Рішення

від 27.09.2022 по справі 160/9930/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2022 року Справа № 160/9930/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

12 липня 2022 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок», в якій просить:

стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік у розмірі 188 209,52 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідач перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю. За 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особами з інвалідністю у 2021 році, відповідач до 15.04.2022 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 188 209,52 грн. Дана сума заборгованості по адміністративно-господарським санкціям підтверджується наданим відповідачем річним звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2021 рік за формою №10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 р. № 42 та розрахунком суми позову щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. Оскільки вищезазначена сума у визначений законодавством строк відповідачем не сплачена, утворилась заборгованість у зазначеному вище розмірі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2022 року відкрито провадження у справі №160/9930/22, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

02 серпня 2022 року від представника відповідача засобами електронного зв`язку надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що відповідач ТОВ "Світанок" належним чином виконало свій обов`язок створенню робочих місць відповідно до встановленого нормативу, так згідно копії наказу №85 від 27.12.2016 р. створено з 01.01.2017 року два робочих місця для інвалідів, а саме: сторож - 1 одиниця; комірник - 1 одиниця.

Вказує, що відповідачем протягом 2020 року систематично подавалися до Нікопольського міськрайонного центру зайнятості звіти форми №3-ПН щодо наявності вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, 19.09.2020, 16.11.2020, 08.12.2020.

Крім того, виходячи з відповіді відповідача від 24.05.2021 року № 320, ТОВ Світанок" вакансію на відповідну посаду сторожа позивачем подано 17.09.2020 року та протягом січня-травня 2021 року актуальність даної вакансії, зазначеної в звіті, уточнювалася спеціалістами центру зайнятості в телефонному режимі не рідше ніж двічі на місяць. До того ж, на протязі вересня-грудня 2020 року та січня-травня 2021 року безробітні громадяни, які перебувають на обліку в Нікопольському МРЦЗ та мають інвалідність, не отримували направлення на дану вакансію. Також не було відмов роботодавця щодо працевлаштування громадян на вакансію сторожа протягом 2020 та січня-травня 2021 року.

З огляду на те, що відповідачем були виконані вимоги Закону № 875-XIІ щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а позивачем не надано доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв їм у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, в діях відповідача відсутній склад правопорушення, за вчинення якого Законом № 875-ХІІ передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій.

Також, ТОВ "Світанок" у відповідності до приписів чинного законодавства і протягом 2021 року направляли на адресу центру зайнятості звітність за формою №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії), яка відповідно до відміток, ним отримана: 16.01.2021 року, 15.02.2021 року, 01.03.2021 року, 01.04.2021 року, 01.05.2021 року, 22.06.2021 року, 08.07.2021 року, 09.08.2021 року, 25.08.2021 року, 03.09.2021 року,05.10.2021 року.

Вказує, що працюючий з 18.04.2018 року сторожем в ТОВ "Світанок" ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 через інфаркт восени 2021 року отримав інвалідність 3 гр. загальне захворювання, з якою продовжив фактично працювати сторожем в ТОВ "Світанок" і зазначена вакансія вже перестала бути актуальною.

Позивач помилково не врахував вищезазначене та зробив розрахунок за 2021 рік, але з вересня 2021 року вакансія сторож на підприємстві вже була зайнята особою з інвалідністю ( ОСОБА_1 ).

Підприємство ТОВ "Світанок" не відмовляло у працевлаштуванні особам з інвалідністю у 2021 році, та не може нести відповідальність за те, що МРЦЗ не направляв осіб з інвалідністю до відповідача для їх працевлаштування чи за небажання зазначених осіб працевлаштовуватися у відповідача.

Викладене свідчить про відсутність у діях ТОВ "Світанок" складу господарського правопорушення і у 2021 році, що виключає підстави для притягнення його до відповідальності, шляхом застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення приписів ст. 20 Закону №875-ХІІ.

З урахуванням наведеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Світанок» зареєстроване як юридична особа та відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Світанок»подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіт №10-ПОІ про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік, відповідно до якого у 2021 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 42 особи; штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві 1 особа; кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні 2 особи; фонд оплати праці штатних працівників 7 904,80 грн; середньорічна заробітна плата штатного працівника 188 209,52 грн., сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих для працевлаштування осіб з інвалідністю 188209,52 грн.

Згідно з розрахунком суми позову, наданим позивачем до матеріалів справи, товариством з обмеженою відповідальністю «Світанок»не сплачено адміністративно-господарські санкції у сумі 188209,52 грн. за не працевлаштування 1 особи з інвалідністю у 2021 році.

Станом на день звернення до суду відповідачем не сплачено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним у відзиві на позов, суд врахував наступне.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (далі - Закон №875-ХІІ).

Відповідно до ч.2 ст.17 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо, з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Частинами 1, 2 ст.19 Закону №875-ХІІ передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до положень ч.ч.1, 4 ст.20 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

За приписами ч.1 ст.18 Закону №875-ХІІ, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною 3 ст.18 цього Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу вказаних норм вбачається, що обов`язок з працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Згідно з наказом Міністерства соціальної політики України від 27 серпня 2020 року № 591, щорічною формою звітності є форма №10-ПОІ, яка заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 1 березня після звітного періоду.

З огляду на викладене, звіт за формою 10-ПОІ є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.

Судом встановлено, що відповідач подав за 2021 рік звіт (за формою №10-ПОІ) про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів. В цьому звіті містилась інформація про наявність відповідних вакансій.

Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідач впродовж 2021 року надавав звіти до центру зайнятості щодо наявності вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, що залишались вакантними у зв`язку з не направленням для працевлаштування інвалідів уповноваженими органами.

Так, з матеріалів справи встановлено, що у 2021 році середньооблікова кількість штатних працівників Товариства з обмеженою відповідальністю Світанокстановила 42 особи, отже кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», становить 2 особи, проте працювала 1 особа з інвалідністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю Світанок надавало до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звітність форми №10-ПОІ «річна» за 2021, яка наявна в матеріалах справи з відміткою про отримання.

Крім того, відповідач протягом 2021 року відповідно до вимог Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, подавав звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН, а саме 16.01.2021 року, 15.02.2021 року, 01.03.2021 року, 01.04.2021 року, 01.05.2021 року, 22.06.2021 року, 08.07.2021 року, 09.08.2021 року, 25.08.2021 року, 03.09.2021 року,05.10.2021 року, в яких зазначав про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Тобто, ТОВ Світанок було вжито всіх заходів по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу.

Позивачем подання відповідної звітності та заявок не заперечується.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

При цьому, суд зазначає, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт не працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, у зв`язку з їх відсутністю, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій, за відсутності вини юридичної особи.

Отже, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов`язане з необхідністю доведення порушення зобов`язання.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що роботодавець вжив необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, зокрема, відповідачем було вжито всіх необхідних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю: підприємство зареєстровано у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, звітувало про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, направляло до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування осіб з інвалідністю, а, отже, зазначені адміністративно-господарські санкції до відповідача застосовані бути не можуть.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі №812/1140/18, відповідно до якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу.

Відповідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що відповідачем було виконано всі необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів і їх працевлаштуванню та дотримано вимоги, встановлені статтею 19 Закону №875-ХІІ, а тому підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій відсутні.

Відповідно до положень ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Судом враховано, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд робить висновок, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок» про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Олійник