Постанова

від 07.10.2022 по справі 145/1495/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 145/1495/20

провадження № 61-9526св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - фермерське господарство «Моргульський І. В.»,

відповідачі: ОСОБА_1 , агрофірма «Хлібороб» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, державний реєстратор Біликовецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області Мельник Настасії Леонідівни,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу агрофірми «Хлібороб» у формі товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 16 лютого 2021 року в складі судді Мазурчак А. Г. та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2021 року в складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Берегового О. Ю., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У вересні 2020 року фермерське господарство «Моргульський І. В.» (далі - ФГ «Моргульський І. В.») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , агрофірми «Хлібороб» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - АФ «Хлібороб» у формі ТОВ), державного реєстратора Біликовецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області Мельник Н. Л. (далі - державний реєстратор Мельник Н. Л.), про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування рішень про державну реєстрацію речового права та поновлення державної реєстрації речового права.

Позовна заява мотивована тим, що 25 травня 2020 року між позивачем та ОСОБА_1 строком на 49 років укладено договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 4,5174 га, кадастровий номер 0524585300:01:002:0308, розташованої на території Рахно-Полівської сільської ради, Тиврівського району, Вінницької області. Позивач подав необхідні документи 25 травня 2020 року до державного реєстратора та здійснив державну реєстрацію права оренди вказаної земельної ділянки 27 травня 2020 року, індексний номер: 52403086.

Згодом позивач дізнався, що державним реєстратором Мельник Н. Л. згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 липня 2020 року, індексний № 53102898 внесено запис про інше речове право № 37299391 та здійснено державну реєстрацію права оренди вказаної земельної ділянки за АФ «Хлібороб» у формі ТОВ на підставі договору оренди, укладеного 19 травня 2020 року між останнім та ОСОБА_1 . Проте, цей договір укладений з порушенням вимог земельного законодавства України, оскільки ОСОБА_1 право власності на спірну земельну ділянку набула 22 травня 2020 року, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав. Зазначені обставини порушують права позивача як законного орендаря спірної земельної ділянки, який першим набув її у користування за договором оренди. Останній не визнаний недійсним та не був розірваний.

Враховуючи такі обставини, позивач ФГ «Моргульський І. В.» просив суд:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0524585300:01:002:0308, укладений 19 травня 2020 року між ОСОБА_1 та АФ «Хлібороб» у формі ТОВ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 липня 2020 року, індексний № 53102898 та запис про інше речове право № 37299391;

- поновити державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0524585300:01:002:0308, зареєстроване на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 52403086 від 27 травня 2020 року за ФГ «Моргульский І.В.».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 16 лютого 2021 року позовні вимоги ФГ «Моргульський І.В.» задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 19 травня 2020 року між ОСОБА_1 та АФ «Хлібороб» у формі ТОВ на земельну ділянку площею 4,5174 га, з кадастровим номером 0524585300:01:002:0308, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Рахно-Полівської сільської ради, Тиврівського району, Вінницької області.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 липня 2020 року, індексний номер 53102898 та запис про інше речове право № 37299391, який внесений на підставі цього рішення державним реєстратором Біликовецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області Мельник Н. Л.

Поновлено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0524585300:01:002:0308 (номер запису про інше речове право 36646996), зареєстроване на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 52403086 від 27 травня 2020 року) за ФГ «Моргульский І. В.».

Постановою Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2021 року апеляційну скаргу АФ «Хлібороб» у формі ТОВ залишено без задоволення, а рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 16 лютого 2021 року - без змін.

Рішення судів мотивовані тим, що за встановлених у справі обставин, зокрема виникнення у ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку 22 травня 2020 року, тобто з моменту державної реєстрації цього права, оспорюваний договір оренди цієї земельної ділянки від 19 травня 2020 року укладений з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки ОСОБА_1 не могла передати в користування та володіння АФ «Хлібороб» у формі ТОВ земельну ділянку, яка на момент укладення цього договору не перебувала у її власності. Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд вважав, що належним способом захисту прав та інтересів позивача є скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 липня 2020 року, індексний номер 53102898 та запис про інше речове право № 37299391, який внесений на підставі цього рішення державним реєстратором Мельник Н. Л. щодо держаної реєстрації права оренди за АФ «Хлібороб» у формі ТОВ на підставі недійсного правочину, та відповідно - поновлення державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки за ФГ «Моргульский І.В.» номер запису про інше речове право 36646996, зареєстроване на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52403086 від 27 травня 2020 року,

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року представник АФ «Хлібороб» у формі ТОВ - Лопатинський С. В. надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 16 лютого 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 16 лютого 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2021 року, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 15 липня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АФ «Хлібороб» у формі ТОВ на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 16 лютого 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2021 року, і витребував справу з суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано неналежну оплату судового збору позивачем при подачі позову, а також порушено порядок розгляду клопотань позивача про витребування доказів. На зазначені порушення апеляційний суд також не звернув увагу. Позивач не надав доказів незаконності дій державного реєстратора Мельник Н. Л. та відповідно не спростував презумпцію правомірності таких дій. Також позивач не довів порушення будь-яких його прав у зв`язку із укладенням спірного договору оренди від 19 травня 2020 року.

Заявник вказує, що інші відповідачі, а саме ОСОБА_1 та державний реєстратор Мельник Н. Л. не були повідомленні належним чином про час та місце розгляду справи у суді першої інстанції.

Суди при винесенні оскаржуваних судових рішень застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 22 квітня 2020 року в справі № 522/19433/17.

Заявник наголошує, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах.

Підставою касаційного оскарження зазначено пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк від інших учасників справи не надходив.

Фактичні обставини, встановлені судами

З матеріалів справи видно, що рішенням 41 сесії 7 скликання Рахно-Полівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області № 330 від 19 травня 2020 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_1 на території Рахно-Полівської сільської ради; передано безоплатно ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку, площею 4,5174 га, кадастровий номер 0524585300:01:002:0308, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Рахно-Полівської сільської ради за межами населеного пункту с. Рахни-Польові, Тиврівського району, Вінницької області.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 224502948 від 17 вересня 2020 року, земельна ділянка кадастровий номер 0524585300:01:002:0308, площею 4,5174 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Рахно-Полівської сільської ради належить ОСОБА_1 на праві власності, зареєстрованому 22 травня 2020 року.

25 травня 2020 року між ОСОБА_1 та ФГ «Моргульський І. В.» укладено договір оренди земельної ділянки, площею 4,5174 га, кадастровий номер 0524585300:01:002:0308, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Рахно-Полівської сільської ради, Тиврівського району, Вінницької області. строк оренди становив 49 років. Цей договір не був визнаний недійсним та не був розірваний.

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 27 травня 2020 року № 210417924, 25 травня 2020 року державним реєстратором Уладівської сільської ради Літинського району Вінницької області Зарембою С. В. зареєстровано право оренди земельної ділянки, площею 4,5174 га, кадастровий номер 0524585300:01:002:0308, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Рахно-Полівської сільської ради, Тиврівського району, Вінницької області, за ФГ «Моргульський І. В.», рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 52403086 від 27 травня 2020 року. Державна реєстрація була здійснена на підставі договору оренди від 25 травня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Моргульський І. В.».

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17 вересня 2020 року № 224502948, 08 липня 2020 року державним реєстратором Мельник Н. Л. зареєстровано право оренди земельної ділянки кадастровий номер 0524585300:01:002:0308, площею 4,5174 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за АФ «Хлібороб» у формі ТОВ, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 53102898 від 14 липня 2020 року. Державна реєстрація була здійснена на підставі договору оренди від 19 травня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та АФ «Хлібороб» у формі ТОВ.

Ухвалами Тиврівського районного суду Вінницької області від 25 вересня 2020 року та від 19 жовтня 2020 року витребувано у АФ «Хлібороб» у формі ТОВ оригінал оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 19 травня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та АФ «Хлібороб» у формі ТОВ; витребувано у державного реєстратора Мельник Н. Л. копію реєстраційної справи (сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії з реєстрації договору земельної ділянки укладеного 19 травня 2020 року між ОСОБА_1 та АФ «Хлібороб» у формі ТОВ, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2060750005245, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі).

Вказані ухвали суду АФ «Хлібороб» у формі ТОВ та державний реєстратор Мельник Н. Л. не виконали.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до частини четвертої статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У частині першій статті 4 Закону України «Про оренду землі» зазначено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

За приписами статей 13, 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Договір оренди земельної ділянки є правочином.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

За частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першої статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Суди установили, що відповідач ОСОБА_1 здійснила державну реєстрацію права власності спірну на земельну ділянку з кадастровим номером 0524585300:01:002:0308 22 травня 2020 року, тобто стала її власником з моменту державної реєстрації цього права. У зв`язку із цим оспорюваний договір оренди земельної ділянки від 19 травня 2020 року укладений з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки ОСОБА_1 не могла передати в користування та володіння АФ «ХЛІБОРОБ» у формі ТОВ земельну ділянку, яка на момент укладення договору не перебувала у її власності.

Також суди встановили, що 25 травня 2020 року між ОСОБА_1 та ФГ «Моргульський І. В.» укладено договір оренди спірної земельної ділянки, площею 4,5174 га, кадастровий номер 0524585300:01:002:0308. Його державна реєстрація відбулася 25 травня 2020 року державним реєстратором Уладівської сільської ради Літинського району Вінницької області Зарембою С. В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 52403086 від 27 травня 2020 року.

Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин (частини друга-третя статті 214 ЦК України).

Сторони договору оренди землі від 25 травня 2020 року не відмовилися від нього. Цей договір не був визнаний недійсним та не був розірваний. Докази протилежного у справі відсутні.

Суди встановили, що державна реєстрація спірного договору оренди від 19 травня 2020 року була вчинена 08 липня 2020 року державним реєстратором Мельник Н. Л., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 53102898 від 14 липня 2020 року.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Суди правильно врахували, що договір оренди від 25 травня 2020 року між ОСОБА_1 та ФГ «Моргульський І.В.» був укладений відповідно до умов законодавства України, не був визнаний недійсним чи розірваний, у тому числі на момент державної реєстрації оспорюваного договору оренди від 19 травня 2020 року.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

За частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача, оскільки спірний договір оренди є недійсним з моменту його вчинення, та як наслідок - прийняте на його підставі рішення державного реєстратора Мельник Н. Л. про реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку за АФ «Хлібороб» у формі ТОВ порушує права позивача як особи, яка першою отримала у користування (оренду) спірну земельну ділянку згідно укладеного належним чином правочину (договору оренди).

У зв`язку із цим, оскаржене позивачем рішення державного реєстратора Мельник Н. Л. підлягало скасуванню про реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку за відповідачем АФ «Хлібороб» у формі ТОВ та відповідно підлягало поновленню право оренди позивача на цю земельну ділянку.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, суди, оцінивши належним чином наявні у справі докази та правильно встановивши фактичні обставини справи, дійшли обгрунтованих висновків про задоволення заявлених ФГ «Моргульський І.В.» позовних вимог.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 22 квітня 2020 року в справі № 522/19433/17, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справах № 916/1415/19, № 522/19433/17, та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у першій справі - визнання припиненими договорів іпотеки; у другій справі - звільнення майна з-під арешту.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмети позовів та встановлені фактичні обставини.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, видно, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (постанова Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20).

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скаргищодо безпідставності задоволення позовних вимог у зв`язку з тим, що на момент реєстрації права на спірну земельну ділянку за АФ «ХЛІБОРОБ» у формі ТОВ було відсутнє зареєстроване право оренди на цю земельну ділянку за іншими особами, оскільки підставами позовних вимог та підставами для їх задоволення є порушення відповідачами вимог статті 124 ЗК України та статті 4 Закону України «Про оренду землі» щодо наявності права передачі в оренду земельних ділянок лише особами, у власності яких вони перебувають.

Аргументи касаційної скарги,що спірний договір від 19 травня 2020 року не порушує права позивача Верховний Суд відхиляє, оскільки цей договір порушує право оренди спірної земельної ділянки ФГ «Моргульский І.В.» як орендаря, який першим отримав в користування відповідну земельну ділянку на підставі належним чином укладеного договору оренди від 25 травня 2020 року.

Спірний договір оренди є недійсним та як наслідок - прийняте на його підставі рішення державного реєстратора Мельник Н. Л. про реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку також є неправомірним та підлягало скасуванню. Тому є помилковими аргументи касаційної скарги щодо недоведення позивачем підстав для скасування відповідного рішення.

Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги відповідача АФ «Хлібороб» у формі ТОВ щодо неналежного повідомлення судом першої інстанції інших відповідачів ( ОСОБА_1 та державного реєстратора Мельник Н. Л.) про час та місце розгляду справи, оскільки такі підстави не свідчать про порушення оскаржуваними рішеннями права заявника касаційної скарги - АФ «Хлібороб» у формі ТОВ та відповідно зазначені особи (інші відповідачі) не уповноважували його діяти від їх імені при поданні цієї касаційної скарги. Інші учасники справи не позбавлені права на оскарження рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій в порядку, визначеному ЦПК України.

Також є безпідставними доводи касаційної скарги щодо неналежної сплати позивачем судового збору при поданні позову, оскільки ці обставини не впливають на зміст рішення суду першої інстанції, яке є законним по суті. Натомість, питання належного розподілу судових витрат, якщо таке не вирішене судом при ухваленні рішення, здійснюється за статтею 270 ЦПК України.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції порядку розгляду клопотання про витребування доказів, оскільки ці обставини не свідчать про ухвалення судом рішення з порушенням норм процесуального права, які є підставами для обов`язкового його скасування в силу статті 411 ЦПК України.

Колегія суддів Верховного Суду також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваних рішень. Аргументи касаційної скарги про те, що суди не встановили належним чином фактичні обставини у справі, не надали належної оцінки доказам, висновків судів не спростовують, на законність рішень не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, оскаржувані судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами першої та апеляційної інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу агрофірми «Хлібороб» у формі товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 16 лютого 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук