Постанова

від 24.10.2022 по справі 640/20096/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/20096/20 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О.,

Ключковича В.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківські залізобетонні конструкції" та Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківські залізобетонні конструкції» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківські залізобетонні конструкції» (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (надалі - відповідач 1, правонаступник Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС), Державної податкової служби України (надалі - відповідач 2), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві №1745671/41607988 від 17.07.2020 про відмову в реєстрації податкової накладної, а Державну податкову службу України зобов`язати зареєструвати податкову накладну №103 від 24.06.2020 і вважати її прийнятою та зареєстрованою з дати направлення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення №1745671/41607988 від 17.07.2020 року є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки Комісія Головного управління Державної податкової служби у м. Києві безпідставно не враховувала та не проаналізувала зміст наданих позивачем документів та пояснень, прийнявши необґрунтоване та незаконне рішення про відмову в реєстрації податкової накладної.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено повністю:

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) №1745671/41607988 від 17.07.2020 про відмову в реєстрації податкової накладної;

- зобов`язано Державну податкову службу України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393) зареєструвати податкову накладну №103 від 24.06.2020 і вважати її прийнятою та зареєстрованою з дати направлення;

- стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківські залізобетонні конструкції» (02091, м. Київ, вул. Тростянецька, 6-Г, код ЄДРПОУ 41607988) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 (дві тисячі сто дві грн.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267);

- стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківські залізобетонні конструкції» (02091, м. Київ, вул. Тростянецька, 6-Г, код ЄДРПОУ 41607988) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) понесені ним витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5 000, 00 грн. (п`ять тисяч гривень).

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідачем 1 (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та здійснення порушень процесуальних норм, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що позивачем не було надано в повному обсязі первинні документи, що фактично підтверджують поставлення товару.

Крім того, позивачем подано апеляційну скаргу в частині відмови у задоволенні стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 26000,00 грн позивач зазначає, що в матеріалах справи містяться документи, які підтверджують право позивача на відшкодування за рахунок відповідача витрат на правничу допомогу в повному обсязі. Крім того, позивач звертає увагу, що відповідач не заявляв жодних заперечень щодо розміру судових витрат, а тому суд першої інстанції безпідставно зменшив їх до 5000,00 грн.

Відзиви на апеляційні скарги сторонами не подано.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 30.10.2019 між ТОВ «Харківські залізобетонні конструкції» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будінвестконтакт» (надалі - ТОВ «Будінвестконтакт») укладено договір поставки від 30.10.2019 №1.

Позивачем 24.06.2020 надано рахунок на оплату №Х-00200 за надані послуги.

ТОВ «Харківські залізобетонні конструкції» на виконання податкових зобов`язань перед контрагентом 24.06.2020 склало та зареєструвало податкову накладну №103 в Єдиному реєстрі податкових накладних (надалі - ЄРПН).

Відповідно до квитанції від 10.07.2020 в ЄРПН податкова накладна від 24.06.2020 №103 доставлена до Державної податкової служби України, проте її реєстрація була зупинена.

Підставою для зупинення реєстрації зазначено пункт 201.16 статті 201 Податкового кодексу України з посиланням на те, що податкова накладна/розрахунок коригування (надалі - ПН/РК) відповідає вимогам пункту 1 Критеріїв ризиковості платника податку та запропоновано надати пояснення та/або копії документів, щодо підтвердження інформації зазначеної в ПН/РК для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації ПН/РК в ЄРПН.

На виконання вимог пункт 201.16 статті 201 Податкового кодексу України позивач направив на адресу відповідача повідомлення про надання пояснень та копій документів щодо ПН/РК, реєстрацію якої зупинено, які підтверджують реальність здійснення операцій за спірною податковою накладною.

Головою комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, 17.07.2020 року прийнято рішення №1745671/41607988 про відмову в реєстрації податкової накладної від 24.06.2020 року №103 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

За змістом вказаного рішення підставою для відмови в реєстрації податкової накладної зазначено про ненадання платником податку копій документів: первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунків-фактур/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності первинних типових форм та галузевої специфіки, накладних; документів щодо підтвердження відповідності продукції, наявність яких передбачена договором та/або законодавством.

Вважаючи протиправними та такими, що підлягають скасуванню оскаржувані рішення відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що використання податковим органом загального пункту щодо різновидів оцінки за критеріями ризику є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути обізнаним у моделюванні поведінки та таким, що не повідомлений про необхідність надання документів за вичерпним і зрозумілим переліком. Невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії має наслідком визнання його протиправним.

В частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції зазначив, що розмір витрат позивача на оплату правничої допомоги у справі є неспівмірними із складністю цієї справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для позивача. Отже, враховуючи складність даної справи, прийняття позитивного рішення на користь позивача, значення справи для позивача, та аналіз розрахунку понесених витрат на правову допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про стягнення витрат на правову допомогу на користь позивача, а саме, в розмірі 5000,00 грн. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Згідно з підпунктами "а", "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

У свою чергу, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг, згідно положень пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 12 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабміну України від 29.12.2010 р. № 1246 (із змінами та доповненнями), встановлено, що після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки:

відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту);

чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування;

реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування;

дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу;

наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу;

наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200 1.3 і 200 1.9 статті 200 1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.);

наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується;

факту реєстрації / зупинення реєстрації / відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами;

наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування;

дотримання вимог Законів України "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Відповідно до пункту 13 Порядку № 1246 за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).

Згідно з підпунктом 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 ПК України, реєстрація податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (на час виникнення спірних правовідносин) затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1165 "Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних" (далі - Порядок № 1165).

Відповідно до Пункту 3 Порядку № 1165, податкові накладні / розрахунки коригування (крім розрахунків коригування, складених у разі зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, та розрахунків коригування, складених на неплатника податку), що подаються для реєстрації в Реєстрі, перевіряються щодо відповідності таким ознакам безумовної реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування (далі - ознаки безумовної реєстрації):

1) податкова накладна, яка не підлягає наданню отримувачу (покупцю) та/або складена за операцією, звільненою від оподаткування;

2) обсяг постачання, зазначений платником податку в податкових накладних / розрахунках коригування (крім розрахунків коригування, поданих для реєстрації в іншому місяці, ніж місяць, в якому вони складені), зареєстрованих у Реєстрі в поточному місяці, з урахуванням поданої для реєстрації в Реєстрі податкової накладної / розрахунку коригування, становить менше 500 тис. гривень за умови, що обсяг постачання товарів/послуг, зазначений у них у поточному місяці за операціями з одним отримувачем - платником податку, не перевищує 50 тис. гривень, сума податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), сплачена у попередньому місяці, становить більше 20 тис. гривень, та керівник - посадова особа такого платника податку є особою, яка займає аналогічну посаду не більше ніж у трьох (включно) платників податку;

3) одночасно виконуються такі умови:

загальна сума податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), сплачена за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому складено податкову накладну / розрахунок коригування, платником податку та його відокремленими підрозділами, якими подано податкову накладну / розрахунок коригування на реєстрацію в Реєстрі, становить більше 1 млн. гривень;

значення показника D, розрахованого згідно з цим підпунктом, становить більше 0,05. Показник D розраховується за такою формулою:

D = S/T,

де S - загальна сума сплачених за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому складено податкову накладну / розрахунок коригування, сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків і зборів, контроль за справлянням яких покладено на ДПС, платником податку та його відокремленими підрозділами;

T - загальна сума постачання товарів/послуг на митній території України, що оподатковуються за ставками 0, 20 і 7 відсотків, зазначеними платником податку в податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих у Реєстрі за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому складено податкову накладну / розрахунок коригування;

значення показника P є меншим, ніж значення, розраховане за такою формулою:

P = Pм х 1,4,

де P - сума податку на додану вартість, зазначена платником податку в податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих у Реєстрі у звітному (податковому) періоді, з урахуванням поданої на реєстрацію в Реєстрі податкової накладної / розрахунку коригування;

Pм - найбільша місячна сума податку на додану вартість, зазначена у податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих платником податку в Реєстрі за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому складено податкову накладну / розрахунок коригування.

Значення показників D та P відображаються в електронному кабінеті платнику податку;

4) у податковій накладній / розрахунку коригування відображена операція з товаром за кодом згідно з УКТЗЕД та/або послугою за кодом згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, які зазначені у таблиці даних платника податку, врахованій контролюючим органом.

Відповідно до пунктів 4, 5, 6 Порядку № 1165 у разі коли за результатами перевірки податкової накладної / розрахунку коригування визначено, що податкова накладна / розрахунок коригування відповідають одній з ознак безумовної реєстрації, визначених у пункті 3 цього Порядку, реєстрація таких податкової накладної / розрахунку коригування не зупиняється в Реєстрі.

Платник податку, яким складено та/або подано для реєстрації в Реєстрі податкову накладну / розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряється щодо відповідності критеріям ризиковості платника податку (додаток 1), показникам, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку (додаток 2).

Податкова накладна / розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряються щодо відповідності відображених у них операцій критеріям ризиковості здійснення операцій (додаток 3).

У разі коли за результатами автоматизованого моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну / розрахунок коригування, відповідає хоча б одному критерію ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється.

Питання відповідності/невідповідності платника податку критеріям ризиковості платника податку розглядається комісією регіонального рівня.

У разі встановлення відповідності платника податку хоча б одному з критеріїв ризиковості платника податку комісією регіонального рівня приймається рішення про відповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку.

Включення платника податку до переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку, здійснюється в день проведення засідання комісії регіонального рівня та прийняття відповідного рішення.

Платник податку отримує рішення про відповідність критеріям ризиковості платника податку через електронний кабінет у день прийняття такого рішення (додаток 4).

У рішенні зазначається підстава, відповідно до якої встановлено відповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку.

Відповідно до п. 10, 11 Порядку № 1165 у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування, яка є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування зазначаються:

1) номер та дата складення податкової накладної / розрахунку коригування;

2) критерій (критерії) ризиковості платника податку та/або ризиковості здійснення операцій, на підставі якого (яких) зупинено реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, з розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку;

3) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для розгляду питання прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі або відмову в такій реєстрації.

Як встановлено під час розгляду справи, реєстрацію податкової накладної позивача зупинено з підстав її відповідності пункту п.п.1.6 п.1 "Критеріїв ризиковості платника податку". У квитанції запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.

Колегія суддів звертає увагу, що вищезазначена Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної не містить інформації, які документи необхідні контролюючому органу для прийняття рішення про реєстрацію спірної податкової накладної.

Так, відповідно до пункту 5 Порядку прийняття рішень про реєстрацію/ відмову в реєстрації податкових накладних/ розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 грудня 2019 року №520 (надалі - Порядок №520), перелік документів, необхідних для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі, може включати:

договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них;

договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлено повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції;

первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм і галузевої специфіки, накладні;

розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків;

документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачено договором та/або законодавством.

З метою підтвердження спірної господарської операції, позивачем було скеровано до відповідача повідомлення про надання пояснень та копій документів щодо податкової накладної, реєстрацію якої зупинено, разом із додатками щодо підтвердження реальності здійсненої господарської операції, а саме: договір, акт здачі - прийняття наданих послуг, банківська виписка тощо.

На переконання колегії суддів, позивачем, на підтвердження реальності здійснення господарської операції та з метою реєстрації податкової накладної подано необхідний обсяг первинних бухгалтерських документів, які підтверджують реальність здійснення останньої,

Втім, у спірному рішенні ГУ ДПС у м. Києві зазначив, що позивачу відмовлено у реєстрації спірної податкової накладної, підставою зазначеного рішення зазначено неподання платником податку копій документів: первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунків-фактури/інвойсів, актів приймання - передачі товарів (робіт, послуг), з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних (документи, які не надано, підкреслити).

Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення не містить підкреслень тих документів, які позивачем не надано, не зазначено цього й в апеляційній скарзі.

Крім того, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, рішення про зупинення реєстрації податкової накладної не містить вичерпного переліку документів, які необхідно подати платнику податків.

Разом з тим, недотримання принципу правової визначеності під час зупинення реєстрації податкових накладних призвело до необізнаності платника податків щодо вичерпного переліку необхідних документів, які він повинен був надати контролюючому органу, внаслідок чого позивач не зміг належним чином виконати свої обов`язки щодо реєстрації податкової накладної.

Аналогічна правова позиція висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.05.2019 року по справі № 0940/1240/18, від 10.04.2020 року по справі № 819/330/18, від 18.06.2020 року по справі № 824/245/19-а та від 03.11.2021 року по справі №360/2460/20 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

При цьому у пп. 3 п. 11 Порядку зупинення №1165 прямо передбачено, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються, зокрема, пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для розгляду питання прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі або відмову в такій реєстрації.

У свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог чинного законодавства позивачем засобами електронного документообігу відповідачу 1 були направлені повідомлення разом з поясненнями щодо фактичного здійснення господарських операцій.

Однак, всупереч наданих документів, контролюючим органом прийнято рішення про відмову у реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У розрізі наведеного колегія суддів звертає увагу, що при реєстрації податкової накладної фактично проводиться моніторинг операції чи платника податків лише за зовнішніми (формальними) критеріями. Тому під час розгляду справи суд не робить висновків щодо реальності операцій за участю позивача, а лише оцінює наявність чи відсутність підстав для реєстрації податкової накладної. При цьому здійснення моніторингу відповідності ПН/РК критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені платником податку копіями документів, які складені з порушенням законодавства. Здійснення такого моніторингу не повинно підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок як способу реалізації владних управлінських функцій податкового органу (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.05.2020 року по справі №0940/1240/18) та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що за відсутності належного мотивування податковим органом рішень про відмову у реєстрації податкових накладних з підстав ненадання документів, які, як свідчать матеріали справи, були надані, такі рішення не узгоджуються з вимогами наведених вище нормативно-правових актів, а тому підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Така позиція узгоджується також із висновками Верховного Суду, висловленими у постанові від 21.05.2020 року по справі № 560/391/19 та постанові від 03.11.2021 року по справі 360/2460/20 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Щодо висновків суду першої інстанції про необхідність захисту прав позивача шляхом покладення на відповідача 2 обов`язку з реєстрації податкових накладних датою їх фактичного подання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно п. 19 Порядку №1246 податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій, зокрема, набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування (у разі надходження до ДПС відповідного рішення).

Відповідно до п. 20 Порядку №1246, який був чинний на моменту звернення до суду із цим позовом, у разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання ДПС України зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її фактичного подання. При цьому твердження апелянта про те, що такий спосіб захисту неправильний є безпідставним, позаяк він безпосередньо випливає із змісту згаданого вище п. 20 Порядку №1246 та узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.11.2021 року по справі 360/2460/20, а також у постанові від 21.05.2019 року по справі №0940/1240/18, на яку посилається контролюючий орган.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі відповідача доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги відповідача є ідентичним відзиву на адміністративний позов, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

Щодо апеляційної скарги позивача, що судом першої інстанції безпідставно задоволено вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, замість 26000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне адміністративне-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1 статті 134 КАС України).

Згідно із частини 2 статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (пункт 1 частини 3 статті 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частини 4 статті 134 КАС України).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року по справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що до позивачем надано: договір про надання правової допомоги №03-319 від 21.05.2020, акта надання послуг від 20.11.2020 №103, додатку до акта, квитанцій до прибуткового касового ордеру №55, 56,54.

Крім того, одночасно із позовною заявою було подано ордер серії АА №1033505 від 17.06.2020 про надання послуг позивачу адвокатом в Окружному адміністративному суді міста Києва.

Із наданих до суду матеріалів вбачається, що загальна вартість наданих послуг адвоката у даній справі становить 26000,00 грн.

При вирішенні питання про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 26000 грн., суд першої інстанції зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Щодо співмірності цих витрат зі складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт, колегія суддів зазначає таке.

У постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року по справі №200/9888/19-а Верховний Суд уже виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що: «Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною 7 цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини 6 статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19».

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що за відсутності клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, вирішуючи питання розподілу судових витрат, не міг оцінювати відповідність їх розміру критеріям, що передбачені у частині п`ятій статті 134 КАС України.

З матеріалів справи вбачається, що жодних заперечень чи клопотань щодо зменшення витрат на правничу допомогу від відповідача до суду першої чи апеляційної інстанцій не надходило.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відшкодування витрат на правову допомогу підлягає скасуванню, з прийняттям нового про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 26000,00 грн, а отже, скаргу позивача задовольнити.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясував всі обставини справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню в частині відшкодування витрат на правову допомогу, а скаргу позивача задовольнити. В іншій частині рішення суду залишити без змін, а скаргу відповідача залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 240, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315 - 317, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківські залізобетонні конструкції" - задовольнити

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року, в частині вирішення питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу - скасувати та прийняти нову постанову в даній частині:

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківські залізобетонні конструкції» (02091, м. Київ, вул. Тростянецька, 6-Г, код ЄДРПОУ 41607988) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) понесені ним витрати на професійну правову допомогу у розмірі 26000 (двадцять шість тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: І.О. Грибан

В.Ю. Ключкович