Рішення

від 11.10.2022 по справі 346/2584/22

КОЛОМИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 346/2584/22

Провадження № 2/346/1159/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2022 р.м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Третьякової І.В.

за участю:

секретаря судових засідань - Дутчак Х.В.

позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, -

У С Т А Н О В И В:

08 липня 2022 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що будинковолодіння АДРЕСА_1 належало на праві власності колгоспному двору, головою якого був її батько ОСОБА_3 , якому 07.07.1989р. було видано свідоцтво про право власності на вказане майно. Станом на 01 липня 1990р. в житловому будинку були зареєстровані та проживали ОСОБА_3 (голова двору), ОСОБА_4 (дружина), ОСОБА_5 (син), ОСОБА_1 (дочка) та ОСОБА_2 (дочка). Вказані особи були членами колгоспного двору та відповідно кожному із них належало по 1/5 його частки. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 . На момент її смерті в будинку разом з нею проживали: чоловік ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Після смерті матері до нотаріальної контори ніхто зі спадкоємців не звертався. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер брат ОСОБА_5 , який за життя на частку в колгоспному дворі не претендував і не звертався щодо її виділу. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько сторін - ОСОБА_3 , який заповів все належне йому майно своїй доньці ОСОБА_1 . Інших спадкоємців після смерті батька не має. З метою оформлення спадщини позивач звернулася до нотаріальної контори, однак постановою державного нотаріуса від 22.06.2022р. їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Постанова мотивована тим, що частки голови колгоспного двору та інших його членів у майні колгоспного двору не виділені і відсутній правовстановлювальний документ, який підтверджує право власності на житловий будинок. Вказане унеможливлює вчинення нотаріальної дії. Відповідач по справі на свою частку в майні колгоспного двору не претендує та не заперечує проти набуття у власність позивачкою спірного житлового будинку. За вказаних обставин та з посиланням на втрату правовстановлюючого документу на нерухоме майно, позивач, з підстав передбачених ст.. 392 ЦК України, просила визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2022 року витребувано з Третьої Коломийської державної нотаріальної контори копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , 1941р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5 , 1968р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також витребувано з Обласного комунального підприємства Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації матеріали інвентарної справи відносно нерухомого майна: житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

13.09.2022р. ОСОБА_1 подала до суду уточнену позовну заяву, в якій виклала додаткові мотивування своїх вимог. Зокрема вказала, що згідно положень постанови Пленуму Верховного Суду від 22.12.1995р. № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» на витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний трирічний строк позовної давності. Згідно довідки від 07.09.2022р. № 139, ОСОБА_2 проживає в АДРЕСА_2 з 02 травня 1995р. Отже, після вибуття із спірного господарства у травні 1995р., відповідач не вчиняла будь-яких дій для оформлення свого права на частку в спірному майні. Таким чином, ОСОБА_2 свою частку у бувшому колгоспному дворі не витребувала та пропустила строк позовної давності для пред`явлення таких вимог, а тому вважають, що позивач має право претендувати на всю частку домоволодіння АДРЕСА_1 , проти чого власне відповідач не заперечує.

В судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала на підставах викладених в позовній заяві та наполягала на їхньому повному задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні усно позовні вимоги визнала в повному обсязі та не заперечувала проти задоволення позову. Зазначила, що на частку в спірному майні, яка повинна їй належати, вона не претендує та відмовляється від неї на користь позивачки. Відтак вважала за можливе визнати за ОСОБА_1 право власності на все нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом були встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно п.1 ч.2 ст. 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Частиною шостою статті 263 ЦПК України передбачено, що якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої та четвертої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даній справі своє підтвердження в повному обсязі не знайшли. Крім того, визнання відповідачем позову відбулося усно в судовому засіданні. Жодних письмових заяв з цього приводу ОСОБА_2 до суду не подавала, а відтак таке визнання не відповідає вимогам, які містяться в ч. 1 ст. 206 ЦПК України та не може бути прийняте судом, як належне.

З матеріалів справи судом встановлено, що згідно довідки виконавчого комітету П`ядицької сільської ради від 14.12.2021р. №265/02-32/23, господарство за адресою: АДРЕСА_1 відноситься до колгоспного двору. Станом на 01.07.1990 р. у будинку за вказаною адресою були зареєстровані: ОСОБА_3 , 1941 р.н., (голова господарства), ОСОБА_4 , 1946 р.н., (дружина), ОСОБА_5 , 1968 р.н. (син), ОСОБА_1 , 1974 р.н., (донька), ОСОБА_2 , 1978 р.н. (донька).

Згідно даних технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовленого станом на 22.01.2022р. та виписки з інвентаризаційних матеріалів вбачається, що домоволодіння по АДРЕСА_1 складається з: житлового будинку літ «А» загальною площею 97,6 кв.м., житловою - 65,5 кв.м., спорудженого 1978 р., літньої кухні літ. «Б» (1985р.), комори літ «В» (1985р.), сараю літ «Е» (1985р.), гаражу літ «Є» (1985р.), вбиральні літ «Ж» (1985р.), огорожі №1-3 (2010р.), криниці №4 (1978р.), вимощення І (1985р.).

Належність житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами до колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_3 також підтверджується наявним в матеріалах інвентаризаційної справи свідоцтвом про право власності на домоволодіння від 07 липня 1989 року, виданого виконавчим комітетом Коломийської районної ради на підставі рішення №125 від 14.06.1989р.

Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, яка була чинною до 1991 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).

Згідно із частиною другою статті 120 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться у користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент.

Колгоспний двір визначався, як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 308/3775/14-ц.

Частиною першою статті 112 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, передбачено, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Виходячи зі змісту цієї статті, кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь у його придбанні. Нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору в складі двору або незначна участь працею та коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частини.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 688/21/17-ц.

Як роз`яснено у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору. До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц.

В даній справі встановлено, що станом на 15.04.1991р. позивач, відповідач, їхній брат ОСОБА_5 , а також батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були членами колгоспного двору, а тому кожному із них належало по 1/5 частці в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого Коломийським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , актовий запис № 30.

Згідно ст.. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю, який був чинний на момент смерті ОСОБА_4 (далі КпШС), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном.

Відповідно до ст.. 28 КпШС, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , 30 січня 1965 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , актовий запис № 4.

Оскільки 1/5 частка на домоволодіння була набута ОСОБА_4 у шлюбі з ОСОБА_3 , то згідно ст.. 22 КпШС, дане майно являлося їхньою спільною сумісною власністю, частки в якому у них були рівні, тобто по 1/10.

Відтак, до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 увійшла лише 1/10 частка домоволодіння АДРЕСА_1 , так як інша 1/10 частка належала її чоловіку ОСОБА_3 .

На день відкриття спадщини після ОСОБА_4 правовідносини щодо спадкування врегульовувалися положеннями розділу VІІ ЦК УРСР 1963р.

Відповідно до ст.. 524 ЦК УРСР, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Зі змісту довідки виконавчого комітету П`ядицької сільської ради від 14.12.2021р. №265/02-32/23 вбачається, що заповіт від імені померлої ОСОБА_4 виконкомом Великокам`янської сільської ради не посвідчувався.

Згідно ст. 529 ЦК УРСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (утому числі усиновлені), чоловік (дружина) і батьки (усиновителі) померлого.

Статтями 548, 549 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

З тієї ж довідки виконавчого комітету П`ядицької сільської ради від 14.12.2021р. №265/02-32/23 встановлено, що на день смерті ОСОБА_4 із нею разом були зареєстровані чоловік ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_2 .

Відтак, згідно ст.. 549 ЦК УРСР, чоловік та доньки померлої вважаються такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 у виді 1/10 частки домоволодіння та кожен із них набув право власності на 1/30 частку (1/10 : 3).

Син померлої ОСОБА_4 - ОСОБА_5 в управління спадковим майном не вступив, оскільки згідно виписки з погосподарської книги, наданої Великокам`янським старостинським округом 27.09.2022р. № 162, останній вибув до м. Коломия 26.04.1991 р., тобто на момент смерті разом зі спадкодавицею не проживав. Дані відомості взяті з по господарської книги №7 за 1991-1995р. особовий рахунок НОМЕР_5.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Ухвалою суду від 22.08.2022р. було витребувано з Третьої Коломийської державної нотаріальної контори копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , 1941р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5 , 1968р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно відповіді державного нотаріуса, яка надійшла 06.09.2022р. судом було встановлено відсутність спадкової справи після смерті ОСОБА_5 .

Таким чином, матеріали справи не містять відомостей про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , що унеможливлює судом встановлення переходу прав на його частку у домоволодінні АДРЕСА_1 до сторін в даній справі чи інших спадкоємців.

Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 , актовий запис № 21.

На день відкриття спадщини після ОСОБА_3 правовідносини щодо спадкування врегульовуються положеннями книги шостої ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Так, згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (статті 1233, 1235 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (стаття 1223 ЦК України).

Згідно зі статтями 1268, 1269 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

З матеріалів копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , яка була надана Першою Коломийською державною нотаріальною конторою на ухвалу про витребування доказів, судом було встановлено наступне.

15 листопада 2004р. ОСОБА_3 склав заповіт, за яким все своє майно та належній йому права заповів своїй доньці ОСОБА_1 . Даний заповіт був посвідчений секретарем Великокам`янської сільської ради.

22.09.2015р. ОСОБА_1 звернулася до Першої Коломийської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька.

22.07.2022р. ОСОБА_1 отримала три Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, які їй було видано на земельні ділянки, що належали ОСОБА_3 , а саме:

- земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Великокам`янської сільської ради, Коломийського району Івано-Франківської області, площею 0,8783 га. кадастровий номер 2623280200:02:002:0136;

- земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Великокам`янської сільської ради, Коломийського району Івано-Франківської області, площею 0,0252 га. кадастровий номер 2623280200:02:001:0512;

- земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Великокам`янської сільської ради, Коломийського району Івано-Франківської області, площею 0,2158 га. кадастровий номер 2623280200:02:003:0280;

При цьому, постановою від 22.06.2022р. державний нотаріус відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Підставами для відмови, нотаріус вказав, що дане домоволодіння відноситься до майна колгоспного двору, частки в якому голови та інших його членів не виділені і правовстановлюючий документ, який підтверджує право власності на житловий будинок, відсутній.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Судом було встановлено неможливість оформлення спадкових прав позивача на житловий будинок в нотаріальній конторі, а тому її права підлягають захисту в судовому порядку.

З урахуванням фактичних обставин, суд визначив, що загальна частка ОСОБА_3 в спірному домоволодінні складає 10/30, або ж одну третю, до складу якої увійшли належна спадкодавцю 1/5, як частка члена колгоспного двору, 1/10, як рівна половина частки його дружини у спільному майні подружжя, а також успадкована ним 1/30 частка після смерті ОСОБА_4 .

Таким чином, суд приходить до висновку, що в силу переходу прав спадкодавця до його єдиного спадкоємця, ОСОБА_1 отримала в порядку спадкування за заповітом належну її покійному батьку 1/3 частку домоволодіння, що разом з її 1/5 часткою, як члена колгоспного двору та 1/30 часткою, успадкованою після смерті матері, в загальному складає 17/30 часток. Відтак, в цій частині, суд знаходить позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Підстав для задоволення вимог на інші 13/30 частин домоволодіння суд вважає відсутніми, оскільки в ході розгляду справи було встановлено, що 7/30 частин належить ОСОБА_2 (1/5, як члену колгоспного двору і 1/30, успадкована після смерті матері), а 6/30, або 1/5 - ОСОБА_5 , також як члену колгоспного двору.

Суд не приймає до уваги твердження відповідачки щодо її відмови від частки в майні на користь позивача, оскільки вона наділена правом відступити належну їй частку у спадковому майні на користь останньої шляхом укладання відповідних цивільно-правових угод.

Також безпідставними є посилання позивача в уточненій позовній заяві на пропущення ОСОБА_2 строку позовної давності щодо пред`явлення вимог на свою частку, оскільки застосування судом строку позовної давності можливе лише до пред`явлених вимог, які в даній справі відповідачкою не заявлялися. Крім цього, дані обставини не можуть бути підставою для збільшення частки позивача в спірному майні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 15, 16, 392, 1216-1218, 1222, 1223, 1233-1236, 1247, 1268, 1296, 1297, п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» ст.. 4, 12, 13, 81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 право власності на 17/30 частин житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду безпосередньо або через Коломийський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 21 жовтня 2022 року

Суддя Третьякова І. В.