Постанова

від 24.10.2022 по справі 761/22453/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2022 року м. Київ

Справа № 761/22453/20

Провадження № 22-ц/824/5617/2022

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Карпенка В.Р.

учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Шарм-2000»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Шарм-2000», поданою адвокатом Дядюрою Наталією Олександрівною, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шарм-2000» про стягнення інфляційних втрат та 3% річних,-

В С Т А Н О В И В:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Шарм-2000» про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Позов мотивовано тим, що заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 серпня 2016 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до

ТОВ «Шарм-2000» про стягнення заборгованості за договором позики. Стягнуто з

ТОВ «Шарм-2000» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором № 1 безвідсоткової позики від 14 червня 2012 року, у розмірі 1 274 256,78 грн, судовий збір у розмірі 6 890,00 грн.

На протязі року відповідач не виконував заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 серпня 2016 року в зв`язку з чим позивач зазнав матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, а відтак має право на відшкодування завданих збитків відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «Шарм-2000» на свою користь інфляційні втрати за невиконання заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 серпня 2016 року в розмірі 37 550,80 грн та 3 % річних в розмірі 41 295,00 грн, що становить загальну суму стягнення в розмірі 78 845,80 грн та судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 920,98 грн та витрати на правову допомогу в розмірі

10 000,00 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 29 липня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами позовного провадження в спрощеному порядку без виклику сторін.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Шарм-2000» про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, - залишено без розгляду.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року, ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року скасовано, направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Шарм-2000» про стягнення інфляційних втрат та 3% річних задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Шарм-2000» на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати за невиконання заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва

від 08 серпня 2016 року в розмірі 37 550,80 грн та 3 % річних в розмірі 41 295,00 грн, що становить загальну суму стягнення в розмірі 78 845,80 грн.

Стягнуто з ТОВ «Шарм-2000» на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з: судового збору в розмірі 920,98 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

У зв?язку із несвоєчасним невиконанням заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 серпня 2016 року, у відповідача виникла відповідальність за порушення виконання грошового зобов?язання, а у позивача виникло право на отримання інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 Ц України.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

21січня 2022 року представник ТОВ «Шарм-2000» - адвокат Дядюра Н. О. через засоби поштового зв?язкуподала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14грудня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, щочастина друга статті 625 ЦК України не передбачає подвійного нарахування інфляційних збитків та 3 % річних, оскільки рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року у справі № 761/22450/20 з ТОВ «Шарм-2000» було стягнуто інфляційні втрати та 3 % річних за повернення з червня 2017 року по червень 2020 року коштів у розмірі 1 274 256,78 грн.

Рух апеляційної скарги та матеріалів справи

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 24 січня 2022 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року витребувано з Шевченківського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи

№ 761/22453/20 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Шарм-2000» про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

06 червня 2022 року матеріали цивільної справи № 761/22453/20 надійшли до Київського апеляційного суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року клопотання представника ТОВ «Шарм-200» - адвоката Дядюри Н. О. про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва

від 14 грудня 2021 року задоволено та поновлено його.

Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Шарм-2000», поданою адвокатом Дядюрою Н. О., на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Шарм-2000» про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 серпня 2022 року справу призначено до розгляду з викликом учасників справи.

Доводи інших учасників справи

15 червня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 через засоби потового зв?язку подав до Київського апеляційного судувідзив, у якому просить апеляційну скаргу ТОВ «Шарм-2000» залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що аргументи заявника про подвійне стягнення інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України є безпідставними, оскілки предмет розгляду цієї справи та справи № 761/22450/20 є різний.

Позиція Київського апеляційного суду

За правилами частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Належним чином повідомленні про дачу, час та місце розгляду справи (т.2 а.с.128) представники учасників справи в судове засідання не з?явились, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За викладених обставин, Київський апеляційний суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи № 761/22453/20 за відсутності представників учасників, які про дачу, час та місце розгляду справи повідомленні належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Встановлено, що у червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Шарм-2000» про стягнення заборгованості за договором позики (цивільна справа № 761/21832/16-ц), у якому просив суд стягнути з ТОВ «Шарм-2000» основний борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 1 131 480,00 грн, проценти за договором позики згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України у розмірі 84 783,49 грн і три проценти річних від простроченої суми, нараховані відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у розмірі 57 993,29 грн, а всього 1 274 256,78 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 серпня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Шарм-2000» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором безпроцентної позики від 14 червня 2012 року № 1 у розмірі 1 274 256,78 грн та судовий збір у розмірі 6 890,00 грн.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 19 березня 2018 року апеляційну скаргу представника ТОВ «Шарм-2000» - Дядюри Н. О. задоволено.

Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 серпня

2016 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 19 червня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 березня 2018 рокускасовано.

Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 серпня

2016 року залишено в силі.

Стягнуто з ТОВ «Шарм-2000» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 13 780,00 грн.

На виконання рішення суду, 16 липня 2019 року Шевченківським районним судом міста Києва видано виконавчий лист, який було пред`явлено до виконання до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби в м. Києві ГТУЮ у

м. Києві.

На підставі даного виконавчого листа, державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва ГТУЮ у м. Києві

Колодчуком С. В., 19 липня 2019 року винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 59597143 про стягнення боргу з відповідача на користь позивача в розмірі 1 294 926,78 грн.

Постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби в м. Києві ГТУЮ у м. Києві Борисюка Р. А. від 14 липня 2020 року закінчено виконавче провадження в зв`язку з фактичним виконанням рішення суду у повному обсязі.

Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми матеріального права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Надаючи оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами в межах заявлених позовних вимог, Київський апеляційний суд виходить із такого.

Звертаючись до суд уз позовними вимогами, ОСОБА_1 просив стягнути інфляційні втрати та 3 % річних, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, за несвоєчасне виконання судового рішення.

Установлено, що заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 серпня 2016 року, яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 19 червня

2021 року, виконане ТОВ «Шарм-2000» лише 14 липня 2020 року.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження

№ 14-16цс18), якою відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, в тому числі і за договором страхування, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження

№ 12-302гс18).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва

від 08 серпня 2016 року ТОВ «Шарм-2000» виконано лише 14 липня 2020 року, про наявність у ОСОБА_1 , відповідно до статті 625 ЦК України, права на стягнення

3 % річних та інфляційних втрат внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду.

Проте, вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на таке.

Як вбачається із заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 серпня 2016 року, яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 19 червня

2019 року, з ТОВ «Шарм-2000» на користь ОСОБА_1 стягнуто 1 274 256,78 грн, з яких:

- основний борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення - 1 131 480,00 грн;

- проценти за договором позики згідно з частиною першою статті 1048 ЦК

України - 84 783,49 грн;

-3 % річних від простроченої суми, нараховані відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у розмірі - 57 993,29 грн.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно, у разі вчинення дій, які не врегульовані нормами цивільного законодавства, перед судом може постати завдання оцінки таких дій.

Виходячи з формулювання статті 11 ЦК України, можна зробити висновок, що такі дії повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства України, які закріплені в статті 3 ЦК України.

Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного.

Як вже зазначалось вище, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналізуючи наведені норми матеріального права та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, слід зробити висновок про те, що грошове зобов?язання це - цивільне правовідношення, в якому праву вимоги кредитора кореспондує юридичний обов`язок боржника здійснити відповідний платіж, тобто вчинити дію, що полягає у передачі грошей, яке також виникає з рішення суду, яким стягнуто заборгованість з боржника на користь кредитора.

Разом з тим не є грошовим зобов`язанням судове рішення, яким вже стягнуто відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України за порушення будь-якого грошового зобов`язання, оскільки в такому випадку таке рішення носить не зобов?язальний характер щодо сплати грошового зобов?язання боржника перед кредитором, а виконує роль санкції за прострочення боржником грошового зобов`язання, які являють собою міру цивільно-правової відповідальності, що застосовується до всіх грошових зобов`язань у розмірі 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином Київський апеляційний суд дійшов висновку про те, що стягнення відповідальності, передбаченої статті 625 ЦК України, за порушення грошового зобов?язання у зв?язку з невиконанням судового рішення, яким вже стягнуто відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України, за порушення грошового зобов?язання, не ґрунтується на нормах чинного законодавства та свідчить про недобросовісну поведінку кредитора.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 09 лютого

2022 року у справі № 757/42885/19 (провадження № 61-1411св21).

У справі, яка переглядається, позивач, крім іншого, також просив стягнути з відповідача на свою користь відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України, за порушення грошового зобов?язання у зв?язку з невиконанням судового рішення, якими вже стягнуто відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України, за порушення грошового зобов?язання.

Суд першої інстанції розглядаючи справу на вказане уваги не звернув та поклав на відповідача обов?язок щодо сплати на користь позивача санкції, передбачені статтею 625 ЦК України, які нараховані на рішення, яким вже стягнуто санкції передбачені статтею 625 ЦК України.

Таким чином, Київський апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих відповідно до правил частини другої статті 625 ЦК України на суму у розмірі 57 993,29 грн задоволенню не підлягають.

Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, Київський апеляційний суд дійшов висновку про не правильність розрахованих судом першої інстанції сум, які підлягають стягненню з відповідача, оскільки розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат (частина друга статті 625 ЦК України) повинен бути здійснений виходячи із суми заборгованості у розмірі 1 216 263,49 грн (1 131 480,00 (основний борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення) + 84 783,49 грн (проценти за договором позики згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України)) яка стягнута заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 серпня 2016 року, та розрахований за період з 19 червня 2019 року (дата винесення постанови Верховним Судом) по 14 липня 2020 року (дата виконання заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 серпня 2016 року).

Розрахунок 3 % річних за прострочення повернення боргу:

період прострочення: 19 червня 2019 року - 14 липня 2020 року;

сума заборгованості - 1 216 263,49 грн;

кількість днів прострочення - 392;

сума 3 % річних = 1 216 263,49*3/100/365*196 + 1 216 263,49*3/100/366*196 = 39 133,47 грн.

Розрахунок інфляційних втрат:

період прострочення: 19червня 2019 року - 14липня 2020 року;

сума заборгованості - 1 216 263,49 грн;

У період з 01 липня 2019 року по 14 липня 2020 року індексація на суму 1 216 263,49 грн (Сукупний індекс інфляції) = 99,40% ? 99,70% ? 100,70% ? 100,70% ? 100,10% ? 99,80% ? 100,20% ? 99,70% ? 100,80% ? 100,80% ? 100,30% ? 100,20% = 102,414% (за період липень 2019 року - червень 2020 року) (Інфляційні нарахування) = 1 216 263,49 грн (сума боргу) ? 102,414% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 1 216 263,49 грн (сума боргу) = 29 355,93 грн.

Таким чином, колегія судів дійшла висновку про те, що з ТОВ «Шарм-2000» на користь ОСОБА_1 за несвоєчасне виконання заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 серпня 2016 року, за період з 19 червня 2019 року

по 14 липня 2020 року підлягає стягненню нараховані відповідно до частини другої статті 625 ЦК України: 3 % річних в розмірі 39 133,47 грн та інфляційні втрати в розмірі 29 355,93 грн.

Аргументи заявника про те, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року у справі № 761/22450/20 з ТОВ «Шарм-2000» було стягнуто інфляційні втрати та 3 % річних за повернення з червня 2017 року по червень 2020 року коштів у розмірі 1 274 256,78 грн є безпідставними, з огляду на таке.

У постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року в справі № 146/318/20 (провадження № 61-11374св20), від 13 вересня 2021 року у справі № 296/10940/20 (провадження № 61-5427св21) зроблено висновок, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Установлено, що позовні вимоги у справі № 761/22450/20 не є ідентичними зі справою №761/22453/20, оскільки спір між сторонами у справах виник з різних підстав.

Тобто, підстава позову у справі, яка переглядається, інша, і нею не обумовлені причини звернення ОСОБА_1 до суду у справі № 761/22450/20.

Вказане також підтверджується постановою Верховного Суд увід 25 жовтня

2021 року винесеною у цій справі, де досліджувалось питання щодо подібності цієї справи зі справою № 761/22450/20.

Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги

Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).

Зважаючи на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо заявлених клопотань

У відзиві на апеляційну скаргу міститься клопотання представника

ОСОБА_1 - адвоката Мещанінова А. М. про застосування заходів процесуального примусу до ТОВ «ШАРМ-2000», передбачених статтею 148 ЦПК України, за зловживання процесуальними правами.

Згідно з частиною першою статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Відповідно до статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу в сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; порушення заборон, встановлених частиною дев`ятою статті 203 цього Кодексу.

Аналізуючи викладене, суд не вбачає підстав для застосування заходів примусу, передбачених статтею 148 ЦПК України, оскільки ТОВ «Шарм -2000» не вчиняло дій (бездіяльності), які б могли бути розцінені судом як недобросовісне виконання процесуальних обов`язків.

Щодо судових витрат

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року

№ 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19) та у постанові Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 520/8309/18.

Вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ де судові дебати відсутні. Така практика запроваджена у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі

№ 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи відомо, що 21 липня 2020 року між Адвокатським об?єднанням «Анвальт» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання правової допомоги №09-ц/2020. На підставі вищезазначеного договору Адвокатським об?єднанням «Анвальт» було надано позивачу професійну правничу допомогу. Згідно квитанції (т. 1, а. с. 24) позивачем було сплачено за надання правової допомоги 10000 грн. Адвокатському об?єднанню «Анвальт».

Частинами п?ятою, шостою статті 137 ЦПК України визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Заперечень про розмір витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу, матеріали справи не містять.

Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною другою статі 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи , а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вказані норми процесуального права вказують на необхідність доведення стороною, що звернулась до суду, належними та допустимими доказами вимог, що нею заявлені.

Ураховуючи наведене, за відсутності заперечень щодо розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, Київський апеляційний суд дійшов висновку про те, що заявником надано належні та допустимі докази на підтвердження того, що

ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу за розгляд справи було понесено 10000,00 грн.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарг, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення у справі нового судового рішення про часткове задоволення позову, судові витрати в розмірі 738,47 грн. понесені позивачем за подання позову підлягають стягненню з ТОВ «Шарм-2000» на користь ОСОБА_1 .

Судові витрати понесені ТОВ «Шарм-2000» за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги в розмірі 181,53 грн. підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Шарм-2000».

За правилами частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Таким чином суд дійшов висновку про стягнення з ТОВ «Шарм-2000» на користь ОСОБА_1 556,94 грн. судових витрат.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Шарм-2000» - адвоката Дядюри Наталії Олександрівни - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шарм-2000» про стягнення інфляційних втрат та 3% річних задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шарм-2000» (Код ЄДРПОУ 24260473, вул. Рейтарська, 18/11, літ А, м. Київ, 04053) на користь ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової кратки платника податків НОМЕР_1 ,

АДРЕСА_1 ) 3 % річних в розмірі 39 133,47 грн та інфляційні втрати в розмірі 29 355,93 грн, а всього -

68 489,40 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шарм-2000» (Код ЄДРПОУ 24260473, вул. Рейтарська, 18/11, літ А, м. Київ, 04053) на користь ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової кратки платника податків НОМЕР_1 ,

АДРЕСА_1 ) 556,94 грн судових витрат та 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І. Шкоріна