Рішення

від 20.10.2022 по справі 904/2102/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2022м. ДніпроСправа № 904/2102/22

За позовом Приватного підприємства "Алан Груп", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпусгруп Фуд", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості в сумі 108 783 грн 01 коп. за договором поставки товару від 05.05.2021 № 05/05-21

Суддя Рудь І.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Алан Груп" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 26.07.2022 № б/н, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпусгруп Фуд" заборгованість в сумі 108 783 грн. 01 коп., з яких: 54 709 грн. 98 коп. - основний борг, 42 846 грн. 57 коп. - пеня, 4 695 грн. 52 коп. - штраф, 704 грн 32 коп. - 3% річних, 5 826 грн 62 коп. - інфляційні втрати, відповідно до умов договору поставки товару від 05.05.2021 № 05/05-21.

Витрати позивача зі сплати судового збору в сумі 2 481 грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 250 грн 00 коп. просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору в частині своєчасної оплати поставленого позивачем товару.

До позовної заяви додане клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою господарського суду від 01.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

06.09.2022 на електронну адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від 05.09.2022 № б/н, в якому відповідач просив суд поновити строк на подання відзиву; прийняти клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу; відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку на подання відзиву відповідач зазначає, що не отримував позовну заяву з додатками та ознайомився з матеріалами даної справи у суді лише 26.08.2022.

В обґрунтування заперечень проти задоволення позовних вимог вказує, що:

- позивачем неправомірно нарахована пеня у розмірі 0,5% від суми заборгованості, оскільки такий розмір перевищує законодавчо обмежений граничний розмір таких нарахувань;

- позивачем неправомірно нарахований так званий «штраф» у розмірі 20% річних за ст. 536 ЦК України, адже подібні проценти повинні нараховуватись саме у випадку правомірного користування грошовими коштами, тобто до закінчення строку, на який було надано грошові кошти, у випадку їх надання. Окрім цього, керуючись нормами законодавства, за неправомірне використання грошових коштів передбачено окрему відповідальність, встановлену ст. 625 ЦК України, застосування якої саме до цих правовідносин убезпечить від подвійного стягнення відсотків та намагання позивача заробити на відповідачеві;

- з огляду на ступінь складності справи, кількість та обсяг підготовлених процесуальних документів і наданих сторонами доказів, час витрачений адвокатом, категорію справи та суму предмету спору, на думку відповідача, загальна вартість професійної правничої допомоги повинна бути зменшена на 50% відсотків, а саме до 3 625,00 грн., про що відповідачем у відзиві відкладене відповідне клопотання.

14.09.2022 на електронну адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив від 14.09.2022 № б/н, в якому на спростування заперечень відповідача зазначив, що:

- сторонами було погоджено (досягнуто домовленості) окремий розділ договору, яким регламентовано їх відносини щодо відповідальності у разі невиконання своїх зобов`язань за даним договором. Так сторонами погоджено п. 10.3 договору, за змістом якого покупець несе наступну відповідальність: «за несвоєчасну оплату поставленого товару сплачує пеню у розмірі 0,5% від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення платежу, а також 20% річних згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України за весь час такого прострочення». Даний договір в цілому або ж його окремі пункти, зокрема п. 10.3 договору, ніколи не оспорювався ні сторонами, ані третіми особами. Даний договір також не змінювався та не визнавався недійсним, зокрема з підстав його не відповідності нормам Господарського кодексу України. А тому, слід вважати що договір № 05/05-21, зокрема, в частіші його умов, що регламентують відповідальність покупця (відповідача) є діючими та є обов`язковим до виконання для обох сторін договору;

- витрати на правову допомогу, що були понесені позивачем, підтверджені належними доказами, а тому вимоги щодо відшкодування відповідачем витрат на професійну правничу допомогу позивач вважає обґрунтованими та доведеними, а аргументи, викладені відповідачем у своєму клопотанні, такими що не заслуговують на увагу та не підлягають задоволенню.

26.09.2022 на електронну адресу суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив від 26.09.2022 № б/н, в яких, зокрема, зазначив, що не зважаючи на те, що ані договір, ані окремі його умови сторонами не оспорювалися, існують імперативні норми чинного законодавства України. Тобто норми права, що містять чітко визначене правило поведінки, категоричні приписи. Так, ст.. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України визначений чіткий, граничний поріг відповідальності за невиконання грошового зобов`язання у вигляді пені, що не дає права сторонам домовитися про вищий розмір пені у договорі.

28.09.2022 на електронну адресу суду надійшли письмові пояснення позивача від 28.09.2022 № б/н, в яких зазначив, що твердження відповідача про завищення позивачем часу, затраченого на підготовку даного позову та додатків до нього, є суб`єктивним та надуманим. Відповідачем не надано доказів того, що такий позов може бути підготовлено за менший час ніж визначено в акті, а також доказів неспівмірності витрат на правову допомогу відповідно до складності справи, ґрунтуючи свої заперечення на припущеннях, що є недопустимим у господарському процесі.

Згідно зі ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Також судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

У пункті 3 постанови № 11 від 17.10.2014 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" визначено, що розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

05.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпусгруп Фуд" (покупець) та Приватним підприємством "Алан Груп" (постачальник) укладено договір поставки товару № 05/05-21 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого предметом даного договору є купівля-продаж продуктів харчування у кількості, асортименті та за ціною, згідно з умовами даного договору.

Згідно з п. 1.2 договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю товар, а покупець зобов`язується прийняти й оплатити товар у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим договором.

Загальна вартість даного договору визначається вартістю товару, отриманого протягом дії цього договору, згідно з накладними, що є невід`ємними частинами даного договору (п. 1.4. договору).

За умовами п. 4.4. договору поставка замовленого товару здійснюється протягом двох днів з моменту узгодження і підписання сторонами відповідної заявки-специфікації на даний товар.

Відповідно до п. 4.6. договору моментом здійснення поставки товару постачальником є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній документації (рахунок-фактура, видаткова накладна).

Пунктом 6.1. договору передбачено, що покупець оплачує поставлені товари за цінами, вказаними у замовленні та товаросупроводжувальній документації, на умовах даного договору в порядку і формах, що не суперечать чинному законодавству України.

Згідно з п. 6.2. договору покупець зобов`язаний провести розрахунок за поставлений товар протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту поставки товару або у інший строк, попередньо домовлений між сторонами. Моментом поставки товару є день підписання сторонами накладної.

Відповідно до п. 7.1. договору поставка товару здійснюється на умовах СРТ (склад покупця) згідно з правилами ІНКОТЕРМС у редакції 2010 року. Адреса складу (місця поставки) вказується покупцем у заявці-специфікації на кожну партію товару.

Перехід права власності на товар здійснюється в момент передачі товару покупцю (п. 7.2. договору).

За умовами п. 7.6. договору постачальник буде вважатись таким, який виконав зобов`язання з поставки товару, якщо він поставив товар в місце, зазначене у замовленні покупця, і усією супроводжувальною документацією, яка вимагається за чинним законодавством України та даним договором.

Відповідно до п. 8.1. договору приймання товару за кількістю і якістю здійснюється уповноваженими представниками в момент приймання товару, який збігається з моментом підписання накладної на відповідний товар. При цьому, після підписання накладної на товар і як наслідок - завершення його приймання, він вважається прийнятим покупцем за кількістю та якістю, після чого претензії стосовно якості та кількості не приймаються.

У п. 10.3. договору сторони погодили, що покупець за даним договором несе наступну відповідальність: за несвоєчасну оплату поставленого товару сплачує пеню у розмірі 0,5% від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення платежу, а також 20% річних згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України за весь час такого прострочення.

Згідно з п. 9.1. договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2021.

У випадку якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення строку дії даного договору письмово не попередила про бажання розірвати його, то такий договір автоматично продовжується на один календарний рік на тих же умовах (п. 9.2. договору).

На виконання умов договору, позивач передав, а відповідач прийняв у власність товар на загальну суму 54 709 грн 98 коп., що підтверджується підписаними сторонами і скріпленими їх печатками видатковими накладними від 03.02.2022 № РН-0000011 на суму 39 737 грн 52 коп., від 08.02.2022 № РН-0000012 на суму 14 972 грн 46 коп., а також відповідними товарно-транспортними накладними (а.с. 37, 38-39, 41, 42-43).

Господарський суд зазначає, що вказані вище накладні підписані сторонами без жодних зауважень чи заперечень.

Позивач вказує, що відповідач, в порушення умов договору, вартість поставленого товару своєчасно не оплатив, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість у розмірі 54 709 грн 98 коп.

В порядку досудового врегулювання спору позивач 24.03.2022 направив на електронну пошту відповідача лист від 24.03.2022 № 24/03 із вимогою про сплату заборгованості в сумі 54 709 грн 98 коп. (а.с. 44-45). Відповіді ТОВ "Корпусгруп Фуд" на вказаного листа матеріали справи не містять.

На підставі п. 10.3. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 42 846 грн 57 коп. за період з 18.02.2022 по 25.07.2022, із розрахунку 0,5 % від несплаченої вчасно вартості поставленого товару, також 20% штраф у розмірі 4 695 грн 52 коп., нарахований позивачем на підставі ст. 536 ЦК України із розрахунку 20% річних від суми боргу за період з 18.02.2022 по 25.07.2022.

Із посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував додатково до суми основного боргу та вимагає стягнути з відповідача 3% річних в сумі 704 грн 32 коп. за період з 18.02.2022 по 25.07.2022 та інфляційні втрати у розмірі 5 826 грн 62 коп. за період з березня по травень 2022.

Доказів оплати відповідачем заборгованості за позовом сторонами до матеріалів справи не надано.

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин укладення договору поставки товару, строк дії договору, умови поставки товару, строк та порядок розрахунків, наявність часткових оплат, періоди прострочення виконання зобов`язань, наявність підстав для стягнення з відповідача нарахованих позивачем штрафних санкцій тощо.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки товару, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.

За приписами ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідачем в порушення умов договору своєчасно не сплачена вартість товару, поставленого позивачем за спірними видатковими накладними.

Отже, судом встановлено, що факт належного виконання умов договору позивачем в частині поставки товару за наявними в матеріалах справи видатковими накладними, не спростовано відповідачем, підтверджується належними доказами, строк оплати поставленого позивачем товару є таким, що настав:

-за видатковою накладною від 03.02.2022 № РН-0000011 - 17.02.2022;

-за видатковою накладною від 08.02.2022 № РН-0000012 22.02.2022.

За вказаних підстав, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 54 709 грн 98 коп., визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 42 846 грн 57 коп. із розрахунку 0,5% від вартості несплаченого товару суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (надалі Закон) визначений порядок регулювання договірних правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Відповідно до ст. 1 Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).

Про наведене зазначає й Вищий господарський суд України в п. 2.9 постанови Пленуму від 17.12.2013р. № 14, а саме: за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

При перевірці виконаного позивачем розрахунку пені судом встановлено, що визначений сторонами в п. 10.3. договору розмір пені перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, а тому, згідно перерахунку виконаного господарським судом в межах заявлених позивачем періодів, до стягнення підлягає пеня у загальному розмірі 7 078 грн 77 коп. Решта позовних вимог в цій частині задоволенню не підлягає.

Водночас, господарський суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 3 та ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч. ч. 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України).

Наведені положення закону визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором. За змістом ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони у договорі на власний розсуд можуть урегулювати відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства та не можуть відступати від імперативних його положень.

Отже, з огляду на наявність імперативних положень чинного законодавства щодо граничного розміру пені за порушення грошового зобов`язання, сторони не мають права відступати від них у договорі.

Згідно з положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Перевіркою виконаного позивачем розрахунку інфляційних втрат судом встановлено, що до стягнення з відповідач підлягають інфляційні, розмір яких за розрахунком суду за період з березня по травень 2022 складає 5 825 грн 78 коп. У решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Перевіркою виконаного позивачем розрахунку 3% річних порушень чинного законодавства та умов договору судом не встановлено.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача « 20% штрафу», відповідно до умов п. 10.3. договору та ст. 536 Цивільного кодексу України, господарський суд зазначає таке.

За умовами п. 10.3 договору покупець несе відповідальність за несвоєчасну оплату поставленого товару у вигляді 20% річних згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України за весь час такого прострочення.

Господарський суд зазначає, що відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, даною статтею визначено, що нарахування пені відбувається за кожен день прострочки виконання зобов`язання, а нарахування штрафу можливе лише у розмірі передбаченого у договорі % від суми невиконаного чи неналежно виконаного зобов`язання.

При цьому, штраф не нараховується "за кожен день прострочення". Правова природа штрафу не передбачає можливості його нарахування за кожен день прострочення.

Отже, умовами вказаного пункту договору не передбачена відповідальність покупця у вигляді штрафу, вказане формулювання використане позивачем на власний розсуд.

Разом з тим, статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17: термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення -прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Тобто проценти за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України стягуються у випадку правомірного користування коштами - коли боржник користується грошовими коштами кредитора з дозволу кредитора (наприклад, у договорах позики, кредиту) і вносить за це плату (проценти). Коли ж наступає строк повернення коштів, а боржник цього не робить, мова йде про неправомірне користування чужими грошима (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).

Після закінчення строку повернення коштів у відповідних правочинах, відповідно до яких стягуються проценти згідно ст. 536 Цивільного кодексу України, плата за користування ними трансформується у своєрідну компенсацію, гарантію належного виконання зобов`язання та охоплюється ст. 625 Цивільного кодексу України. Виходячи з цього, логічним є інший висновок Верховного Суду: проценти за правомірне користування чужими коштами не сплачуються у випадку сплати процентів за неправомірне користування (постанова від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012).

Позивачем подано позов та заявлено до стягнення «штраф» 20% річних саме у зв`язку з неправомірним користуванням відповідачем грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до договору поставки.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством, у цьому разі відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, які також заявлені позивачем до стягнення.

З огляду на вищенаведене, господарський суд доходить висновку та погоджується з позицією відповідача, що позивачем неправомірно нарахований «штраф» у розмірі 20% річних за ст. 536 Цивільного кодексу України, адже подібні проценти повинні нараховуватись саме у випадку правомірного користування грошовими коштами, тобто до закінчення строку, на який було надано грошові кошти, у випадку їх надання, в той час як предметом даного спору є стягнення, в тому числі, нарахувань (відсотки річних, інфляційні, пеня) за порушення покупцем (відповідачем) грошового зобов`язання.

Окрім цього, за неправомірне використання грошових коштів передбачено окрему відповідальність, встановлену ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді 3% річних, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - покупцем) грошового зобов`язання (з оплати вартості поставленого товару), та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.

Таким чином, нарахування позивачем процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі ст. 536 Цивільного кодексу України у визначеному в договорі розмірі 20% річних за весь час прострочення грошового зобов`язання, є неправомірним, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов`язання, чим порушив умови укладеного із позивачем договору та вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 54 709 грн 98 коп. основного боргу, 7 078 грн 77 коп. пені, 704 грн 32 коп. 3% річних, 5 825 грн 78 коп. інфляційних втрат є обґрунтованими і підлягають задоволенню. У решті позовних вимог слід відмовити.

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також у позовній заяві позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правничу допомогу, розмір яких складає 7 250 грн 00 коп.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у зазначеному розмірі позивачем до матеріалів справи долучено копії договору про надання правової (правничої) допомоги від 15.07.2022 № 15/07/22, укладеного між Адвокатським бюро «Захист Кузнєцова» та Приватним підприємством "Алан Груп", акту про надання правової допомоги від 26.07.2022, листа від 15.07.2022 за підписом керівника АБ «Захист Кузнєцова» Кузнєцова О. про отримання винагороди в сумі 7 250 грн 00 коп., свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 09.11.2021 ЗП № 002864, а також ордер від 26.07.2022 серія АЕ № 1144576.

Господарський суд зазначає, що відповідач надав клопотання про зменшення витрат позивача на правничу допомогу на 50%, яке обґрунтоване завищенням позивачем часу, затраченого на підготовку даного позову та додатків до нього, та неспівмірністю витрат на правову допомогу відповідно до складності даної справи.

Як встановлено судом та вбачається з умов договору про надання правової (правничої) допомоги від 15.07.2022 № 15/07/22, укладеного між позивачем та адвокатським бюро, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвокатського бюро за представництво в суді та іншу правничу допомогу, визначену договором, оплачує позивач у розмірі 7 250 грн 00 коп.

Зі змістом наданого акту про надання правової допомоги від 26.07.2022 адвокатське бюро надало, а клієнт (позивач) прийняв наступну правову допомогу:

- надання письмової юридичної консультації клієнту з приводу порядку стягнення заборгованості з ТОВ «Корпусгруп Фуд» за договором поставки товару від 05.05.2021 № 05/05-21; кількість затраченого часу 3 години, вартість 750 грн 00 коп.;

- підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості ТОВ «Корпусгруп Фуд» за договором поставки товару від 05.05.2021 № 05/05-21; кількість затраченого часу 18 годин, вартість 4 500 грн 00 коп.;

- підготовка та оформлення додатків до позовної заяви; кількість затраченого часу 8 годин, вартість 2000 грн 00 коп.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку ст. 86 Господарського процесуального кодексу України надає належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частинами 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Здійснивши аналіз послуг, які має надати адвокат на виконання доручення клієнта, суд дійшов висновку, що кількість годин, яку адвокат зазначив як необхідну для виконання завдання клієнта є вочевидь завищеною, відповідно й завищеною є вартість послуг на професійну правничу допомогу.

Так, правовідносини, що склалися у даній справі, виникли з договору поставки. Судова практика по цій категорії спорів є сталою та не потребує такої кількості часу для підготовки позовної заяви, як зазначає позивач (18 годин вартістю 4 500,00грн.). Також є необґрунтованим розмір витрат на підготовку та оформлення додатків до позовної заяви, оскільки підготовка позовної заяви з додатками на 56 аркушах не потребує часу у кількості 8 годин.

З огляду на викладене, оцінюючи обсяг наданих адвокатом послуг та її вартість, суд доходить висновку про їх необґрунтованість.

Заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі 7 250 грн 00 коп. не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості.

Разом з тим, суд звертає увагу позивача, що договір про надання правової (правничої) допомоги № 15/07/22, укладений між сторонами 15.07.2022 і у той самий день адвокатським бюро складено та підписано листа про отримання винагороди в сумі 7 250 грн 00 коп., в той час як акт про надання правової допомоги, що містить перелік правових послуг, вартість таких послуг за годину та кількість годин, витрачених на їх надання адвокатом, складений лише 22.07.2022.

За таких обставин, з урахуванням критеріїв, визначених ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає реальними та розумними витрати на професійну правничу допомогу у цій справі у сумі 5 000,00грн.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог відповідно до норм ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 3 140 грн 14 коп. покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпусгруп Фуд" (50069, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Волгоградська, буд. 4, код ЄДРПОУ 41270586) на користь Приватного підприємства "Алан Груп" (49000, м. Дніпро, вул. Калинова, буд. 80, кв. 185, код ЄДРПОУ 36960338) 54 709 грн. 98 коп. (п`ятдесят чотири тисячі сімсот дев`ять грн. 98 коп.) основного боргу, 7 078 грн 77 коп. (сім тисяч сімдесят вісім грн. 77 коп.) пені, 704 грн 32 коп. (сімсот чотири грн. 32 коп.) 3% річних, 5 825 грн 78 коп. (п`ять тисяч вісімсот двадцять п`ять грн. 78 коп.) інфляційних втрат, 1 558 грн 14 коп. (одну тисячу п`ятсот п`ятдесят вісім грн 14 коп.) витрат по сплаті судового збору, 3 140 грн 14 коп. (три тисячі сто сорок грн. 14 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 20.10.2022

Суддя І.А. Рудь