Постанова

від 20.10.2022 по справі 761/312/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2022 року м. Київ

Унікальний номер справи № 761/312/22

Апеляційне провадження № 22-ц/824/9404/2022

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 07 лютого 2022 року, постановлену під головуванням судді Фролової І.В., по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІ.КО.ЛІМІТЕД», треті особи: Компанія «БЕНОК ІНВЕСТ ЕНД ТРЕЙД ІНК», Компанія «СІЛМАСТ ХОЛДІНГЗ ЛТД», Компанія «ПЕЛАГОН ТРЕЙДІНГ ЛТД», ОСОБА_2 , Центр надання адміністративних послуг Шевченківської районної державної адміністрації в м. Києві про припинення трудових відносин, -

в с т а н о в и в :

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати припиненими трудові відносини між ТОВ «ЛІ.КО.ЛІМІТЕД» та генеральним директором ТОВ «ЛІ.КО.ЛІМІТЕД» ОСОБА_1 на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 20 грудня 2021 року з внесенням відповідних даних у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 1-5).

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 07 лютого 2022 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ЛІ.КО.ЛІМІТЕД», треті особи: Компанія «БЕНОК ІНВЕСТ ЕНД ТРЕЙД ІНК», Компанія «СІЛМАСТ ХОЛДІНГЗ ЛТД», Компанія «ПЕЛАГОН ТРЕЙДІНГ ЛТД», ОСОБА_2 , Центр надання адміністративних послуг Шевченківської районної державної адміністрації в м. Києві про припинення трудових відносин - відмовлено (а.с. 10-13).

Не погодившись з ухвалою районного суду, 26 липня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, у якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та передати справу на розгляд до суду першої інстанції (а.с. 17-20).

Апеляційну скаргу мотивувала тим, що ухвала суду є незаконною, оскільки подана нею позовна заява підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а позовні вимоги спрямовані на захист права на працю шляхом припинення трудових відносин з ТОВ «ЛІ.КО.ЛІМІТЕД». Зазначала, що вона не є учасником чи власником частки статутного капіталу товариства, згідно статутних документів не наділена правом на отримання певної частки прибутку чи активів у разі ліквідації цього товариства, тобто не є суб`єктом корпоративних прав щодо цього товариства. Факт обрання її генеральним директором ТОВ «ЛІ.КО.ЛІМІТЕД» жодним чином не вплинув на обсяг її корпоративних прав по відношенню до товариства. Вважає, що захист прав найманих працівників можливий лише у цивільному процесі, тому висновки районного суду, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства є хибними.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Інші особи до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази (а.с. 36-39).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення ст. 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06).

Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено ст. 20 ГПК України.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Колегія суддів не погодилась з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є директором ТОВ «ЛІ.КО.ЛІМІТЕД» та не є його учасником.

Згідно з ч. 1 ст. 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

За змістом ч. 4 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є «директор», якщо статутом не передбачена інша назва.

Статутом може бути встановлено, що виконавчий орган товариства є колегіальним, та визначено його кількісний склад. Назвою колегіального виконавчого органу є «дирекція», а його голови - «генеральний директор», якщо статутом не передбачені інші назви (ч. 5 ст. 39 вказаного Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства.

З одноосібним виконавчим органом та кожним членом колегіального виконавчого органу укладається цивільно-правовий або трудовий договір (контракт). Договір (контракт), що укладається з одноосібним виконавчим органом та членом колегіального виконавчого органу, від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників (ч. 12 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Частиною 13 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Згідно з ч. 3 ст. 99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-2/2010 у справі про офіційне тлумачення ч. 3 ст. 99 ЦК України роз`яснив, що реалізація учасниками акціонерного товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього товариства стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до ч. 3 ст. 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Зважаючи на викладене, зміст ч. 3 ст. 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Тож правила п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України кореспондуються з положеннями ч. 3 ст. 99 ЦК України.

Зміни до ст. 41 КЗпП України, а саме доповнення цієї статті пунктом 5, внесено Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів», який набрав чинності з 01 червня 2014 року. Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного Закону передбачається, що така підстава розірвання трудового договору забезпечить «можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб», а в якості компенсації для захисту інтересів останніх гарантує мінімальний розмір вихідної допомоги в розмірі середньої заробітної плати за шість місяців.

Отже, здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до ст. 99 ЦК України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачено статутом, і як підстава такого звільнення може бути зазначено посилання на п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

При розгляді спору щодо розірвання трудового договору за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України має значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення, що підтверджує висновок про належний розгляд справи в порядку господарського судочинства.

Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20) та від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20).

Можна зробити висновок, що за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, де позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, законність розірвання за яким вирішується за правилами господарського судочинства.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги тим, що 25 жовтня 2021 року направила всім учасникам ТОВ «ЛІ.КО.ЛІМІТЕД» заяву про розірвання трудового договору та звільнення її з посади генерального директора та повідомлення про скликання з ініціативи виконавчого органу на 20 грудня 2021 року загальних зборів учасників. Порядок денний передбачав вирішення питання про припинення повноважень генерального директора ТОВ «ЛІ.КО.ЛІМІТЕД» ОСОБА_1 і розірвання з нею трудового договору та обрання нового генерального директора. Разом з тим, загальні збори не відбулися з причин неявки всіх його учасників. Таким чином, позивач позбавлена можливості реалізувати своє право, передбачене ч. 1 ст. 38 КЗпП України, розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, оскільки іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

У ст. 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Згідно з ч. 4 ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

У п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

У цій справі предметом позову є припинення трудових відносин між ТОВ «ЛІ.КО.ЛІМІТЕД» та генеральним директором ТОВ «ЛІ.КО.ЛІМІТЕД» ОСОБА_1 на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 20 грудня 2021 року з внесенням відповідних даних у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Підставою позову є захист трудових прав позивача шляхом припинення трудових відносин на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

При цьому, позовна заява не обґрунтована обставинами з посиланням на незаконність прийняття компетентним органом товариства рішень про звільнення членів виконавчого органу або позбавлення їх повноважень на управління товариством.

Таким чином, спір у даній справі не є корпоративним, позивач не є учасником чи засновником товариства та звернувся до суду з метою захисту трудових прав шляхом розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених ч. 1 ст. 38 КЗпП України, а тому спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Разом з тим, суд першої інстанції зробивши висновок про необхідність розгляду даної справи у порядку господарського судочинства, посилався на постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц та від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17.

Проте правовідносини у вказаних справах, які були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, та у цій справі не є подібними. Так, усправі № 145/1885/15-ц (провадження № 14-613цс18) спірні правовідносини стосувалися відсторонення голови правління приватного акціонерного товариства наглядовою радою. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред`явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства. Відповідачем за таким позовом є товариство. При вирішенні спорів, пов`язаних із порядком скликання і роботи наглядової ради товариства, визначенням правомочності її засідання, необхідно застосовувати положення установчих документів товариства. Суди розглянули по суті переважно корпоративний спір, який підлягав розгляду в порядку господарського судочинства (постанова від 30 січня 2019 року).

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Вищенаведених вимог законодавства та обставин справи суд першої інстанції не врахував і дійшов помилкового висновку про те, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки відноситься до юрисдикції господарського суду.

Згідно зі ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 07 лютого 2022 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 379, 381-382, 384 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

УхвалуШевченківського районного суду міста Києва від 07 лютого 2022 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 20 жовтня 2022 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова