Постанова

від 25.10.2022 по справі 520/20834/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2022 р. Справа № 520/20834/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 (суддя Зінченко А.В.; м. Харків) по справі № 520/20834/21

за позовом ОСОБА_1

до Кегичівської селищної ради Харківської області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кегичівської селищної ради Харківської області (надалі також - відповідач) в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення XVII сесії VIII скликання від 30 вересня 2021 року №4071 Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Кегичівську селищну раду код ЄДРПОУ 04396963 Харківська область, Красноградський район,смт Кегичівка, вулиця Волошина, будинок 33 на найближчій сесії повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) вхідний №6370/04-16 від 09 вересня 2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею до 2,0000 га із земель комунальної власності розташованої за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 - залишено без задоволення.

Позивач не погодилась з рішенням суду першої та подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при ухваленні судового рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення відповідача містить підставу відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, яка не передбачена ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, що не було враховано судом першої інстанції під час розгляду справи. Окрім того, зміст спірного рішення відповідача не містить конкретної норми на підставі якої позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Вважає, що відповідач у спірних правовідносинах діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, безпідставно прийнявши рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Ураховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_1 звернулася до Кегичівської селищної ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею до 2,0000 га із земель комунальної власності, яка знаходиться на території Кегичівської селищної ради Харківської області.

До вказаного клопотання позивачем додано наступні документи:копії паспорту громадянина України, копія ідентифікаційного коду; графічні матеріали із зазначенням місця розташування земельної ділянки.

За наслідком розгляду вказаної заяви Кегичівською селищною радою прийнято рішення XVII сесії VIII скликання від 30 вересня 2021 року №4071 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 » яким відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею до 2,0000 га, розташованої на території Кегичівської селищної ради.

Не погодившись із вказаним рішенням Кегичівської селищної ради ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що бажана до відведення земельна ділянка належить до колективних земель, тому відведення таких земель призведе до порушення законних прав та інтересів членів колективного сільськогосподарського підприємства «Україна» з огляду на можливість їх розподілення.

За висновком суду, право прийняття організаційно-управлінських рішень в частині розпорядження спірної земельної ділянки належатиме Кегичівській селищній раді після проведення державної реєстрації права комунальної власності відповідно до чинного законодавства. Отже, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яку він просив, Кегичівська селищна рада діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Земельним кодексом України.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.

Приписи ч. 2 ст. 4 ЗК України визначають, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно п. "а" ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

За правилами пункту "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ч. ч. 3-4 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

З наведеного випливає, що законодавцем гарантовано право безоплатної передачі земельної ділянки громадянину у власність, зокрема, у межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями ст. 118 Земельного кодексу України.

Так, згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

При цьому згідно ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому згідно ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам закону, оскільки бажана до відведення у власність позивачу земельна ділянка, розташована за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради Красноградського району Харківської області (бувша Павлівська сільська рада), представлена колективними пасовищами. З огляду на вимоги Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" щодо можливого до паювання таких земель до 01 січня 2025 року, а також те, що відведення бажаної земельної ділянки одній особі суперечить інтересам широкого кола жителів територіальної громади на вільний доступ до таких земель, безперешкодне їх використання за цільовим призначенням.

Пунктом 21 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України встановлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" (надалі - Закон №2498-VIII) (з 01.01.2019) землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Разом з тим, до "земельних ділянок, сформованих за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності" належать: деградовані, малопродуктивні, техногенно забруднені сільськогосподарські угіддя, що підлягають консервації, заболочені землі, землі, на яких розташовані розвідані родовища корисних копалин загальнодержавного значення, запаси яких затверджені в установленому законодавством порядку, землі під полезахисними лісовими смугами, землі під водними об`єктами, землі під господарськими шляхами, прогонами, польовими дорогами, у тому числі запроектованими у проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), землі, які відповідно до закону не можуть перебувати у приватній власності, землі під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна, землі, які передаються до запасу та резервного фонду, інші землі несільськогосподарського призначення.

Натомість, земельні ділянки, за рахунок яких позивач має намір отримати у власність земельну ділянку орієнтовною площею до 2,0000 га, відносяться до сільськогосподарських угідь - колективних пасовищ, які підлягали паюванню, але не були розподілені між членами КСП "Україна" та не виділені в натурі (на місцевості).

Відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю серія ХР-15-00-000470, колективному сільськогосподарському підприємству "Україна", розташованому на території с. Павлівка Павловської сільської ради Кегичівського району Харківської області, належать землі на загальну площу 5462,10 гектарів в межах, згідно із планом, який є складовою частиною Державного акту. Землю передано у колективну власність для ведення сільськогосподарського виробництва. При цьому, бажана до відведення позивачу земельна ділянка знаходиться саме в масиві земель колективної власності.

У встановленому законодавством порядку, шляхом розпаювання КСП "Україна", його члени отримали право на земельні частки (паї) - ріллю, в той час, як пасовища та сіножаті залишилися у колективній власності, що підтверджується витягом з протоколу №2 загальних зборів членів реформованого КСП "Україна".

Після розпаювання земель колективної власності та отримання сертифікатів на право на земельну частку (пай), рілля була розподілена між членами сільськогосподарського підприємства, виділена в натурі (на місцевості) та передана їм у приватну власність.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) регламентовано Законом України від 05 червня 2003 року № 899-IV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Спірна земельна ділянка підпадає під правовий режим земель, що залишились у колективній власності, визначений статтею 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" із змінами, внесеними Законом: у разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю). Організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

Статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" із змінами, внесеними Законом визначено, що нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди невитребуваної (нерозподіленої) земельної ділянки, переданої в оренду в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв`язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов`язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору до дня збирання врожаю.

Організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

З метою інформування осіб, зазначених у частині першій цієї статті, про проведення розподілу земель, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада розміщує у загальнодоступних місцях відповідних населених пунктів, публікує у друкованих засобах масової інформації районної державної адміністрації або районної ради та оприлюднює на власному офіційному веб-сайті (за наявності) оголошення про проведення зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

В оголошенні повідомляються: мета, дата, місце і час проведення зборів; прізвище, номер службового телефону особи, в якої можна отримати інформацію щодо проведення зборів.

Розподіл земельних ділянок проводиться за умови реєстрації більшості осіб, визначених в абзацах другому - четвертому частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

Збори веде сільський, селищний, міський голова або уповноважена відповідною радою особа.

Землі, зазначені у частині четвертій статті 7 цього Закону, які залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності територіальної громади, на території якої вони розташовані.

Сільськогосподарські угіддя, які підлягали паюванню, однак не були передані до приватної, державної або комунальної власності у порядку, визначеному законом, за рішенням зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), можуть бути розпайовані у порядку, встановленому цим Законом.

У разі якщо земельні ділянки, зазначені у частинах сьомій - восьмій цієї статті, не були сформовані як об`єкти цивільних прав, їх формування може здійснюватися за проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель. Визначення меж земельних ділянок, зазначених у абзаці дев`ятому частини четвертої статті 7 цього Закону, здійснюється з урахуванням будівельних норм, державних стандартів і норм.

За результатами розподілу оформляється протокол, що підписується особами, які брали участь у зборах, головуючим та секретарем зборів.

До протоколу додається список реєстрації учасників зборів, засвідчений їхніми підписами. Кожен аркуш зазначеного списку підписується головуючим та секретарем зборів і скріплюється печаткою сільської, селищної, міської ради.

Секретар зборів у дводенний строк після закінчення зборів подає протокол сільській, селищній, міській раді.

Після отримання протоколу зборів сільська, селищна, міська рада протягом місяця приймає рішення про затвердження протоколу розподілу земельних ділянок та прийняття у комунальну власність відповідних земель. Це рішення та протокол зборів є підставою для державної реєстрації права власності територіальної громади та/або громадян на відповідні земельні ділянки.

До державної реєстрації права власності на земельні ділянки, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада може надати такі земельні ділянки в оренду на строк до державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок під польовими дорогами, запроектованими для доступу до земельних ділянок у масиві земель сільськогосподарського призначення, що залишилися у колективній власності, здійснюється з урахуванням вимог, визначених частиною п`ятою статті 37-1 Земельного кодексу України.

Розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, має бути здійснений до 01 січня 2025 року.

У разі якщо до 1 січня 2025 року протокол про розподіл земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між особами, визначеними абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), не оформлений у порядку, визначеному цією статтею, та не поданий на затвердження органу місцевого самоврядування, вважається, що суб`єкти права колективної власності відмовилися від права колективної власності на землю, а зазначені землі (крім невитребуваних часток (паїв) і сформованих за їх рахунок земельних ділянок, а також нерозподілених земельних ділянок) передаються у комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним.

Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним. Протягом 7 років з дня державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, сформовану з невитребуваної земельної частки (паю), забороняється передача її у приватну власність (крім передачі її власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцям).

Отже, із норм зазначених нормативно-правових актів вбачається, що земельні ділянки приватної, державної, комунальної власності підлягають розпаюванню та розподілу. Право комунальної власності на такі землі орган місцевого самоврядування зможе зареєструвати лише після 01 січня 2025 року в порядку, визначеному Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" із змінами, внесеними Законом, у разі, якщо власник не оформить право власності на свою земельну ділянку.

Таким чином, спірна земельна ділянка не відноситься до земель, які на підставі пункту 21 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України вважаються власністю територіальної громади.

Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 09 червня 2022 року у справі 560/6202/20.

Відповідно до ч.5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що право прийняття організаційно-управлінських рішень в частині розпорядження спірною земельною ділянкою належатиме Кегичівській селищній раді після проведення державної реєстрації права комунальної власності відповідно до чинного законодавства.

На підставі викладеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо не дотримання відповідачем вимог Земельного кодексу України. Також колегія суддів зазначає, що позивачем не враховано приписи Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Таким чином, колегія суддів суд приходить до висновку, що обґрунтованою підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у розумінні частини 7 статті 118 Земельного кодексу України є саме невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законодавства.

Отже, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 по справі № 520/20834/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова Т.С. Перцова