Рішення

від 04.10.2022 по справі 359/5713/21

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 359/5713/21

Провадження № 2/359/520/2022

РІШЕННЯ

Іменем України

04 жовтня 2022 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Русан А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Міра», ОСОБА_2 , Бориспільської міської ради про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

29 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом, яким просив суд : визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 410299; зобов`язати ОСОБА_2 відновити частину земельної ділянки, якою він неправомірно користується, до становища, яке існувало до видачі державного акту серії ЯМ № 140299 і звільнити самовільно зайняту земельну ділянку ОСОБА_1 ; зобов`язати виконавчий комітет Бориспільської міської ради переоформити земельну ділянку позивача відповідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Вимоги обгрунтовано тим, що державний акт серії ЯА № 600150, на підставі якого позивач був власником земельної ділянки, виділеної у безстрокове користування в 1961 році, скасовано за позовом ОСОБА_1 рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2015 року. Підставами для цього слугувало те, що ОСОБА_2 незаконно заволодів частиною земельної ділянки позивача, а саме позначеної в плані меж земельної ділянки довжиною 2,3 м., 3,88 м. та 1,3 м.. ОСОБА_1 вважає, що Бориспільська міська протиправно затвердила технічну документацію на земельну ділянку ОСОБА_2 , у зв`язку з чим порушуються права позивача на володіння та користування земельною ділянкою.

Також позивач зазначив, що Приватне підприємство «Міра» (далі по тексту - ПП «Міра») порушило вимоги ст. 123 ЗК України, оскільки без його згоди і заяви розробило документацію із землеустрою на три земельні ділянки по 0,068 га, яких ОСОБА_1 фактично не отримував. Зважаючи на вказане, на підставі ст. 393 ЦК України, позивач просить вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 26 липня 2021 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання. Сторонам роз`яснено права, обов`язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

05 серпня 2021 року Бориспільська міська рада подала відзив на позов, яким просила відмовити у задоволенні позову зважаючи на наступне. Представник звернув увагу на те, що ОСОБА_1 заявив вимогу про : «зобов`язати Виконавчий комітет Бориспільської міської ради переоформити земельну ділянку позивача відповідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», однак Бориспільська міська рада та Виконавчий комітет Бориспільської міської ради є відмінними і незалежними одна від одної юридичними особами. Тобто дану вимогу заявлено до неналежного відповідача. Крім того, пославшись на норми ст. 116, 118, 122 ЗК України та ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», міська рада наголосила на необхідності дотримання вимог закону щодо виділення і оформлення земельної ділянки позивачу. Відтак, ОСОБА_1 має звернутись із заявою до компетентного органу та виконати необхідний алгоритм дій, а не покладати цей обов`язок на Виконавчий комітет Бориспільської міської ради.

Крім того, стороною відповідача зроблено заяву про застосування строків позовної давності до вимог ОСОБА_1 , оскільки про порушення власних прав він знав ще з дня ухвалення судового рішення від 23 квітня 2015 року, однак з позовом до суду не звертався протягом 6 -ти років та при подачі позову, який наразі є предметом судового спору, не подав заяву з обгрунтуванням неможливості подати позов вчасно і поновити такий строк.

Інші учасники справи своїм процесуальним правом на подачу відзиву на позов, заяв чи клопотань до суду, не скористались.

22 листопада 2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання сторони в судове засідання не з`явились. Позивач подав до суду заяву, якою позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, а розгляд справи здійснити у його відсутність.

Зважаючи на неявку сторін в судове засідання фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснюється.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши її у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст. 12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Обставини, які визнаються учасниками справи, відповідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 28 квітня 1961 року за № 276, для забудови жилого будинку, позивачу була виділена земельна ділянка площею 0,06 га, що розташовувалась в АДРЕСА_1 .

10 липня 1961 року виконавчий комітет Бориспільської міської ради та ОСОБА_1 уклали договір, посвідчений нотаріусом Бориспільської міської нотаріальної контори Колос В.Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 2495, за яким виконавчий комітет Бориспільської міської ради передав позивачу вказану земельну ділянки у безстрокове користування. На підставі цих документів 10 липня 1961 року складено план забудови земельної ділянки, відповідно якого довжина межі земельної ділянки зі сторони суміжного землекористувача ОСОБА_2 становила 23,5 метри. Відтак, 10 липня 1961 року позивач у встановленому законом порядку набув право користування вказаною земельною ділянкою.

В подальшому, в ході реєстрації за позивачем права власності на жилий будинок, який був зведений ним на цій земельній ділянці, жилому будинку та земельній ділянці була присвоєна інша адреса, а саме : АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 07 жовтня 1997 року за № 720 у власність ОСОБА_1 для обслуговування індивідуального жилого будинку була безкоштовно передана земельна ділянка площею 0,068 га, що розташовується в АДРЕСА_1 .

За замовленням позивача ПП «Міра» виготовило технічну документацію із землеустрою, на підставі якої 27 липня 2005 року на ім`я ОСОБА_1 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії Я А №600150 щодо земельної ділянки площею 0,068 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку з кадастровим номером 3210500000:06:045:0011, що розташовується в АДРЕСА_1 .

У зв`язку з викривленням та збільшенням розмірів земельних ділянок в розрізі з суміжним власником та помилками у державному акті на право власності на земельну ділянку щодо даних по суміжному землекористувачу, державний акт серії ЯА № 600150, виданий на ім`я ОСОБА_1 , за його позовом рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2015 року скасовано. Вказане судове рішення набрало законної сили 06 травня 2015 року.

Дані обставини не підлягають доказуванню, в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України, оскільки встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, не викликають сумнівів у су, підтверджуються наявними у справі доказами та не спростовані сторонами у справі.

Статтею 78 ЗК України визначено, що право власності на землю це право володіти, користуватись і розпоряджатись земельними ділянками.

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб`єктами господарської діяльності виключно відповідно до закону.

Відповідно ч. 1 ст. 35, п. б ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельної ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

За змістом ст. 316, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У частинах 1, 2 ст. 321 ЦК України вказано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 126 ЗК України встановлено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно положень ст. 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

За змістом пункту 2.3 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43 (чинною на час видачі оскаржуваного державного акту про право власності на земельну ділянку) межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи у користування, відновлюються або переносяться в натуру (на місцевість) за наявними планово-картографічними матеріалами.

Згідно з пунктом 2.4 вказаної Інструкції перенесення в натуру (на місцевість) або відновлення всіх поворотних точок меж земельної ділянки здійснюється геодезичними методами з прив`язкою не менш двох характерних закріплених поворотних точок до пунктів державної геодезичної мережі та до твердих точок на місцевості. Здійснюється кадастрова зйомка земельної ділянки з наступним врахуванням координат поворотних точок меж (державній або умовній системі координат) і площі ділянки. За результатами виконаних робіт складається кадастровий план земельної ділянки.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 410299 виданого в березні 2012 року, є власником земельної ділянки розміром 0,0559 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3210500000: 06:045:0065.

З технічного плану меж вказаної земельної ділянки судом встановлено, що від точки Б до В сусіднім землекористувачем ОСОБА_2 є ОСОБА_1 .

Зважаючи на вказане суд звертає увагу на те, що позивач, після скасування на підставі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2015 року державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 600150 виданого на ім`я ОСОБА_1 , не вчинив дій щодо юридичного оформлення безстрокового права користування земельної ділянки, а тому наразі юридично не може вважатись власником земельної ділянки, суміжної до земельної ділянки ОСОБА_2 .. Доказів протилежного до суду не надано.

Крім того, зважаючи на відсутність державного акту на право власності на земельну ділянку оформленої на ім`я ОСОБА_1 , технічної документації та винесення меж в натурі, суд позбавлений також можливості встановити чи дійсно ОСОБА_2 порушено права позивача щодо володіння та користування земельною ділянкою.

В пункті першому прохальної частини позову ОСОБА_1 просить визнати незаконним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 410299 виданий в березні 2012 року на ім`я ОСОБА_2 , однак дана вимога жодним чином не обґрунтована і не вмотивована, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для її задоволення.

Також позивач просить суд зобов`язати ОСОБА_2 відновити частину земельної ділянки, якою він неправомірно користується, до становища, яке існувало до видачі державного акту серії ЯМ № 140299 і звільнити самовільно зайняту земельну ділянку ОСОБА_1 .

В розрізі з даною позовною вимогою суд зазначає, що ОСОБА_1 не конкретизував свої вимоги, а саме - до якого саме становища слід відновити межі його земельної ділянки, яку саме частину земельної ділянки позивача самовільно зайнято відповідачем ОСОБА_2 .. Крім того, вказано інший серію і номер державного акта на право власності на землю, який є відмінним від предмету судового спору. Зважаючи на вказане суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

ОСОБА_1 також просить суд зобов`язати виконавчий комітет Бориспільської міської ради переоформити земельну ділянку позивача відповідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Однак, Виконавчий комітет Бориспільської міської ради не є стороною у даній справі та є відмінною від Бориспільської міської ради юридичною особою з власним рахунком у банку, має свою печатку та код ЄДРПОУ. Зважаючи на вказане, позовну вимогу заявлено до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Підсумовуючи наведене, суд прийшов переконання, що у задоволенні позову ОСОБА_3 слід відмовити у повному обсязі.

Щодо заяви Бориспільської міської ради про застосування строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 слід зазначити наступне.

Відповідно ч. 1 ст. 251 та ч. ст. 253 ЦК України строком є певний період часу, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Загальна позовна давність згідно ч. 1 ст. 256 та ч. 1 ст. 257 ЦК України є строком, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу і встановлена тривалістю у три роки.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встанов-лених статтями 253 - 255 ЦК України.

Частиною 1 ст. 261 вказаного Кодексу зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Наведена позиція суду узгоджується з висновками наведеними Великою Палатою Верховного Суду зокрема у постановах : від 22 травня 2018 року у справі за № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі за № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі за № 575/476/16-ц ).

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, зважаючи на відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності порушення права ОСОБА_1 , суд не вбачає підстав для задоволення заяви Бориспільської міської ради про застосування строків позовної давності.

Частиною 1 та п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно ч. 1 та п. 2 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі відмови у задоволені позовних вимог судові витрати лишаються за позивачем.

Враховуючи наведене та керуючись нормами ст. 10-13, 76-82, 133, 141, 263-365, 353-354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Міра», ОСОБА_2 , Бориспільської міської ради про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 13 жовтня 2022 року.

Суддя Л.В. Яковлєва