Рішення

від 21.10.2022 по справі 904/2127/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2022м. ДніпроСправа № 904/2127/22

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

без повідомлення (виклику) учасників справи,

дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи № 904/2127/22

за позовом Приватного підприємства "Добра справа КР"

до Комунального підприємства "Фрунзенське ЖКП"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Приватне підприємство "Добра справа КР" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 21.07.2022 за вих. №б/н до Комунального підприємства "Фрунзенське ЖКП" (далі - відповідач) про стягнення 131.320,00 грн основної заборгованості.

Фактичною підставою позовних вимог визначено договір на охорону об`єкта від 01.11.2014 № 13/14.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/2127/22 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.07.2022.

Ухвалою від 29.07.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Ухвалу від 29.07.2022 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі відповідач отримав 20.09.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 28.09.2022.

Відповідачу(ам) в ухвалі від 29.07.2022 встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач(і) має(ють) право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, власні заяви чи клопотання, подання яких передбачене положеннями ГПК України, (у разі наявності), а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 165 ГПК України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду копія відзиву та доданих до нього документів, в т.ч. заяв чи клопотань, відповідач(і) зобов`язаний(і) надіслати іншим учасникам справи, докази чого надати суду разом з відзивом (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).

Крім цього, відповідачу(ам) роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем(ами) відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Отже, строк для подачі відзиву тривав до 05.10.2022.

Станом на 21.10.2022 відзив не надано.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина 4 статті 161 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням того, що відповідач не скористався правом на подачу відзиву, господарський суд вирішив справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Позовні вимоги мотивовані тим, що наявними у справі письмовими доказами є доведеним факт прострочення виконання відповідачем зобов`язань за договором, а тому з відповідача підлягають стягненню сума заборгованості.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач відзив не надав.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору; надання послуг; настання строку оплати послуг; наявності / відсутності заборгованості.

Суд встановив, що 01.11.2014 між позивачем (далі позивач, охорона) та відповідачем (далі відповідач, замовник) був укладений договір № 13/14 на охорону об`єкта (далі - договір).

Згідно з п. 1.1 договору замовник передає, а охорона приймає під охорону об`єкт: «очисні споруди» та окремо розташовані будівлі, перераховані у дислокації (додаток № 1 до договору) і позначені в план-схемі «об`єкта», що охороняється, згідно щомісячних графіків, узгоджених і підписаних обома сторонами за адресою: Дніпропетровська область, смт Широке, мікрорайон Фрунзенський, будинок 17 (далі об`єкт).

Ціна послуг охорони за цим договором визначається сторонами на підставі протоколу договірної ціни, що додається (додаток № 2 до договору) (п. 2.1 договору).

Цей договір набуває чинності з моменту безпосередньої передачі об`єкта під охорону та виставлення наряду охорони, а саме з 01.11.2014. Договір укладається на невизначений термін (п. 8.1 договору).

Згідно з п. 1 додаткової угоди № 5 від 24.12.2020 сторони дійшли згоди змінити договірну ціну послуг охорони, у діючому договорі, на суму 46,00 грн без ПДВ, за одну годину охорони одним працівником охорони. Вказана додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання, а саме з 01.01.2021 та є невід`ємною частиною договору (п. 2). В іншій частині умови договору залишилися без змін (п. 3).

Відповідно до п. 2.3.1 договору акт виконаних робіт за надані охоронні послуги підписується сторонами в останній день поточного місяця, а також по закінченню строку дії цього договору.

Так, на підтвердження виконання умов цього договору між сторонами у період з жовтня 2021 року по березень 2022 року підписано акти виконаних робіт на загальну суму 134.136,00 грн, а саме: акт № 120 виконаних робіт від 31.10.2021 на суму 26.634,00 грн (а. с. 24, том 1); акт № 125 виконаних робіт від 30.11.2021 на суму 24.196,00 грн (а. с. 25, том 1); акт № 142 виконаних робіт від 31.12.2021 на суму 25.346,00 грн (а. с. 26, том 1); акт №10 виконаних робіт від 31.01.2022 на суму 26.542,00 грн (а. с. 27, том 1); акт № 16 виконаних робіт від 28.02.2022 на суму 22.816,00 грн (а. с. 28, том 1); акт № 21 виконаних робіт від 10.03.2022 на суму 8.602,00 грн (а. с. 29, том 1). Акти виконаних робіт підписані представниками сторін і їх підписи засвідчені печатками.

Оплата за охорону, згідно з п. 2.3 договору, відповідно до визначених тарифів та кількості годин охорони здійснюється щомісячно на підставі наданих охороною рахунків до 05 числа наступного місяця.

В матеріалах справи наявні рахунки на оплату послуг (а. с. 24 - 29, том 1).

Строк оплати послуг є таким, що настав.

Позивач вказав, що відповідач лише частково (у розмірі 2.815,29 грн) оплатив отримані послуги.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з листом від 09.03.2022 за вих. № 0903.1 (вх. № 54 від 09.03.2022), у якому просив погасити заборгованість, яка виникла через невиконання умов договору.

Сторони склали акт звірки взаємних розрахунків за період з липня 2021 року по березень 2022 року і визначили, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 31.03.2022 складає 131.320,71 грн (предмет спору).

Оскільки відповідач не погасив заборгованість (131.320,71 грн) у добровільному порядку, позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову позивач визначив 131.320,00 грн основної заборгованості.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено вище, між сторонами укладено договір на бухгалтерське обслуговування.

Договір, укладений між сторонами у встановленому порядку не оспорено, не розірвано, не визнано недійсним.

Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Укладений сторонами правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Згідно зі ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Позивач надав відповідачу послуги у період з жовтня 2021 року по березень 2022 року на загальну суму 134.136,00 грн, що підтверджується актом № 120 виконаних робіт від 31.10.2021 на суму 26.634,00 грн (а. с. 24, том 1), актом № 125 виконаних робіт від 30.11.2021 на суму 24.196,00 грн (а. с. 25, том 1), актом № 142 виконаних робіт від 31.12.2021 на суму 25.346,00 грн (а. с. 26, том 1), актом № 10 виконаних робіт від 31.01.2022 на суму 26.542,00 грн (а. с. 27, том 1), актом № 16 виконаних робіт від 28.02.2022 на суму 22.816,00 грн (а. с. 28, том 1), актом № 21 виконаних робіт від 10.03.2022 на суму 8.602,00 грн (а. с. 29, том 1).

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Відповідно до п. 2.3 договору, строк оплати послуг є таким, що настав.

В порушення взятих на себе зобов`язань відповідач отримані від позивача послуги оплатив частково, у зв`язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем складає 131.320,71 грн і додатково підтверджується актом звірки підписаним сторонами та скріпленим їх печатками.

У постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 10.09.2019 у справі №916/2403/18, від 19.09.2019 у справі №910/14566/18, від 04.12.2019 у справі №916/1727/17 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акта звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.

При цьому, відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, накладних. Відповідач не довів фактів протиправності використання його печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що печатка підприємства використовувалась проти волі відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.07.2019 у справі №918/780/18 від 23.07.2019.

Так, оцінивши фактичні обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 131.320,71 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.

Суд також встановив, що 15.07.2022 між позивачем (далі позивач, довіритель) та адвокатом Абусовою Катериною Юріївною (далі адвокат, повірений) був укладений договір № 07 про надання правової допомоги (далі - договір).

Згідно з п. 1.1 договору довіритель доручає, а повірений зобов`язується здійснювати від імені довірителя такі дії, як представництво / захист інтересів і надання правової допомоги з усіх цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення за позовами / підозрою / обвинуваченням довірителя або до довірителя, а також у справах, де останній виступає як заявник, стягувач, боржник, третя або заінтересована особа, правопорушник, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений, виправданий, потерпілий, свідок з усіма правами, наданими законом.

Сплата гонорару (винагороди) за цим договором здійснюється на підставі підписаних сторонами актів здачі-приймання (надання послуг) та наданих рахунків (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 5.1 цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до моменту повного виконання повіреним доручення довірителя.

На виконання укладеного між позивачем та адвокатом договору, до матеріалів справи долучено акт прийому-передачі наданих послуг № 22 від 20.07.2022 на суму 17.000,00 грн (а. с. 34, том 1), у якому встановлено, що повірений надав, а довіритель прийняв такі послуги правової допомоги:

усна консультація з правових питань 2.000,00 грн;

вивчення матеріалів 3.000,00 грн;

збір підготовка та аналіз доказів 1.500,00 грн;

складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру 6.000,00 грн;

прибуття до суду та очікування судового засідання 3.600,00 грн;

інші види професійної правничої допомоги, пов`язані зі справою 900,00 грн.

В якості доказів понесення позивачем витрат на оплату професійної правової допомоги до матеріалів справи долучено:

видатковий касовий ордер від 21.07.2022 на суму 7.000,00 грн;

видатковий касовий ордер від 20.07.2022 на суму 10.000,00 грн.

Так, загальний розмір понесених позивачем витрат на оплату професійної правничої допомоги складає 17.000,00 грн.

Статтею 15 ГПК України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

З урахуванням вищезазначених вимог закону при визначені розміру правничої допомоги суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19, від 23.11.2021 у справі №873/126/21).

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказаний правовий висновок наведений у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Також Об`єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Водночас у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 - 6 статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що рішення відбулось на користь позивача і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати у справі в даному випадку підлягають покладенню на відповідача.

За приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/20, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі East/West проти України від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають гонорар успіху, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі Пакдемірлі проти Туреччини (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала гонорар успіху у сумі 6.672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3.000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (відповідача).

Господарський суд надав оцінку наданим позивачу послугам професійної правової допомоги та дійшов таких висновків.

Справа № 904/2127/22 є малозначною, оскільки ціна позову (131.320,00 грн) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Спірна заборгованість виникла на підставі 6 (шести) актів виконаних робіт, які частково оплачені відповідачем.

Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведеній у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, відповідно до якої Об`єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України; разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Здійснивши правовий аналіз акта прийому-передачі наданих послуг № 22 від 20.07.2022, господарський суд дійшов таких висновків.

По-перше, акт стосується послуг за договором № 07 від 15.07.2022 про надання правової допомоги, а отже носить загальний характер (без прив`язки до спору, який вирішувався в межах справи № 904/2127/22). В якості додаткового аргументу на підтвердження позиції суду є і те, що сам перелік наданих послуг має універсальний характер без прив`язки до спору, який вирішувався в межах справи № 904/2127/22.

По-друге, такі послуги, як прибуття до суду та очікування судового засідання (3.600,00 грн) в межах справи № 904/2127/22 не надавалися, оскільки справа №904/2127/22 розглядалася в порядку письмового провадження без виклику сторін, а тому вимоги в частині покладення вказаних витрат позивача на відповідача у справі №904/2127/22 є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

По-третє, з огляду на те, що така послуга як «інші види професійної правничої допомоги, пов`язані зі справою» має абстрактний характер, який позбавляє суд надати оцінку доцільності їх надання та зв`язок саме зі справою № 904/2127/22 суд визнає вимогу позивача у зазначеній частині необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

По-четверте, такі послуги як усна консультація з правових питань (2.000,00 грн), вивчення матеріалів (3.000,00 грн), збір, підготовка та аналіз доказів (1.500,00 грн), складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру (6.000,00 грн) фактично зводяться до складання одного процесуального документа у справі №904/2127/22 позовної заяви (складання якої адвокатом оцінено у загальному розмірі 12.500,00 грн).

Так, господарський суд встановив, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу у розмірі 17.000,00 грн документально обґрунтовано лише на суму 12.500,00 грн.

На підставі викладеного, враховуючи, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу є неспіврозмірними з критерієм розумності і обґрунтованості таких витрат, право суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, враховуючи обсяг наданих послуг та баланс інтересів сторін у даному питанні, суд дійшов висновку про те, що розумним розміром судових витрат на правову допомогу, понесених позивачем при розгляді даної справи, що можуть бути стягнуті з відповідача, є 3.500,00 грн.

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Комунального підприємства "Фрунзенське ЖКП" (53700, Дніпропетровська область, смт Широке, вул. Вишнева, буд. 6; ідентифікаційний код 33075778) на користь Приватного підприємства "Добра справа КР" (50027, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Соборності, буд. 35; ідентифікаційний код 35928466) 131.320,00 грн (сто тридцять одну тисячу триста двадцять грн 00 коп) основної заборгованості, 2.481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одну грн 00 коп) судового збору, 3.500,00 грн (три тисячі п`ятсот грн 00 коп) витрат на правову допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.А. Дупляк