Рішення

від 24.10.2022 по справі 750/3895/22

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІГОВА

Справа № 750/3895/22

Провадження № 2/750/1104/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2022 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі судді Логвіної Т.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання договору частково недійсним та визнання дій незаконними,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просить визнати пункт 2.3.2. Кредитного договору від 24.05.2007 року № 7307С29 недійсним та визнати незаконними дії АТ «Укрексімбанк» по утворенню фіктивного обліку реально наданих ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 265 000 грн., зобов`язавши АТ «Укрексімбанк» створити реальний облік наданих ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 265 000 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 24.05.2007 року між сторонами було укладено Кредитний договір №7607С29, згідно якого Банк надає Позичальнику Кредит у сумі 65 432,09 швейцарських франків, що є еквівалентно 265 000,00 гривень за курсом купівлі швейцарських франків на дату видачі кредиту, з кінцевою датою погашення «29» грудня 2020 року для оплати пайової участі у будівництві житла: 3-х кімнатної квартири, яка займає загальну проектну площу 89.52 кв.м. та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зі сплатою за користування кредитними коштами не менше 10,24 процентів річних.

Позивач зазначає про те, що в пункті 2.3 передбачено подвійне тлумачення зобов`язання відповідача щодо надання Кредиту позивачу, а саме в пункті 2.3.1 передбачено зобов`язання відповідача щодо надання Кредиту та в пункті 2.3.2 передбачено зобов`язання відповідача щодо надання кредиту шляхом його використання. Натомість відповідач не має право використання Кредиту, що свідчить про обман відповідачем.

В пункті 2.3.2 передбачено подвійне тлумачення кредитних коштів, якими є грошові кошти у швейцарському франку та незамінні й не однорідні грошові кошти у національній валюті гривні, що є обманом, оскільки кредитними коштами є тільки грошові кошти у швейцарському франку.

Узгоджена в пункті 2.3.2 спірна умова Кредитного договору суперечать принципу справедливості, добросовісності та розумності, що є порушенням вимог пункту 6 частини 1 статті 3, частини 3 статті 509, частини 1 статті 627 ЦК України.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 22.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідачем надіслано відзив на позовну заяву, в якому вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного висновку.

Судом встановлено, що 24.05.2007 року між сторонами було укладено Кредитний договір №7607С29 (далі - Кредитний договір).

Згідно із п.2.1. ст.2 Кредитного договору, відповідно до положень та умов цього Договору Банк надає Позичальнику Кредит у сумі 65 432,09 швейцарських франків, що є еквівалентно 265 000,00 гривень за курсом купівлі швейцарських франків на дату видачі кредиту, з кінцевою датою погашення «29» грудня 2020 року для оплати пайової участі у будівництві житла: 3-х кімнатної квартири, яка займає загальну проектну площу 89.52 кв.м. та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зі сплатою за користування кредитними коштами не менше 10,24 процентів річних.

Згідно із п.п.2.3.1. п.2.3. ст.2 Кредитного договору, кредит надається у безготівковій формі. Платіж за Кредитом здійснюється у швейцарських франках одночасним утворенням заборгованості за Кредитом на позичковому рахунку Позичальника № НОМЕР_1 у філії ВАТ «Укрексімбанк» в м. Чернігові, код 353649 після укладення Гарантійних документів, як це зазначено в п.2.8. цього Договору, та після оплати Позичальником авансового платежу відповідно до п.2.1.1. цього Договору.

Відповідно до п.п.2.3.2 п.2.3. ст.2 Кредитного договору, кредит надається шляхом продажу кредитних коштів через касу Банку за рахунок Позичальника з подальшим зарахуванням кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника № НОМЕР_2 відкритий у Банку, та перерахуванням на рахунок ТОВ «Фінансова компанія «Регіон Капітал», код ЄДРПОУ 33939607, р/р НОМЕР_3 в ЧОФ АКБ «Укрсоцбанк», м. Чернігів, код банку 353014.

Так, Банком на виконання умов Кредитного договору у визначеному вище порядку було перераховано 265 000 грн. для інвестування коштів у будівництво квартири і у 2008 році ОСОБА_1 оформив право власності на трикімнатну квартиру. Одночасно було утворено заборгованість за Кредитом на позичковому рахунку Позичальника у валюті кредиту. На ім`я ОСОБА_1 . Банком було відкрито поточний рахунок для сплати ним заборгованості з кредиту. На виконання умов укладеного договору ОСОБА_1 до квітня 2013 року сплачував кошти на погашення кредиту, чим фактично схвалював встановлений порядок погашення кредиту, умови оспорюваного наразі п.п. 2.3.2. п. 2.3. ст.2 Кредитного договору.

З 16.04.2013 року зобов`язання по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за їх користування ОСОБА_1 не виконувалися належним чином. У зв`язку з чим утворилась заборгованість.

У квітні 2016 року Банк звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором станом на 29.03.2016 року в розмірі 51 169,18 швейцарських франків, яка складалася із: заборгованості за кредитом в сумі - 38 850 швейцарських франків; заборгованості по сплаті відсотків в сумі - 12319,18 швейцарських франків; заборгованості за пенею за несвоєчасне повернення кредитних кошті - 685 523 грн. 75 коп, та відшкодування судових витрат. Деснянським районним судом м. Чернігова було відкрито провадження у справі №750/3453/16-ц.

У травні 2016 року у справі №750/3453/16-ц ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов про захист прав споживачів та визнання договору та рахунку для зарахування кредиту недійсним, посилаючись на те, що банк уклав кредитний договір про надання кредиту у швейцарських франках, але протиправно надав кредит у національній валюті у розмірі 265 000,00 гривень та скоїв кримінальне правопорушення по легалізації швейцарських франків, здобутих злочинним шляхом. ОСОБА_1 у зустрічному позові просив визнати Кредитний договір недійсним посилаючись на ведення Банком нечесної підприємницької діяльності, наявності обману при наданні Позичальнику кредиту.

24.10.2016 року рішенням апеляційного суду Чернігівської області у справі №750/3453/16-ц позовні вимоги АТ «Укрексімбанк» було задоволено частково, на користь Банку з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість у національній валюті України - гривні у розмірі 74 540 грн. 60 коп. заборгованості по тілу кредиту, 106 560 грн. 91 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом та 75 000 грн. пені за порушення строків погашення процентів та платежів за кредитним договором, а всього 256 101 грн. 52 коп.

При розгляді справи № 750/3453/16-ц апеляційний суд Чернігівської області встановив, що підписавши у 2007 році договір про надання кредиту, позичальник ОСОБА_1 погодився, що укладаючи цей договір, усвідомлює можливість виникнення курсових різниць (коливань) валюти кредиту при отриманні кредитних коштів та їх використанні за цільовим призначенням згідно умов даного договору, внаслідок чого може виникнути потреба у доплаті позичальником за рахунок власних коштів повної вартості продукції, яку останній придбаває за рахунок кредитних коштів банку, а також те, що перед укладанням цього договору отримав від банку інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів». Протягом тривалого часу ОСОБА_1 сплачував кошти в погашення отриманого кредиту, які зараховувались банком на гривневий рахунок. ОСОБА_1 , отримав у власність квартиру за кредитні кошти банку, яких на час укладення договору купівлі-продажу квартири у ОСОБА_1 не було у достатньому розмірі.

Суд апеляційної інстанції у справі №750/3453/16-ц у рішенні вказав, що виконанням протягом тривалого часу умов кредитного договору та підписанням додаткових угод до Договору ОСОБА_1 фактично вчиняв дії на схвалення укладеного правочину, чим фактично підтверджував намір на подальше виконання умов договору та відсутність порушення його законних прав та інтересів при укладенні Кредитного договору.

Апеляційним судом Чернігівської області у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним Кредитного договору від 24.05.2007 р. № 7607С29 було відмовлено. Тобто, судом апеляційної інстанції було визнано Кредитний договір правомірним та встановлено обставини щодо виконання оспорюваного п.п.2.3.2 п.2.3. ст. 2 Кредитного договору.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.11.2017 у справі №750/3453/16-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Чернігівської області від 24.10.2016 року залишено без змін.

Також, у справі №750/11990/20 за позовом ОСОБА_1 до Банку про захист прав споживача, стягнення безпідставно набутих коштів під час виконання умов Кредитного договору та стягнення моральної шкоди, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.03.2021 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 17.06.2021 року, в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що між сторонами укладено кредитний договір, на підставі якого ОСОБА_1 здійснював внесення платежів на погашення боргу. Кредитний договір не визнаний недійсним, не змінений, не припинений, тобто є тією самою правовою підставою набуття банком усіх грошових коштів, в тому числі тих, про стягнення яких заявляє ОСОБА_1 . Судом також вказано у рішенні, що при розгляді справи №750/3453/16-ц були враховані здійснені позивачем оплати на виконання кредитного договору та стягнуто на користь банку залишок боргу в національній валюті. 29.11.2021 судом касаційної інстанції у справі №750/11990/20 рішення судів першої та апеляційної інстанції залишено без змін.

У даній справі позивач посилається на невідповідність оспорюваного пункту Кредитного договору вимогам закону, зокрема з міркувань того, що на його думку під час виконання відповідачем такого пункту кошти було перераховано на рахунок ТОВ «Фінансова компанія «Регіон Капітал» у національній валюті гривня у розмірі 265 000,00 грн., що було еквівалентно 65 432,09 швейцарських франків 09 центів (за курсом купівлі швейцарських франків на дату видачі кредиту 24.05.2007 року 4,05 гривень за 1,0 швейцарський франк), що в подальшому за твердженням позивача стало наслідком здійснення неправомірного обліку Банком кредитної заборгованості.

За загальним правилом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, в силу яких особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а сам зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яка регулює визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману, є нечесною підприємницькою практикою, а тому встановлено заборону на таку діяльність. Пунктом 2 ч.І ст. 19 вказаного Закону визначено, що практикою, яка вводить в оману стосовно основних характеристик продукції, зокрема, таких, як її наявність, переваги, очікувані результати споживання, є підприємницька практика, що спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б. Також згідно частини 2 вказаної статті Закону підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, яка діяла на час укладення Кредитного договору (далі - Закон), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д)орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є)варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Недотримання зазначених вимог відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону є підставою для визнання правочину недійсним, як такого, що укладений з використанням нечесної підприємницької практики.

Згідно з ч. 1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При цьому, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст.229 ЦК України).

На підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним особа повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Лише в разі встановлення цих обставин норми ч. 1 ст. 229, ст. 230 та ст. 203 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Отже, згідно зі ст.ст. 16, 203, 215 ЦК для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.06.2020 року в справі № 177/1942/16-ц вказано, що «наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору».

Натомість, у даній справі позивач просить суд визнати пункт 2.3.2. Кредитного договору від 24.05.2007 року недійсним із посиланням на вчинені сторонами дії з виконання умов погодженого сторонами правочину. Жодної реальної правової підстави для визнання окремих умов Кредитного договору недійсними позивач не наводить.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірним обліку наданого кредиту ним прямо ставляться в залежність від вимоги про визнання пункту Кредитного договору недійсним.

Відповідно вчинені дії на виконання умов Кредитного договору не можуть стати підставою для визнання недійсним окремої умови такого правочину. Докази на підтвердження реального порушення прав позивача з боку Банку наразі відсутні.

При цьому, факт видачі кредиту у повному обсязі та виконання оспорюваного п.п. 2.3.2. п. 2.3. ст. 2 Кредитного договору, шляхом перерахуванням суми на рахунок ТОВ «Фінансова компанія «Регіон Капітал» підтверджується самим позивачем, про що вказано у позові.

У своєму відзиві, відповідач стверджує про те, що на дату видачі кредиту 24.05.2007 за Кредитним договором, в частині відображення в бухгалтерському обліку інформації про надання (отримання) кредитів, Банк керувався приписами Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженою Постановою Правління Національного банку України 15.09.2004 N 435, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 жовтня 2004 р. за N 1302/9901. Утворення заборгованості в бухгалтерському обліку відбувалося на виконання умов Кредитного договору та із дотриманням вимог законодавства.

На даний час порушення відповідачем встановленого порядку відображення в бухгалтерському обліку інформації про надання (отримання) кредитів позивачем не доведено.

Суд бере до уваги, що в результаті виконання Банком оспорюваного підпункту Кредитного договору, Позичальником було отримано грошові кошти для інвестування коштів у будівництво квартири та у 2008 році Позичальник оформив право власності на трикімнатну квартиру. У справі №750/3453/16-ц рішенням суду на користь Банку з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість у національній валюті України - гривні.

Таким чином, позивачем не доведено, що його суб`єктивне право було порушено внаслідок виконання умови з надання кредиту у передбачений спосіб за Кредитним договором.

Крім того, судами у справі №750/3453/16-ц, №750/11990/20 встановлено факт правомірності Кредитного договору, надання кредиту у передбачений спосіб за погодженими сторонами умовами Кредитного договору, факт реального перерахування 265 000 грн. для інвестування коштів у будівництво квартири, оформлення права власності ОСОБА_1 на трикімнатну квартиру, факт виконання умов укладеного договору ОСОБА_1 до квітня 2013 року, сплати ним коштів в погашення кредиту і як наслідок відсутність порушення закону з боку Банку.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ч. 5 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Враховуючи викладене вище, позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 203, 215, 258, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127, код ЄДРПОУ 00032112) про визнання договору частково недійсним та визнання дій незаконними - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: