Ухвала

від 24.10.2022 по справі 640/27493/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

24 жовтня 2022 року м. Київ№ 640/27493/20Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін питання щодо закриття провадження у адміністративній справі

за позовомОСОБА_1 до треті особиМіністерства юстиції України ОСОБА_5, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бутько Мар`яна Володимирівна, державний реєстратор Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Погорєлова Даря Сергіївна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними дій, скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 02.09.2020 року №2991/5 "Про задоволення скарги";

визнати протиправним і скасувати висновок Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 20.08.2020 року;

зобов`язати Міністерство юстиції України поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи від 16.08.2017 року №36643479, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Погорєловою Д.С., та від 10.02.2020 року №51056616, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бутько М.В.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного, реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 1150) під час повторного розгляду скарги ОСОБА_3 та прийнятті за результатами її розгляду рішення, оформленого у вигляді Висновку.

Зокрема, як зазначає позивач, вказана скарга подана з пропущенням 60-денного строку з дня прийняття рішення, що оскаржується (оскільки Скаржник просить скасувати державну реєстрацію, що відбулась 10.08.2017 року); є неправомірною, не підлягала задоволенню у зв`язку з наявність спору у провадженні Печерського районного суду міста Києва та подана без підтвердження факту порушення прав Скаржника прийняти и рішеннями (відсутнє обґрунтування і докази того, що оскаржувані рішення порушують права скаржників).

Поряд з цим, позивач звертає увагу, що станом на момент подання скарги ОСОБА_3 . Договір іпотеки від 06.03.2018 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р.Т., зареєстрований в реєстрі за №227, Договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я.Л. 06.02.2012 року за реєстровим №236 не визнані недійсними, відсутнє рішення суду про визнання вказаних правочинів недійсними, неукладеним , розірваними чи припиненими.

Також звертає увагу на той факт, що скаржник - ОСОБА_4 під час подання Скарги умисно приховав, а Відповідач не перевірив той факт, що станом на дату її подання ОСОБА_4 було ініційовано спір, що перебуває у провадження Печерського районного суду міста Києва (справа №757/35113/19-ц) про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, що являється обов`язковою підставою для відмови задоволені Скарги.

У той же час, як зазначає позивач, рішення Відповідача мотивоване тим, що державний реєстратор Погорєлова Д.С. прийняла оскаржуване рішення від 16.08.2017 року №36643479 та зареєструвала право власності на земельну ділянку на підставі договору дарування від 2012 року, проте до заяви про державну реєстрацію права власності не було додано документ, що підтверджує перехід права власності на земельну ділянку до обдарованого - ОСОБА_5 .

Також, на думку позивача, відповідач під час прийняття оскаржуваного Наказу не врахував той факт, що д ОСОБА_5 (обдарованого) перейшло право власності на земельну ділянку саме на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я.Л. 06.02.2012 року за реєстровим №236, який оскаржується Скаржником у судовому порядку. Іншої підстави переходу права власності на належним чином укладений та зареєстрований договір дарування земельної ділянки інститут майнового права власності не передбачає. Отже, обдарований - ОСОБА_5 набув право власності на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:82:312:0029 в установлено у законодавством порядку, про що державний реєстратор Погорєлова Д.С. зробила відповідний запис №36643479 від 16.08.2017 року. Під час реєстрації прав на земель у ділянку кадастровий номер 8000000000:82:312:0029 за ОСОБА_5 державний реєстратор Погорєлова Д.С. не мала права вимагати документи, що не передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження затвердженим постановою Кабміну від 25.12.2015 року № 1127, у державного реєстратора Погорєлової Д.С. були відсутні підстави для зупинення чи відмови у проведені реєстраційної дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2020 року вказану справу прийнято до провадження суддею Погрібніченко І.М. та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Одночасно вказаною ухвалою суду до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 ; приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бутько Мар`яну Володимирівну; державного реєстратора Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Погорєлову Дарю Сергіївну; ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

17 лютого 2020 року представником Міністерства юстиції України подано до суду клопотання про закриття провадження у справи, з підстав того, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне.

Зокрема, відповідач звертав увагу, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права Позивача, з яких вимога про скасування наказу є похідною при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття позивачем, а також іншими особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси учасників справи, отже, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, такий спір не є публічноправовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

05 квітня 2021 року від ОСОБА_3 на адресу суду надійшли письмові пояснення, в яких останній просив закрити провадження у даній справі.

Зокрема, у поданих поясненнях, ОСОБА_3 звертає увагу, що він є єдиним законним власником земельної ділянки площею 0.08 га, кадастровий номер 8000000000:82:312:0029, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 повстання 46-а).

Право власності набуте ОСОБА_3 на підставі договору дарування земельної ділянки від 09.09.2010, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.П., зареєстрованого в реєстрі за №1719, державну реєстрацію виникнення права власності за позивачем зареєстровано у чинному на той час реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У 2007 році вулицю Січневого повстання було перейменовано на вулицю Івана Мазепи рішенням Київської міської ради від 25.10.2007 №1059/3892 «Про перейменування вулиці у Печерському районі міста Києва». У 2010 році частину АДРЕСА_2 було перейменовано на вулицю Лаврська рішенням Київської міської ради від 08.07.2010 №981/4419 «Про перейменування вулиці у Печерському районі міста Києва». Сучасна адреса місцезнаходження Земельної ділянки: АДРЕСА_1 .

В подальшому, що земельна ділянка вибула із його володіння на підставі правочину, якого він не укладав, а саме: договору дарування земельної ділянки від 06.12.2010, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я.Л., зареєстровано в реєстрі за №5148.

Щодо визнання недійсним договору «дарування» від 06.12.2010 та витребування земельної ділянки ОСОБА_3 звернувся до Печерського районного суду міста Києва, судова справа №757/35113/19-ц.

ОСОБА_3 також звертає увагу, що ОСОБА_2 , якому він нібито подарував земельну ділянку 06.12.2010, а той її також нібито 06.02.2012 «подарував» такому собі нібито добросовісному набувачу ОСОБА_5 , ніколи не реєстрував свої речове право на земельну ділянку у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі.

При цьому, відповідно до відповіді Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації ГТУ юстиції у м. Києві Міністерства юстиції України №15341/3.1-44 від 16.09.2019 повідомлено про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За вказаних вище обставин, ОСОБА_3 вважає, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття фізичними особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, а тому цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністравтиного судочинства.

Позивачем письмових пояснень щодо поданого ОСОБА_3 та Міністерством юстиції України клопотання про закриття провадження у справі до суду подано не було.

Відповідних пояснень не було надано також і іншими третіми особами.

Розглянувши подані клопотання, документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Матеріалами справи встановлено, що 06.03.2018 року Позивач уклав Договір іпотеки, укладений з ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречано Р.Т., зареєстрований в реєстрі за №227, відповідно до якого Позивач - Іпотекодержатель, ОСОБА_5 - Іпотекодавець.

У відповідності до п. 1.1 Договору іпотеки від 06.03.2018 року іпотекою забезпечується виконання всіх зобов`язань громадянина України ОСОБА_5 перед Іпотекодержателем, що випливають з укладеного між ними договору позики, укладеного 06.03.2018 року з урахуванням всіх змін та доповнень по ньому, згідно з яким Іпотекодержатель зобов`язався в порядку та на умовах, передбачених договором пози , надати Боржнику грошові кошти, а боржник зобов`язався повернути позику у розмірі 12 563 000, 00 грн. (дванадцять мільйонів п`ятсот шістдесят три тисячі гривень, 00 копійок) до 06.04.2018 року; сплатити на користь Іпотекодержателя неустойку, витрати Іпотекодержателя за цим договором та договором позики, а також всі інші суми, передбачені договором позики в розмірах, порядку та у строки, що обумовлені договором позики.

Предметом іпотеки відповідно до Договору іпотеки від 06.03.2018 року є наступне майно: земельна ділянка площею 0,0800 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:312:0029; цільове призначення - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання земельної ділянки - для будівництва а обслуговування господарських будівель (п.п. 2.1.1.1. п. 1.2.1. Договору 06.03.2018 року).

Пунктом 1.2.2. Договору іпотеки від 06.03.2018 року встановлено, що вказана земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:82:312:0029 належить ОСОБА_5 на підставі Договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я.Л. 06.02.2012 року за реєстровим №236. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме май 08.08.2017 року, номер запису про право власності 21899779, реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна 1328452580000.

Згідно п. 1.3 Договору іпотеки від 06.03.2018 року за домовленістю Сторін на момент укладення цього договору предмет іпотеки оцінено у сумі 12 563 388, 64 грн. (дванадцять мільйонів п`ятсот шістдесят три тисячі триста вісімдесят вісім гривень, 64 копійок).

10.02.2020 року на підставі Договору іпотеки від 06.03.20218 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р.Т. реєстровим номером 227, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бутько М.В. зареєстровано право приватної власності за Позивачем, рішення про держав реєстрацію №51056616.

Отже, на думку позивача, право приватної власності за Позивачем зареєстровано на підставі нотаріально посвідченого договору іпотеки від 06.03.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р.Т. за реєстраційним номером 227, який не визнано недійсним у судовому порядку, проте дійсність якого оскаржується Скаржником судовому порядку до подачі Скарги.

У той же час, за результатами розгляду скарги ОСОБА_3 відповідачем видано наказ від 02.09.2020 року №2991/5 "Про задоволення скарги", яким скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_5 від 16.08.2017 № 36643479, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Поrорєловою Д.С. на підставі договору дарування від 06.02.2012 та рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки (земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:82:312:0029) за ОСОБА_1 від 10.02.2020 № 51056616, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бутько М.В.

Таким чином, виникнення спірних правовідносин у даній справі зумовлено незгодою позивача не із самим по собі наказом Міністерства юстиції України від 02.09.2020 року №2991/5, а із переходом права власності на спірну земельну ділянку від ОСОБА_1 до ОСОБА_3 .

При цьому, як свідчать матеріали справи, між даними особами існує спір про право на вказане вище майно.

Таким чином, є можливим дійти висновку, що даний спір виходить з приватних правовідносин у сфері права власності на нерухоме майно, а отже позовні вимоги до Міністерства юстиції є похідними від питання правомірності переходу права власності на майно від позивача до третьої особи.

Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.

Ураховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття фізичними та юридичними особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, суд, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, дійшов висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із майнових відносин.

Поряд з цим, суд зазначає, що цей спір не може бути вирішено у межах розгляду адміністративної справи, оскільки потребує оцінки питання правомірності не лише наказу Міністерства юстиції України на предмет дотримання процедури його прийняття (дотримання строку на звернення зі скаргою, обставини повідомлення всіх заінтересованих осіб про дату та час розгляду скарги), але й питання правомірності переходу права власності на нерухоме майно від третьої особи до позивача.

За таких обставин, на думку суду, розгляд адміністративної справи окремо щодо лише наказу Міністерства юстиції, яким скасовано певну реєстраційну дію, може призвести до ситуації, коли реєстраційні записи у Єдиному державному реєстрі не будуть співпадати з юридичними фактами, на підставі яких вони вчинені, а отже, й не будуть відображати реальний правовий стан. Це може поставити під сумнів офіційність та достовірність відомостей реєстру, а отже, підірвати довіру до нього та держави, яка забезпечує його ведення.

Суд також не залишає поза увагою й те, що може виникнути конфлікт між судовими рішеннями, що може призвести до правової невизначеності та ускладнення захисту порушених прав. Зважаючи на суттєвість цього ризику, суд вважає, що спірні правовідносини є неподільними і правова оцінка наказу Міністерства юстиції України на предмет дотримання процедури не може превалювати над оцінкою наявності в заінтересованих осіб права власності на спірне нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

На підставі частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 ЦПК, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

У справі, що розглядається, позовні вимоги спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права власності на спірні приміщення внаслідок реєстрації цього нерухомого майна за фізичною особою.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 813/1362/16, 28 листопада 2018 року у справі № 825/642/18, 29 січня 2019 року у справі № 803/1589/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

З огляду на вище зазначене, враховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено про поновлення порушених майнових прав позивача, спірні правовідносини пов`язані з умовами цивільних договорів, аналізуючи у взаємозв`язку з наведеним, враховуючи висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду, суд констатує, що заявлений спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі № 640/27493/20.

Керуючись статтями 238, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

1. Клопотання ОСОБА_3 та Міністерства юстиції України клопотання про закриття провадження у справі задовольнити.

2. Закрити провадження у справі 640/27493/20 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бутько Мар`яна Володимирівна, державний реєстратор Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Погорєлова Дар`я Сергіївна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними дій, скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

3. Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.М. Погрібніченко