину майна, стягнення судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 29 липня 2022 року звернулася до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права власності на частину майна, стягнення судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач у своїй позовній заяві і з представником посилаються на те, що між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва серія НОМЕР_1 було укладено шлюб 01 серпня 2009 року, реєстровий запис № 46423. В процесі спільного проживання кожен з них мав як спільний дохід так і власні (особисті) кошти, в тому числі набуті до шлюбу.

В процесі спільного проживання позивачкою було придбано за власні кошти та оформлено на її ім`я за згодою чоловіка наступне нерухоме майно: житловий будинок площею 49.4 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, площею 0.2055 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок площею 60.7 кв. м., розташований за адресою АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, площею 0.248 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; квартира площею 60.7 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; квартира площею 55.1 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; квартира площею 55.3 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_4 ; земельна ділянка площею 0.17 га, розташована за адресою: АДРЕСА_5 .

На цей час спірним моментом із відповідачем та третіми особами є той факт, що оскільки зазначене нерухоме майно було придбане в період перебування у шлюбі, то таке майно є спільним сумісним майном подружжя. Так, частина зазначеного майна здається позивачкою в орендне користування і при укладенні договорів оренди з боку орендарів (третіх осіб) висувається категорична умова - надання згоди на укладення таких договорів оренди від чоловіка позивачки ОСОБА_2 із тим обґрунтуванням, що оскільки це майно придбане під час шлюбу, то це спільне сумісне майно подружжя.

Це ж стосується і питань взаємовідносин із банками. Так, звертаючись до банківських установ з приводу отримання кредитних коштів під заставу належного позивачці майна, однією з умов отримання кредитних коштів під заставу належного мені нерухомого майна є отримання згоди чоловіка позивачки ОСОБА_2 із тим обґрунтуванням, що майно набувалось у шлюбі, а отже потрібна згода іншого з подружжя.

Позивачка не може погодитись із такими твердженнями, оскільки надання такої згоди зараз, в майбутньому може свідчити, що це все ж таки спільне майно подружжя, хоча це не відповідає дійсним та фактичним обставинам. Так, зазначені вище об`єкти нерухомого майна були за спільною домовленістю із відповідачем придбані виключно за власні кошти, тобто за кошти, які належали позивачці особисто, а отже в силу ч. 3 ст. 57 Сімейного кодексу України є особистою приватною ОСОБА_1 і на це майно режим спільної сумісної власності подружжя не розповсюджується. При укладенні кожного з вище перелічених правочинів відповідач надавав своїй дружині нотаріальну посвідчену заяву в який із посиланням на ч. 3 ст. 57 Сімейного кодексу України зазначав, що зазначене нерухоме майно придбається її дружиною в особисту приватну власність за кошти, належні їй на праві особистої приватної власності, а нотаріус, при посвідченні цих договорів відображав таку інформацію в текстах договорів на придання майна. Отже відповідач не має частки у вказаному майні, а це майно відповідно до ч. 3 ст. 51 Сімейного кодексу України є особистою приватною власністю позивачки.

Починаючи з 2011 року позивачка є єдиною власницею туристичної агенції ТОВ «Бриз Тревел України» (код ЄДРПОУ 37538945). Відповідно до звітів з фінансової звітності загальний сукупний дохід підприємства лише за 2015-2020 роки склав 2199 187 грн.. Крім того, починаючи з 2012 позивачка здійснює підприємницьку діяльність в якості суб`єкта підприємницької діяльності. Загальний сукупний оподаткований дохід від якої за період лише з 2015 по 2020 рік склав 1109 422 грн..

За наданими від банківських установ довідками, позивачка має відкриті депозитні рахунки починаючи з 2008 року, на яких в різний період часу обліковувались кошти, зокрема в АТ «Альфа-Банк» в сумі 92247 доларів США, 16101 євро и 140 000 грн., а за період з 2017 по 2021 роки позивачка отримала після оподаткування дохід по відсоткам в розмірі 162843 грн..

В 2019 році за письмовим договором позики позивачка позичила у своєї матері ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 7000000 грн. (надана копія договору позики та докази наявності коштів у позичальника).

Таким чином, власний дохід позивачки підтверджено офіційно належними доказами. Загальна вартість придбаного у 2020 році нерухомого майна за даними укладених договорів в загальній сумі становить 1173250 грн., а загальна вартість придбаного у 2021 році нерухомого майна за даними укладених договорів в загальній сумі становить 1409 569 грн.. Отже, власний дохід позивачки документально доведений та свідчить про фінансову можливість придбати таке майно у власність за особисті кошти на підтвердження чого відповідач надавав відповідні заяви.

Також в період шлюбу родиною позивачки та відповідача накопичені певні заощадження, зокрема у вигляді коштів, які знаходяться на рахунках в банківських установах, зокрема в АТ «Альфа Банк» та ПАТ «АБ «Укргазбанк». Так, за довідкою АТ «Альфа Банк» № НОМЕР_2 від 21 березня 2022 року станом на 21 березня 2022 року на рахунках відповідача обліковуються кошти в загальному розмірі 23935583.80 грн.. Відповідно до довідки АТ АБ «Укргазбанк» № 5-175/03/241/2022 від 21 березня 2022 року станом на 21 березня 2022 року на рахунках відповідача обліковуються кошти в загальному розмірі 3509302.83 грн.. Таким чином, кошти, що розміщені на банківських рахунках відповідача, відкритих у вказаних банківських установах, є спільною сумісною власністю чоловіка ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_1 , а саме на Ѕ цих коштів, що належать ОСОБА_1 ..

Отже, позивач просить визнати за нею право власності на Ѕ коштів, що знаходяться на рахунках відкритих на ім`я відповідача в цих банківських установах. В добровільному порядку домовитися про поділ вказаного спільного майна відповідач відмовляється, що свідчить про наявність між ними спору, а тому позивач має право на поділ спільного майна в судовому порядку. Запропонований варіант поділу майна подружжя відповідає інтересам кожного з подружжя та дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, при цьому, у разі ухвалення судового рішення, у кожного з них у власності буде окремий самостійний об`єкт нерухомості без втрати цільового призначення. Інший варіант поділу спільного сумісного майна подружжя, який був би настільки ж ефективний, за цих обставин не існує.

Позивач вважає невизначеність з цим майном, коштами протиправною, порушені її права та закон, так як він не може належним чином в повній мірі користуватися вказаним своїм майном. Звернулася до відповідача з питанням переоформлення вказаного майна, визначення їх часток, але отримала відмову. В добровільному порядку питання не вирішено. Просила фактично: в порядку поділу майна подружжя визнати за позивачкою право особистої приватної власності на наступне нерухоме майно: житловий будинок площею 49.4 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 2226161012232; земельну ділянку, площею 0.2055 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 1077262912232; житловий будинок площею 60.7 кв. м., розташований за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 2412568612232; земельну ділянку, площею 0.248 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 166723912232; квартиру площею 60.7 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 1596873212101; квартиру площею 55.1 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 2161470612101; квартиру площею 55.3 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер 2365636612101; земельну ділянку площею 0.17 га, розташована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер 169122012121; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих у вказаних позивачем і зазначених в позові банківських установах; визнати за позивачкою право власності на Ѕ коштів, що знаходяться на рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_2 у вказаних позивачем банківських установах, а також стягнути з відповідача на користь позивача сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 12405 грн., задовольнивши уточний позов у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 з представником та в письмовому зверненні до суду позовні вимоги визнав частково, надавши відзив на позов, погодився з позовом та викладеними в ньому обставинами, заперечувала проти частини вимог та запропонованого варіанту розподілу майна, договори укладалися відповідно до закону, порушень не допускав, а тому вважав за можливе врахувати його позицію і позовні вимоги задовольнити частково.

Представник третьої особи Державної Інспекції архітектури та містобудівництва України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування в Дніпропетровській області в судове засідання не з`явився, про час і місце слухання справи повідомлявся належним чином з дотриманням вимог ст. 130 ЦПК України, про причини не явки суду не повідомили, проти слухання справи без їх участі не заперечували. Суд вважає можливим слухати справу за відсутності представника вказаної третьої особи згідно ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом в судовому засіданні з наданих сторонами письмових доказів з`ясовано, що між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва серія НОМЕР_1 було укладено шлюб 01 серпня 2009 року, реєстровий запис № 46423. В процесі спільного проживання кожен з них мав як спільний дохід так і власні (особисті) кошти, в тому числі набуті до шлюбу.

В процесі спільного проживання позивачкою було придбано за власні кошти та оформлено на її ім`я за згодою чоловіка наступне нерухоме майно: житловий будинок площею 49.4 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, площею 0.2055 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок площею 60.7 кв. м., розташований за адресою АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, площею 0.248 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; квартира площею 60.7 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; квартира площею 55.1 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; квартира площею 55.3 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_4 ; земельна ділянка площею 0.17 га, розташована за адресою: АДРЕСА_5 .

На цей час, як стверджує позивачка, спірним моментом із відповідачем та третіми особами є той факт, що оскільки зазначене нерухоме майно було придбане в період перебування у шлюбі, то таке майно є спільним сумісним майном подружжя. Так, частина зазначеного майна здається позивачкою в орендне користування і при укладенні договорів оренди з боку орендарів (третіх осіб) висувається категорична умова - надання згоди на укладення таких договорів оренди від чоловіка позивачки ОСОБА_2 із тим обґрунтуванням, що оскільки це майно придбане під час шлюбу, то це спільне сумісне майно подружжя.

Це ж стосується і питань взаємовідносин із банками. Так, звертаючись до банківських установ з приводу отримання кредитних коштів під заставу належного позивачці майна, однією з умов отримання кредитних коштів під заставу належного мені нерухомого майна є отримання згоди чоловіка позивачки ОСОБА_2 із тим обґрунтуванням, що майно набувалось у шлюбі, а отже потрібна згода іншого з подружжя.

Позивачка не погоджується із такими твердженнями, оскільки надання такої згоди зараз та в майбутньому може свідчити, що це все ж таки спільне майно подружжя, хоча це, на її думку, не відповідає дійсним та фактичним обставинам. Так, зазначені вище об`єкти нерухомого майна були за спільною домовленістю із відповідачем придбані виключно за власні кошти, тобто за кошти, які належали позивачці особисто, а отже в силу ч. 3 ст. 57 Сімейного кодексу України є особистою приватною ОСОБА_1 і на це майно режим спільної сумісної власності подружжя не розповсюджується. При укладенні кожного з вище перелічених правочинів відповідач надавав своїй дружині нотаріальну посвідчену заяву в який із посиланням на ч. 3 ст. 57 Сімейного кодексу України зазначав, що зазначене нерухоме майно придбається її дружиною в особисту приватну власність за кошти, належні їй на праві особистої приватної власності, а нотаріус, при посвідченні цих договорів відображав таку інформацію в текстах договорів на придання майна. Отже відповідач не має частки у вказаному майні, а це майно відповідно до ч. 3 ст. 51 Сімейного кодексу України є особистою приватною власністю позивачки.

Починаючи з 2011 року позивачка є єдиною власницею туристичної агенції ТОВ «Бриз Тревел України» (код ЄДРПОУ 37538945). Відповідно до звітів з фінансової звітності загальний сукупний дохід підприємства лише за 2015-2020 роки склав 2199 187 грн.. Крім того, починаючи з 2012 позивачка здійснює підприємницьку діяльність в якості суб`єкта підприємницької діяльності. Загальний сукупний оподаткований дохід від якої за період лише з 2015 по 2020 рік склав 1109 422 грн..

За наданими від банківських установ довідками, позивачка має відкриті депозитні рахунки починаючи з 2008 року, на яких в різний період часу обліковувались кошти, зокрема в АТ «Альфа-Банк» в сумі 92247 доларів США, 16101 євро и 140 000 грн., а за період з 2017 по 2021 роки позивачка отримала після оподаткування дохід по відсоткам в розмірі 162843 грн..

В 2019 році за письмовим договором позики позивачка позичила у своєї матері ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 7000000 грн. (надана копія договору позики та докази наявності коштів у позичальника).

Таким чином, власний дохід позивачки підтверджено офіційно належними доказами. Загальна вартість придбаного у 2020 році нерухомого майна за даними укладених договорів в загальній сумі становить 1173250 грн., а загальна вартість придбаного у 2021 році нерухомого майна за даними укладених договорів в загальній сумі становить 1409 569 грн.. Отже, власний дохід позивачки документально доведений та свідчить про фінансову можливість придбати таке майно у власність за особисті кошти на підтвердження чого відповідач надавав відповідні заяви.

Також в період шлюбу родиною позивачки та відповідача накопичені певні заощадження, зокрема у вигляді коштів, які знаходяться на рахунках в банківських установах, зокрема в АТ «Альфа Банк» та ПАТ «АБ «Укргазбанк». Так, за довідкою АТ «Альфа Банк» № 16361 від 21 березня 2022 року станом на 21 березня 2022 року на рахунках відповідача обліковуються кошти в загальному розмірі 23935583.80 грн.. Відповідно до довідки АТ АБ «Укргазбанк» № 5-175/03/241/2022 від 21 березня 2022 року станом на 21 березня 2022 року на рахунках відповідача обліковуються кошти в загальному розмірі 3509302.83 грн..

За правовим висновком Верховного Суду грошові кошти, які були внесені за час зареєстрованого шлюбу та обліковуються на відповідному рахунку є спільним майном подружжя, оскільки конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Відповідно до ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Довідками з банківських установ підтверджується, що грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках відповідача ОСОБА_2 не мають режиму особистої приватної власності, згідно до положень ст. 57 СК України за відсутності жодного критерію, що наведений в цій статті.

Таким чином, кошти, що розміщені на банківських рахунках відповідача, відкритих у вказаних банківських установах, є спільною сумісною власністю чоловіка ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_1 , а саме на Ѕ цих коштів, що належать ОСОБА_1 .. Отже, позивач просить визнати за нею право власності на Ѕ коштів, що знаходяться на рахунках відкритих на ім`я відповідача в цих банківських установах.

Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою (виключна підсудність).

Якщо пред`явлено позов про право власності на кілька жилих приміщень (квартир), розташованих у різних районах міста чи в різних містах, або позов про поділ спадкового майна, яке складається з кількох квартир (об`єктів нерухомості) у різних місцевостях, тобто наявні вимоги, для кожної з яких частиною першою статті 30 ЦПК встановлено виключну підсудність, то позов пред`являється до одного із судів за вибором позивача, але за місцезнаходженням основної частини нерухомого майна, яка за своєю вартістю перевищує ті, що знаходяться в інших районах чи місцевостях. До позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права на таке майно, тощо.

Приймаючи до уваги, що основна частина спірного нерухомого майна, яке наведене у позові, знаходиться у м. Дніпро, а квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка знаходиться у Соборному районі м. Дніпро та за своєю вартістю перевищує вартість іншого спірного майна - вартість відповідно до укладеного договору становить суму 800 000 грн., то зазначена справа підсудна саме Жовтневому районному суду м. Дніпро.

Наприкінці 2021 року позивачка, здійснюючи свої повноваження як власника майна, намагалась побудувати на належній їй земельній ділянці будинок. Будівництво позивачка намагались здійснити на підставі будівельного паспорту, зареєстрованого у встановленому законом порядку, але на етапі отримання декларації про початок будівельних робіт в порядку та спосіб, що встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», позивачка отримала від Державної інспекції архітектури та містобудування України відмову із зазначенням причини «на об`єкт будівництва зареєстровано заборону на нерухоме майно, що не дозволяє здійснювати будівельні роботи». Як було з`ясовано позивачкою пізніше, на належне їй нерухоме майно накладено арешт за справами її чоловіка (відповідача). Отже, залучення третьої особи - Державної інспекції архітектури та містобудування України є необхідним з огляду на наявну наразі відмову в реєстрації повідомлення про початок будівельних робіт щодо одного з об`єктів нерухомого майна, належного позивачці, а рішення у справі у разі задоволення позову може вплинути на права або обов`язки цієї третьої особи як органу реєстрації.

В добровільному порядку домовитися про поділ вказаного спільного майна відповідач відмовляється, що свідчить про наявність між ними спору, а тому позивач має право на поділ спільного майна в судовому порядку. Запропонований варіант поділу майна подружжя відповідає інтересам кожного з подружжя та дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, при цьому, у разі ухвалення судового рішення, у кожного з них у власності буде окремий самостійний об`єкт нерухомості без втрати цільового призначення. Інший варіант поділу спільного сумісного майна подружжя, який був би настільки ж ефективний, за цих обставин не існує.

З доданих до позову документів вбачається, що все зазначене в позові нерухоме майно має саме режим особистої приватної власності на яке право спільної сумісної власності подружжя в силу п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України не розповсюджується, а кошти, які знаходяться на банківських рахунках відповідача та які розмішені там в період перебування у шлюбі є спільним майном подружжя, а отже позивачка має право на Ѕ цих коштів.

Позивач вважає невизначеність з цим майном, коштами протиправною, порушені її права та закон, так як він не може належним чином в повній мірі користуватися вказаним своїм майном. Звернулася до відповідача з питанням переоформлення вказаного майна, визначення їх часток, але отримала відмову. В добровільному порядку питання не вирішено. Обставини позову підтверджуються також письмовими документами і матеріалами справи. Для упорядкування документів і вирішення питань з майном позивач вимушений звертатися до суду з цими позовними вимогами.

Суд вважає позов підлягаючим задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом в судовому засіданні дійсно встановлено, що дійсно між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва серія НОМЕР_1 було укладено шлюб 01 серпня 2009 року, реєстровий запис № 46423. В процесі спільного проживання кожен з них мав як спільний дохід так і власні (особисті) кошти, в тому числі набуті до шлюбу.

В процесі спільного проживання позивачкою було придбано за власні кошти та оформлено на її ім`я за згодою чоловіка наступне нерухоме майно: житловий будинок площею 49.4 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, площею 0.2055 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок площею 60.7 кв. м., розташований за адресою АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, площею 0.248 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; квартира площею 60.7 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; квартира площею 55.1 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; квартира площею 55.3 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_4 ; земельна ділянка площею 0.17 га, розташована за адресою: АДРЕСА_5 .

На цей час спірним моментом із відповідачем та третіми особами є той факт, що оскільки зазначене нерухоме майно було придбане в період перебування у шлюбі, то таке майно є спільним сумісним майном подружжя. Так, частина зазначеного майна здається позивачкою в орендне користування і при укладенні договорів оренди з боку орендарів (третіх осіб) висувається категорична умова - надання згоди на укладення таких договорів оренди від чоловіка позивачки ОСОБА_2 із тим обґрунтуванням, що оскільки це майно придбане під час шлюбу, то це спільне сумісне майно подружжя.

Це ж стосується і питань взаємовідносин із банками. Так, звертаючись до банківських установ з приводу отримання кредитних коштів під заставу належного позивачці майна, однією з умов отримання кредитних коштів під заставу належного мені нерухомого майна є отримання згоди чоловіка позивачки ОСОБА_2 із тим обґрунтуванням, що майно набувалось у шлюбі, а отже потрібна згода іншого з подружжя.

Зазначені вище об`єкти нерухомого майна були за спільною домовленістю із відповідачем придбані виключно за власні кошти, тобто за кошти, які належали позивачці особисто, а отже в силу ч. 3 ст. 57 Сімейного кодексу України є особистою приватною ОСОБА_1 і на це майно режим спільної сумісної власності подружжя не розповсюджується.

Щодо обґрунтування зазначеного твердження доказами.

При укладенні кожного з вище перелічених правочинів відповідач надавав своїй дружині нотаріальну посвідчену заяву в який із посиланням на ч. 3 ст. 57 Сімейного кодексу України зазначав, що зазначене нерухоме майно придбається її дружиною в особисту приватну власність за кошти, належні їй на праві особистої приватної власності, а нотаріус, при посвідченні цих договорів відображав таку інформацію в текстах договорів на придання майна та засвідчував, що відповідач не має частки у вказаному майні, а це майно відповідно до ч. 3 ст. 51 Сімейного кодексу України є особистою приватною власністю позивачки.

Стосовно доказів наявності фінансової можливості на придбання зазначеного нерухомого майна у власність позивачки.

Починаючи з 2011 року позивачка є єдиною власницею туристичної агенції ТОВ «Бриз Тревел України» (код ЄДРПОУ 37538945). Відповідно до звітів з фінансової звітності загальний сукупний дохід підприємства лише за 2015-2020 роки склав 2199 187 грн.. Крім того, починаючи з 2012 року, позивачка здійснює підприємницьку діяльність в якості суб`єкта підприємницької діяльності. Загальний сукупний оподаткований дохід від якої за період лише з 2015 по 2020 рік склав 1109 422 грн. (копії декларацій ФОП надано).

За наданими від банківських установ довідками позивачка має відкриті депозитні рахунки починаючи з 2008 року на яких в різний період часу обліковувались кошти, зокрема в АТ «Альфа-Банк» в сумі 92247 доларів США, 16101 євро и 140 000 грн., а за період з 2017 по 2021 роки позивачка отримала після оподаткування дохід по відсоткам в розмірі 162843 грн..

В 2019 році за письмовим договором позики позивачка позичила у своєї матері ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 7000000 грн.. Таким чином, власний дохід позивачки підтверджено офіційно належними доказами.

Загальна вартість придбаного у 2020 році нерухомого майна за даними укладених договорів в загальній сумі становить 1173250 грн., а загальна вартість придбаного у 2021 році нерухомого майна за даними укладених договорів в загальній сумі становить 1409 569 грн.. Отже, власний дохід позивачки документально доведений та свідчить про фінансову можливість придбати таке майно у власність за особисті кошти на підтвердження чого відповідач надавав відповідні заяви.

В період шлюбу родиною позивачки та відповідача накопичені певні заощадження, зокрема у вигляді коштів, які знаходяться на рахунках в банківських установах, зокрема в АТ «Альфа Банк» та ПАТ «АБ «Укргазбанк». Так, за довідкою АТ «Альфа Банк» № 16361 від 21 березня 2022 року станом на 21 березня 2022 року на рахунках відповідача обліковуються кошти в загальному розмірі 23935583.80 грн.. Відповідно до довідки АТ АБ «Укргазбанк» № 5-175/03/241/2022 від 21 березня 2022 року станом на 21 березня 2022 року на рахунках відповідача обліковуються кошти в загальному розмірі 3509302.83 грн..

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, що був викладений в Постанові від 20 червня 2018 року у справі № 756/14404 (провадження №61-24789св18) Верховний Суд зазначив: «Оскільки, грошові кошти, які були внесені за час зареєстрованого шлюбу та обліковувалися на розрахунковому рахунку на ім`я відповідача, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що вказані кошти є спільним майном подружжя, а тому підлягають поділу».

Отже, за правовим висновком Верховного Суду грошові кошти, які були внесені за час зареєстрованого шлюбу та обліковуються на відповідному рахунку є спільним майном подружжя, оскільки конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Відповідно до ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Довідками з банківських установ підтверджується, що грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках відповідача ОСОБА_2 не мають режиму особистої приватної власності, згідно до положень ст. 57 СК України за відсутності жодного критерію, що наведений в цій статті.

Таким чином, кошти, що розміщені на банківських рахунках відповідача - ОСОБА_2 , відкритих у вказаних банківських установах є спільною сумісною власністю чоловіка ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_1 , а саме на Ѕ цих коштів, що належать ОСОБА_1 .. Тому позивач і просить визнати за нею право власності на Ѕ коштів, що знаходяться на рахунках відкритих на ім`я відповідача в цих банківських установах.

Щодо вимог про визнання нерухомого майна особистою власністю позивачки.

Згідно із частиною першоюстатті 316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина першастатті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої та другоїстатті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з вимогамистатті 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У ст. 60Сімейного кодексузакріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіковіна праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини(навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо)самостійного заробітку(доходу). Вважається, щокожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування,є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 57 Сімейного кодексу України(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, щоособистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За змістом статей 69, 70 СКдружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Верховний Суду своїйПостанові від12лютого 2020року у справі № 725/1776/18 вказав, що зазначені норми закону свідчать пропрезумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, є неправильним та суперечить нормам матеріального права, що в свою чергу нівелює правовий режим спільного сумісного майна подружжя, закріпленого законодавцем вЦК Українита вСК України.

Такий висновок повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у Постанові від 21 листопада2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Отже, відповідно до пункту 3 частини першоїстатті 57 СК Україниособистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.

Зазначене узгоджується також із правовою позицією, викладеною в постанові Великої палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19).

Щодо вимог про визнання грошових коштів, розміщених на банківських рахунках відповідача спільною сумісною власністю сторін.

У ст. 60Сімейного кодексузакріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіковіна праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини(навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо)самостійного заробітку(доходу). Вважається, щокожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування,є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, що був викладений в Постанові від 20 червня 2018 року у справі №756/14404 (провадження № 61-24789св18) Верховний Суд зазначив: «Оскільки, грошові кошти, які були внесені за час зареєстрованого шлюбу та обліковувалися на розрахунковому рахунку на ім`я відповідача, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що вказані кошти є спільним майном подружжя, а тому підлягають поділу».

Отже, за правовим висновком Верховного Суду грошові кошти, які були внесені за час зареєстрованого шлюбу та обліковуються на відповідному рахунку є спільним майном подружжя, оскільки конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Відповідно до ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Довідками з банківських установ підтверджується, що грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках відповідача ОСОБА_2 не мають режиму особистої приватної власності, згідно до положень ст. 57 СК України за відсутності жодного критерію, що наведений в цій статті.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких грунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Серед способів захисту цивільних прав та інтересів зокрема є: визнання права та зміна правовідношення.

Цією статтею передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини першоїстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З доданих до позову документів вбачається, що все зазначене в позові нерухоме майно має саме режим особистої приватної власності на яке право спільної сумісної власності подружжя в силу п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України не розповсюджується, а кошти, які знаходяться на банківських рахунках відповідача та які розмішені там в період перебування у шлюбі є спільним майном подружжя, а отже позивачка має право на Ѕ цих коштів.

Відповідно статті 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно положення частини другої статті 13 Цивільного Кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Пунктом 6 статті З ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

При вирішенні спорів про належність майна на праві спільної сумісної власності подружжю, суду в першу чергу належить встановити час набуття такого майна. При встановленні судом факту набуття майна у період шлюбу, на таке майно поширюється презумпція спільності майна подружжя. Факт набуття майна у період шлюбу доводить той із подружжя, який на нього посилається в обґрунтування своїх вимог про поділ такого майна. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно набуте у період шлюбу є спільним сумісним майном.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року по справі №711/2302/18 та від 12 червня 2019 року по справі №595/324/17.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Положеннями ч.1, 2 ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.

Не може суд прийняти до уваги часткове не визнання відповідачем позовних вимог в частині їх обгрунтованості, оскільки вони спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджені.

При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити та в порядку поділу майна подружжя визнати за позивачкою ОСОБА_1 право особистої приватної власності на наступне нерухоме майно: житловий будинок площею 49.4 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 2226161012232; земельну ділянку, площею 0.2055 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 1077262912232; житловий будинок площею 60.7 кв. м., розташований за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 2412568612232; земельну ділянку, площею 0.248 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 166723912232; квартиру площею 60.7 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 1596873212101; квартиру площею 55.1 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 2161470612101; квартиру площею 55.3 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер 2365636612101; земельну ділянку площею 0.17 га, розташована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер 169122012121; визнати спільною сумісною власністю сторін вказані грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих у зазначених банківських установах; визнати за позивачкою право власності на Ѕ коштів, що знаходяться на рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_2 у цих банківських установах та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 12405 грн..

Таким чином вимоги позовної заяви про поділ майна подружжя, визнання права власності на частину майна, стягнення судових витрат в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставівикладеного,керуючись ст.3,8,19,41,55,124,129Конституції України,ст.15,16,316,321,328,331,365,368,372,392ЦК України,ст.17,60,61,63,65,69,70,71,74СК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

В порядку поділу майна подружжя визнати за позивачкою ОСОБА_1 право особистої приватної власності на наступне нерухоме майно: житловий будинок площею 49.4 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 2226161012232; земельну ділянку, площею 0.2055 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 1077262912232; житловий будинок площею 60.7 кв. м., розташований за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 2412568612232; земельну ділянку, площею 0.248 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 166723912232; квартиру площею 60.7 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 1596873212101; квартиру площею 55.1 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 2161470612101; квартиру площею 55.3 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер 2365636612101; земельну ділянку площею 0.17 га, розташована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер 169122012121.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих у банківських установах, а саме:

АТ «АЛЬФА-БАНК» (код ЄДРПОУ 23494714, МФО 300346):

Номер рахунку:Тип рахунку:Валюта рахунку:НОМЕР_5 депозитнийгривняНОМЕР_6 картковийєвроНОМЕР_7 картковий картковийгривня долар СШАНОМЕР_8 депозитнийгривняНОМЕР_9 картковийгривняНОМЕР_10 поточнийєвроНОМЕР_10 поточнийгривняНОМЕР_10 поточнийдолар СШАНОМЕР_11 депозитнийгривня

ПАТ «УКРГАЗБАНК» (код ЄДРПОУ 23697280, МФО 320478)

Номер рахунку:Тип рахунку:Валюта рахунку:НОМЕР_12 пенсійнийгривняНОМЕР_12 депозитнийЄвроНОМЕР_12 зарплатнийгривняНОМЕР_13 поточнийгривняНОМЕР_14 поточнийгривняНОМЕР_14 поточнийЄвроНОМЕР_15 поточнийдолар США

Визнати за позивачкою ОСОБА_1 право власності на Ѕ коштів, що знаходяться на рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_2 у банківських установах, а саме:

АТ «АЛЬФА-БАНК» (код ЄДРПОУ 23494714, МФО 300346):

Номер рахунку:Тип рахунку:Валюта рахунку:НОМЕР_5 депозитнийгривняНОМЕР_6 картковийєвроНОМЕР_16 НОМЕР_17 картковий картковийгривня долар СШАНОМЕР_8 депозитнийгривняНОМЕР_9 картковийгривняНОМЕР_10 поточнийєвроНОМЕР_10 поточнийгривняНОМЕР_10 поточнийдолар СШАНОМЕР_11 депозитнийгривня

ПАТ «УКРГАЗБАНК» (код ЄДРПОУ 23697280, МФО 320478)

Номер рахунку:Тип рахунку:Валюта рахунку:НОМЕР_12 пенсійнийгривняНОМЕР_12 депозитнийЄвроНОМЕР_12 зарплатнийгривняНОМЕР_13 поточнийгривняНОМЕР_14 поточнийгривняНОМЕР_14 поточнийЄвроНОМЕР_15 поточнийдолар США

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 12405 грн..

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 19 жовтня 2022 року.

Суддя