Рішення

від 20.10.2022 по справі 909/671/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.10.2022 м. Івано-ФранківськСправа № 909/671/22Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Савчин Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Полістар",

пров. Лопатинський, буд. 17,м. Харків,61072;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інструмент-ІФ",

вул. М. Биха, буд. 4, кв. 1,м. Івано-Франківськ,76010;

про стягнення 14 205,78 грн.

Представники сторін в судове засідання не з"явились.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВ Полістар" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інструмент-ІФ" про стягнення 14 205,78 грн, з яких: 12 448,28 грн - основний борг, 1 757,50 грн - пеня за неналежне виконання грошового зобов`язання за договором про постачання товару №ПТ29/06/21-1 від 29.06.2021.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 26.09.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Представник позивача в судове засідання не з"явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про дату час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений ухвалою суду від 26.09.2022. Позовні вимоги обґрунтовані укладенням між сторонами договору про постачання товару №ПТ29/06/21-1 від 29.06.2021 та несплатою повної вартості отриманого товару по видаткових накладних №№2428, 2429 від 29.06.2021, №2622 від 12.07.2021, №3006 від 03.08.2021, №№3294, 3295, 3296 від 19.08.2021, в сумі 12 448,28 грн, яку просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку. Крім того, за невиконання грошового зобов"язання, позивач просить суд покласти на відповідача додаткові юридичні обов"язки обумовлені пунктом 5.2. договору у вигляді пені в розмірі 1 757,50 грн. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 42, 193, 216, 218, 222 Господарського кодексу України, статей 11, 509, 510, 610, 611 Цивільного кодексу України.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про дату час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений ухвалою суду від 26.09.2022, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення від 03.10.2022. Будь-яких заяв, клопотань, письмових пояснень, як і заперечень в спростування заявлених позовних вимог відповідач суду не подав.

Беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - те, що позивач та відповідач належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а їх явка не визнавалась судом обов"язковою; - те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності представників сторін за матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи вказують на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВ Полістар" (постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інструмент-ІФ" (замовник/відповідач) укладено договір про постачання товару №ПТ29/06/21-1 від 29.06.2021. Згідно умов цього договору постачальник постачає покупцю товар, найменування, асортимент, кількість та загальна вартість якого, вказується у рахунках-фактурах, видаткових накладних, які після підписання сторонами мають силу специфікації та є невід"ємними частинами договору, а покупець приймає та оплачує кожну поставлену партію товару на умовах відтер мінуванняплатежу на 5 календарних днів від дати виписки видаткової накладної (пункт 1.1., 1.2., 4.4. договору).

Виконуючи умови договору, позивач поставив, а відповідач прийняв товар (круг відрізний для металу, круг пелюстковий торцевий, круг пелюстковий на оправці) на загальну суму 45 199,98 грн, підписав без жодних зауважень та скріпив печаткою видаткові накладні №№2428, 2429 від 29.06.2021, №2622 від 12.07.2021, №3006 від 03.08.2021, №№3294, 3295, 3296 від 19.08.2021 (а.с.56-62).

Проте доказів сплати повної вартості отриманого товару у розмірі 12 448,28 грн (32 751,70грн - сплачено) відповідач суду не подав. На письмову вимогу позивача від 23.11.2021 (а.с.19-20) про сплату 12 448,28 грн - не відреагував.

Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача в судовому порядку 14 205,78 грн за невиконання грошового зобов`язання за договором про постачання товару №ПТ29/06/21-1 від 29.06.2021.

Із змісту статті 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають, зокрема з договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами (статті 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).

Договір про постачання товару №ПТ29/06/21-1 від 29.06.2021 укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Згідно з статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правилами частини 2 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України, стаття 173 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті193 Господарського кодексу України).

Нормою частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з приписами статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки поставку товару позивачем доведено та документально підтверджено перед судом видатковими накладними №№2428, 2429 від 29.06.2021, №2622 від 12.07.2021, №3006 від 03.08.2021, №№3294, 3295, 3296 від 19.08.2021, а несплату в повному обсязі - відповідачем не спростовано, то позовна вимога в частині стягнення вартості товару в розмірі 12 448,28 грн підлягає задоволенню в повному обсязі.

Приписами статті 599 Цивільного кодексу України обумовлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"яаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 Цивільного кодексу України).

Виходячи з положень вище зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов"язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того згідно з приписами пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5.2. договору сторони погодили, що за порушення строку сплати вартості товару, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченого товару за кожен день прострочення.

Як вбачається з розрахунків (а.с.1-2), позивачем, за порушення виконання грошового зобов`язання, нараховано відповідачу 1 182,43 грн - пені, 216,60грн - 3% річних, 358,47грн - інфляційних втрат. Судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат за період вказаний у розрахунку та встановлено, що позивачем невірно визначено початок періоду (з 05.07.2021, з 08.10.2021, з 18.10.2021) для нарахування пені та 3% річних, позаяк з урахуванням пункту 4.4. договору, яким обумовлено порядок здійснення розрахунків між сторонами та приписів частини 1 статті 252, статті 253, частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якими регламентовано початок перебігу строку і його закінчення - вказані дати не є простроченими для виконання грошового зобов`язання. Крім того при розрахунку пені та 3% річних позивачем включено день 08.10.2022 фактичної часткової сплати відповідачем вартості поставленого товару, в той час як, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені, річних, тощо. Усунувши вказані порушення суд прийшов до висновку про правомірність стягнення з відповідача пені в сумі 1 167,28грн (15,15грн - відмовити), 3% річних в сумі 213,64 грн (2, 96грн - відмовити). Водночас, при здійсненні перерахунку інфляційних втрат, судом встановлено, що з відповідача підлягає стягненню сума, яка перевищує суму заявлену до стягнення позивачем, а відтак задоволенню підлягають інфляційні втрати в розмірі 358,47грн, тобто в межах заявлених позовних вимог.

З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 76, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов"язання. Відповідач в судове засідання не з"явився, своїми правами, наданими статтями 42, 46, 165, 251 Господарського процесуального кодексу України не скористався, будь - яких заперечень проти позову чи доказів належного виконання своїх зобов"язань не надав, доводи позивача не спростував.

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір слід покласти на сторін пропорційно до задоволених позовних вимог.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат на оплату правової допомоги адвоката, то така вимога може бути розглянута та вирішена судом у випадку документального підтвердження відповідними доказами в розумінні приписів частин 2, 3 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, поданими у строк визначений абз.2 частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтею 1291 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Полістар" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Інструмент-ІФ" про стягнення 14 205,78грн - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інструмент-ІФ", вул. М. Биха, буд. 4, кв. 1,м. Івано-Франківськ,76010 (ідентифікаційний номер 42094824) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Полістар", пров. Лопатинський, буд. 17, м. Харків, 61072 (ідентифікаційний код 33900941) 12 448,28 грн - заборгованості, 1 167,28 грн - пені, 213,64 грн - 3% річних, 358,47 грн - інфляційних втрат, 2 477,77 грн - судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено 25.10.2022

Суддя С.Кобецька