Постанова

від 09.10.2007 по справі 5/64а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/64а

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                        Тел. 698-166, факс 7-44-62

Іменем України

ПОСТАНОВА

 "09" жовтня 2007 р.                                                  Справа № 5/64а

11 год. 35 хв.

ПОЗИВАЧ: Відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області

(вул. Комінтерну 14,  м. Чернігів, 14017)

ВІДПОВІДАЧ: Сільськогосподарський виробничий кооператив "Патютинський"

(вул. Мартиненка, 29, с. Патюти, Козелецький район, Чернігівська область, 17000)

про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 1 760,74 грн.

                                                                                          Суддя     В.Д. Соломатін

                                                                      За участю секретаря І.В. Шабелюка

Представники сторін:

позивач: Асаулко О.О. - начальник відділу забезпечення надходжень та використання коштів і штрафних санкцій, дов. № 03-395/844 від 06.03.2007    

відповідач: не з'явився   

Справа розглядається після перерви оголошеної в судовому засіданні 11.09.2007р.

Відділенням Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області (далі –позивач) заявлено адміністративний позов до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Патютинський" (далі –відповідач) про стягнення адміністративно–господарських санкцій в сумі 1 707,50 грн. за недотримання у 2006 році передбаченого законодавством нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та 53,24 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно–господарських санкцій.

Відповідач проти позовних вимог не заперечив та визнав позов в повному обсязі в судовому засіданні 11.09.2007р.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і  вирішення спору по суті,  господарський суд встановив:

У відповідності зі ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. № 875-ХІІ (надалі –Закон № 875-ХІІ) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.  

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Керівники підприємств,  установ,  організацій,  у тому  числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Згідно форми № 10-ПІ (річна) „Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів” за 2006 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила у відповідача 80 осіб. Чисельність інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону № 875-ХІІ, становила 3 особи.

Як вбачається із вищевказаного звіту середньоблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність –0 осіб.

Таким чином, невиконання нормативу відповідачем становить 3 робочих місця.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Середньорічна заробітна плата штатного працівника відповідача, обчислена шляхом ділення фонду оплати праці на середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу, становила в 2006 році 1 212,50 грн., відповідно розмір адміністративно–господарських санкцій становить 3 637,50 грн.

24.04.2007р. відповідачем було частково сплачено до державного бюджету адміністративно-господарські санкції в сумі 1 930,00 грн.

таким чином, розмір адміністративно–господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2006р., що має сплатити відповідач, становить 1 707,50 грн.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (ч. 4 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).

Відповідно до п. 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007р. № 70, роботодавці сплачують суму  адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на балансовий рахунок 3510 в установах Національного банку, відкритий в органах Державного казначейства, або на балансовий рахунок 2510 в установах комерційних банків до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Дані вимоги відповідач не виконав та адміністративно–господарські санкції в установлений строк не сплатив.

Згідно ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства, відповідачу була нарахована пеня в сумі 53,24 грн., яка на момент розгляду справи не сплачена.

У відповідності зі ст. 20 Закону № 875-ХІІ, спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку.

Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Оскільки відповідач добровільно визначену суму адміністративно–господарських санкцій та пені не сплатив, позивач правомірно звернувся до суду з позовною заявою про стягнення 2 260,46  грн.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем–фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст. ст. 94, 158 –163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Патютинський", вул. Мартиненка, 29, с. Патюти, Козелецький район, Чернігівська область, 17000 (р/р 26008300276 в Козелець Ощадбанк, МФО 343079, код 32415224) в доход державного бюджету України (Отримувач: Державний бюджет Козелецького району, банк отримувача: ГУДКУ у Чернігівській області, рахунок 31213230700163, МФО 853592, код ЄДРПОУ 22824138) 1 707,50 грн. адміністративно–господарських санкцій та 53,24 грн. пені.

3. Дана постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в наступному порядку: про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів  оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                                                                                В.Д. Соломатін