Рішення

від 23.10.2007 по справі 02/4264

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

02/4264

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ                РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ    

           "23" жовтня 2007 р.                                                             Справа №  02/4264

          Господарський суд Черкаської області в складі   головуючого судді  Пащенко А.Д.,  із секретарем судового засідання Давиденко В.Г.,

за участю представників:  позивача: Каштальян Ю.Ф.- за директор, Павленко Л.М. –за довіреністю,  відповідача: Петренко С.О. - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу

за позовом  виробничо-комерційної фірми «Резон»

до Черкаського державного заводу хімічних реактивів

про стягнення 837 000 грн.,             

                                                      ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача 837 000 грн. збитків, завданих відповідачем в зв'язку з невиконанням ним своїх зобов'язань за договором від 17.07.1995 року на дольову участь в будівництві 8-ми секційного будинку по вул. Шевченка, 352 в. м. Черкаси, укладеного сторонами між собою. В  обгрунтування позовних вимог позивач вказує на те,  що  відповідач не виконав своє зобов'язання щодо передачі позивачеві  приміщення під магазин площею 108 кв.м. у вказаному будинку, незважаючи на те,  що позивачем в повній сумі було перераховано відповідачу вказану у  договорі суму.  

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та пояснили, що строк позовної давності при подачі позовної заяви пропущено не було, про порушення своїх прав позивач не міг довідатись раніше, ніж належне до передачі позивачу приміщення за договором від 17.07.1995 року було передане іншій юридичній особі, тобто  19.08.2004 року.

Представник відповідача у письмовому запереченні на позов, у додатковому запереченні та у судовому засіданні проти позову заперечив повністю з мотивів пропуску позивачем терміну позовної давності для звернення з даним позовом,  оскільки права позивача і зобов'язання відповідача були порушені  з 17.12.2003 року, одразу після того,  як відповідач не виконав  свого визначеного у  договорі обов'язку виділити  позивачеві  приміщення під магазин площею 108 кв.м. після завершення будівництва будинку і введення його в експлуатацію, що було затверджено  рішенням Черкаського міськвиконкому від 16.12.2003 року № 1411; на думку представника відповідача строк позовної давності слід відраховувати від цієї дати, оскільки власником  приміщення стало ЗАТ “Черкасизалізобетон”, про що вказано у рішенні господарського суду Черкаської області від 21.11.2005 року  у справі № 04-05-02/1467; також представник вважає лист КТ “Українська нерухомість” неналежним доказом вартості нежитлового приміщення у будинку № 352 по бул. Шевченка, тому вважає за необхідне призначити судову експертизу для визначення дійсної вартості нежитлового приміщення у вказаному  будинку. Представник відповідача просить застосувати строки позовної давності при розгляді даної справи та відмовити позивачу в позові.  

У судовому засіданні оголошувалася перерва із 08.10.2007 року по 23.10.2007 року.

Оцінивши докази  у справі в їх сукупності,  заслухавши пояснення та доводи    представників сторін, суд встановив наступне.

            Черкаський державний завод хімічних реактивів (відповідач у справі) та  виробничо-комерційна фірма  "Резон"   (позивач) уклали договір від 17 липня 1995 року про дольову участь в будівництві, за умовами якого відповідач  взяв на себе  зобов'язання  виділити  позивачу  в ІІІ секції 8-ми секційного житлового будинку по вул. Шевченка 352 приміщення під магазин загальною площею 108 кв. м. після  завершення будівництва  житлового будинку і введення його в експлуатацію.  Позивач     зобов'язався оплатити частину вартості затрат на знесення  домоволодінь із  ділянки будівництва. Сторони за договором встановили, що вартість приміщення, яке будуватиметься,   визначена в договорі і складає 2106000 тис. крб. ( тобто 21 060 грн.),  із розрахунку  19500 тис. крб. (195 грн. ) за 1 кв. м.  

Позивач за  вказаним договором повинен був оплатити повну вартість його частки в будівництві до 01.10.1995р. У разі  невиконання  цього зобов'язання позивачем  вартість одного квадратного метра приміщення підлягала б збільшенню (пункт 4 договору).  

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема із акта звірки від 15.11.1995р.                № 02-4069, і не заперечується відповідачем, позивач своє зобов'язання по оплаті виконав в повному обсязі в установлений договором строк.   

Із тексту пункту 2 договору вбачається,  що  сторони  чітко визначили, що відповідач зобов'язаний передати позивачу приміщення після завершення будівництва ІІІ секції вказаного будинку  і введення його в експлуатацію.

 Рішенням від 16.12.2003р. № 1411 Черкаський міськвиконком затвердив акт державної комісії від 30.10.2003р. про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом двох 12-поверхових секції з вбудовано-прибудованими приміщеннями магазинів 8-секційного житлового будинку по бул. Шевченка, 352 в м. Черкаси і дозволив ввести цей об'єкт в експлуатацію.   

          Відповідно до рішення Черкаського міськвиконкому від 23.02.2000р. № 110,  за згодою Черкаського державного заводу хімічних реактивів, функції замовника на завершення будівництва 8-секційного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями  по бульвару  Шевченка, 352 в м. Черкаси відповідно було передано  ЗАТ „Черкасизалізобетон”.    

      Як вбачається із матеріалів справи і не заперечується відповідачем,  він не передав  позивачу приміщення магазину площею 108 кв.м.  після введенення його в експлуатацію.

Рішенням виконкому Черкаської міської Ради № 1162 від 19.08.2004 року було дозволено оформлення права власності на  вбудовано –прибудоване приміщення    магазину  на 1-му поверсі вказаного будинку на ТОВ „Черкасизалізобетонбуд".

 Суд вважає обґрунтованими та правомірними доводи позивача про те,  що його права на отримання у власність приміщення магазину площею 108 кв.м. є порушеними із 19.08.2004 року.  Позовну  заяву у даній справі надіслано до суду поштою 17.08.2007 року,  тобто до закінчення встановленого законом  трирічного строку позовної давності.

      Доводи відповідача в цій частині суд вважає безпідставними та необґрунтованими, виходячи із наступного.

      Відповідно до припису п. 6 Прикінцевих та перехідних  положень Цивільного кодексу України, прийнятого 16.01.2003р., правила Цивільного кодексу  України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких,  встановлений законодавством,  що діяло раніше,  не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Право позивача на отримання приміщення в натурі дійсно  виникло з наступного дня після дати введення будинку в експлуатацію.  Однак, позивач не отримав приміщення не зі своєї вини, він вживав всіх можливих заходів, щоб отримати його в натурі.  Із тексту пункту 2 договору від 17.07.1995 року вбачається,  що відповідач самостійно повинен був виділити позивачу приміщення, при цьому виконання ним свого обов'язку не ставиться у залежність від  вимоги чи звернення позивача,  як  замовника за договором.

Позивач не міг вимагати передачу приміщення від  ЗАТ “Черкасизалізобетон”, так як не знаходився з ним у договірних відносинах. У рішенні господарського суду Черкаської області від ЗАТ 21.11.2005 року  у справі № 04-05-02/1467, на яке посилається представник відповідача, не вказано  дату,  з якої ЗАТ “Черкасизалізобетон” набув право власності на приміщення.

Доводи відповідача про те,  що позивач  не звертався до відповідача із вимогою про отримання приміщення спростовуються поданими суду  судовими актами. Як вбачається, позивач звернувся до суду в установленому законом порядку  з вимогою до відповідача  щодо отримання  приміщення у власність. Однак,  у період розгляду спору - 19.08.2004 року рішенням Черкаського міськвиконкому було дозволено оформлення права власності на  вбудовано –прибудоване приміщення    магазину  на 1-му поверсі вказаного будинку на ТОВ „Черкасизалізобетонбуд".   

Суд вважає,  що позивач не міг знати, що приміщення, за яке він повністю розрахувався,  буде передане у власність іншим особам і він не зможе отримати  його у власність.           

Як вбачається із поданих суду матеріалів, рішенням господарського суду Черкаської області від 21 листопада 2005 року, яке  набрало законної сили,  позивачу було відмовлено в позові про визнання за ним права власності на приміщення і вилучення приміщення з чужого незаконного володіння з  тих підстав, що  позивач не набув права власності на новозбудоване майно, оскільки воно в договорі конкретно не визначено і позивачу у встановленому законом порядку не передано, право власності на це майно зареєстровано за ТОВ „ Черкасизалізобетонбуд", яке в подальшому продало його за договорами купівлі - продажу  іншим юридичним особам, які є добросовісними набувачами; позивач втратив право витребування конкретно визначеного майна,    оскільки воно передане на законних підставах третім особам;  Черкаський державний завод хімічних реактивів не має у власності приміщень в будинку по бул. Шевченка, 352 у м. Черкаси.

Отже, право позивача на відшкодування збитків, завданих невиконанням відповідачем свого зобов'язання за договором,  виникло  із 19.08.2004 року, тому й перебіг позовної давності по вимозі про відшкодування збитків починається із цієї дати, адже право на відшкодування збитків може виникати лише тоді,  коли буде встановлено факт невиконання зобов'язання за договором.  

Відповідач не спростував доводи позивача,  не подав суду доказів  наявності у нього у власності  нежитлового приміщення для розміщення магазину, не довів виконання ним свого зобов'язання перед позивачем за договором.

Таким чином,  судом встановлено наявність у відповідача обов'язку передати позивачу  приміщення під магазин загальною площею 108 кв.м. у ІІІ секції житлового будинку  № 352  по бул. Шевченка  після введення його в експлуатацію, відповідно до договору від 17.07.1995 року, встановлено також відсутність у відповідача   нежитлового приміщення у вказаному будинку.

    Відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, далі “ГК України”, та пункту 4 Прикінцевих та перехідних  положень Цивільного кодексу України, прийнятого 16.01.2003р., далі ЦК України,  до прав і обов'язків сторін по даних господарських відносинах застосовуються відповідні положення вказаних Кодексів.   

В  силу частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі –ГК України) зобов'язання,  що виникає між  суб'єктами господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського  характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися  від певних дій, а інший суб'єкт  має право вимагати від зобов'язаної сторони  виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.

     Згідно з частиною 1 статті 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких,  які йому не суперечать.        

Згідно статті 193 ГК України, статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається,  якщо інше не передбачено договором або законом.   

          Суд вважає,  що позивачем  доведено і належними доказами  підтверджено  невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором  та нанесення  ним позивачу збитків.

          Чинним законодавством України встановлена господарсько - правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання.  

          Відповідно до статті 224 Господарського Кодексу України    учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, повинен відшкодувати завдані цим збитки.  Згідно статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.   

          Оскільки відповідач порушив взяте на себе зобов'язання за договором, не передав позивачу приміщення магазину, не подав доказів наявності у нього у власності нежитлового приміщення під магазин у вказаному житловому будинку,  тому відповідач повинен відшкодувати позивачу нанесені йому збитки.

Згідно статті 220 ГК України, статті 612 ЦК України  боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не  виконав зобов'язання у строк. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання відповідає   перед   кредитором   за   завдані   простроченням збитки   і   за неможливість виконання, що настала після прострочення.

Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення  господарської діяльності,  повинен відшкодувати завдані цим збитки.  

Згідно  статті 225 Господарського кодексу України  до складу збитків відносяться, зокрема  вартість втраченого,  пошкодженого або знищеного майна,  додаткові витрати. При визначенні розміру збитків,  якщо інше не передбачено законом або договором,  враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання  на день подання позову про стягнення збитків  у разі,  якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку,  або на день винесення рішення.

Відповідно до пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995р.,  якщо боржник мав повернути  майно в натурі, але з будь-якої причини ухиляється від цього, він  зобов'язаний відшкодувати кредитору завдані ним збитки,  зокрема, повернути таку суму грошей, яку потрібно на час розгляду заяви витратити  для придбання майна,  що належало кредитору і не було повернене боржником у натурі. Положення даної постанови застосовуються Верховним Судом України  також при розгляді  спорів між юридичними особами .                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        

Суд приходить до висновку, що неправомірними діями (бездіяльністю) відповідача  позивачу завдані збитки в розмірі ринкової вартості 108 кв.м площі в будинку по бул. Шевченка, 352 в м. Черкаси, що складає  837 000 грн.,  виходячи із даних Командитного товариства “Українська нерухомість” про те, що вартість одного квадратного метра нежитлового приміщення по бул. Шевченка в м. Черкаси  без опорядження становить 7500-8000 грн.   

          Суд приймає  подані дані як належні докази у дану справу, оскільки КТ “Українська нерухомість” є товариством, яке здійснює  професійну діяльність на ринку нерухомості, його дані суд вважає такими,  що відображають дійсну ринкову ціну нежитлового приміщення у новозбудованому будинку. Суд вважає, що усне клопотання  відповідача про призначення експертизи  не підлягає до задоволення,   оскільки воно є безпідставним та необґрунтованим.  В частині 2 статті 79 ГПК України   вказано,  що питання призначення судової експертизи є правом суду,  а не обов'язком.   Оцінивши докази у їх сукупності,  суд  приходить до висновку про  достатність доказів у справі для прийняття рішення  по даному спору між сторонами і не вбачає підстав для  призначення  судової експертизи.   

     З огляду на викладене,  позов   підлягає до задоволення у заявленій сумі 837 000 грн. збитків.    

     На підставі статті 49 ГПК України з відповідача підлягають відшкодуванню позивачу понесені ним судові витрати  в повній сумі 8488 грн.  

    Виходячи з викладеного, керуючись  статтями 49, 82-85 ГПК України, суд        

ВИРІШИВ:                 

Позов  задовольнити повністю.            

             Стягнути із Черкаського державного заводу хімічних реактивів (18000, м. Черкаси,  вул. Чигиринська, 21, ідентифікаційний код 0020514) на користь виробничо-комерційної фірми «Резон»(18002, м. Черкаси, вул.. Хрещатик, 200, кв. 42,  ідентифікаційний код 14189691) збитки в сумі 837 000 грн.,  8370 грн. витрат на сплату державного мита,  118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.   

    Рішення  може бути  оскаржене  до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.

              Суддя                                                                                          А.Д.Пащенко