Постанова

від 25.10.2022 по справі 500/88/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2022 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер справи №500/88/18

Апеляційне провадження №22-ц/813/4363/22

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого-Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач),

суддів- Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря - Кузьмук А.В.,

розглянув увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу державногопідприємства «Адміністраціяморських портівУкраїни» вособі Ізмаїльськоїфілії державногопідприємства «Адміністраціяморських портівУкраїни» нарішення Ізмаїльськогоміськрайонногосуду Одеськоїобластівід03серпня2021року,ухвалене підголовуванням судді БурнусусО.О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви, відзиви на позов, рух справи

У січні 2018 року Міністерство інфраструктури України звернулось до суду з уточненим в подальшому позовом до ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (далі-ДП «АМПУ» в особі Ізмаїльської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України», виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради Одеської області, Ізмаїльський міський голова Абрамченко А.В., державне підприємство «Ізмаїльський морський торгівельний порт» (далі ДП «ІЗМ МТП»), об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вереск» (далі - ОСББ «Вереск»), приватне підприємство «Будівельно-монтажне управління №20» (далі - ПП «БМУ №20»), в якому просило:

-скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане 21 січня 2004 року виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та розпорядження Ізмаїльського міського голови №690р від 04 грудня 2003 року;

-визнати за державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти державним майном - Міністерства інфраструктури України, право власності на трикімнатну житлову квартиру АДРЕСА_1 , яка закріплена за ДП «АМПУ» на праві господарського відання.

Позов обґрунтовано тим, що ДП «ІЗМ МТП», згідно акту приймання-передачі №2 від 01 лютого 1996 року на підставі договору №15, укладеного 28 вересня 1995 року між фірмою «Олима» та Ізмаїльським морським торгівельним портом, отримало чотири квартири в тому числі й трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно вимог Закону України «Про морські порти України», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року № 133-р «Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту» та Наказу Міністерства інфраструктури України від 19 березня 2013року №163 «Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства «Адміністрація морських портів України» 13 червня 2013 року було утворене ДП «АМПУ» на базі майна реорганізованих підприємств галузі, в тому числі на базі майна ДП «ІЗМ МТП», , зокрема в частині майна, прав та обов`язків відповідно до розподільчих балансів та актів приймання-передачі.

Розподільчий баланс та Акт приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань між ДП «ІЗМ МТП» та ДП «АМПУ» були підписані 13 червня 2013 року та затверджені Міністерством інфраструктури України.

Згідно наведених документів в господарське відання ДП «АМПУ», серед іншого майна, було передано і спірне майно - трикімнатна житлова квартира АДРЕСА_1 .

При оформленні передачі вказаної квартири, його попередній користувач та балансоутримувач не передав ДП «АМПУ» в особі Ізмаїльської філії жодних правовстановлюючих, технічних, проектно-кошторисних документів щодо вказаної квартири, що б дозволило зареєструвати права ДП «АМПУ».

З метою вирішення ситуації, Ізмаїльська філія ДП «АМПУ» звернулась до ДП «ІЗМ МТП» з вимогою надати відповідні правовстановлюючі та/або будь які інші документи, що дозволяють визначити правовий статус цієї квартири.

На що ДП «ІЗМ МТП» було надано копії документів щодо квартири, серед яких, втім, не було правовстановлюючих та технічних документів.

З метою вирішення питання щодо подальшого обліку квартир на балансі Ізмаїльської філії ДП «АМПУ», на адресу Дунайської прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері було направлено звернення з проханням вжити заходів відповідно до діючого законодавства України.

05 травня 2015 слідчим відділення ЛВ на станції Ізмаїл УМВС України на Одеській залізниці за результатами досудового розслідування кримінального правопорушення кримінальне провадження було закрите у зв`язку з відсутністю в діях посадових осіб ДП «ІЗМ МТП» ознак злочину про що була винесена постанова про закриття кримінального провадження.

Із зазначеної постанови стало відомо що спірна квартира в результаті приватизації на підставі свідоцтва про право власності №35 від 21 січня 2004 року, виданого на підставі розпорядження Ізмаїльського міського голови від 04 грудня 2003 року за № 690р належить ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Окрім того, з моменту здійснення операції з придбання зазначеного об`єкту нерухомості та до 12 червня 2013 року включно воно обліковувалося на балансі державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт».

ДП «АМПУ» в особі Ізмаїльської філії з метою з`ясування обставин та підстав переходу права власності з державної до комунальної власності листами від 08 серпня 2017 року та 01 вересня 2017 року зверталось до Ізмаїльської міської ради Одеської області з проханням надання підтверджуючих документів на підставі яких саме відбувся перехід права власності. Але зрозумілої відповіді та відповідних документів підтверджуючих факт передачі нерухомого майно у комунальну власність Ізмаїльською міською радою Одеської області надано не було, у зв`язку з чим позивач вважав, що перехід права власності об`єкта нерухомості з державної до комунальної власності не відбувся, а перехід у приватну власність відповідачів шляхом приватизації квартири відбувся з порушенням норм чинного законодавства України(т.1а.с.2-8,161, 190-195).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , що підтверджується копією спадкової справи №18/2011 та інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №51049854 від 24 лютого 2018 року, у зв`язку з чим позивачем 16 жовтня 2018 року уточнено позовні вимоги щодо кола осіб, які приймають участь у справі (т.1а.с.73,97-103).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 лютого 2020 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, приватне підприємство «Будівельно-монтажне управління №20» (т.2а.с.108).

У відзивіна позовадвокат ЯжукТ.Єв інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просила відмовити в його задоволенні. Зазначила, що позивачем не надано жодного правовстановлюючого документу на спірний об`єкт нерухомості та на підтвердження реєстрації права власності на нього, а тому відсутні підстави для задоволення позову (т.2а.с.177-180).

Представник третьоїособи -виконавчий комітет Ізмаїльськоїміської радиу відзиві на позов просили в позові відмовити, посилаючись на пропуск строку позовної давності, та, що позивачем не доведено право власності ДП «АМПУ» на спірну квартиру.

Крім того, той факт, що на час підписання акту приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань між ДП «ІЗМ МТП» та ДП «АМПУ» від 13 червня 2013 року, спірне майно у вигляді вищевказаної квартири знаходилося у власності та у фактичному користуванні інших осіб, ставить під сумнів законність та достовірність даних зазначених у самому акті (т.3а.с.16-18).

Інші учасники судового процесу свого ставлення до позовних вимог не висловили.

Зміст рішеннясудупершоїінстанції

Рішенням Ізмаїльського міськрайонногосуду Одеськоїобласті від03серпня 2021року в позові Міністерства інфраструктури України відмовлено (т.3 а.с.49-53).

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзіпредставник ДП «АМПУ» в особі Ізмаїльської філії ДП «АМПУ» просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Зокрема, крім доводів, які викладені в позові зазначив, що факт передачі державного житлового фонду, який перебував у повному господарському віданні ДП «АМПУ» та ДП «ІЗМ МТП» до комунальної власності документально не підтверджено, так само як і факт перебування спірної квартири у комунальній власності м.Ізмаїл; спірна квартира не передавалась до комунальної власності, у зв`язку із чим виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради не мав повноважень проведення її приватизації; перехід права власності об`єкта нерухомого майна з державної до комунальної власності не відбувся, а перехід у приватну власність у відповідачів шляхом приватизації здійснений з порушенням норм законодавства (т.3 а.с.57-63).

23 жовтня 2021 року до суду надійшла заява представника Міністерство інфраструктури України в якій представник підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити, рішення суду від 03 серпня 2021 року скасувати, задовольнити позов Міністерства інфраструктури України (т.3а.с.23-24).

Правом відзиву на апеляційну скаргу учасники процесу не скористались.

Учасники судового процесу, крім апелянта, про дату, час та судового засідання, призначеного на 25 жовтня 2022 року, повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи на іншу дату з поважних причин не подавали, що відповідно до правил ч.2ст.372 ЦПК Українине перешкоджає розгляду справи у їх відсутність.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, представника ДП «АМПУ» в особі Ізмаїльської філії ДП «АМПУ», який прийняв участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи в позові Міністерству інфраструктури України про скасування свідоцтва про право власності та розпорядження виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, визнання права власності на нерухоме майно, суд першої інстанції виходив із недоведеності належними доказами позовних вимог.

Взявши до уваги те, що у зв`язку з тим, що відповідачами отримано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджено свідоцтвом про право власності АДРЕСА_2 , від 21 січня 2004 року, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради №690р від 04 грудня 2003 року у встановленому законом порядку, суд першої інстанції зробив висновок щодо неможливості позбавити відповідачів права вільно володіти своїм майном.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Встановлені судом фактичні обставини справи

Встановлено, що згідно акту приймання-передачі №2 від 01 лютого 1996 року на виконання договору купівлі-продажу квартир, укладеного 28 вересня 1995 року між фірмою «Олима» та Ізмаїльським морським торгівельним портом, передано чотири квартири, з них трикімнатну АДРЕСА_1 , а Ізмаїльський порт їх приймає (т.1а.с.40).

Крім того, згідно акту приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 червня 2013 року, в господарське відання ДП «АМПУ», серед іншого майна, було передано, зокрема, трикімнатних квартир 4 штуки № 24, 40, 57, АДРЕСА_1 , двокімнатні квартири АДРЕСА_3 та трикімнатні квартири АДРЕСА_4 (т.1а.с.29-32).

Розпорядженням Ізмаїльського міського голови №690р від 04 грудня 2003 року квартиру АДРЕСА_1 було надано у власність шляхом приватизації ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (т.1.а.с.124).

Встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вищевказана квартира належала на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 21 січня 2004 року виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради (т.1а.с.42).

Згідно свідоцтва про смерть, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.100 -зворот).

Відповідно до спадкової справи №18/2011 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 з заявою про прийняття спадщини звернувся батько - ОСОБА_1 (т.1.а.с.100).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно ст.317ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч.1,2 ст.319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з ч.1 та 2ст. 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.

Так, за ч.3ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Відповідно до ч.10ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно ч.2ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Отже, перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До них відносяться відсутність у особи права на приватизацію та заборона приватизувати конкретне приміщення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для скасування розпорядження Ізмаїльського міського голови №690р від 04 грудня 2003 року, а відтак і виданого на його підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 21 січня 2004 року виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відповідають вимогам закону(т.1а.с.42,124).

При цьому встановлено, що розподільчий баланс та Акт приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань між ДП «ІЗМ МТП» та ДП «АМПУ» були підписані 13 червня 2013 року та, згідно наведених документів, серед іншого майна було передано і спірне майно. Проте, на той час вказана квартира вже перебувало у власність відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які стали її власниками 21 січня 2004 року та проживають в квартирі до теперішнього часу(т.1а.с.33-35,42,29-32).

Відповідно до ч.1ст.128ЦК УРСР, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Так,Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 № 56, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за №31/1056 і який є частиною національного законодавства, затверджено Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб (далі - Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна).

Згідно п.п.5 п.1.5. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, до об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться квартири багатоквартирних будинків.

Відповідно до п.п а,д,з п.2.2. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, реєстрація проводиться в такому порядку: заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлюючого документу (оригінал та копію); при реєстрації об`єктів нерухомого майна за юридичними особами, їм видається реєстраційне посвідчення (додаток №7), до інвентаризаційної справи додається копія правовстановлюючого документа, довідка про належність об`єкта нерухомого майна, в якій записується: прізвище або найменування власника, назва і зміст правовстановлюючого документа, число і місяць реєстрації з підписом особи, яка відповідає за реєстрацію. При цьому, згідно п.п. а п.4.1. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності за зразком, наведеним в додатку №12 місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об`єкти нерухомого майна.

Аналогічні приписи містить Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджененаказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5, де в пунктах 1.4, 1.5 Положення зазначається, що реєстрація права власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно, у зв`язку із виникненням, існуванням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлюючих документів, обов`язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб.

Вст.1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року №1952-ІVвказується, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є визнанням і підтвердженням факту переходу, виникнення прав на нерухоме майно.

При цьомуст.9 цього Законузакріплені повноваження Державного реєстратора, де зокрема, вказується, що Державний реєстратор видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а ст. 18 Закону передбачає, що свідоцтво про право власності підтверджує виникнення права власності на нерухоме майно.

Згідно з пунктами 1, 3, 4ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цьогоЗакону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

З 01 січня 2004 року введено в діюЦК України, в ч. 2 ст.331 якого вказується на те, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

При цьому в обґрунтування позовних вимог Міністерством інфраструктури не надано жодного правовстановлюючого документу на спірний об`єкт нерухомості та підтвердження реєстрації права власності на нього, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість посилання позивача на те, що Міністерство інфраструктури України є власником вищевказаної спірної квартири.

Разом з тим, згідно довідки КП «Ізмаїльське МБТІ» від 27 серпня 2018 року власниками квартири АДРЕСА_1 зареєстровані відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (т.1.а.с.175).

Таким чином, спірним свідоцтвом про право власності від 21 січня 2004 року, розпорядженням Ізмаїльського міського голови від 04 грудня 2003 року відносно квартири АДРЕСА_1 , права позивача не були порушені, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутні підстави для задоволення позову, оскільки факт порушення прав позивача видачею свідоцтва про право власності 21 січня 2004 року останнім не доведений.

В обґрунтування позову позивач також зазначав, що ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт», згідно акту приймання-передачі №2 від 01 лютого 1996 року на виконання договору купівлі-продажу квартир, укладеного 28 вересня 1995 року між фірмою «Олима» та Ізмаїльським морським торгівельним портом, отримало п`ять квартир, в тому числі квартиру АДРЕСА_1 їх прийняв(т.1а.с.40).

Однак, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що наданий позивачем акт-приймання передачі від 01 лютого 1996 року ніяким чином не підтверджує факт набуття ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» права власності на зазначену квартиру, а лише підтверджує факт приймання-передачі майна. Більш того, у зазначеному акті прийманні-передачі взагалі не зазначено адреси переданих квартир, тобто, вказаним актом не підтверджується факт передачі саме квартири АДРЕСА_1 .

При цьому, позивачем не було надано судам першої та апеляційної інстанцій копії договору №15 купівлі-продажу квартир, укладеного між Будівельно-монтажним управлінням-20 АООТ «Одесоблстрой» та Ізмаїльським морським торгівельним портом.

Відповідно до листа ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» від 27 лютого 2018 року у ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» не має можливості надати копію документу, з підстав його відсутності у підприємства (т.1а.с. 94).

Доводи позивача про те, що відповідно до розподільчого балансу та акту приймання-передачі майна, в господарське відання ДП «АМПУ» було передано квартиру АДРЕСА_1 є безпідставними, оскільки в акті приймання - передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 червня 2013 року зазначено, що роком введення квартири АДРЕСА_1 в експлуатацію є 2001 рік, в той час як, в акті приймання-передачі квартир від 01 лютого 1996 року зазначається, що передається п`ять квартир, однак, до введення майна в експлуатацію воно є об`єктом незавершеного будівництва, тобто іншим об`єктом права власності (т.1а.с.31,40).

Тобто, як вірно вказано у рішенні суду, існує невідповідність зазначеного майна у акті приймання-передачі від 01 лютого 1996 року та акту приймання передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 червня 2013 року.

Так, згідно акту приймання передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 червня 2013 року, квартири за АДРЕСА_5 мають один інвентарний номер 226/511, а квартири за АДРЕСА_6 - інвентарний номер АДРЕСА_7 .

Разом з тим, як вбачається з акту приймання - передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 червня 2013 року, кожний об`єкт нерухомості (на відміну від вищевказаних квартир), який був переданий за актом від 13 червня 2013 року має окремий (власний) інвентарний номер(т.1а.с.29-32).

Таким чином, перебування майна на балансі попередника в особі ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» не є підтвердженням набуття ДП «Адміністрація морських портів України» права власності (права повного господарського відання) на це майно.

18 грудня 2017 року ДП «АМПУ» в особі Ізмаїльської філії було направлено листа до Фонду державного майна України про надання витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо квартири АДРЕСА_1 (т.1а.с.36-37).

Зазначення квартири АДРЕСА_1 , в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності щодо державного майна не підтверджує права власності позивача на цю квартиру, оскільки згідно листа Фонду державного майна України від 21 січня 2019 року підставою для включення та внесення змін до Реєстру є надходження від суб`єктів управління до Фонду інформації про об`єкти державної власності (т.1а.с.196-197).

Таким чином, дії Фонду щодо внесення даних до Реєстру залежать від дій суб`єктів управління (т.1а.с.225-226).

Крім того, безпідставними є доводи позивача про визнання права власності на вищевказану квартиру з наступних підстав.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним та ст.1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на повагу своєї власності, безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Приймаючи до уваги, що в зв`язку з тим, що відповідачами отримано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності №35 від 21 січня 2004 року, виданого на підставі розпорядження Ізмаїльського міського голови №690р від 04 грудня 2003 року, у встановленому законом порядку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість позбавити відповідачів права вільно володіти своїм майном, яке отримано 21 січня 2004 року та в якому вони мешкають до теперішнього часу.

Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», яке набуло статусу остаточного 02 березня 2011 року, визнано, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства»).

Втручання держави є порушенням ст.8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії»). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства»).

З огляду на викладене, Міністерство інфраструктури України не надало доказів того, що здійснює втручання у конституційне право на житло відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які мешкають у спірній квартири та є її власниками з 21 січня 2004 року, згідно із законом та у відповідності до нагальної суспільної необхідності, зокрема таке втручання не є співрозмірним із переслідуваною Міністерством інфраструктури України метою отримання спірного житла, яке на балансі було як об`єкт незавершеного будівництва.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги представника Міністерства інфраструктури України про те, що перехід права власності об`єкта нерухомого майна з державної до комунальної власності не відбувся, а перехід у приватну власність у відповідачів здійснений з порушенням норм законодавства, тощо.

Враховуючи, що позивачу було відмовлено в позові з мотивів не доведення його права на вищевказану квартиру, суд першої інстанції вірно не вирішував питання про застосування строків позовної давності.

З огляду на викладене, позивач не надав суду належні та допустимі докази, не довів їх переконливість, а також не довів наявності обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог. Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Разом з тим, представник Міністерства інфраструктури України не надав жодного доказу на підтвердження доводів того, що апелянт утримував свою, як він вважає, власність, не надано належних доказів того, що спірна квартира знаходилась на балансі позивача, та є правовстановлюючі документи на вказану квартиру.

Саме до вказаного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 07грудня 2021 року по аналогічній справі № 500/87/18 (провадження № 61-3477св21) за позовом Міністерства інфраструктури України, в якій зазначив, що позивачем не було надано суду договору купівлі-продажу квартир, укладеного 28 вересня 1995 року між фірмою «Оліма» та ДП «ІМТП», який міг бути єдиною та належною підставою набуття ДП «ІМТП» права власності на спірну квартиру. Позивач так само не набув прав на квартиру на підставі акта приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 червня 2013 року, оскільки ДП «ІМТП» не могло передати права на квартиру ДП «АМПУ», які йому не належали. Доводи касаційної скарги про те, що відповідачі не надали документів, на підставі яких спірне майно перейшло до комунальної власності Ізмаїльської міської ради і надалі було приватизовано фізичними особами, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки первісно позивач зобов`язаний був довести належність йому спірного майна, однак відповідні докази судам надані не були, отже позивач не може оспорювати права на майно, що йому не належать.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Інші доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, тому мають бути відхилені.

Враховуючи викладене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст.368,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонногосуду Одеськоїобласті від03серпня 2021року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 жовтня 2022 року.

Головуючий

Судді: