Рішення

від 05.10.2022 по справі 758/6777/21

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/6777/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2022 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді- Якимець О. І.,

за участю секретаря судового засідання Карпишиної К.С.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом/відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 - не з`явився,

представник позивача за первісним позовом/ відповідача за зустрічним позовом - адвокат Письменна Н. В. не з`явився,

відповідач-1 за первісним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «СОБІ»/третя особа за зустрічним позовом - представник адвокат Капля А. С. з`явився,

відповідач-2 за первісним позовом/третя особа за зустрічним позовом Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» - представник не з`явився,

відповідач-3 за первісним позовом/ позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 - не з`явився,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за первісним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОБІ», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ України», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «СОБІ», Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ України» про стягнення матеріальної шкоди,

в с т а н о в и в :

позивач за первісним позовом звернувся в суд із позовом до відповідача у якому просить: стягнути з відповідача-1 матеріальні збитки у розмірі 1138315,00 грн; стягнути з відповідача-2 страхове відшкодування у розмірі 130000,00 грн; вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування позову покликається на те, що 07.03.2018 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля марки «Volkswagen Jetta», під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля марки «Mercedes-Benz S 350», під керуванням водія ОСОБА_1 . Постановою суду першої інстанції, яка залишена без змін судовим рішенням апеляційної інстанції, водія ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП, провадження у справі закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Відповідно до висновку експертного дослідження вартість матеріального битку заподіяного власнику автомобіля «Mercedes-Benz S 350» склала 1 268 315,00 грн. Оскільки, відповідач-1 та ОСОБА_2 перебували в трудових відносинах у період вчинення дорожньо-транспортної пригоди останнім та станом на ДТП було укладено договір страхування цивільно-правової відповідальності з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», поліс серії АК № 7055628 щодо автомобіля марки «Volkswagen Jetta», д.н. НОМЕР_1 , а відтак позивач звертався до відповідача-2 із заявою про настання дорожньо-транспортної пригоди, однак відповідач-2 відмовив у виплаті страхового відшкодування, у зв`язку із ненаданням пошкодженого автомобіля для огляду представнику відповідача-2. У зв`язку із наведеним, просить стягнути майнову шкоду із страхової компанії у межах ліміту відповідальності страховика, а з відповідача-1 - різницю між заподіяною шкодою та лімітом відповідальності страховика.

На адресу суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» з заявою про настання страхового випадку до договору страхування. Натомість, ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» звернулось із запитом про місцезнаходження пошкодженого транспортного засобу. Відповідь на запит страховика позивачем надана не була. Відповідно до висновку експертного дослідження від 31.10.2018 р. №Д11/5 транспортний засіб «Mercedes-Benz S 350», д.н.з. НОМЕР_2 було оглянуто експертом 25.10.2018 р. у присутності представника власника ОСОБА_1 , що свідчить про те, що транспортний засіб знаходився у розпорядженні власника та міг бути наданий для огляду на запит ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» в момент звернення представником страховика. Тому, у зв`язку з ненаданням власником пошкодженого транспортного засобу «Mercedes-Benz S 350», д.н. НОМЕР_2 для огляду представнику ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» було прийнято рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування, про що позивача повідомлено листом № 8192/31 від 07.12.2018.

ОСОБА_2 , який у подальшому набув статус відповідача, подано до суду письмові пояснення у яких наводить аргументи про те, що у ДТП винним також є позивач. Просить у позові відмовити.

Представник відповідача-1 подав до суду відзив на позовну заяву. Наводить доводи про те, що ОСОБА_2 було прийнято на роботу до ТОВ «СОБІ» на посаду менеджера зі збуту. 06.03.2018 ним була подана заява директору ТОВ «СОБІ» про надання 07.03.2018 р. відпустки без збереження заробітної плати, у зв`язку із сімейними обставинами. Також, 06.03.2018 року ОСОБА_2 надав директору ТОВ «СОБІ» заяву з проханням надати у користування 07.03.2018 р. у власних інтересах у зв`язку із сімейними обставинами автомобіль марки «Volkswagen Jetta», д.н. НОМЕР_1 . ОСОБА_2 була надана відпустка без збереження заробітної плати 07.03.2018, отже, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди такий не виконував свої трудові (службові) обов`язки у якості працівника ТОВ «СОБІ». Наданий позивачем висновок № Д11/5 від 31.10.2018 експертного дослідження автомобіля «Mercedes-Benz S 350», д.н. НОМЕР_2 є неналежним доказом, оскільки у ньому не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і що він підготовлений для подання до суду; збитки, які поніс позивач в результаті дорожньо-транспортної пригоди становлять 1 268 315,00 грн, що дорівнює ринковій вартості транспортного засобу на момент ДТП, і як прямо зазначено у висновку, з економічної точки зору недоцільно відновлювати вищезазначений транспортний засіб. Отже, оскільки автомобіль є технічно знищеним, однак позивач не заявляє вимоги про стягнення коштів з передачею залишків автомобіля відповідачу у відповідності до вимог п. 30.1 ст. 30 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Просить у позові відмовити.

Представником позивача подано до суду відповідь на відзив відповідача-2. Наводить пояснення про те, що ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» не надало жодного належного та допустимого доказу щодо звернення страхової компанії із листом до позивача про уточнення інформації щодо місцезнаходження пошкодженого майна. Також, зазначає, що відповідно до рапорта, представник страховика, ОСОБА_3 , намагався зв`язатись із власником пошкодженого транспортного засобу «Mercedes-Benz S 350», д.н. НОМЕР_2 з метою проведення огляду. Потерпілим було повідомлено, що на момент звернення від`їжджає у відрядження й орієнтовно буде 11-12 вересня, тому після вказаної дати ОСОБА_1 на зв`язок не виходив. Наводить дані про те, що відповідачу-2 було відомо про місцезнаходження пошкодженого транспортного засобу позивача.

Представником відповідача-2 подано до суду заперечення на відповідь на відзив позивача. Наводить дані про те, що місце, де можна було оглянути пошкоджене авто вказано - Житомирська область, місто Бердичів, без зазначення даних безпосереднього розташування. Огляд пошкодженого транспортного засобу проведено експертом 25 жовтня 2018 року у присутності представника позивача, а відтак такий автомобіль міг бути наданий для огляду представнику страхової компанії в момент звернення із відповідним запитом, однак цього не було зроблено. У зв`язку із цим, було прийнято страховиком рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування. А тому просить у позові відмовити.

Представником позивача подано до суду відповідь на відзив відповідача-1. Наводить пояснення про те, що оскільки відповідач-1 надав дозвіл на використання третьою особою автомобіля в особистих цілях, а відтак саме товариство повинне нести відповідальність. Висновок про визначення розміру вартості транспортного засобу і завданого збитку, то такий складався без участі представника відповідача-1 у зв`язку із тим, що на момент його складення у позивача були відсутні відомості про власника автомобіля, яким керувала винна особа. Такі дані були встановлені при підготовці позовної заяви.

03 вересня 2021 року ухвалою суду, яка внесена до протоколу судового засідання, третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору за первісним позовом ОСОБА_2 залучено до справи за первісним позовом співвідповідачем.

На адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшла зустрічна позовна заява за позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «СОБІ», Приватне акціонерне товариство страхова компанія «ПЗУ Україна» у якому просить визнати відповідача за зустрічним позовом винуватим у вчиненні ДТП та стягнути з такого різницю між фактичним розміром шкоди та страховим лімітом у сумі 186418,25 грн. В обґрунтування зустрічного позову покликається на те, що 07 березня 2018 року був учасником дорожньо-транспортної пригоди внаслідок якої пошкоджено транспортні засоби. Винною особою такої пригоди вважає відповідача за зустрічним позовом. Проведено експертизу пошкодженого транспортного засобу та встановлено вартість відновлювального ремонту у розмірі 286418,25 грн, а відтак враховуючи ліміт відшкодування страховиком у розмірі 100 000,00 грн, просить стягнути з винної особи різницю у сумі 186 418,25 грн у відповідності до ст. 1194 ЦК України. Вважає себе законним володільцем пошкодженого транспортного засобу на момент ДТП, а відтак має право на отримання відшкодування збитків. Просить зустрічний позов задовольнити.

Від відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив, який містить заперечення на зустрічний позов. Наводить аргументи про те, що винною особою у вчиненні ДТП, яка сталась 07 березня 2018 року, судовим рішенням визнано позивача, а відтак підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

24 травня 2021 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

13 жовтня 2021 року ухвалою суду зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднані в одне провадження з первісним позовом.

04 листопада 2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження.

02 лютого 2022 року ухвалою суду визнано необґрунтованою заявою представника позивача за первісним позовом про відвід судді та питання передано на вирішення судді, який визначається у порядку встановленому ч. 1 ст. 33 ЦПК України.

04 лютого 2022 року відмовлено у заяві представника позивача за первісним позовом про відвід судді у цій справі.

27 травня 2022 року ухвалою суду відмовлено у клопотаннях представника позивача за первісним позовом про повернення цивільної справи на стадію підготовчого провадження та поновлення процесуального строку для подання клопотання про витребування доказів; залишено без розгляду клопотання про витребування доказів.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2022 року у справі №758/6777/21 ухвалу суду від 27 травня 2022 року в частині поновлення процесуального строку залишено без змін.

У судовому засіданні 05.10.2022 представник відповідача-1 за первісним позовом заперечив проти первісного та зустрічного позовів з підстав викладених у заявах по суті. Подано заяву про передачу залишків автомобіля у разі задоволення первісного позову, особі відповідальній за шкоду. Також, подано заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності. Наводить доводи про те, що позивачем за первісним позовом пропущено строк позовної давності три роки з моменту вчинення ДТП, що є підставою для відмови у позові.

У судове засіданні інші учасники справи не з`явились, хоча повідомлялись про дату та час цього судового засідання, а тому, з урахування думки присутнього представника відповідача-1, а також те, що представником позивача адвокатом Письменною Н.В. вже надавалися пояснення по суті справи у судовому засіданні 03.12.2021, суд вважає за можливе провести судове засідання у відсутності осіб, що не з`явились.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Суд установив, 07 березня 2018 року о 10 год. 30 хв. водій ОСОБА_2 в смт.Гришківці Бердичівського району Житомирської області поруч з будинком АДРЕСА_1 керуючи автомобілем марки «Volkswagen Jetta», д.н. НОМЕР_1 , перед розворотом завчасно не зайняв відповідне крайнє ліве положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку, перед зміною напрямку руху не переконався в тому, що це буде безпечно та не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, проявив неуважність, під час перестроювання та розвороту не надав дорогу автомобілю марки «Mercedes-Benz S 350», д.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , що рухався в попутному напрямку дороги, внаслідок чого сталося зіткнення, в якому транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а також водії ОСОБА_2 та ОСОБА_1 отримали легкі тілесні ушкодження. Своїми діями водій ОСОБА_2 порушив вимоги п. п. «б» п. 2.3, п. 10.1, п. 10.3, п. 10.4, ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. Дані обставини встановлено постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 березня 2021 року (справа № 369/6870/18), яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року /т. 1, а.с. 12-15, 17-22/. Відтак, такі обставини у відповідності до ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

На момент вчинення ДТП автомобіль марки «Volkswagen Jetta», д.н. НОМЕР_1 забезпечений страхувальником ТОВ «СОБІ», страховик ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», що підтверджено полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/7055628. Строк дії поліса з 13 липня 2017 року по 12 липня 2018 року / т. 2, а.с. 179/.

31 серпня 2018 року позивач за первісним позовом звернувся до страхової компанії з заявою про настання страхового випадку по договору страхування ОСЦПВВНТЗ, дата події 07 березня 2018 року. Зазначено місце, де можна оглянути пошкоджений транспортний засіб - Житомирська область, місто Бердичів /т. 1, а. с. 67- 71/.

31 жовтня 2018 року надано висновок експертного дослідження № Д 11/5 судового експерта Арефіна М. Г. Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України про те, що вартість матеріального збитку власнику автомобіля марки «Mercedes-Benz S 350», д.н. НОМЕР_2 станом на 25 жовтня 2018 року у сумі 1268315,00 грн; величина втрати товарної вартості автомобіля станом на 25 жовтня 2018 року складає 54373,53 грн, ринкова вартість автомобіля станом на 25 жовтня 2018 року складає 1268315,00 грн. в такому разі відновлювати даний транспортний засіб з економічної точки зору недоцільно і тому матеріальний збиток дорівнює ринковій вартості. Огляд транспортного засобу проведено у присутності власника автомобіля ОСОБА_1 за адресою - АДРЕСА_2 , а.с. 23-58/.

07 грудня 2018 року страхова компанія «ПЗУ Україна» розглянувши заяву позивача від 31 серпня 2018 року про настання страхового випадку по події 07 березня 2018 року відмовила у виплату страхового відшкодування у зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 обов`язків визначених п. 33.3 ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не надання для огляду представнику страхової компанії пошкодженого автомобіля, у зв`язку із цим у відповідності до п. 37.1.3 ст. 37 цього Закону було відмовлено у виплаті страхового відшкодування / т. 1, а.с. 72/.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, які регулюються главою 82 Цивільного кодексу України щодо відшкодування шкоди.

Повертаючись до матеріалів справи суд зазначає, що позивач наводить доводи про те, що автомобіль марки «Mercedes-Benz S 350», д.н. НОМЕР_2 є фізично знищеним та з економічної точки зору його не доцільно відновлювати. Розмір матеріальної шкоди, яку необхідно стягнути з відповідачів обрадований позивачем виходячи з ринкової вартості пошкодженого автомобіля та складає 1268315,00 грн. Обставину щодо фізичного знищення транспортного засобу не заперечували відповідачі під час розгляду справи у суді та така підтверджена висновком від 29 жовтня 2018 року. Відтак, приймається судом до уваги.

Відповідно до вимог статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Отже, при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, потрібно враховувати положення статті 1192 ЦК України.

Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду.

Відповідно до ст. 30 Закону транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

У разі, якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.

Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано доказів того, що він як власник пошкодженого транспортного засобу погодився на визнання його фізично знищеним. Навпаки, за встановленими у справі обставинами, які наводились сторонами у судових засіданнях, позивач відчужив пошкоджений автомобіль, проте ухилився від повідомлення суду про розмір коштів, отриманих за пошкоджений автомобіль.

Отже, у зв`язку із встановленими обставинами суд позбавлений можливості визначити залишкову вартість пошкодженого автомобіля після ДТП шляхом проведення відповідної судової експертизи, оскільки цей транспортний засіб позивачем відчужено.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 06 грудня 2021 року (справа № 757/22936/19-ц) у разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.

Такий підхід до визначення розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, який ґрунтується на тому, що розмір збитків повинен відповідати реальній вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, є усталеним та сформований у цілому ряді постанов.

Так у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2021 року (справа № 757/22936/19-ц) вказано, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 277570,24 грн різниці між фактичним розміром шкоди, який відповідає вартості пошкодженого автомобіля до ДТП, і страховою виплатою, оскільки позивачем не надано суду відомостей про вартість пошкодженого автомобіля після ДТП, що має значення для визначення розміру реального збитку, заподіяного позивачу. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимога про стягнення грошових коштів із відповідача на відшкодування майнової шкоди є підставною, проте оскільки на момент розгляду справи автомобіль відчужено позивачем, відсутні підстави для задоволення позову і стягнення різниці між фактичним розміром шкоди, який дорівнює вартості пошкодженого транспортного засобу до ДТП, і страховою виплатою, оскільки пошкоджений транспортний засіб фізично знищеним не визнано.

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року (справа № 205/1314/16-ц) зазначено, що якщо транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди здійснюється у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди, а право на залишки транспортного засобу отримує страховик (моторне транспортне страхове бюро), або інша особа, яка відповідає за завдану шкоду. У зв`язку з відсутністю відомостей про вартість пошкодженого автомобіля після ДТП, необхідну для визначення розміру відшкодування згідно ст.30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» неможливо зробити висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість зазначеного в позовній заяві розміру майнової шкоди, а тому суд апеляційної інстанції вірно відмовив у задоволенні позову.

У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року (справа № 369/11812/18) зазначено, що позивачем не доведено розмір майнової шкоди, оскільки вартість ремонту перевищувала вартість транспортного засобу, а отже, при визначенні розміру майнової шкоди слід виходити з вартості транспортного засобу та розміру страхового відшкодування, отриманого позивачем. При відшкодуванні шкоди у такому випадку слід враховувати, що відповідач має право на отримання ушкодженого транспортного засобу, що вирішується судом за клопотанням відповідача. Проте ушкоджений транспортний засіб був проданий, однак суду не надано доказів щодо його вартості після ДТП, що має значення для визначення розміру шкоди, що залишився невідшкодованим. Тому позивачем не доведено розмір заподіяних збитків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року (справа № 752/16797/14-ц) зазначено, що у випадку, якщо транспортний засіб є фізично знищеним, то його власнику відшкодовується виключно різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

У зв`язку із наведеним, суд прийшов до переконання про те, що оскільки позивачем не подано доказів у відповідності до ст. ст. 76-80 ЦПК України про вартість автомобіля після ДТП, що унеможливлює визначення розміру шкоди, завданої позивачу, а відтак позивачем за первісним позовом не обґрунтовано розмір заподіяних збитків, що унеможливлює вирішити спір по суті.

Щодо доводів сторони відповідача про неналежності висновку експертного дослідження від 23.10.2018 то такі суд не перевіряє та не надає оцінку такому висновку щодо його належності та допустимості, у зв`язку із відсутністю доказів вартості автомобіля після ДТП, що унеможливлює проведення всебічного, повного, об`єктивного дослідження такого доказу в цілому з іншими доказами що стосуються визнання розміру шкоди.

Щодо відповідальності відповідача-1 у цій справі за шкоду заподіяну внаслідок ДТП, суд прийшов до наступного.

У зв`язку із тим, що власник транспортного засобу марки «Volkswagen Jetta», д.н. НОМЕР_1 на момент ДТП мав страховий поліс, а відтак позивач просить стягнути із страховика відповідача-1 суму страхового відшкодування у межах страхового ліміту, а різницю між не виплаченим страховим відшкодуванням та реальними збитками підлягає відшкодуванню відповідачем-1, як роботодавцем з яким винна особа на момент ДТП перебувала у трудових відносинах та виконувала трудові обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 цього Кодексу шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до правової позиції викладеної у п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року № 4 не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа може бути притягнена до відповідальності лише самим роботодавцем в регресному порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, перебуває із цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах і шкоду така особа заподіяла у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків, навіть за наявності вини такої особи. При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча й виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Суд установив, власником автомобіля марки «Volkswagen Jetta», д.н.з. НОМЕР_1 є ТОВ «СОБІ», що підтверджено листом головного сервісного центру МВС від 29 квітня 2021 року № 31/628аз /т. 1, а.с. 61. Дану обставину не заперечує відповідач-1 та будь-яких доказів протилежного не надав.

Водій ОСОБА_2 на момент вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з ТОВ «СОБІ», що підтверджено листом Пенсійного фонду України від 27 квітня 2021 року, а також наказом товариства від 19 травня 2017 року /т. 1, а.с. 64,65, т. 2, а.с. 214/.

06 березня 2018 року ОСОБА_2 написав дві заяви директору ТОВ «СОБІ» про надання відпусти без збереження заробітної плати та надання у власне користування транспортного засобу марки «Volkswagen Jetta», д.н. НОМЕР_1 на 07 березня 2018 року /т. 2, а.с. 215, 216/.

Наказом ТОВ «СОБІ» від 07 березня 2018 року № 00000000003-0000004836 надано ОСОБА_2 відпустку без збереження заробітної плати за період з 07 березня 2018 року по 07 березня 2018 року. Тобто у день вчинення ДТП перебував у відпустці. Такий наказ є чинним та ніким не оспорювався /т. 2, а.с.217/.

Відповідно до відомостей про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб із датою подання 12 квітня 2018 року ТОВ «СОБІ» вказує подану інформацію як початкову щодо кількості календарних днів без збереження заробітної плати відносно працівника ОСОБА_2 /т.2, а.с. 21-221/.

Відповідно до довідки товариства про дохід ОСОБА_2 за січень 2018 року - 1900,00 грн, лютий 2018 року - 1900,00 грн, березень 2018 - 1809,52 грн, квітень 2018 року - 1900,00 грн. Отже, відповідачу-3 у березні 2018 року (місяць у якому вчинено ДТП) було зменшено заробітну плату пропорційно до кількості відпрацьованих днів на кількість днів, у які він не перебував у відпустці.

З наведених обставин убачається, що на час вчинення ДТП ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах, але не виконував свої трудові обов`язки, так як у цей час перебував у відпустці.

Щодо доводів відповідача-1 про передачу товариством власного транспортного засобу працівнику (водію ДТП) ОСОБА_2 на 07 березня 2018 року для власного користування, суд прийшов до наступного.

Так, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Суд установив, що дійсно відповідно до резолюції директора ТОВ «СОБІ» на заяві працівника ОСОБА_2 від 06 березня 2018 року, який перебував у трудових відносинах із товариством, проставлено резолюцію директора «надати, підпис» на підставі чого працівник отримав транспортний засіб у власне користування на 07 березня 2018 року /т. 2, а.с. 216/.

Як вбачається з правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.09.2019 у справі № 909/1189/17, під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну особу або громадянина, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договір оренди, довіреність тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин із володільцем цього джерела.

Покладання відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду внаслідок користування джерелом підвищеної небезпеки підприємства, з яким перебувала у трудових відносинах на підставі трудового договору (договору підряду), можливе лише в тому разі, якщо буде доведено, що ця особа заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини 3 та 4 ст. 1187 ЦК України).

Отже, аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Суд відмічає, що доказів неправомірного заволодіння транспортним засобом, належного ТОВ «СОБІ» з боку працівника (водія ДТП) ОСОБА_2 суду не подано та жоден з учасників справи на таку обставину не вказує; товариство не зверталось до правоохоронних органів про неправомірне заволодіння транспортним засобом, адже доказів цього не подало, навпаки, суд установив, що на виконання резолюції директора товариства такому працівникові надано транспортний засіб, за участі якого здійснено ДТП, для власних потреб на 07 березня 2018 року.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що оскільки у деліктних правовідносинах обов`язок доведення обставин покладається на відповідачів, а відтак суд прийшов до висновку, що власник транспортного засобу ТОВ «СОБІ» який передав автомобіль у володіння працівнику ОСОБА_2 з власної волі не звільняється від відповідальності за завдану шкоду.

У зв`язку із наведеним суд прийшов до переконання про те, що вимога про стягнення грошових коштів із відповідача-1 на відшкодування майнової шкоди є підставною, проте оскільки на момент розгляду справи автомобіль відчужено позивачем, а відтак відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 у частині стягнення з ТОВ «СОБІ» різниці між фактичним розміром шкоди, який дорівнює вартості пошкодженого транспортного засобу до та після ДТП, і страховою виплатою.

Щодо відповідальності відповідача-2 у цій справі за шкоду заподіяну внаслідок ДТП, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно з п. 35.2 ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до п. 33.3 ст. 33 цього Закону водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів). Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов`язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна.

Відповідно до п. 34.3 ст. 34 цього Закону якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Таким чином, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає обов`язок водія або власника пошкодженого транспортного засобу зберігати його до тих пір, поки не буде оглянутий уповноважена особа страховика, крім випадку не прибуття такої особи протягом десяти днів до місцезнаходження такого пошкодженого транспортного засобу.

Згідно з п.п. 37.1.3 п.37.1 ст.37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Суд установив, що позивач звернувся із заявою про настання страхового випадку до відповідача-2 щодо події дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 07 березня 2018 року та повідомив місцезнаходження пошкодженого транспортного засобу - Житомирська область, місто Бердичів, що підтверджено заявою від 31 серпня 2018 року/ т. 1, а. с. 67-71/.

05 вересня 2018 року страхована компанія звернулась із заявкою до ФОП ОСОБА_3 щодо проведення автотоварознавчого дослідження транспортного засобу марки «Mercedes-Benz S 350», д.н. НОМЕР_2 . У телефонній розмові ОСОБА_1 повідомив, що перебуватиме у відрядженні та буде орієнтовно 11-12 вересня, однак після цього ОСОБА_1 на зв`язок не виходив. Було направлено телеграму щодо надання пошкодженого транспортного засобу для огляду представнику страхової компанії 20 вересня 2018 року о 09.30 год. або зв`язатися за вказаним номером телефону. Телеграма відправлена 17 вересня 2018 року та отримана 18 вересня 2018 року за адресою - АДРЕСА_3 , тобто за адресою вказаною позивачем у заяві від 31 серпня 2018 року. Однак, відповіді жодної не отримано. Дані обставини підтверджено рапортом ФОП ОСОБА_3 та телеграмою /т. 2, а.с. 121, 237/.

Позивачем не подано до суду будь-яких доказів поважності не виконання вимог відповідача-2 щодо надання пошкодженого транспортного засобу для огляду та такі не встановлені судом.

Натомість, в подальшому позивачем самостійно проведено експертне дослідження пошкодженого транспортного засобу за його участі та у відсутності представника страхової компанії, що підтверджено висновком експертного дослідження від 31 жовтня 2018 року № Д 11/5.

Отже, суд приймає до уваги доводи відповідача-2 про те, що на момент вчинення дій із сторони відповідача-2 щодо необхідності огляду пошкодженого транспортного засобу останній фактично перебував у потерпілого, адже був пред`явлений для огляду на експертне дослідження у жовтні 2018 року, однак автомобіль з невстановлених причин не був наданий для огляду представнику страхової компанії, а навпаки, позивач реалізував своє право та самостійно обрав експерта.

Таким чином, суд прийшов до переконання про те, що позивачем було порушено пункт 33.3 Закону щодо обов`язку збереження пошкодженого транспортного засобу у такому стані, в якому він знаходився після дорожньо-транспортної пригоди, до огляду представником страховика.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 27 червня 2018 року (справа № 405/5159/15-ц).

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що страхова компанія правомірна відмовила позивачу у виплаті страхового відшкодування у зв`язку із порушенням потерпілим обов`язків, передбачених Законом.

Щодо зустрічної позовної заяви, суд прийшов до наступного.

ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , про визнання відповідача винним у ДТП та стягнення з останнього різниці між фактичним розміром шкоди та страховим лімітом у сумі 186418,25 грн. Наводить аргументи про те, що на момент вчинення ДТП 07 березня 2018 року був законним володільцем пошкодженого транспортного засобу та ДТП сталась з вини ОСОБА_1 .

Правовою підставою настання цивільно-правової відповідальності за нанесення шкоди є правопорушення, яке включає в себе: шкоду, протиправне діяння особи, яка її заподіяла, причинний зв`язок між ними та вину заподіювана шкоди. Наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття рішення про відшкодування завданої шкоди.

Відповідно до чинного законодавства України доказом вини заподіювана шкоди є рішення суду про притягнення такої особи до адміністративної (кримінальної) відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що завдало шкоди, життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Водночас варто зазначити, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення з`ясовуються обставини скоєння ДТП, внаслідок чого встановлюється наявність чи відсутність вини особи, яка притягується до відповідальності, а тому, розглядаючи справу у цивільному порядку, суд не має повноважень перевіряти обставини ДТП і робити висновки про відповідальність осіб, тим більше суд не може встановлювати вину іншого учасника ДТП, без оформлення події у встановленому порядку.

Відповідно до ч. ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Суд повторно відмічає, що відповідно до постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 березня 2021 року ( справа № 369/6870/18), яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року, у ДТП, яка мала місце 07 березня 2018 року за участі транспортних засобі під керуванням водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлено вину останнього /т. 1, а.с. 12-15, 17-22/.

Відтак, встановлення обставин щодо вини водія ОСОБА_2 та наявність сторони потерпілого ОСОБА_1 не підлягають доказуванню у відповідності до ст. 82 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ст.16 ЦК України звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У зв`язку із наведеним суд прийшов до переконання про те, що обраний спосіб захтисту позивачем за зустрічним позовом про визнання вини ОСОБА_1 суперечить вимогам законодавства щодо встановлення винуватості особи, при ДТП, яка мала місце 07 березня 2018 року, де судом не встановлено обоюдної вини обох водіїв; позивачем за зустрічним позовом надано ті самі докази, які були предметом дослідження при розгляді справи про адміністративне правопорушення та зводяться лише до їх переоцінки, а відтак суд прийшов до висновку про те, що обораний позивачем спосіб захисту не є ефективним та не поновить прав позивача, які останні вважає порушеними всупереч наявності судового рішення з цього питання.

Відтак, у позовній вимозі щодо визнання винуватим ОСОБА_1 у ДТП, яка мала місце 07 березня 2018 року, необхідно відмовити.

Щодо похідної вимоги про стягнення шкоди заподіяної внаслідок ДТП, яка мала місце 07 березня 2018 року, суд прийшов до переконання про те, що оскільки така вимога є похідною від основної у якій відмовлено, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Відносно заяви представника відповідача-1 про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд прийшов до наступного.

Представник відповідача-1 у заяві наводить аргументи про те, що позивач за первісним позовом пропустив строк позовної давності, який обчислюється з наступного дня після настання ДТП, тобто з 08 березня 2018 року, позов подано до суду 17 травня 2021 року, тобто позва межами трирічного строку.

Однак, із такими доводами суд не погоджується, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання.

Поряд із цим, за змістом пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Згідно постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», установлений з 12 березня 2020 року з неодноразовим продовженням такого відповідними постановами Кабінету Міністрів України й діяв на час звернення позивача до суду.

Суд установив, позивач звернувся за захистом свого порушеного права до суду шляхом пересилання за допомогою засобів поштового зв`язку 17 травня 2021 року / т. 1, а.с. 93/.

Відповідачами у справі є страхова компанія, роботодавець винної особи та безпосередньо винна особа.

Позивач звертався до страхової компанії про виплату страхового відшкодування 31 серпня 2018 року та отримав відмову у її виплаті 07 грудня 2018 року / т. 1, а.с. 72/.

Отже, оскільки страховик відмовив у виплаті страхове відшкодування, а відтак суд прийшов до переконання про те, що позивач звернулася до суду з позовом до страховика у межах позовної давності, оскільки набула реальну можливість захистити своє право в судовому порядку після відмови страховика здійснити таку виплату, коли її очікуване право на задоволення своїх вимог про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, було порушене.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016 року (справа № 6-192цс16 ).

Щодо застосування строку позовної давності до спірних правовідносин між позивачем та відповідачами-2 та -3 , суд зазначає наступне.

Щодо відповідача-3 то до такого позовні вимоги за первісним позов не заявлено, а тому розглядати питання пропуску строку позовної давності у цій справі щодо цього відповідача не є можливим. Цього ж питання стосувались доводи представника відповідача-1 щодо застосування наслідків строку позовної давності та наводячи правові позиції ВС викладені у постановах від 28 лютого 2018 року (справа №521/16989/13-ц), 26 вересня 2018 року (справа № 760/578/15-ц), 10 липня 2019 року (справа № 740/2334//16-ц).

Позивач заявив також вимогу про стягнення суми відшкодування безпосередньо до роботодавця винної особи ТОВ «СОБІ».

Позивач дізнався про власника транспортного засобу марки «Volkswagen Jetta», д.н.з. НОМЕР_1 ТОВ «СОБІ» з відповіді на адвокатський запит Головного сервісного центру МВС від 29 квітня 2021 року /т. 1, а.с. 61/.

З метою визначення відповідача у справі, адвокат позивача звертався до Пенсійного фонду України про надання інформації чи перебувала винна особа у трудових відносинах із ТОВ «СОБІ», як власником транспортного засобу. Отримано відповідь про наявність інформації про нарахування заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування вказаним підприємством. Відповідь датована 29 квітня 2021 року.

З огляду на зазначене та встановлені судом обставини, відсутні правові підстави для задоволення клопотання представника відповідача-1 про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки з огляну на норми права та висновок ВСУ, позивач звернувшись до суду з відповідним позовом не пропустив строків позовної давності, а відтак у клопотанні представника відповідача-1 необхідно відмовити.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна правова норма міститься у ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Будь-яких інших фактичних обставин, які б мали значення для правильного вирішення спору між сторонами суд не встановив.

У зв`язку із наведеним, суд прийшов до висновку про те, що у первісному та зустрічному позовах необхідно відмовити повністю.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, судовий збір понесений позивачами за первісним зустрічним позовами покласти на позивача за первісним позовом та зустрічним позовом відповідно.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 259, 265, 273, 354, пунктом 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у первісному позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОБІ», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ України», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.

У зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «СОБІ», Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ України» про стягнення матеріальної шкоди - відмовити.

Судовий збір сплачений позивачем ОСОБА_1 при зверненні до суду із позовом - покласти на позивача.

Судовий збір сплачений позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 при зверненні до суду із позовом - покласти на позивача за зустрічним позовом.

У клопотанні представника відповідача за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОБІ» адвоката Каплі А. С. про застосування наслідків спливу строків позовної давності до первісних позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи:

позивач за первісним позовом/відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання - АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

відповідач за первісним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «СОБІ»/третя особа за зустрічним позовом, місцезнаходження - місто Київ, вулиця Електриків, будинок № 4, код ЄДРПОУ 16476986;

відповідач за первісним позовом/третя особа за зустрічним позовом Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», місцезнаходження - місто Київ, вулиця січових Стрільців, будинок № 40, код ЄДРПОУ 20782312;

відповідач за первісним позовом/ позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання - АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повне судове рішення складено 17 жовтня 2022 року.

Суддя О. І. Якимець