Рішення

від 22.09.2022 по справі 907/194/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

"22" вересня 2022 р. м. Ужгород Справа №907/194/21

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Маркетауто, м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю МегаТрансЛьвів, м. Київ

про стягнення 1 160 000 грн попередньої оплати та 17 114,44 грн пені,

Суддя господарського суду Пригара Л.І.

Секретар судового засідання Райніш М.І.

представники:

Позивача

Відповідача не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Товариством з обмеженою відповідальністю Маркетауто, м. Київ заявлено позов до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю МегаТрансЛьвів, м. Київ про стягнення 1 160 000 грн попередньої оплати та 17 114,44 грн пені.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

Товариством з обмеженою відповідальністю Маркетауто, м. Київ заявлено позов до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю МегаТрансЛьвів, м. Мукачево Закарпатської області про стягнення 1 160 000 грн попередньої оплати та 17 114,44 грн пені.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 30.04.2021 відкрито провадження у справі №907/194/21 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.06.2021. Явку уповноважених представників сторін у підготовче засідання визнано обов`язковою. Встановлено відповідачу строк на подання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачеві строк на надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.

Ухвалами суду від 03.06.2021, 19.08.2021, 28.09.2021, 16.11.2021, 02.12.2021, 09.02.2022 та 03.03.2022 підготовчі засідання відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.06.2022 закрито підготовче провадження у справі №907/194/21 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 16.08.2022.

Ухвалою суду від 16.08.2022 судове засідання відкладалося із підстав, наведених в ухвалі суду.

Представник позивача на електронну адресу суду надіслав заяву б/н від 22.09.2022, якою просить суд розглянути справу без участі позивача та його представника.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.

Суд констатує, що у процесі розгляду справи відповідачем було змінено адресу реєстрації із вул. Зріні Ілони, будинок 24/4, м. Мукачево, Закарпатська область, 89600 на вул. Виговського Івана, будинок 24В, м. Київ, 04136.

Надіслана на юридичні адреси відповідача в м. Мукачево та м. Київ поштова кореспонденція (ухвали суду від 16.11.2021, 02.12.2021, 09.02.2022, 03.03.2022 та 16.08.2022) повернута на адресу господарського суду відділенням поштового зв`язку з відмітками адресат відсутній за вказаною адресою, за закінченням терміну зберігання.

В даному контексті суд зазначає, що за змістом ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, одним із судових рішень є ухвала.

Відтак, у розумінні вищевказаних положень процесуального законодавства, ухвали суду є судовим рішенням, а тому, відповідно до пп. 17.1. п. 17 Перехідних положень ГПК України та ч. 10 ст. 242 ГПК України, надсилається у паперовій формі відповідачеві.

Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення, зокрема, є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №904/9904/17, від 26.11.2019 у справі №910/568/19, від 16.07.2020 у справі №904/4673/19, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19).

Водночас направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20).

Разом з тим, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Ухвалою суду від 16.08.2022 явка учасників справи в судове засідання 22.09.2022 судом була визнана на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 ГПК України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 ГПК України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.

Згідно з приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами спору.

За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН СПОРУ

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Позивач просить позовні вимоги задоволити в повному обсязі, покликаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки оплаченого позивачем товару відповідно до укладеного між сторонами Договору поставки №02/11/2020-02 від 02.11.2020, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми 1 160 000 грн попередньої оплати. Крім того, у зв`язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання, відповідачу нараховано пеню в сумі 17 114,44 грн за період із 26.02.2021 по 16.03.2021.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

Поданим суду відзивом б/н, б/д (вх. №02.3.1-02/6874/21 від 28.09.2021) відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив у повному обсязі. Зокрема останній вказує на те, що ТзОВ Маркетауто було перераховано відповідачу 2 000 604,72 грн, у той час, як позивач стверджує про перерахування коштів у розмірі 1 116 000 грн. Наголошує на тому, що відповідач взяті на себе зобов`язання виконав повністю та своєчасно, підтвердженням чого є поставка відповідачу дизпалива протягом листопада-грудня 2020 на підставі видаткових накладних №416 від 16.11.2020 на загальну суму 434 880,01 грн (в т.ч. ПДВ 72 480 грн), №417 від 16.11.2020 на загальну суму 469 800 грн (в т.ч. ПДВ 78 300 грн), №428 від 11.12.2020 на загальну суму 709 650 грн (в т.ч. ПДВ 118 275 грн), №433 від 16.12.2020 на загальну суму 386 274 грн (в т.ч. ПДВ 64 379,12 грн), що в загальному складає 2 000 604,70 грн.

Відповідач стверджує про те, що ним неодноразово надсилались позивачеві вищенаведені видаткові накладні через водіїв, які здійснювали перевезення, нарочно та поштою, попри це, позивач примірники накладних відповідача із підписами та печатками так і не повернув. Зазначає, що на всі операції з реалізації дизпалива відповідач складав та реєстрував акцизні накладні форми П. З урахуванням того, що позивач та відповідач є платниками податку на додану вартість, ТзОВ Маркетауто в листопаді та грудні 2020 року провело реєстрацію трьох податкових накладних на загальну суму 333 434,12 грн. У свою чергy, відповідач отримав та акцептував дані податкові накладні через автоматизовану систему Єдине вікно подання електронних документів, про що свідчать наявні в матеріалах справи квитанції. При цьому, жодних заперечень із приводу проведення цієї господарської операції із поставки дизпалива на загальну суму 2 000 604,70 грн відповідач не надавав, із огляду на що останній у своєму бухгалтерському та податковому обліку й облікових регістрах провів таку та, відповідно, визнав факт отримання всього товару на вищевказану суму. Крім того, відповідач дану операцію відобразив у своїй звітності за листопад та грудень 2020, підтвердженням чого є декларації з ПДВ за листопад та грудень 2020 року.

ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ

Представник позивача на електронну адресу суду надіслав відповідь на відзив б/н від 22.11.2022 (вх.№02.3.1-02/8811/21 від 02.12.2021), в якій, зокрема, вказує на те, що надані відповідачем суду документи на підтвердження поставки позивачу товару не відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки ні у видаткових накладних, ні в товарно-транспортних накладних, ні в актах звірки немає підписів та інших даних про уповноважену особу позивача, що брала участь у здійсненні господарської операції; крім того, на жодному із документів не міститься відбиток печатки позивача. Таким чином, представник позивача вважає, що надані відповідачем документи складені в односторонньому порядку та не підтверджують факту поставки (передачі) та отримання позивачем товару на зазначену відповідачем суму.

Стосовно тверджень відповідача про те, що складання та реєстрація останнім податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних нібито підтверджує факт поставки та реальність здійснення господарських операцій (оскільки позивач отримував та акцептував податкові накладні через автоматизовану систему Єдине вікно подання електронних документів, не надавав жодних заперечень і, тим самим, визнав факт поставки дизпалива), позивач зазначає наступне.

За змістом п. 201.1. Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно із п. 201.7. ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

З урахуванням наведеного та беручи до уваги те, що позивач 12.11.2020 перерахував відповідачу кошти в якості попередньої оплати за майбутню поставку товару в розмірі 1 160 000 грн, відповідач, на виконання приписів ст. 201 ПК України, був зобов`язаний скласти та зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Маркетауто (покупцем, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю МегаТрансЛьвів (постачальником, відповідачем у справі) було укладено Договір поставки №02/11/2020-02 від 02.11.2020 (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, постачальник зобов`язується передавати у власність (поставляти), а покупець приймати та оплачувати товар, загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, цін за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена у Додатках: заявках та/або видаткових накладних та/або актах приймання-передачі, що підтверджують реалізацію товару.

На підставі п. 1.7. Договору, кількість і вартість товару (ціна за одиницю товару), що поставляється за даною угодою, визначаються між сторонами в специфікаціях і додатках, або видаткових накладних, що є невід`ємною частиною цього Договору. Як додатки сторони приймають: - рахунки (рахунки-фактури), сплачені покупцем, згідно п. 4.1. Договору; - заявки; - видаткові накладні на товар; - акти приймання-передачі; - інші письмові додаткові угоди сторін до Договору.

Пунктами 2.1., 2.2. Договору визначено, що ціна товару є договірною та визначається на кожну окрему партію поставки товару в рахунках-фактурах постачальника та/або видаткових накладних, та/або актах приймання-передачі, які є невід`ємною частиною цього Договору. Ціна товару включає в себе ПДВ. В залежності від умов поставки, в ціну товару включаються витрати з доставки. Ціна цього Договору складається із загальної вартості всіх партій товару (зазначених в рахунках-фактурах, видаткових накладних та/або актах приймання-передачі), поставленого протягом строку дії Договору.

Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку по 100% попередній оплаті, у термін 2-х банківських днів із моменту отримання рахунку, якщо інше не передбачено Додатками до даного Договору. Даний пункт не виключає можливість відпуску товару без попередньої оплати на умовах, визначених у додаткових угодах до даного Договору. В цьому випадку покупець повинен провести розрахунок за поставлений товар протягом 10 (десяти) банківських днів із дати фактичної поставки товару, якщо інші умови не передбачені додатковою угодою (п. 3.1. Договору).

Згідно з п. 3.2., 3.3. Договору, оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у цьому Договорі або окремо вказаний постачальником у відповідному рахунку-фактурі. Розрахунок за фактично одержану партію товару здійснюється покупцем на підставі відповідної накладної на постачання партії товару та/або належним чином оформлених актів прийому-передачі товару, та/або товарно-транспортних (видаткових) накладних, та/або залізничних накладних (в залежності від умов поставки товару), та/або рахунків-фактур постачальника (в залежності від умов поставки).

За змістом п. 3.5. Договору, відповідно до вимог Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №1307 від 31.12.2015, постачальник зобов`язаний надати покупцю складені в електронній формі та своєчасно зареєстровані в ЄРПН та оформлені належним чином податкові накладні/розрахунки коригування на всю суму податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що виникли у зв`язку із поставкою товару.

Поставка товару здійснюється окремими партіями за погодженими письмовими належним чином оформленими заявками покупця, на підставі яких постачальником виставляється рахунок-фактура на оплату кожної партії товару. Виставлення рахунку-фактури є погодженням продавця на поставку замовленої партії товару. Номенклатура, кількість, ціна партії товару визначається у рахунках-фактурах та видаткових накладних. Видаткові накладні підписуються представниками сторін та скріплюються печатками сторін (п. 4.1. Договору).

Відповідно до п. 6.2. Договору, у випадку порушення встановлених даним Договором та Додатками строків поставки (відвантаження) товару, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 30% річних від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочення. Сплата пені чи штрафу не звільняє постачальника від зобов`язань по поставці.

Даний Договір набуває чинності з моменту його укладення і діє до 31.12.2021. Цей строк автоматично продовжується на наступні періоди в 1 (один) рік кожен, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону за 30 (тридцять) днів до закінчення кожного періоду дії цього Договору про намір припинити його дію, а в частині грошових розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань згідно умов даного Договору (п. 8.1. Договору).

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на виконання умов Договору поставки №02/11/2020-02 від 02.11.2020 та на підставі виставленого відповідачем рахунку №367 від 12.11.2020 здійснено 12.11.2020 попередню оплату вартості товару в сумі 1 160 000 грн, свідченням чого є наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення №30 від 12.11.2020 та банківська виписка.

В подальшому, позивачем було надіслано відповідачу Заявку на відвантаження товару №16/02/1 від 16.02.2021, за змістом якої ТзОВ Маркетауто просило відвантажити товар паливо дизельне Євро-5В0 у кількості 61 502,89 літрів, загальною вартістю 1 095 924,70 грн із ПДВ.

Позивач звернувся до відповідача із вимогою б/н від 01.03.2021, в якій просив протягом 5 днів із моменту її отримання поставити паливо відповідно до Заявки на відвантаження товару №16/02/1 від 16.02.2021 або повернути грошові кошти в сумі 1 160 000 грн, сплачені ТОВ Маркетауто в якості передоплати.

Відповідач, у порушення взятих на себе зобов`язань за Договором поставки №02/11/2020-02 від 02.11.2020, не здійснив поставку товару у строк, обумовлений сторонами, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача 1 160 000 грн попередньої оплати у примусовому порядку. Крім того, позивачем у порядку п. 6.2. Договору нараховано відповідачу пеню в сумі 17 114,44 грн за період із 26.02.2021 по 16.03.2021.

ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Нормою ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, на день розгляду спору в суді, обставини спору оцінюються судом з огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві (ст. 664 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов Договору поставки №02/11/2020-02 від 02.11.2020 було надіслано відповідачу Заявку на відвантаження товару №16/02/1 від 16.02.2021 без зазначення в такій конкретного строку, протягом якого вказаний товар має бути поставлено.

В подальшому, у зв`язку з невиконанням ТзОВ МегаТрансЛьвів взятих на себе зобов`язань у частині фактичної поставки товару, позивач звернувся до відповідача із вимогою б/н від 01.03.2021, в якій просив протягом 5 днів із моменту її отримання поставити паливо відповідно до Заявки на відвантаження товару №16/02/1 від 16.02.2021 або повернути грошові кошти в сумі 1 160 000 грн, сплачені ТзОВ Маркетауто в якості передоплати.

Суд констатує, що в матеріалах справи містяться копії опису вкладення до цінного листа та поштової накладної, з яких вбачається, що дата надіслання вимоги на адресу відповідача 02.03.2021. Водночас позивачем не надано суду документальних доказів у підтвердження дати одержання останнім вищезазначеного листа, що, у свою чергу, слугує підставою для застосування в даному випадку загального правила, передбаченого ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, в частині обчислення строку виконання зобов`язань боржником зі спливом 7 днів із моменту пред`явлення вимоги.

З наведеного випливає, що відповідач повинен був поставити позивачу товар або повернути грошові кошти, сплачені в якості попередньої оплати, до 09.03.2021, однак відповідач у зазначений строк товар не поставив та не повернув позивачу кошти.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України визначено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

За змістом ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, при чому, доведеної до продавця (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі №910/15963/20).

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №912/2275/17).

Правова природа перерахованої суми, як попередньої оплати, визначається не лише її визначенням у платіжному документі та датою платежу, а також наявністю зустрічного зобов`язання контрагента по поставці товару на цю суму відповідно до умов договору. Так, реалізація покупцем права на вимогу про повернення суми попередньої оплати означає, що він відмовився від прийняття виконання неналежно виконаного зобов`язання. Отже після пред`явлення покупцем на власний вибір продавцю вимоги про повернення сплачених коштів в якості передплати, зобов`язання останнього по поставці товару припиняється, проте у нього виникає грошове зобов`язання з повернення коштів.

Водночас аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).

За змістом статей 509, 524, 533-535 та 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такі висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням

В силу положень статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Аналогічна позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

Як встановлено судом, предметом позову в даній справі є стягнення попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем оплачений товар поставлено не було.

Відповідач документальних доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов`язань за Договором поставки №02/11/2020-02 від 02.11.2020 в частині поставки товару позивачу суду не надав.

Враховуючи те, що позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не поставив товар у строки, передбачені умовами Договору, то у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, розмір якого підтверджений, зокрема, платіжним дорученням №30 від 12.11.2020 та банківською виписку про зарахування коштів відповідачу.

Водночас суд критично оцінює надані відповідачем в якості доказів належного виконання зобов`язань у частині поставки товару видаткові накладні №416 від 16.11.2020, №417 від 16.11.2020, №428 від 11.12.2020 та №433 від 16.12.2020, а також податкові накладні про реєстрацію господарських операцій, беручи до уваги наступні обставини.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що господарська операція дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

За приписами статті 4 цього Закону, одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

З наведеного випливає, що будь-які документи (у тому числі акти, звіти тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення господарського, бухгалтерського і податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: - назву документа (форми); - дату складання; - назву підприємства, від імені якого складено документ; - зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; - посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; - особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні).

На підставі п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2.4. зазначеного Положення, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.5 Положення, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Отже за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

У даному контексті суд відзначає, що надані відповідачем видаткові накладні не відповідають вищевказаним вимогам чинного законодавства щодо їх оформлення, оскільки не містять необхідних даних, які б дозволяли ідентифікувати особу, що отримала товар (зокрема, підпису та відповідних повноважень вантажоодержувача), відтак, такі не приймаються судом як належні та допустимі докази у справі.

Що стосується долучених відповідачем податкових накладних у підтвердження факту поставки ним товару, суд зазначає, що останні були видані платником податку, який здійснює операції із постачання товарів/послуг, та є підставою лише для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України), тобто не є документами, які підтверджують факт отримання позивачем товару.

Фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові накладні, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції та наявність правовідносин між сторонами.

При цьому, відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 04.11.2019 у справі №905/49/15, як доказ, податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару та його прийняття.

Дослідивши та оцінивши в сукупності наявні в матеріалах справи документальні докази, суд прийшов до висновку, що останні не підтверджують ні факту поставки відповідачем товару позивачу, ні повернення ним сплаченої попередньої оплати, у зв`язку з чим заявлені позовні вимоги в частині стягнення суми 1 160 000 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, на підставі п. 6.2. Договору позивач просить стягнути з відповідача суму 17 114,44 грн пені.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. (ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.2. Договору передбачено, що у випадку порушення встановлених даним Договором та Додатками строків поставки (відвантаження) товару, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 30% річних від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочення.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки НБУ викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.

Судом здійснено перерахунок пені із застосуванням обмеження розміру її нарахування подвійною обліковою ставкою НБУ та строку такого нарахування (з огляду на положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України), у зв`язку з чим стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 2 892,05 грн за період із 10.03.2021 по 16.03.2021.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав, а наведені ним аргументи не знайшли свого підтвердження в матеріалах даної справи та положеннях чинного законодавства.

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 17 443,38 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю МегаТрансЛьвів, вул. Виговського Івана, будинок 24В, м. Київ, 04136 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 39944497) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Маркетауто, просп. Академіка Палладіна, будинок 18, корпус 30, офіс 13А, м. Київ, 03142 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 40235619) суму 1 160 000 грн (Один мільйон сто шістдесят тисяч гривень) попередньої оплати та 2 892,05 грн (Дві тисячі вісімсот дев`яносто дві гривні 05 коп) пені, а також суму 17 443,38 грн (Сімнадцять тисяч чотириста сорок три гривні 38 коп) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 26.10.2022.

Суддя Пригара Л.І.