Ухвала

від 28.09.2022 по справі 477/1315/20

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

28 вересня 2022 року

м. Київ

Справа № 477/1315/20

Провадження № 14-183цс21

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддівБританчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до ОСОБА_2 (далі - відповідачка; представник - адвокат Ремешевський Євген Анатолійович), Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, державного реєстратора Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області Чубатенко Ольги Пилипівни (далі - державний реєстратор), відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним і скасування державного акта на право приватної власності на землю, скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, скасування запису у поземельній книзі

за касаційною скаргою відповідачки на ухвалу Жовтневого районного суду Миколаївської області від 4 грудня 2020 року, постановлену суддею Семеновою Л. М., і постанову Миколаївського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року, прийняту колегією суддів у складі Серебрякової Т. В., Лисенка П. П. та Самчишиної Н. В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Короткий зміст позовної заяви та заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу

1. 23 липня 2020 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, у якій просила:

1.1. Визнати незаконним і скасувати рішення Бармашівської сільської ради народних депутатів Жовтневого району Миколаївської області (далі - Бармашівська сільська рада), згідно з яким ця рада передала у власність відповідачці земельну ділянку площею 22,16 га за адресою: Миколаївська область, Вітовський район, Білозірська сільська рада, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (далі - спірна земельна ділянка).

1.2. Визнати недійсним і скасувати державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-МК № 012067, виданий відповідачці 18 лютого 2002 року Бармашівською сільською радою (далі - оскаржений державний акт).

1.3. Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 червня 2020 року (індексний номер 52667823; час: 09:07:56) і здійснений на підставі цього рішення запис про державну реєстрацію права власності відповідачки на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 482338040:01:000:0247.

1.4. Скасувати у поземельній книзі запис про державну реєстрацію спірної земельної ділянки.

2. Мотивувала позов так:

2.1. 22 серпня 2001 року Бармашівська (тепер - Білозірська) сільська рада прийняла рішення № 2, згідно з яким передала для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у власність чоловіку позивачки - ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 11,11 га, розташовану на території цієї ради Жовтневого (зараз - Вітовського) району Миколаївської області.

2.2. 13 грудня 2001 року чоловіку позивачки видали відповідний державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-МК № 012008.

2.3. 10 вересня 2006 року чоловік позивачки помер.

2.4. 24 лютого 2020 року з метою оформлення права власності на цю ділянку як на спадщину позивачка уклала з Комунальним підприємством «Госпрозрахункове проектно-вишукувальне бюро» договір № 200102029/02-ВР про виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.

2.5. 14 травня 2020 року позивачка звернулася до державного кадастрового реєстратора відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про внесення відомостей до Державного земельного кадастру. У відповідь отримала рішення від 14 травня 2020 року № РВ-4800741832020, відповідно до якого їй відмовили через те, що у межах земельної ділянки, яку позивачка просила внести до Державного земельного кадастру, розташована спірна земельна ділянка з кадастровим номером 482338040:01:000:0247 або її частина.

2.6. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна земельна ділянка належить відповідачці на підставі оскарженого державного акта.

2.7. Накладення спірної земельної ділянки на земельну ділянку чоловіка позивачки є підставою для звернення з позовом до суду.

3. 19 листопада 2020 року на підставі заяви позивачки Жовтневий районний суд Миколаївської області постановив ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

4. У листопаді 2020 року представник відповідачки - адвокат Ремешевський Є. А. - подав заяву про стягнення з позивачки 17 988 грн витрат на професійну правничу допомогу. Мотивував заяву так:

4.1. У разі залишення позову без розгляду відповідачка має право заявити вимоги про відшкодування здійснених нею витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивачки.

4.2. Згідно з договором про надання професійної правової (правничої) допомоги від 21 серпня 2020 року відповідачка понесла витрати на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі. Це підтверджує акт приймання-передачі наданих послуг від 23 листопада 2020 року № АП-0020 та квитанція до прибуткового касового ордера від 23 листопада 2020 року № 17. Відповідачка не могла надати ці докази до проголошення прийнятого у справі судового рішення, оскільки розрахунок і оплату провели після оприлюднення ухвали суду про залишення позову без розгляду.

4.3. Необґрунтованість дій позивачки підтверджують: 1) відсутність належного обґрунтування у позові порушення її права й інтересу як спадкоємниці чоловіка на спірну земельну ділянку, бо є інший спадкоємець. На це вказує додана до позовної заяви довідка приватного нотаріуса Вітовського районного нотаріального округу Миколаївської області Бердніковою А. Ю. від 11 лютого 2020 року № 33102-14; 2) позивачка постійно мешкала з її чоловіком та знала про те, що він продав спірну земельну ділянку у 2001 році. Тому не могла вважати, що у її володінні є спірна земельна ділянка, яку позивачка ні не обробляла, ні в оренду не здавала; 3) позивачка не має першого примірника оскарженого державного акта, а використовує його архівну копію; 4) чоловік позивачки був власником земельної ділянки площею 11,11 га, а вона просила скасувати рішення сільської ради про виділення земельної ділянки площею 22,16 га й оскаржений державний акт на цю ділянку. У позовній заяві немає мотивів неправомірності виділення відповідачці спірної земельної ділянки у частині, яка не співпадає з ділянкою, що раніше належала чоловікові позивачки; 5) позивачка звернулася до суду майже через 19 років після відчуження земельної ділянки та майже через 14 років після смерті її чоловіка.

4.4. Позивачка отримала відзив відповідачки на позовну заяву 2 вересня 2020 року. Проте заяву про залишення позову без розгляду подала лише 16 листопада 2020 року. За цей час до суду надійшли додаткові матеріали та заперечення державного реєстратора Чубатенко О. П., внаслідок чого представник відповідачки мав додатково ознайомлюватися з матеріалами справи, а витрати на професійну правничу допомогу зросли.

(2) Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. 4 грудня 2020 року Жовтневий районний суд Миколаївської області постановив ухвалу, згідно з якою у задоволенні заяви про стягнення судових витрат відмовив. Мотивував ухвалу так:

5.1. У разі залишення позову без розгляду відповідачка має право заявити вимоги про компенсацію її витрат, пов`язаних із розглядом справи, лише внаслідок необґрунтованих дій позивачки. Проте немає підстав вважати такими дії останньої, а тому не можна відшкодувати витрати відповідачки на професійну правничу допомогу.

5.2. Подання заяви про залишення позову без розгляду є правом позивачки та формою закінчення провадження у справі без ухвалення рішення, без з`ясування обставин, на які учасники справи вказують як на підстави їхніх вимог і заперечень, та без дослідження доказів, якими вони обґрунтовують ці вимоги і заперечення. Ознак необґрунтованості дій позивачки та зловживання нею процесуальними правами немає.

5.3. Твердження представника відповідачки про те, що позивачка подала необґрунтований позов, є припущенням, бо суд справу не розглядав, обставин спору не встановлював, докази не досліджував. Належність тих доказів, які подала позивачка, суд мав би оцінити, вирішуючи спір. Тому не можна погодитися з доводами представника відповідачки про те, що необґрунтованість дій позивачки підтверджує відсутність у неї першого примірника оскарженого державного акта.

5.4. Пропуск позовної давності є підставою для відмови у позові, але через залишення його без розгляду питання про застосування позовної давності суд не вирішував.

(3) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

6. 8 лютого 2021 року Миколаївський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін ухвалу Жовтневого районного суду Миколаївської області від 4 грудня 2020 року. Мотивував постанову так:

6.1. Згідно зі статтею 142 ЦПК України обов`язковою умовою визнання за відповідачкою права на компенсацію витрат, пов`язаних із розглядом справи, є наявність під час розгляду справи необґрунтованих дій позивачки.Відповідачці необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивачки під час звернення до суду чи під час розгляду справи були необґрунтованими, у чому ці дії полягають, зокрема, чи було недобросовісним звернення до суду, чи були зазначені дії умисними, та чим це підтвердити (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц).

6.2. За змістом приписів частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статті 141 ЦПК України необґрунтовані дії позивачки як підстава для компенсації здійснених відповідачкою витрат, пов`язаних із розглядом справи, мають бути недобросовісними та вказувати на зловживання процесуальними правами.

6.3. Суд першої інстанції правильно вказав, що звернення з позовом до суду є суб`єктивним правом позивачки, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, та не залежить від обґрунтованості позову.

6.4. Суд першої інстанції залишив позов без розгляду на підставі заяви позивачки, а не внаслідок вжиття до неї заходів реагування на зловживання процесуальними правами. Залишення позову без розгляду на підставі такої заяви - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення щодо суті позовних вимог. Право поставити питання про залишення позову без розгляду є безумовним, а суд не перевіряє підстави для подання відповідної заяви.

(4) Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 11 березня 2021 року представник відповідачки подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Стверджував про порушення судами норм процесуального права. Просив скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року й ухвалу Жовтневого районного суду Миколаївської області від 4 грудня 2020 року та передати справу до суду першої інстанції.

(5) Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

8. 29 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження.

9. 3 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про зупинення касаційного провадження до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 550/936/18.

10. 29 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою поновив касаційне провадження у справі № 477/1315/20 і призначив її до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

11. 15 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу так:

11.1. У справі є виключна правова проблема, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права, а саме: чи можливо оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат та які наслідки відкриття касаційного провадження щодо ухвали, яку оскаржити у касаційному порядку не можна.

11.2. У постанові від 8 червня 2021 року у справі № 550/936/18 Велика Палата Верховного Суду:

11.2.1. Виснувала, що якщо касаційну скаргу подали на ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі у частині розподілу судових витрат після її перегляду в апеляційному порядку, то ця касаційна скарга є скаргою на ухвалу про закриття провадження у справі, яку відповідно до частини другої статті 398 ЦПК України можна оскаржити у касаційному порядку.

11.2.2. Відступила від висновків Верховного Суду про відмову у відкритті касаційного провадження за такими скаргами через те, що за відсутності сумніву у законності закриття провадження у справі й оскарження ухвали суду першої інстанції тільки у частині розподілу судових витрат, таку ухвалу у цій частині після перегляду апеляційним судом у касаційному порядку оскаржити не можна.

11.2.3. Вирішила, що немає підстав відступати від висновків, викладених в ухвалах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2020 року у справі № 138/3129/18 і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 січня 2019 року у справі № 815/5991/17, оскільки обставини справи № 550/936/18 не є подібними до обставин зазначених справ.

11.3. Необхідно відступити від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2021 року у справі № 550/936/18, щодо можливості оскарження в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції стосовно визначення розміру судових витрат, конкретизувавши такий висновок відповідно до обставин справи № 477/1315/20.

11.4. В ухвалі від 23 грудня 2020 року у справі № 138/3129/18 про закриття касаційного провадження Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що ухвала суду першої інстанції щодо стягнення судових витрат, порядок оскарження якої визначений у пункті 13 частини першої статті 353 ЦПК України, не входить до переліку судових рішень, які можна оскаржити у касаційному порядку після їх перегляду апеляційним судом (близький за змістом висновок Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформулював в ухвалі від 14 січня 2019 року про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 815/5991/17).

11.5. У переліку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України, немає пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України. Тому ухвалу суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат після її перегляду апеляційним судом не можна оскаржити у касаційному порядку.

11.6. Судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в окремих думках неодноразово звертали увагу на те, що приписи частини другої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не можна тлумачити як заборону Верховному Суду за наявності обґрунтованих мотивів переглянути у касаційному провадженні ухвали суду апеляційної інстанції, не охоплені переліком, визначеним у частині другій статті 328 КАС України. На думку цих суддів, ні стаття 339, ні інші приписи КАС України не дозволяють закрити касаційне провадження як «помилково відкрите».

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12. Відповідачка мотивувала касаційну скаргу так:

12.1. Суди не звернули увагу на те, що необґрунтованість дій позивачки підтверджує не подання заяви про залишення позову без розгляду, а безпідставне зволікання з направленням такої заяви, внаслідок чого відповідачка здійснила додаткові витрати на професійну правничу допомогу.

12.2. Суди попередніх інстанцій мали оцінити доводи, наведені у заяві про стягнення судових витрат, а також дослідити докази та встановити обґрунтованість або необґрунтованість дій позивачки й ознаки зловживання нею правами.

12.3. У заяві про стягнення судових витрат відповідачка навела аргументи про безпідставність позову у спорі, який має очевидно штучний характер. Але суд ці доводи не оцінив.

(2) Позиції інших учасників справи

13. Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу суду не подали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Стосовно можливості касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат після її перегляду в апеляційному порядку

14. Апеляційний суд переглянув ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та прийняв постанову, згідно з якою залишив цю ухвалу без змін. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової плати Касаційного цивільного суду вважає, що вказані рішення судів першої й апеляційної інстанцій не можуть бути предметом касаційного перегляду. Велика Палата Верховного Суду з цим погоджується.

15. Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат (пункт 13 частини першої статті 353 ЦПК України).

16. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

17. У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (частина п`ята статті 142 ЦПК України).

18. Отже, ухвала суду першої інстанції стосовно компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи (зокрема витрат на професійну правничу допомогу), внаслідок необґрунтованих дій позивача є ухвалою щодо визначення розміру судових витрат.

19. В ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету (частина третя статті 257 ЦПК України).

20. Відповідно до частини шостої статті 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього кодексу.

21. Таким чином, питання про розподіл між сторонами судових витрат суд може вирішити як в ухвалі про залишення позову без розгляду, так і в ухвалі окремо з питання про такий розподіл,зокрема про компенсацію здійснених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.

22. Відповідачка оскаржила в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні її заяви про стягнення з позивачки витрат на професійну правничу допомогу, а суд апеляційної інстанції залишив вказану ухвалу без змін. Обидва ці рішення відповідачка оскаржила у касаційному порядку.

23. Ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього кодексу (частина перша статті 406 ЦПК України).

24. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали(частина перша статті 389 ЦПК України).

25. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що оскільки ухвала суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат не належить до переліку ухвал, визначених у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України, таку ухвалу не можна оскаржити у касаційному порядку. А тому не можна оскаржити у цьому порядку і постанову апеляційного суду про залишення без змін вказаної ухвали суду першої інстанції. Отже, касаційне провадження за касаційною скаргою відповідачки слід закрити.

26. Про закриття касаційного провадження з огляду на неможливість касаційного оскарження відповідного судового рішення Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала в ухвалах від 13 червня 2018 року у справах № 522/14750/16-ц і № 761/6099/15-ц, від 4 липня 2018 року у справі № 623/3792/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 750/14127/17, від 8 жовтня 2019 року у справі № 766/12353/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 817/1768/18, а також у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 761/30675/17.

27. Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

28. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).

29. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).

30. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі«Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).

31. Конституція України гарантує забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129).

32. Оскільки право на касаційне оскарження не є абсолютним, встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, які після їх перегляду в апеляційному порядку можна оскаржити до Верховного Суду, є розумним обмеженням, покликаним забезпечити виконання судом касаційної інстанції завдання забезпечувати сталість і єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Велика Палата Верховного Суду вважає цю мету обмеження права на доступ до суду касаційної інстанції легітимною.

33. Зазначене обмеження є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись із касаційною скаргою на ухвалу суду, яку за законом не можна окремо оскаржити у касаційному порядку, особа може прогнозувати юридичний наслідок такого оскарження.

34. Таким чином, передбачені процесуальним законом обмеження права на касаційне оскарження за наявності права на оскарження в апеляційному порядку не нівелюють для учасника судового процесу можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ настільки, щоби завдати шкоди самій суті цього права.

(2) Щодо відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду

35. В ухвалі від 15 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав на наявність виключної правової проблеми та про необхідність конкретизації висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2021 року у справі № 550/936/18 стосовно можливості оскарження в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат після її перегляду апеляційним судом. На думку колегії суддів, таку ухвалу суду першої інстанції не можна оскаржити у касаційному порядку.

36. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у цій справі відсутні підстави для означеної конкретизації, яка за своєю суттю є відступом від раніше сформульованого висновку. Поставлене питання можна вирішити у справі, у якій сторона оскаржуватиме у касаційному порядку передбачену у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України ухвалу суду першої інстанції, у частині визначення розміру судових витрат, та/або прийняту за наслідками її перегляду постанову апеляційного суду.

(3) Щодо долі касаційного провадження

37. З огляду на викладені у цій ухвалі висновки про неможливість оскарження у касаційному порядку як ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат після її перегляду в апеляційному порядку, так і відповідної постанови апеляційного суду, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційне провадження слід закрити.

38. Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу (частина друга статті 396 ЦПК України).

Керуючись пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 260, частиною другою статті 261, частиною другою статті 396 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду

у х в а л и л а

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду Миколаївської області від 4 грудня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, державного реєстратора Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області Чубатенко Ольги Пилипівни, відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним і скасування державного акта на право приватної власності на землю, скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, скасування запису у поземельній книзі.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддями.

Ухвала суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:В. В. БританчукК. М. Пільков Ю. Л. ВласовО. Б. Прокопенко І. В. Григор`єваЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаВ. М. Сімоненко І. В. ЖелєзнийІ. В. Ткач О. С. ЗолотніковО. С. Ткачук