Рішення

від 19.10.2022 по справі 903/709/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 жовтня 2022 року справа № 903/709/22

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Гримайла Олександра Петровича та за відсутності представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимирбрук", м. Володимир

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньбізнестрейд", м. Луцьк

про стягнення 189 709,98 грн.

встановив: 13 вересня 2022 року на адресу Господарського суду Волинської області надійшла та була зареєстрована позовна заява від 12.09.2022р. ТОВ "Володимирбрук" про стягнення на його користь з ТОВ "Волиньбізнестрейд" 189 709,98 грн., в тому числі, 71 504,61 грн. заборгованості по оплаті товарно-матеріальних цінностей, відпущених у відповідності та на виконання умов укладеного між сторонами договору постачання №14 від 17.07.2020р., 35 943,59 грн. суми інфляційних та 82 261,78 грн. тридцяти процентів річних, нарахованих з врахуванням ст. 625 ЦК України та п. 6.4. договору від 17.07.2020р.

Ухвалою від 19.09.2022р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 19.10.2022р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

У визначений судом день та час позивач уповноваженого представника в судове засідання не направив.

Відповідач, не дивлячись на створені судом для цього відповідні умови, своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, причини неявки свого представника в судове засідання суд не повідомив, хоча про день на час розгляду справи повідомлявся належним чином. Також відповідачем не було використано можливості висловити свої доводи та заперечення стосовно обставин справи, надати відзив чи пояснення стосовно позову, повідомити усі відомі йому обставини та подати усі можливі докази.

Судом засвідчується, що ухвалу про відкриття провадження у справі від 19.09.2022р. було направлено на визначену позивачем в позовній заяві адресу електронної пошти ТОВ "Волиньбізнестрейд" (ІНФОРМАЦІЯ_1). На адресу суду від ТОВ "Луцьккомунбуд" надійшло повідомлення, з якого вбачається, що 19.09.2022 на електронну адресу ТОВ "Луцьккомунбуд" (ІНФОРМАЦІЯ_1) надійшла ухвала Господарського суду Волинської області від 19.09.2022р. відповідно до котрої позивачем є ТОВ "Володимирбрук", відповідачем ТОВ "Волиньбізнестрейд". Засвідчено, що електрона адреса (ІНФОРМАЦІЯ_1) належала та належить ТОВ "Луцьккомунбуд" котре не має будь-якого відношення до ТОВ "Волиньбізнестрейд".

27 вересня 2022 року відповідно до списку розсилки поштової кореспонденції ухвалу про відкриття провадження у справі від 19.09.2022р. було направлено відповідачу за юридичною адресою ТОВ "Волиньбізнестрейд": м. Луцьк, вул. Селищна, 90А, рекомендованою кореспонденцією. Ухвала була повернута до суду без вручення адресату з підстав: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Судом встановлено, що станом на день подання позову до суду, дати відкриття провадження у справі та на час проведення судового засідання 19.09.2022р. відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ "Волиньбізнестрейд" з кодом ЄДРПОУ 42072203 зареєстроване в якості юридичної особи за адресою: м. Луцьк, вул. Селищна, 90А, в стані припинення юридичної особи чи у процесі провадження у справі про банкрутство не перебуває.

Визначена адреса відповідача вбачається також як із укладеного останнім з позивачем договору постачання від 17.07.2020р., так із видаткових накладних на отримання товарів згідно угоди, підписаних відповідачем.

Відтак судом засвідчується на вжитті всіх необхідних заходів щодо належного повідомлення сторони у справі про дату, час та місце розгляду справи за його участі в якості відповідача.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання кореспонденції суду (ухвали від 19.09.2022р.) відповідачем та повернення останньої до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" є наслідками діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання, тобто його власною волею. Відтак, відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов`язки, а відповідач, натомість, проявив протиправну процесуальну бездіяльність.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. За таких обставин відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце судових засідань.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Судом враховується, що ухвалою від 19.09.2022р. явка в судове засідання представників сторін обов`язковою не визнавалась.

Згідно з приписами ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній не позбавлений можливості здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його правта обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що сторони, зокрема, відповідач, відповідно до законодавства, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась, учасники справи мали достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, і на подання будь-яких пояснень чи інших заяв по суті справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті у відсутності представників сторін за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права, а також з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про підставність пред`явлених позовних вимог.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 632 Цивільного кодексу України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У розумінні приписів наведеної норми, ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому відповідно до ст. 204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно ст. 629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 17 липня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Володимирбрук" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньбізнестрейд" (Покупець) було укладено договір постачання №14 згідно з умовами котрого постачальник зобов`язався передати (поставити) у власність покупцю товар партіями згідно накладних відповідно до замовлень покупця, а покупець прийняти і оплатити товар у строки та на умовах, визначених договором.

Відповідно до п.п. 1.2.-1.4 договору від 17.07.2020р., предметом продаж і поставок є продукція і сировина ТОВ "Володимирбрук" ("товар"). Під партією сторони розуміють товар, зазначений в окремій накладній. Кожна партія супроводжується: рахунок, накладна на отримання. Асортимент, кількість та ціна товару погоджуються сторонами і вказуються в накладних. Сума договору складає сума всіх накладних, відповідно до яких здійснюється постачання товару за період дії договору.

Товар, що постачається за цим договором, відвантажується покупцеві автомобільним транспортом. За домовленістю товар поставляється покупцеві транспортом постачальника, при цьому транспортні витрати включаються в ціну товару. Поставки товару повинні здійснюватися згідно письмової (або усної) заявки покупця вказаним режимом відвантаження. Датою поставки являється фактична дата отримання товару покупцем, яка вказана в накладних (п.п. 3.1.-3.2 договору №14).

Згідно з п. 4.1. договору від 17.07.2020р., ціна товару погоджується сторонами та зазначається у накладних на відпуск товару.

На виконання умов визначеного договору позивачем у період липня-жовтня місяців 2020 року згідно видаткових накладних №90 від 20.07.2020р. на суму 46 868,35 грн., №91 від 21.07.2020р. на суму 23 812,98 грн., №92 від 21.07.2020р. на суму 26 154,79 грн., №115 від 18.08.2020р. на суму 51 689,30 грн., №127 від 03.09.2020р. на суму 21 030,48 грн., №136 від 10.09.2020р. на суму 51 948,60 грн., №135 від 10.09.2020р. на суму 57 542,64 грн., №139 від 11.09.2020р. на суму 53 377,26 грн., №141 від 14.09.2020р. на суму 47 225,53 грн., №149 від 18.09.2020р. на суму 47 863,20 грн., №168 від 30.09.2020р. на суму 20 144,64 грн., №199 від 19.10.2020р. на суму 53631,70 грн., №232 від 29.10.2020р. на суму 51 674,88 грн., №233 від 29.10.2020р. на суму 43 512 грн., було поставлено, а ТОВ "Волиньбізнестрейд" прийнято, товарів загальною вартістю 596 476,35 грн.

Поставка товарів визначеною вартістю підтверджується також долученими позивачем до матеріалів справи товарно-транспортними накладними №РБП-90 від 20.07.2020р. на суму 46 868,35 грн., №РБП-91 від 21.07.2020р. на суму 23 812,98 грн., №РБП-92 від 21.07.2020р. на суму 26 154,79 грн., №РБП-115 від 18.08.2020р. на суму 51 689,30 грн., №РБП-127 від 03.09.2020р. на суму 21 030,48 грн., №РБП-136 від 10.09.2020р. на суму 51 948,60 грн., №РБП-135 від 10.09.2020р. на суму 57 542,64 грн., №РБП-139 від 11.09.2020р. на суму 53 377,26 грн., №РБП-141 від 14.09.2020р. на суму 47 225,53 грн., №РБП-149 від 18.09.2020р. на суму 47 863,20 грн., №РБП-168 від 30.09.2020р. на суму 20 144,64 грн., №РБП-199 від 19.10.2020р. на суму 53631,70 грн., №РБП-232 від 29.10.2020р. на суму 51 674,88 грн., №РБП-233 від 29.10.2020р. на суму 43 512 грн., а також частково рахунками на оплату №108 від 03.09.2020р. на суму 21030,48 грн., №115 від 09.09.2020р. на суму 51 948,60 грн., №116 від 10.09.2020р. на суму 57 542,64 грн., №119 від 11.09.2020р. на суму 53 377,26 грн., №120 від 14.09.2020р. на суму 47 225,53 грн.

Відповідно до ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. (з наступними змінами та доповненнями), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після їх закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах несе власник або уповноважений орган, який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Судом встановлено, що видаткові накладні на поставку ТОВ "Володимирбрук" товарно-матеріальних цінностей ТОВ "Волиньбізнестрейд" підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені відтисками печаток господарюючих суб`єктів, містять в собі всі визначені законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставах, згідно умов підписаного договору поставки від 17.07.2020р. №14 господарських операцій.

Пунктами 2.1-2.4. договору поставки від 17.07.2020р. №14 передбачено, що покупець зобов`язується здійснювати оплату продукції наступним чином: 100% передоплата або протягом 3-х днів з дати отримання товару, що обумовлюється окремо щодо кожної поставки товару. Розрахунок за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника. За згодою сторін покупець має право вносити авансові платежі за товар. Якщо на момент зарахування коштів на рахунок постачальника існує непогашена заборгованість покупця за товар, то ці кошти-вважаються оплатою цієї заборгованості.

Проте, ТОВ "Волиньбізнестрейд" взяті на себе згідно договору постачання від 17.07.2020р. зобов`язання в частині проведення з ТОВ "Володимирбрук" розрахунків по оплаті поставленого товару (у порядку, строки та розмірах, визначених угодою) не виконало, їх вартість не оплатило у зв`язку з чим заборгувало постачальнику 71 504,61 грн.

Судом досліджено, що сума заборгованості 71 504,61 грн. включає в себе загальну вартість товарів 596 476,35 грн., поставлених на виконання умов договору поставки від 17.07.2020р. згідно визначених вище видаткових та товарно-транспортних накладних за мінусом проведених розрахунків на суму 524 971,74 грн.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості. При цьому до розміру пред`явлених позовних вимог позивачем було включено вимоги стосовно стягнення на його користь з відповідача 35 943,59 грн. суми інфляційних та 82 261,78 грн. тридцяти процентів річних, нарахованих з врахуванням ст. 625 ЦК України та п. 6.4. договору від 17.07.2020р.

Відповідно до ст. ст. 174, 181 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Суд встановив, що в даному випадку, відносини між ТОВ "Володимирбрук" та ТОВ "Волиньбізнестрейд" носять договірний характер, укладений між ними договір поставки від 17.07.2020р. №14 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний чи змінений не був.

Згідно з положеннями ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання.

Згідно із ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору поставки від 17.07.2020р. №14, відпуск позивачем на виконання його умов відповідачу товарів, їх отримання ТОВ "Волиньбізнестрейд" та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд дійшов висновку про підставність пред`явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заборгованості в розмірі 71 504,61 грн.

Сума заборгованості 71 504,61 грн. повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем, відображається у підписаних між сторонами актах звірки взаємних розрахунків станом на 29.12.2020р. та на 02.03.2021р.

Стосовно позовних вимог ТОВ "Володимирбрук" про стягнення з відповідача 35 943,59 грн. суми інфляційних та 82 261,78 грн. тридцяти процентів річних суд зауважує наступне:

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003р. затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом України і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003р. та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007р. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Вказана правова позиція відображена і в постанові Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі №905/21/19.

Поруч з цим, у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, за змістом даного листа, індекс інфляції повинен розраховуватися не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що у випадку, коли сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, то вона індексується за цей місяць, а якщо - з 16 по 31 число - вона індексується починаючи з наступного місяця.

Суд засвідчує, що законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три відсотки річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно п. 6.4. договору постачання від 17.07.2020р. №14, за несвоєчасні розрахунки з винної сторони стягуються інфляційні нарахування, а також 30% річних за користування чужими коштами (стаття 536, 625 ЦК України). Зазначений договір недійсним чи зміненим, зокрема, в частині п. 6.4. не визнавався. Відповідач зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого товару не виконав, тому сплата відсотків річних в порядку ст. 625 ЦК України в розмірі 30% є його договірним зобов`язанням.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками, позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 35 943,59 грн. суми інфляційних за період прострочки платежів з 01.08.2020р. по 31.07.2022р. та 82 261,78 грн. тридцяти процентів річних, нарахованих з 20.07.2020р. по 05.09.2022р. з врахуванням ст. 625 ЦК України та п. 6.4. договору від 17.07.2020р. №14.

Здійснюючи перевірку нарахованих позивачем сум судом було здійснено особисті розрахунки відповідно до котрих, на переконання суду, позивачем відповідні нарахування з врахуванням встановлених фактичних обставин справи могли здійснюватися у наступні періоди та на відповідні суми:

- згідно накладної №90 від 20.07.2020р. на суму 46 868,35 грн., інфляційних (- 93,74 грн.) за період з 24.07.2020р. по 09.09.2020р., а також на суму 1844 грн. 30% річних за аналогічний період;

- згідно накладної №91 від 21.07.2020р. на суму 23 812,98 грн., інфляційних 843,57 грн. за період з 25.07.2020р. по 28.12.2020р., а також на суму 3064,46 грн. 30% річних за аналогічний період;

- згідно накладної №92 від 21.07.2020р. на суму 26 154,79 грн., інфляційних 52,31 грн. за період з 25.07.2020р. по 09.09.2020р., а також на суму 1007,60 грн. 30% річних за аналогічний період;

- згідно накладної №115 від 18.08.2020р. на суму 51 689,30 грн., інфляційних 1938,34 грн. за період з 22.08.2020р. по 28.12.2020р., а також на суму 5465,51 грн. 30% річних за аналогічний період;

- згідно накладної №127 від 03.09.2020р. на суму 21 030,48 грн., інфляційних 788,64 грн. за період з 08.09.2020р. по 28.12.2020р., а також на суму 1930,67 грн. 30% річних за аналогічний період;

- згідно накладної №136 від 10.09.2020р. на суму 51 948,60 грн., нарахування суми інфляційних та тридцяти процентів річних не є можливим у зв`язку з оплатою накладної 10.09.2020р.;

- згідно накладної №135 від 10.09.2020р. на суму 57 542,64 грн., інфляційних 2157,84 грн. за період з 15.09.2020р. по 28.12.2020р., а також на суму 4952,44 грн. 30% річних за аналогічний період;

- згідно накладної №139 від 11.09.2020р. на суму 53 377,26 грн., інфляційних 2001,64 грн. за період з 15.09.2020р. по 28.12.2020р. із суми 53 377,26 грн., а також на суму 4593,94 грн. 30% річних за аналогічний період та із суми 7452,66 грн. у зв`язку із частковою оплатою, інфляційних 0 грн. за один день 29.12.2020р., а також на суму 6,11 грн. 30% річних за один день 29.12.2020р.;

- згідно накладної №141 від 14.09.2020р. на суму 47 225,53 грн., інфляційних 1527,19 грн. за період з 19.09.2020р. по 29.12.2020р., а також на суму 3948,36 грн. 30% річних за аналогічний період;

- згідно накладної №149 від 18.09.2020р. на суму 47 863,20 грн., інфляційних 1547,81 грн. за період з 22.09.2020р. по 29.12.2020р., а також на суму 3883,98 грн. 30% річних за аналогічний період;

- згідно накладної №168 від 30.09.2020р. на суму 20 144,64 грн., інфляційних 651,44 грн. за період з 06.10.2020р. по 29.12.2020р., а також на суму 1403,52 грн. 30% річних за аналогічний період;

- згідно накладної №199 від 19.10.2020р. на суму 53631,70 грн., інфляційних 1186,17 грн. за період з 23.10.2020р. по 29.12.2020р. із суми 53631,70 грн., а також на суму 2989,31 грн. 30% річних за аналогічний період та із суми 46 317,73 грн. у зв`язку із частковою оплатою, інфляційних 3484,73 грн. за період з 30.12.2020р. по 26.09.2021р., а також на суму 10 316,59 грн. 30% річних за аналогічний період;

- згідно накладної №232 від 29.10.2020р. на суму 51 674,88 грн., інфляційних 5116,66 грн. за період з 03.11.2020р. по 26.09.2021р. із суми 51 674,88 грн., а також на суму 13924,13 грн. 30% річних за аналогічний період та із суми 27992,61 грн. у зв`язку із частковою оплатою, інфляційних 5870,73 грн. за період з 27.09.2021р. по 31.07.2022р., а також на суму 7914,62 грн. 30% річних за період з 27.09.2021р. по 05.09.2022р.

- згідно накладної №233 від 29.10.2020р. на суму 43 512 грн., інфляційних 14337,49 грн. за період з 03.11.2020р. по 31.07.2022р., а також на суму 24 027,16 грн. 30% річних за період з 03.11.2020р. по 05.09.2022р.

Відтак, як встановлено судом, загальна сума можливих нарахувань могла становити 41 358,51 грн. інфляційних втрат та 91 272,40 грн. 30% річних.

Позивачем, в даному випадку, заявлено до стягнення з відповідача менші суми (35 943,59 грн. суми інфляційних та 82 261,78 грн. тридцяти процентів річних), котрі, на переконання суду, знаходяться в площині здійснених судом особистих розрахунків, є підставними та такими, що підлягають стягненню в судовому порядку з відповідача.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновки суду про підставність позову, доведення спору до суду з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з розглядом справи (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому відповідно до ст. 129 ГПК України в повному об`ємі за рахунок ТОВ "Волиньбізнестрейд".

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньбізнестрейд" (м. Луцьк, вул. Селищна, 90а, код ЄДРПОУ 42072203) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимирбрук" (м. Володимир, вул. Володимира Великого, 44а, код ЄДРПОУ 36131983) 71 504,61 грн. заборгованості, 35 943,59 грн. суми інфляційних втрат, 82 261,78 грн. тридцяти процентів річних, а всього 189 709,98 грн. та 2845,65 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 21.10.2022р.

Суддя В. А. Войціховський

Рішення направити:

- Товариству з обмеженою відповідальністю "Володимирбрук"(office@volodymyrbruk.com.ua);

- Товариствау з обмеженою відповідальністю "Волиньбізнестрейд" (м. Луцьк, вул. Селищна, 90а).