Рішення

від 24.10.2022 по справі 910/6930/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2022Справа № 910/6930/22Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Бегаля Михайла Михайловича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Феротела Драйв»

про стягнення 80 071,00 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Бегаля Михайла Михайловича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Феротела Драйв» про стягнення 80 071,00 грн, обґрунтована неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором перевезення вантажів № 2122104358 від 16.02.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 відкрито провадження по справі № 910/6930/22, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Частиною 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у справі була направлена позивачу на електронну адресу, вказану ним у позові.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення позивача про розгляд справи.

Також, ухвала про відкриття провадження у справі № 910/6930/22 була надіслана на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримана його представником, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідачі у встановлений строк не подали до суду відзив на позов, а відтак не скористалися наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

16.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Феротела Драйв» (Замовник) та Фізичною особою-підприємцем Бегалем Михайлом Михайловичем (Виконавець) укладено договір перевезення вантажів № 2122104358 (надалі також - договір), згідно з п. 1.2 якого Виконавець (перевізник) зобов`язується доставити автомобільним транспортом (далі - ТЗ) довірений йому відправником (далі - вантажовідправник) вантаж (далі - вантаж) до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання з вантажу (далі - вантажоодержувач), а Замовник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату в порядку та. на умовах визначених Договором.

За приписами пунктів 1.2-.1.5 договору, умови кожного перевезення зазначаються в заявці (далі - заявка) та/або у товарно-транспортній накладній (далі - транспортна накладна/CMR - накладна).

Заявка та транспортна накладна є невід`ємною частиною Договору. Якщо якась частина змісту заявки або транспортної накладної суперечить Договору, застосовуються положення Договору.

Заявка також вважається узгодженою Сторонами та прийнятою Виконавцем до виконання якщо він впродовж 2 (двох) годин після її одержання не надіслав Замовникові відмову від неї.

CMR - накладна має бути оформлена у 5 (п`яти) примірниках (один - для вантажовідправника, другий - для Виконавця, третій - для вантажоодержувача, четвертий - для Замовника, п`ятий - для клієнта Замовника).

Згідно з п. 3.2 договору, вартість послуг, що надаються Виконавцем зазначається у відповідній заявці і включає всі можливі витрати Виконавця, що пов`язані з перевезенням вантажу, в тому числі і ті, що ним не були передбачені або пов`язані із вивантаженням та завантаженням вантажу в ТЗ під час його митного огляду або із затримкою ТЗ на кордоні не з вини Замовника. Додаткові витраті Виконавця оплачуються лише за згодою Замовника.

Як встановлено у п. 3.3 договору, вважається, що Виконавець належним чином виконав свої зобов`язання за цим Договором, якщо вантаж було доставлено в пункт призначення, передано уповноваженій особі вантажоодержувача без пошкоджень, нестачі, втрат, з підписок уповноваженого представника вантажоодержувача в транспортній накладній про отримання вантажу, скріпленого печаткою

вантажоодержувача з його найменуванням, і надання Замовникові належним чином оформлених оригіналів транспортної накладної у двох примірниках (CMR - накладної оформленої у відповідності до положень Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956 р.), а також інших передбачених Договором документів, прийнятих Замовником без зауважень та за відсутності претензій його; клієнта або вантажоодержувача. Після чого Замовник підписує наданий Виконавцем акт про надання послуг із перевезення вантажу. У випадку неналежного виконання Виконавцем умов Договору Замовник має право не підписувати акт про надання послуг із перевезення вантажу.

Цей Договір набирає чинності з моменту його укладення Сторонами у будь-якій передбаченій ним формі і діє до 31 грудня 2022 року. Договір вважається продовженим (пролонгованим) на кожний наступний календарний рік, якщо жодна зі Сторін Договору не повідомить іншу Сторону про його припинення. (п. 6.1 договору).

На виконання умов договору сторонами підписано заявку № 0197 від 16.02.2022, у якій погодили, зокрема, таке:

- маршрут перевезення - Житомир (UA) -Треву (FR);

- дата і час завантаження - 17.02.2022;

- термін доставки вантажу - 24.02.2022;

- найменування вантажу - скляна тара;

- розмір та умови оплати послуг перевезення - 2500,00 EUR (80 071,00 грн за курсом НБУ на дату заявки). Строк оплати після отримання 2-х примірників оригіналів CMR (ТТН): 10 днів - в разі отримання рахунка та акта в паперовому вигляді; або 7 днів - в разі отримання рахунка та акта через ЕДО (Вчасно, M.E.Doc).

На виконання умов вказаного договору та заявки позивач надав послуги з перевезення, що підтверджується міжнародною товарно - транспортною накладною CMR № 045560.

За твердженнями позивача, 28.04.2022 позивачем направлено на адресу відповідача рахунок-фактуру № 07/02 від 24.02.2022, акт виконаних робіт від 24.02.2022, CMR № 045560 перевізником «Нова Пошта» за експрес-накладною № 59000814205856.

Вказане поштове відправлення було вручено відповідачу 29.04.2022, однак у десятиденний строк з цієї дати й надалі оплата за здійснення перевезення відповідачем здійснена не була. Отже, заборгованість позивача становить 80 071,00 грн, про стягнення якої позивач звернувся до суду із цим позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 314 Господарського кодексу України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Статтею 919 Цивільного кодексу України визначено, що перевізник зобов`язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Згідно зі статтею 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вказаного договору та заявки позивач надав послуги з перевезення, що підтверджується міжнародною товарно - транспортною накладною CMR № 045560.

У заявці № 0197 від 16.02.2022 сторони погодили строк оплати наданих послуг - 10 днів - в разі отримання рахунка та акта в паперовому вигляді.

28.04.2022 позивачем направлено на адресу відповідача рахунок-фактуру № 07/02 від 24.02.2022, акт виконаних робіт від 24.02.2022, CMR № 045560 перевізником «Нова Пошта» за експрес-накладною № 59000814205856.

За наслідками відстеження вказаного відправлення відповідач отримав вказане відправлення 29.04.2022, а тому в силу умов заявки відповідач мав здійснити оплату до 09.05.2022 включно.

Отже, в силу умов договору та заявки строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати перевезення на суму 80 071,00 грн є таким, що настав.

Однак, належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 80 071,00 грн матеріали справи не містять.

За наведених вище обставин судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов`язання за договором, не здійснив оплату замовленого перевезення у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 80 071,00 грн, факт існування якої позивачем належним чином доведений та відповідачем не спростований.

Відповідач обставин своєї заборгованості перед позивачем не спростував та не заперечив.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, з огляду на викладене, позовні вимоги суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Разом з тим, щодо заявлених позивачем на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 8300,00 грн, а також 3000,00 грн гонорару успіху суд зазначає таке.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 цього Кодексу зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі «East/West» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

Як вбачається з матеріалів справи, для розподілу понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду договір про правову допомогу від 14.05.2022, укладений між позивачем (довіритель) та адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем (повірений), ордер серії ВО №1035681, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 507, акт приймання-передачі наданих послуг від 16.05.2022, квитанцію до прибуткового касового ордера № 02-05 від 16.05.2022 на суму 8300,00 грн.

У пунктах 2.1, 2.3 вказаного договору визначено, що за здійснення дій, що визначені у п. 1.1 цього договору, довіритель сплачує повіреному винагороду в розмірі 8300,00 грн. При задоволенні позову довіритель сплачує повіреному премію (гонорар успіху) в сумі 3000,00 грн.

Оцінивши у порядку статті 86 ГПК України надані позивачем докази витрат на послуги адвоката, суд, керуючись статтями 74 - 79, вважає їх належними, допустимими та такими, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.

У даній справі відповідач клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, не заявляв, заперечень проти їх задоволення не надавав.

З огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи здійснення адвокатом представництва позивача у даній справі, виходячи з критерію реальності, пропорційності до предмета спору і розумності розміру заявлених витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку, що в даній конкретній справі заявлений до стягнення позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи з урахуванням гонорару успіху, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає вказаним критеріям.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на правову допомогу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Феротела Драйв» (вул. Мельникова, 12, м. Київ, 04050, ідентифікаційний код 35532009) на користь Фізичної особи-підприємця Бегаля Михайла Михайловича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) борг у розмірі 80 071,00 грн, судовий збір у розмірі 2481,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 300,00 грн.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 24.10.2022.

Суддя Т. Ю. Трофименко