Постанова

від 26.10.2022 по справі 808/160/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 808/160/18

адміністративне провадження №К/990/2143/22, К/990/6753/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І.В.,

суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В. та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Сафронової С.В., Мельника В.В., Чепурнова Д.В., а також на додаткове рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В. та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Сафронової С.В., Мельника В.В., Чепурнова Д.В., у справі №808/160/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цітіус С» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Цітіус С» (далі - позивач, ТОВ «Цітіус С») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області, контролюючий орган, податковий орган), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.10.2017 №0014421416 та № 010584-1313, від 05.01.2018 № 000291416.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків контролюючого органу щодо порушення ТОВ «Цітіус С» вимог податкового законодавства, оскільки господарські операції позивача з контрагентами мали реальний характер, повністю виконані та відповідно відображені в податковому та бухгалтерському обліку. Вказані обставини підтверджені належним чином оформленою первинною документацією.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19.10.2020, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2021, адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.10.2017 № 0014421416 у частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 715 075 грн, зокрема за основним зобов`язанням - 572 060 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 143 015 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.01.2018 № 000291416 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 1 539 635 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Запорізькій області на користь ТОВ «Цітіус С» судові витрати у розмірі 33820,65 грн.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що надані позивачем до матеріалів справи документи в сукупності з іншими первинними документами, які надавалися позивачем при проведенні перевірки, є належними доказами на підтвердження дотримання ТОВ «Цітіус С» приписів податкового законодавства щодо підтвердження задекларованих ним сум податкового кредиту за операціями з контрагентами: ТОВ «Лейтер Плюс», ТОВ «Берта Трейд Груп», ТОВ «Бента Союз», ТОВ «Ісан Груп Трейд», ТОВ «Екостайл Груп», ТОВ «Спецремелектромонтаж», а тому спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем протиправно.

Щодо господарських відносин позивача з ТОВ «Торрін», ТОВ «Валіот Компані», ТОВ «Екопродторг Груп», то суди визнали всі первинні документи, складені за результатами господарських операцій із указаними контрагентами неналежними з огляду на наявність у матеріалах справи вироків про фіктивне підприємництво відносно цих підприємств, оскільки статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю.

Крім того, додатковим рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19.10.2020, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2021, стягнуто на користь ТОВ «Цітіус С» за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Запорізькій області витрати на проведення експертизи в сумі 11304 грн.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

ТОВ «Цітіус С» зареєстровано як юридична особа з 2011 року, основними видами діяльності є: 29.10 Виробництво автотранспортних засобів, 29.20 Виробництво кузовів для автотранспортних засобів, причепів і напівпричепів, 23.12 Формування й оброблення листового скла та інші.

У період з 17.08.2017 по 08.09.2017 ГУ ДФС у Запорізькій області на підставі наказу від 04.08.2017 № 1982 проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Цітіус С» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 30.06.2017 та своєчасності, достовірності, повноти нарахування єдиного внеску за період з 01.02.2011 по 30.06.2017. Термін проведення перевірки продовжувався з 04.09.2017 на 5 робочих днів на підставі наказу ГУ ДФС у Запорізькій області від 31.08.2017 №2274.

За результатами перевірки складено акт від 15.09.2017 № 511/08-01-14-16/37488769, відповідно до висновків якого контролюючим органом встановлено порушення позивачем податкового законодавства, а саме:

- ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 44.1, п. 44.2, п. 44.6 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та п. 5 П(С)БО 11, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 1 944 045 грн;

- пп. 14.1.36, пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, ст. 200 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість у загальній сумі 881 061 грн;

- п. 54.2 ст. 54, пп. 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, п. 168.4 ст. 168 ПК України - у періоді, що перевірявся, проводилася виплата доходів (заробітна плата), але не своєчасно перераховано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 19 527,11 грн (на дату виникнення податкового зобов`язання, тобто виплати доходу (заробітна плата) - момент виникнення податкового зобов`язання), зокрема у періодах: липень 2014 року - 440 грн, серпень 2014 року;

- пп. 1.4 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX, п. 54.2 ст. 54, пп. 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, п. 168.4 ст. 168 ПК України - ТОВ «Цітіус С» у перевіреному періоді проводив виплату доходів без сплати збору або не в повному обсязі чи не своєчасно перераховував військовий збір у розмірі 108 433 грн (на дату виникнення податкового зобов`язання, тобто виплати доходу - момент виникнення податкового зобов`язання).

31 жовтня 2017 року ГУ ДФС у Запорізькій області на підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення - рішення:

- № 0014421416, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 1 007 902,50 грн, зокрема за основним платежем - 806 322,00 грн та за штрафними санкціями - 201 580,50 грн;

- № 0014411416, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 2 430 056,25 грн, зокрема за основним платежем - 1 944 045,00 грн та штрафними санкціями - 486 011,25 грн;

- № 010584-1313, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з військового збору, пені на 785,33 грн;

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «Цітіус С» оскаржило їх в адміністративному порядку (вх. № 55333/6 від 13.11.2017).

За результатами розгляду скарги позивача ДФС України рішенням від 29.11.2017 № 32310/6/99-99-11-01-25 скасувала податкове повідомлення-рішення від 31.10.2017 № 00114411416 в частині суми штрафних санкцій з податку на прибуток за 2015 рік, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення та податкові повідомлення-рішення від 31.10.2017 № 0014421416, №0105841313 залишено без змін.

05 січня 2018 року відповідачем замість скасованого в частині податкового повідомлення-рішення від 31.10.2017 № 00114411416 прийнято нове податкове повідомлення-рішення № 000291416, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 2 284 118,25 грн, зокрема за податковим зобов`язанням - 1 944 045 грн та за штрафними санкціями - 340 073,25 грн.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Не погодившись із судовими рішеннями, ГУ ДПС у Запорізькій області звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права: п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п. 134.1 ст. 134, п. 135.1, п. 135.2 ст. 135, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.10 ст. 201 ПК України без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 06.03.2018 у справі № 804/5444/16, від 15.01.2021 у справі № 814/467/17, від 14.05.2019 у справі № 820/3546/18.

Висновки Верховного Суду у вказаних постановах зводяться до того, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальною господарською діяльністю.

На думку скаржника, судами попередніх інстанцій проігноровано такі доводи:

- не надано сертифікати на товарно-матеріальні цінності, товарно-транспортні накладні;

- встановлено відсутність реального (законного) джерела походження товару по ланцюгу постачання, нереальність його виробництва власними трудовими і виробничими ресурсами;

- недостатність трудових ресурсів та відсутність виробничого обладнання, складських та торговельних приміщень, транспорту та торговельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності у контрагентів позивача;

- наявність кримінальних проваджень відносно контрагентів позивача.

Підставою для подання касаційної скарги ГУ ДПС у Запорізькій області на додаткове рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.08.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2021 є пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Контролюючий орган уважає, що якщо відповідач та позивач не дійшли згоди при обранні експерта/експертної установи, то суд повинен був визначити експерта чи експертну установу самостійно, як це передбачено частиною четвертою статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивачем не подано відзив на касаційні скарги ГУ ДПС у Запорізькій області, що не перешкоджає їх розгляду по суті вимог.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовані положеннями ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Пунктом 135.1 статті 135 ПК України визначено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

У статтях 138-140 ПК України визначено перелік різниць, на які коригується фінансовий результат до оподаткування. Зазначений перелік не містить різниць, що б передбачали коригування фінансового результату до оподаткування на витрати за операціями, які не пов`язані з господарською діяльністю платника податків або операціями, які мають ознаки нереальності.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За положеннями пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Крім того, однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції.

Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

Враховуючи вищевказані норми законодавства, первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Верховний Суд України у постанові від 20.01.2016 у справі №826/11531/14, Верховний Суд у постановах від 24.01.2018 у справі № 2а-19379/11/2670, від 19.11.2019 у справі № 826/487/16 неодноразово звертав увагу, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; відсутність первинних документів обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної та зареєстрованої податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції. Водночас норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкових вигод, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів. Тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій повинні були встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання робіт (послуг), обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Задовольняючи частково позов, суди попередніх інстанцій встановили, що господарські операції між позивачем та контрагентами: ТОВ «Лейтер Плюс», ТОВ «Берта Трейд Груп», ТОВ «Бента Союз», ТОВ «Ісан Груп Трейд», ТОВ «Екостайл Груп», ТОВ «Спецремелектромонтаж» мали реальний характер, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

При цьому, посилаючись на відповідні правові позиції Верховного Суду, суди зазначили, що відсутність товарно-транспортних накладних або їх окремі недоліки не є обставиною, яка б давала беззаперечні підстави стверджувати про відсутність у платника податків права на формування своїх даних податкового обліку; відсутність у контрагентів матеріальних, трудових та інших ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції; податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання не спростовує реальність господарських операцій; до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протоколи допиту свідків та інші документи, зібрані в рамках певного досудового розслідування, не можуть вважатись належними доказами в адміністративному судочинстві.

Суд касаційної інстанції зазначає, що за повно та належним чином встановлених обставин справи, наявності достатніх та достовірних доказів реальності господарських операцій, наведені мотиви судів дійсно можуть мати місце.

Водночас, вирішуючи спори у подібних правовідносинах, Верховний Суд у постановах від 27.02.2020 у справах № 813/7081/14, № 814/120/15, від 03.10.2019 у справі № 813/4079/15, від 10.09.2019 у справі №814/2412/17 та інших неодноразово наголошував на тому, що наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами.

Проте, з оскаржуваних рішень вбачається, що судами питання змісту (характеру) спірних господарських операцій позивача з його контрагентами та фактичного руху активів не досліджувалося, хоч встановлення цих обставин є першочерговим при вирішенні спорів даної категорії. Суди обмежились виключно загальним посиланням на перелік певних документів, вказівкою про їх відповідність вимогам законодавства, а також навели спростування окремих доводів відповідача.

За положеннями статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд зазначає, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Не зважаючи на викладене, суди належним чином не дослідили суть спірних господарських операцій, не встановили належними та достовірними доказами їх реального характеру для цілей вирішення питання правомірності відображення таких операцій у податковому обліку позивача.

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції порушили принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, то такі рішення підлягають скасуванню в частині задоволених позовних вимог, а справу в цій частині, відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги Головного управління ДПС у Запорізькій області задовольнити частково.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року, а також додаткове рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко