Постанова

від 04.10.2022 по справі 442/1419/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/1419/20 Головуючий у 1 інстанції: Гарасимків Л.І.

Провадження № 22-ц/811/2352/21 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.

Категорія: 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2022 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря Юзефович Ю.І.,

з участю: представника Дрогобицького ВДВС у

Дрогобицькому районі Львівської області ЗМУ МЮ

(м. Львів) Кушнір С.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), перейменованого на Дрогобицький відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «БТ» про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и в:

03 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив в рахунок погашення заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «БТ»за кредитним договором №149/07-ю від 21 листопада 2007 року, укладеним з акціонерним товариством (далі АТ) «Індустріально-експортний банк», перед ним ( ОСОБА_1 ), як новим кредитором, в розмірі 135426 грн. 39 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки: нежиле приміщення приміщення складу-ангару (підвальне приміщення) літ. «В-1», загальною площею 689,4 кв.м., та нежитлову будівлю будівлю ліцензійного складу літ. «Г-1», загальною площею 678,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та є власністю ТОВ «БТ»,шляхом визнання права власностіна зазначене майно за ним ( ОСОБА_1 ), за вартістю, визначеною на момент реєстрації на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, та скасувати арешти та інші заходи примусового виконання рішення суду, накладені на вказане нерухоме майно.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 21 листопада 2007 року між АТ «Індустріально-експортний банк» та ТОВ «БТ» було укладено кредитний договір №149/07-ю, відповідно до якого банк надав позичальнику кредитну лінію в розмірі 154000 грн. та кредит в розмірі 96000 грн. на строк до 20 травня 2009 року та до 31 жовтня 2010 року, відповідно. В забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором, 21 листопада 2007 року між АТ «Індустріально-експортний банк» (іпотекодержателем) та ТОВ «БТ» (іпотекодавцем) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т.С., відповідно до якого, в іпотеку банку передано нерухоме майно, яке належить на праві власності ТОВ «БТ» і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: нежиле приміщення приміщення складу-ангару (підвальне приміщення) літ. «В-1», загальною площею 689,4 кв.м., та нежитлову будівлю будівлю ліцензійного складу літ. «Г-1», загальною площею 678,9 кв.м.

Позивач зазначає, що на підставі укладених 19 квітня та 14 серпня 2018 року договорів про відступлення права вимоги за вказаними вище кредитним та іпотечним договорами, укладеними між ним ( ОСОБА_1 ) та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», яке, в свою чергу, набуло права вимоги за цими договорами від ТОВ «Фінансова компанія «Позика», а останнє від ПАТ «Креді Агріколь Банк» (правонаступника АТ «Індустріально-експортний банк»), він, як новий кредитор та іпотекодержатель, має право звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 12 лютого 2020 року становила 135426 грн. 39 коп.: 23687 грн. основний борг; 8696 грн. 70 коп. три проценти річних за період з 21.11.2007 року по 12.02.2020 року та 103042 грн. 69 коп. інфляційні втрати за період з 21.11.2007 року по 12.02.2020 року, шляхом визнання за ним права власності на іпотечне майно.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 березня 2020 року позов задоволено.

В рахунок погашення заборгованостіТОВ «БТ»(за кредитним договором №149/07-ю від 21 листопада 2007 року, укладеним з АТ «Індустріально-експортний банк») перед ОСОБА_1 в розмірі 135426 грн. 39 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки нежиле приміщення приміщення складу-ангару (підвальне приміщення) (літ. «В-1»), загальною площею 689,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та нежитлову будівлю будівлю ліцензійного складу (літ. «Г-1»), загальною площею 678,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та є власністю ТОВ «БТ»,шляхом визнання права власності на зазначене майно за ОСОБА_1 , за вартістю, визначеною на момент реєстрації на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Скасовано арешти та інші заходи примусового виконання рішення суду, накладені на нежиле приміщення приміщення складу-ангару (підвальне приміщення) (літ. «В-1»), загальною площею 689,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та нежитлову будівлю будівлю ліцензійного складу (літ. «Г-1»), загальною площею 678,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду оскаржив Дрогобицький міськрайонний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), в подальшому, перейменований на Дрогобицький відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі Дрогобицький ВДВС у Дрогобицькому районі Львівської області ЗМУ МЮ (м. Львів), просить рішення скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Зазначає, що у названому вище відділі державної виконавчої служби перебуває зведене виконавче провадження, в якому з 25.02.2014 року об`єднано 25 виконавчих проваджень про стягнення з ТОВ «БТ», керівником якого є ОСОБА_2 , на користь ГУ ПФУ у Львівській області, ГУ ДПС у Львівській області, Львівського обласного управління Фонду соціального захисту інвалідів, Львівського обласного центру зайнятості та інших юридичних осіб заборгованості на загальну суму 409961 грн. 69 коп., в рамках якого державним виконавцем вчинялись виконавчі дії, спрямовані на примусове виконання виконавчих документів, в тому числі, й за рахунок іпотечного майна, оскільки вартість предмета іпотеки перевищує вимоги стягувача-заставодержателя.

Звертає увагу, що оскаржуваним рішенням суд визнав за позивачем ОСОБА_1 , який є сином керівника ТОВ «БТ», право власності на іпотечне нерухоме майно, ринкова вартість якого за висновком суб`єкта оціночної діяльності становить 1016200 грн., притому, що право вимоги до ТОВ «БТ» за кредитними договорами було відступлено новому кредитору на загальну суму 58317 грн., а заборгованість перед позивачем у даній справі становить 135426 грн. 39 коп.

Просить врахувати, що внаслідок ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, яке апелянт вважає незаконним, у державного виконавця відсутні правові підстави для звернення стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, а іншого рухомого та нерухомого майна, належного ТОВ «БТ», на яке можна було б звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості в рамках заведеного виконавчого провадження, не виявлено.

Також апелянт наголошує, що згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 20 жовтня 2020 року (справа №520/13399/14-ц), передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, оскільки з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

15 листопада 2021 року від позивача ОСОБА_1 , в особі його представника адвоката Тунського А.Р., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечуються доводи та вимоги апелянта.

Сторона позивача вважає, що з огляду на відсутність вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника, він не є суб`єктом оскарження в розумінні статті 352 ЦПК України, тому наявні підстави для закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 цього Кодексу.

В судове засідання апеляційного суду позивач та відповідач жодного разу не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому процесуальним законом порядку, зокрема, позивач був повідомлений через свого представника адвоката Тунського А.Р., усі раніше адресовані позивачу поштові відправлення судових повісток повертались до суду з відміткою: «за закінченням терміну зберігання», клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, тому справу розглянуто апеляційним судом відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України у їхній відсутності.

Заслухавши пояснення представника Дрогобицького ВДВСу Дрогобицькомурайоні Львівськоїобласті ЗМУМЮ (м.Львів) в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21 листопада 2007 року між АТ «Індустріально-експортний банк» (кредитодавцем) та ТОВ «БТ» (позичальником) укладено кредитний договір №149/07-ю, відповідно до якого банк надав позичальнику кредитну лінію в розмірі 154000 грн. та кредит в розмірі 96000 грн. на строк до 20 травня 2009 року та до 31 жовтня 2010 року, відповідно.

В забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором, 21 листопада 2007 року між АТ «Індустріально-експортний банк» (іпотекодержателем) та ТОВ «БТ» (іпотекодавцем) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т.С., відповідно до якого, в іпотеку банку передано належне на праві власності ТОВ «БТ» нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: нежиле приміщення приміщення складу-ангару (підвальне приміщення) літ. «В-1», загальною площею 689,4 кв.м., та нежитлову будівлю будівлю ліцензійного складу літ. «Г-1», загальною площею 678,9 кв.м.

Пунктом 5.3 договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель за рахунок предмету іпотеки має право задовольнити у повному обсязі усі вимоги, передбачені кредитним договором, зверненням стягнення та реалізації переданого в іпотеку майна.

У пункті 5.4 договору іпотеки зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, іпотечний договір передбачає задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку.

Пунктом 5.5 договору іпотеки передбачено, що у випадку невиконання (неналежного виконання) іпотекодавцем умов кредитного договору, іпотекодержатель має право реалізувати предмет застави в порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку».

19 квітня 2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» (цедент) та ОСОБА_1 (цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги №19-04/ФК-18: за договором кредиту №149/07-ю від 21 листопада 2007 року право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту 23687 грн.; за договором кредиту №78/08-од від 30 травня 2008 року право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту 34630 грн.

14 серпня 2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» та ОСОБА_1 укладено договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрейків І.В., про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 21 листопада 2007 року.

В свою чергу, ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» набуло права вимоги за цими договорами від ТОВ «Фінансова компанія «Позика», а останнє від ПАТ «Креді Агріколь Банк», яке є правонаступником АТ «Індустріально-експортний банк».

Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому, необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року (справа №760/14438/15-ц, провадження №14-38цс18) зробила наступні висновки:

«Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем».

Суд першої інстанції наведених вище вимог Закону та висновку Великої Палати Верховного Суду, який є обов`язковим до застосування у даній категорії справ, не врахував і звернув стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем, у спосіб, який не може бути застосований на підставі рішення суду, а здійснюється лише в позасудовому порядку, відтак, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права.

Доводи сторони позивача про те, що оскаржуваним рішенням суду не вирішено питання про права та обов`язки апелянта, а тому він не може належати до осіб, яким відповідно до статті 352 ЦПК України надано право в апеляційному порядку оскаржити рішення суду першої інстанції, є безпідставними з огляду на наступне.

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема,виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Для виконаннявстановлених Закономобов`язків,виконавець підчас здійсненнявиконавчого провадженнямає право,зокрема: проводитиперевірку виконанняборжниками рішень,що підлягаютьвиконанню відповіднодо цьогоЗакону; зметою захистуінтересів стягувачаодержувати безоплатновід державнихорганів,підприємств,установ,організацій незалежновід формивласності,посадових осіб,сторін таінших учасниківвиконавчого провадженнянеобхідні дляпроведення виконавчихдій пояснення,довідки таіншу інформацію,в томучислі конфіденційну; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

З наданихапеляційному судудокументів встановлено,що напримусовому виконанніу Дрогобицькомуміськрайонному відділідержавної виконавчоїслужби Західногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Львів),в подальшому,перейменованого на ДрогобицькийВДВС уДрогобицькому районіЛьвівської областіЗМУ МЮ(м.Львів), перебуває зведене виконавче провадження №42244733, в якому з 25.02.2014 року об`єднано 25 виконавчих проваджень, про стягнення з ТОВ «БТ» на користь ГУ ПФУ у Львівській області, ГУ ДПС у Львівській області, Львівського обласного управління Фонду соціального захисту інвалідів, Львівського обласного центру зайнятості та інших юридичних осіб та держави заборгованості на загальну суму 409961 грн. 69 коп., в рамках якого державним виконавцем вчинялись виконавчі дії, спрямовані на примусове виконання виконавчих документів, в результаті яких встановлено, що коштів на рахунках, рухомого та іншого, окрім іпотечного, нерухомого майна, на яке можна було б звернути стягнення, в боржника немає, вартість предмета іпотеки перевищує розмір вимог, які були відступлені первісним кредитором за кредитними договорами, виконання зобов`язань за якими забезпечено названим вище іпотечним нерухомим майном, а тому визнання права власності за позивачем на предмет іпотеки унеможливлює реалізацію названим відділом ДВС своїх прав та виконання обов`язків, зокрема, щодо передачі цього майна на реалізацію з метою погашення заборгованості перед іншими стягувачами у зведеному виконавчому провадженні, які є відмінними від іпотекодержателя.

Так, статтею 51 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що для задоволеннявимог стягувачів,які неє заставодержателями,стягнення назаставлене майноборжника можебути зверненоу разі,якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положеньЗакону України«Про іпотеку».

Окрім того, необхідно зазначити, що оскаржуваним рішенням суду скасовано арешти та інші заходи примусового виконання, які були застосовані державним виконавцем відносно спірного майна в рамках виконавчого провадження.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України та з урахуванням наслідків розгляду справи апеляційним судом, понесені апелянтом судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 12998 грн. 31 коп. підлягають стягненню з позивача.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), перейменованого на Дрогобицький відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), задовольнити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 березня 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки: нежиле приміщення приміщення складу-ангару (підвальне приміщення) літ. «В-1», загальною площею 689,4 кв.м., та нежитлову будівлю будівлю ліцензійного складу літ. «Г-1», загальною площею 678,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок погашення заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю «БТ» за кредитним договором №149/07-ю від 21 листопада 2007 року в розмірі 135426 гривень 39 копійок, шляхом визнання права власностіна зазначене майно, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 у користь Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 12998 гривень 31 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 14 жовтня 2022 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич