Постанова

від 12.10.2022 по справі 179/1668/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 179/1668/20-ц

провадження № 61-13966св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Магдалинівського районного нотаріального округу Солодовник Вікторія Володимирівна,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Магдалинівського районного нотаріального округу Солодовник В. В., третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області, про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та державного акта на право власності на земельну ділянку.

Позовну заяву мотивовано тим, що її мати ОСОБА_3 була власником земельної ділянки площею 8,260 га, кадастровий номер 1222387000:01:002:0539, розташованої на території Топчинської сільської ради на підставі державного акта на право приватної власності на землю

від 11 вересня 2000 року серії ІІІ-ДП № 072181.

Позивач посилалась на те, що її матері з листа приватного нотаріуса Магдалинівського районного нотаріального округу Солодовник В. В. стало відомо, що між нею та відповідачем 22 травня 2001 року укладено договір дарування спірної земельної ділянки.

Після цього у квітні 2016 року мати позивача зверталася

до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що їй не було відомо про факт дарування нею земельної ділянки та про наявність мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення на момент оформлення нотаріусом договору.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області

від 30 жовтня 2018 року, додатковим рішенням цього суду від 30 жовтня

2018 року у справі № 179/353/16-ц позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 8,260 га, кадастровий номер 1222387000:01:002:0539, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений 22 травня 2001 року приватним нотаріусом Магдалинівського районного нотаріального округу

Солодовник В. В., зареєстрований у реєстрі за № 1316, та визнано недійсним державний акт про право приватної власності на землю серія Р3 № 139030 на ім`я ОСОБА_2 , зареєстрованого у Книзі записів державних актів

на право приватної власності на землю від 25 жовтня 2002 року

за МД № 9942.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2019 року у справі № 179/353/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2018 року та додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2018 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову у зв`язку

із незалученням до участі у справі Головного управління Держгеокадастру

у Дніпропетровській області. Разом із цим, суд апеляційної інстанції роз`яснив право позивача про можливість повторного звернення до суду.

Позивач вважала, що договір дарування, укладений між ОСОБА_3

та ОСОБА_2 , посвідчений 22 травня 2001 року приватним нотаріусом Магдалинівського районного нотаріального округу Солодовник В. В., зареєстрований у реєстрі за № 1316, у період дії заборони (мораторію), оспорюваний договір дарування земельної ділянки є недійсним з моменту його укладення.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд:

поновити строк на подачу позову;

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 8,260 га, кадастровий номер 1222387000:01:002:0539, укладений між ОСОБА_3

та ОСОБА_2 , посвідчений 22 травня 2001 року приватним нотаріусом Магдалинівського районного нотаріального округу Солодовник В. В., зареєстрований у реєстрі за № 1316;

визнати недійсним державний акт про право приватної власності на землю серія Р3 № 139030 на ім`я ОСОБА_2 , зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю від 25 жовтня

2002 року за МД № 9942.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області

від 22 квітня 2021 року у складі судді Ковальчук Т. А. позовні вимоги

ОСОБА_1 задоволено.

Визнано договір дарування земельної ділянки площею 8,260 га, кадастровий номер 1222387000:01:002:0539, укладений між ОСОБА_3

та ОСОБА_2 , псвідчений 22 травня 2001 року приватним нотаріусом Магдалинівського районного нотаріального округу Солодовник В. В.

і зареєстрований в реєстрі за № 1316 - недійсним.

Визнано державний акт на право приватної власності на землю від 25 жовтня 2002 року серії РЗ № 139030, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за МД № 9942, виданий на ім`я ОСОБА_2 недійсним.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 набула земельну ділянку площею 8,260 га, як власник земельної частки (паю), яка відведена в натурі, а договір дарування земельної ділянки від 22 травня

2001 року, зареєстрований в реєстрі за № 1316, було укладено в порушення вимог закону, оскільки на момент його посвідчення було заборонено укладати угоди щодо дарування земельної частки (паю). Оскільки

за договором дарування, укладеним у порушення вимог закону відповідачем було виготовлено державний акт, у зв`язку із цим, суд першої інстанції вважав за необхідне визнати недійсними оспорюваний договір дарування

та виданий на його підставі державний акт.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2021 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що договір дарування між сторонами може бути визнаний недійсним, у зв`язку із обмеженнями встановленими Законом України «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)» від 18 січня 2001 року № 2242-ІІІ, оскільки вказаним законом заборонено відчужувати тільки земельні частки (паї), право на які посвідчено сертифікатом, а законодавчих обмежень щодо відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництво, право на які посвідчено державним актом на право власності на землю, на час укладення оспорюваного договору дарування, не існувало.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення у якому не врахував висновки щодо застосування норм права, зокрема Закону України «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)» від 18 січня 2001 року у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі

№ 227/1506/18, від 14 серпня 2019 року у справі № 369/1750/15-ц

та від 20 березня 2020 року у справі № 663/2256/17.

На думку ОСОБА_1 , переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не перевірив правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для вирішення спору,

не дослідив належним чином усіх наявних у справі доказів, у зв`язку із цим дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухваленні нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

ОСОБА_1 вважає, що судом апеляційної інстанції помилково зроблено висновок про безпідставний пропуск позовної давності, обґрунтованість якого була доведена у суді першої інстанції.

Разом із цим, ОСОБА_1 вважає, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, а саме: у порушення частини третьої статті 37 ЦПК України судді Деркач Н. М. та Ткаченко І. Ю. вже приймали участь у розгляді апеляційної скарги у справі № 179/353/16-ц за позовом

її матері ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Магдалинівського районного нотаріального округу Солодовник В. В. про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 179/1668/20

із Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області.

У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2

на касаційну скаргу у якому зазначено, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи повно та всебічно дослідив обставини, які мають значення для справи, дав їм правильну юридичну оцінку, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі норми права, які регулюють саме

ці правовідносини, прийняв законне та обґрунтоване рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року справу призначено

до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі рішення 14 сесії 23 скликання Топчинської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області від 06 березня

2000 року, ОСОБА_3 11 вересня 2000 року було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП № 072181 (а. с. 29).

Згідно із договором дарування земельної ділянки від 22 травня 2001 року, зареєстрованим у реєстрі за № 1316, ОСОБА_3 подарувала

ОСОБА_2 земельну ділянку площею 8,260 га, яка належала їй на підставі державного акта серії ІІІ-ДП № 072181 (а. с. 16).

На підставі договору дарування земельної ділянки від 22 травня 2001 року, зареєстрованого у реєстрі за № 1316, ОСОБА_2 25 жовтня 2002 року отримав на своє ім`я державний акт на право приватної власності на землю серії Р3 № 139030, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за МД № 9942 (а. с. 109).

Згідно із листом відділу Держземагенства у Магдалинівському районі Дніпропетровської області від 19 лютого 2015 року ОСОБА_3 повідомлено, що 22 травня 2001 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір дарування земельної ділянки (а. с. 18).

13 квітня 2016 року ОСОБА_3 зверталася до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області із позовною заявою про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 8,260 га, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а. с. 12-15).

У зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_3 11 березня 2017 року, ухвалою суду від 02 лютого 2018 року до участі у справі № 179/353/16-ц як позивача було залучено спадкоємицю - ОСОБА_1 , якою було подано

10 травня 2018 року заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області

від 30 жовтня 2018 року, додатковим рішенням цього суду від 30 жовтня

2018 року у справі № 179/353/16-ц позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 8,260 га, кадастровий номер 1222387000:01:002:0539, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений 22 травня 2001 року приватним нотаріусом Магдалинівського районного нотаріального округу

Солодовник В. В., зареєстрований у реєстрі за № 1316, та визнано недійсним державний акт про право приватної власності на землю серія Р3 № 139030 на ім`я ОСОБА_2 , зареєстрований у Книзі записів державних актів

на право приватної власності на землю від 25 жовтня 2002 року за МД № 9942 (а. с. 5-7).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2019 року у справі № 179/353/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2018 року та додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2018 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову у зв`язку

із незалученням до участі у справі Головного управління Держгеокадастру

у Дніпропетровській області. Разом із цим, суд апеляційної інстанції роз`яснив право позивача про можливість повторного звернення до суду

(а. с. 8, 9).

Усунувши вказані недоліки позову, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,

що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Оспорюваний договір дарування укладено 22 травня 2001 року, отже, правовідносини між сторонами регулюються нормами чинного на час укладення договору ЦК УРСР (у редакції Закону 1963 року).

Відповідно до статті 41 ЦК Української РСР (у редакції Закону 1963 року) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Згідно зі статтею 48 ЦК УРСР (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору дарування) угода визнається недійсною при невідповідності її закону, іншим актам, виданим органами державної влади та управління в межах наданої їм компетенції.

Статтею 153 ЦК УРСР (у редакції Закону 1963 року) встановлено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду,

а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

За договором дарування, відповідно до вимог частин першої та другої

статті 243 ЦК УРСР, одна сторона передає безоплатно другій стороні майно

у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК УРСР до договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 і цього Кодексу.

Згідно зі статтею 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін

є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору

(стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів.

Законом України від 18 січня 2001 року № 2242-ІІІ «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)» установлено, що до врегулювання порядку реалізації прав громадян і юридичних осіб на земельну частку (пай) Земельним кодексом України власники земельних часток (паїв) тимчасово не можуть укладати угоди щодо купівлі-продажу, дарування земельної частки (паю) або іншим способом відчужувати зазначені частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при викупі земельних ділянок для державних і громадських потреб.

Тобто вказаним законом заборонено відчужувати тільки земельні частки(паї), право на які посвідчено сертифікатом.

Земельним кодексом України, у редакції чинній на час укладення договору дарування, обмеження щодо відчуження у будь-який не заборонений законодавством спосіб земельних ділянок сільськогосподарського призначення не встановлювалися.

Отже, законодавчих обмежень щодо відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право на які посвідчено державним актом на право власності на землю, на час укладення оспорюваного договору дарування, не існувало.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 14 серпня 2019 року у справі № 369/1750/15-ц (провадження

№ 61-21383св18) та від 25 березня 2020 року у справі № 663/2256/17-ц (провадження № 61-20958св19).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове судове рішення, суд апеляційної інстанції, встановив, що між сторонами у формі, визначеній законом, було досягнуто згоди зі всіх істотних умов, які необхідні для укладення договору дарування, відповідно до частини першої статті 243 ЦК УРСР.

Також ураховуючи те, що другий примірник спірного договору приватним нотаріусом Магдалинівського районного нотаріального округу

Солодовник В. В. було видано обдарованому - ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що це фактично прирівнюється до передачі майна обдарованому, а тому спірний договір дарування земельної ділянки на підставі частини другої статті 243 ЦК УРСР вважається укладеним.

Разом із цим, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що законодавчих обмежень щодо відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право на які посвідчено державним актом на право власності на землю, на час укладення оспорюваного договору дарування, не існувало.

Доводи касаційної скарги про те, що на час укладення договору дарування існувала заборона, встановлена законом, на відчуження, у тому числі шляхом дарування, земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництво є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18, від 14 серпня 2019 року

у справі № 369/1750/15-ц та від 20 березня 2020 року у справі № 663/2256/17, на які заявник посилається у касаційній скарзі, є необґрунтованими,

а висновки суду не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Аргументи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції помилково зроблено висновок про безпідставний пропуск позовної давності є необґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що відмовити у задоволенні позову через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише у тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску позовної давності звернення до суду, у позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, а саме: у порушення частини третьої статті 37 ЦПК України судді Деркач Н. М. та Ткаченко І. Ю. вже приймали участь у розгляді апеляційної скарги у справі № 179/353/16-ц за позовом

її матері ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Магдалинівського районного нотаріального округу Солодовник В. В. про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки

є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Підстави для відводу судді передбачені, зокрема частиною першою

статті 36 ЦПК України, згідно із якою суддя не може розглядати справу

і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя (частина третя статті 36 ЦПК України).

Крім того, статтею 37 ЦПК України передбачені випадки недопустимості повторної участі судді в розгляді справи, зокрема суддя, який брав участь

у перегляді справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі

в розгляді цієї справи в судах касаційної або інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини четвертої статті 36 ЦПК України незгода сторони

з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Білуха проти України» (№ 33949/02, § 49-52, від 09 листопада 2006 року) зазначено, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна визначатися

за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів,

чи забезпечував суд, як такий, та його склад відсутність будь-яких сумнівів

у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, допоки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи

є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але

не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими.

Презумпція особистої неупередженості судді діє, допоки не з`являться докази на користь протилежного.

Сама по собі участь суддів Деркач Н. М. та Ткаченко І. Ю. під час апеляційного розгляду у справі № 179/353/16-ц, яка по суті не була розглянута,

а у задоволенні позову ОСОБА_3 , правонаступником якої

є ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Магдалинівського районного нотаріального округу Солодовник В. В. про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки відмовлено у зв`язку із незалученням до участі у справі Головного управління Держгеокадастру

у Дніпропетровській області не свідчить про неможливість їх участі у розгляді справи № 179/1668/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2

та приватного нотаріуса Магдалинівського районного нотаріального округу Солодовник В. В., третя особа - Головне управління Держгеокадастру

в Дніпропетровській області, про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.

Разом із цим доводи ОСОБА_1 у касаційній скарзі щодо сумнівів

у неупередженості суддів Верховний Суд відхиляє, оскільки заявник

не скористалась своїм процесуальним правом, передбаченим

частиною другою статті 39 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться

до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді,

та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта