Рішення

від 18.10.2022 по справі 902/672/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2022 р. Cправа № 902/672/16(902/1230/21)

Господарський суд Вінницької області в складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Переродова С.О., розглянувши в приміщенні суду у судовому засіданні в режимі відеокоференції матеріали у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай" (код ЄДРПОУ 34940079) в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Демчана Олександра Івановича (пошт. адреса: АДРЕСА_1)

до: Приватного підприємства "Еверест" (код ЄДРПОУ 31480476)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроальянс Груп" код ЄДРПОУ 39111032)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача: АТ "Державний ощадний банк України" (код ЄДРПОУ 00032129)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача: ТОВ "Альянсагро" (код ЄДРПОУ 40493978).

про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на майно та визнання договору недійсним

у межах справи № 902/672/16

за заявою: Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк"

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай"

про визнання банкрутом

за участю :

арбітражного керуючого (ліквідатора) Демчана О.І. (в режимі відеокоференцзв`язку)

від Відповідача-1 : Гамрецький В.А., за довіреністю

учасника у справі про банкрутство - АТ "Банк Кредит Дніпро": Левченко Ю.В. (в режимі відеокоференцзв`язку)

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа № 902/672/16 за заявою ПАТ АБ "Укргазбанк" про банкрутство ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай".

Провадження у цій справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури.

Так, ухвалою суду від 31.05.2022 року, зокрема, продовжено строк ліквідаційної процедури ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай" та повноважень арбітражного керуючого (ліквідатора) Демчана О.І. у справі до 19.12.2022 року. Призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 19.12.2022 року.

10.12.2021 року до суду надійшла позовна заява ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Демчана О.І. № 02-63/232 від 02.12.2021 року (вх. № 01-36/929/21) до ПП "Еверест" про витребування майна чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/672/16(902/1230/21), вказаний позов передано на розгляд судді Тісецькому С.С..

Ухвалою суду від 13.12.2021 року призначено підготовче засідання з розгляду позовної заяви ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Демчана О.І. до ПП "Еверест" про витребування майна чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно по справі № 902/672/16(902/1230/21) в межах справи №902/672/16 на 10.01.2022 року. Залучено до участі у справі № 902/672/16(902/1230/21) з розгляду позовної заяви ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Демчана О.І. до ПП "Еверест" про витребування майна чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно в межах справи № 902/672/16 - в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ПАТ "Державний ощадний банк України".

04.01.2022 року від ПП "Еверест" до суду надійшов відзив б/н від 30.12.2021 року на позовну заяву по справі № 902/672/16(902/1230/21).

06.01.2022 року від арбітражного керуючого Демчана О.І. до суду надійшла відповідь № 02-63/237 від 06.01.2022 року на відзив ПП "Еверест".

Ухвалою суду від 10.01.2022 року відкладено підготовче засідання у справі №902/672/16(902/1230/21), в межах справи № 902/672/16 на 02.02.2022 року. Залучено до участі у справі № 902/672/16(902/1230/21) в межах справи № 902/672/16 - в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача: ТОВ "Агроальянс Груп" та ТОВ "Альянсагро".

Разом з цим, ухвалами суду підготовче засідання у справі № 902/672/16(902/1230/21), в межах справи № 902/672/16 неодноразово відкладалося на іншу дату.

25.01.2022 року від ПП "Еверест" до суду надійшла правова позиція б/н від 19.01.2022 року щодо відповіді арбітражного керуючого Демчана О.І. від 06.01.2022 року по справі №902/672/16(902/1230/21).

Водночас, 22.02.2022 року до суду надійшла позовна заява ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Демчана О.І. № 02-63/247 від 09.02.2022 року (вх. № 01-36/169/22) до ТОВ "Агроальянс Груп" про визнання договору недійсним.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/672/16(902/173/22), вказаний позов передано на розгляд судді Тісецькому С.С..

Ухвалою суду від 02.03.2022 року задоволено заявлене у позовній заяві № 02-63/247 від 09.02.2022 року клопотання ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Демчана О.І. про об`єднання позовів. Об`єднано в одне провадження справу № 902/672/16(902/1230/21) за позовом ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Демчана О.І. № 02-63/232 від 02.12.2021 року (вх. № 01-36/929/21) до ПП "Еверест", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача: АТ "Державний ощадний банк України", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача: ТОВ "Агроальянс Груп" та ТОВ "Альянсагро" про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно та справу № 902/672/16(902/173/22) за позовом ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Демчана О.І. № 02-63/247 від 09.02.2022 року (вх. № 01-36/169/22) до ТОВ "Агроальянс Груп" про визнання договору недійсним, в межах справи № 902/672/16 про банкрутство ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай", з присвоєнням номеру справи №902/672/16(902/1230/21).

В подальшому, ухвалою суду від 01.06.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/672/16(902/1230/21) в межах справи № 902/672/16 про банкрутство ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай" - до судового розгляду по суті на 26.07.2022 року.

21.06.2022 року від ПП "Еверест" до суду надійшла правова позиція б/н від 15.06.2022 року по справі № 902/672/16(902/1230/21).

22.07.2022 року від арбітражного керуючого Демчана О.І. до суду надійшло пояснення № 02-63/262 від 20.07.2022 року на правову позицію ПП "Еверест" щодо строку позовної давності.

Разом з тим, ухвалою суду від 26.07.2022 року відкладено розгляд справи №902/672/16(902/1230/21) в межах справи № 902/672/16 по суті на 11.08.2022 року.

При цьому, ухвалою суду від 09.08.2022 року було задоволено заяву арбітражного керуючого Демчана О.І. № 02-63/263 від 04.08.2022 року про участь у судовому засіданні 11.08.2022 року о 10:30 год. та в наступних судових засіданнях по справі №902/672/16(902/1230/21) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, за допомогою системи "EasyCon".

Ухвалою суду від 11.08.2022 року відкладено розгляд справи №902/672/16(902/1230/21) в межах справи № 902/672/16 по суті на 18.10.2022 року. Ухвалено забезпечити участь представника АТ "Банк Кредит Дніпро" - адвоката Левченка Юрія Валентиновича у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 902/672/16(902/1230/21), яке відбудеться 18.10.2022 року о 14:30 год., в приміщенні Господарського суду Вінницької області з використання системи відеоконференцзв`язку "EasyCon".

На визначену дату в судове засідання, яке проведено в режимі відеоконференції, з`явилися представники Позивача, Відповідача-1 та учасника у справі про банкрутство - АТ "Банк Кредит Дніпро". Відповідач-2 та треті особи повноважних представників в судове засідання не направили.

В судовому засіданні, представники сторін вказали про можливість розгляду справи по суті.

Поряд з цим, суд зважає на те, що відповідно до ст. 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, розумні строки розгляду справи судом.

Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. №475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Як вбачається з матеріалів справи, учасників цієї справи було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового слухання у цій справі, що підтверджується ухвалою суду від 11.08.2022 року, яка направлялась на електронну поштову адресу АТ "Державний ощадний банк України" - contact-centre@oschadbank.ua та на поштові адреси Відповідача-2 та третьої особи - ТОВ "Альянсагро", про що свідчить штамп суду від 16.08.2022 року на цій ухвалі.

При цьому, судом встановлено, що ухвала суду від 11.08.2022 року, яка направлялась на адресу ТОВ "Агроальянс Груп", а саме : вул. Федора Кричевського, 19, кім. 2, м. Київ, 03115 та на адресу ТОВ "Альянсагро" - вул. Михайлівська, 24/11-В, м. Київ, 01001, повернулася до суду із поштовими відмітками "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 120 ГПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до ч. 5, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Слід зазначити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Також, суд звертає увагу на те, що позовна заява ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Демчана О.І. № 02-63/232 від 02.12.2021 року (вх. № 01-36/929/21) про витребування майна чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно, надійшла до суду 10.12.2021 року, а тому у сторін та третіх осіб було достатньо часу для надання усіх наявних доказів на підтвердження своїх доводів або заперечень з моменту призначення першого підготовчого засідання (ухвала суду від 13.12.2021 року у справі № 902/672/16(902/1230/21)), залучення ухвалою суду від 10.01.2022 року до участі у цій справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача: ТОВ "Агроальянс Груп" та ТОВ "Альянсагро" та об`єднання позовів ухвалою суду від 02.03.2022 року.

Враховуючи викладене та беручи до уваги те, що учасників справи було належним чином повідомлено про дату та час проведення судового засідання у цій справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представників Відповідача-2 та третіх осіб за наявними матеріалами справи.

Крім того, судом встановлено, що 04.10.2022 року від Відповідача-1 до суду супровідним листом б/н від 16.09.2022 року надійшли копії документів по справі №902/672/16(902/1230/21), які судом були долучені до матеріалів справи.

В ході розгляду справи по суті, представник Позивача просив суд задоволити позовні вимоги.

Представник Відповідача-1 просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник АТ "Банк Кредит Дніпро" поклався на розсуд суду щодо позовної заяви.

Суд, заслухавши представників учасників справи, дослідивши матеріали позовних заяв, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, встановив наступне.

За змістом позову № 02-63/232 від 02.12.2021 року, постановою Господарського суду Вінницької області від 04.11.2020 року по справі № 902/672/16 визнано ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай" банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців. Ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича.

В ході виконання повноважень ліквідатором отримано інформацію, що ТОВ "ТК "Урожай" (код 34940079) були зареєстровані/зареєстровано наразі та передано у заставу AT "Ощадбанк" вагони за наступними номерами : 50420561 (перереєстровано); 57230948 (перереєстровано); 57232217 (перереєстровано); 50420579.

Листом від 27.07.2021 AT "Укрзалізниця" повідомило, що вагони за номерами 50420561, 57230948, 57232217 були перереєстровані із ТОВ "ТК "Урожай" у 2014 та 2019 роках.

Листом від 30.08.2021 AT "Укрзалізниця" повідомило, що не може надати інформацію щодо вагонів за номерами 50420561, 57230948, 57232217 так як наразі вони не зареєстровані за ТОВ "ТК "Урожай". Одночасно у листі зазначається, що інформація може бути надана на виконання ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 16.09.2021 у справі № 902/672/16 витребувано у AT "Укрзалізниця" інформацію про особи у власності якої на сьогодні перебувають вагони.

AT "Укрзалізниця" листом від 18.10.2021 повідомило, що вагони-цистерни №№50420561, 57230948 перебувають на обліку ПП "Еверест" (код 31480476). Вагони- цистерни №№ 50420561, 57230948 були зняті із обліку ТОВ "ТК "Урожай" як власника 06.11.2014 та зареєстровані за іншим власником.

Однак, у ліквідатора відсутні будь-які докази оплати коштів за відчужене майно на користь ТОВ "ТК "Урожай".

Окрім цього, в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 14.07.2017 у справі №757/40540/17-к встановлено, що майно, яке є власністю ТОВ "ТК "Урожай" перебуває у заставі AT "Ощадбанк", в т.ч. вагони-цистерни №№ 50420561, 57230948.

Зокрема, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014050510003653 від 10.10.2014 за фактами шахрайства, замаху на привласнення службовими особами ЗАТ "Слов`янськолія" та ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай" коштів та майна ПАТ "Державний ощадний банк України", виготовлення та використання підробленого судового рішення за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України.

В ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 13.05.2019 у справі №757/11845/19-к встановлено, що, крім іншого майна, на вагони-цистерни №№ 50420561, 57230948, що є власністю ТОВ ТК "Урожай" та перебуває у заставі AT "Ощадбанк" було накладено арешти ухвалами від 04.11.2015 у справі № 757/41124/15-к та від 02.10.2017 у справі №757/57922/17-к, а саме майно передавалося на зберігання AT "Ощадбанк".

Зокрема, згідно АСВП 07.08.2014 року, за три місяці до зняття вагонів із обліку товариства, було відкрито виконавче провадження № 44323927 для примусового стягнення заборгованості із ТОВ "ТК "Урожай" на користь ПАТ "Банк Кредит Дніпро".

17.11.2014 року було відкрито виконавче провадження № 45494698 для примусового стягнення заборгованості із ТОВ "ТК "Урожай" на користь бюджету - Вінницька ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області.

Заборгованість за кредитним договором № 2063/2-Ю від 20.01.2012 року, що існує перед АБ "Укргазбанк", стала підставою для порушення справи про банкрутство ТОВ "ТК "Урожай" ухвалою від 22.08.2016 року. Попередньо заборгованість була стягнута рішенням суду від 23.09.2015 у справі 902/817/15. В рішенні визначено, що станом на 07.04.2015 року прострочена заборгованість позичальника по кредиту складала 11 031 446,98 гривень, прострочена заборгованість по процентах складає 3 035 612,40 гривень, про що свідчить розрахунок заборгованості позичальника за кредитним договором.

Загальна сума заборгованості, що визнана в межах справи про банкрутство ТОВ "ТК "Урожай" - 4 537 016 262,93 грн.

Таким чином, на переконання Позивача, вагони-цистерни №№ 50420561, 57230948 були власністю ТОВ "ТК "Урожай" та перебувають у заставі AT "Ощадбанк". На дату зняття вагонів із обліку ТОВ "ТК "Урожай" (06.11.2014), дозволу заставного кредитора на відчуження майна не надавалося. Відтак, зняття із обліку майна ТОВ "ТК "Урожай" є протиправним, а дії із перереєстрації відповідають ознакам фраудаторних правочинів. На дату зняття майна із обліку у ТОВ "ТК "Урожай" уже існувала заборгованість перед контрагентами.

Відчуження майна ТОВ "ТК "Урожай" відбувалося з метою уникнення звернення стягнення на цей активів для погашення вимог кредиторів. Повернення майна у власність банкрута дозволить використати актив для задоволення вимог кредиторів боржника.

Також, у позові вказується, що дії із зняття із обліку ТОВ "ТК "Урожай" вагонів-цистерн не мали на меті добросовісне виконання зобов`язань, а фактично направлені на зменшення розміру активів боржника (ліквідаційної маси).

Зокрема, відчуження майна завдає збитків заставному кредитору - AT "Ощадбанк" у розмірі вартості вагонів-цистерн №№ 50420561, 57230948; спірне майно було відчужене під час дії приватного обтяження у формі застави; майно відчужене боржником безоплатно, а відчуження вагонів погіршило майновий стан боржника, товариство втратило змогу використовувати майно в господарській діяльності, отримувати прибуток та виконувати за рахунок прибутку зобов`язання перед кредиторами по сплаті заборгованості.

Наразі вагони-цистерни №№ 50420561, 57230948 поставлено на облік відповідача ПП "Еверест".

У листі AT "Укрзалізниця" від 18.10.2021 № 63/16 зазначається про неможливість надання документів про відчуження майна ТОВ "ТК "Урожай" 06.11.2014 року, так як ці документи є списаними та знищеними. У ліквідатора документи про відчуження також відсутні.

З огляду на відсутність документів щодо відчуження майна банкрута, на думку Позивача, належним способом захисту прав власності Позивача - витребування майна від особи за якою це майно наразі зареєстроване.

Разом з тим, зняття із обліку ТОВ "ТК "Урожай" вагонів-цистерн під час наявності застави AT "Ощадбанк" є свідченням того, що майно вибуло із власності ТОВ "ТК "Урожай" поза волею останнього. Відтак, для повернення майна у ліквідаційну масу банкрута існує необхідність у його витребуванні від ПП "Еверест" на підставі п. 3 ч. 1 ст.388 ЦК України шляхом пред`явлення віндикаційного позову.

Враховуючи викладене, Позивач просить суд витребувати у Відповідача на свою користь вагони-цистерни № 50420561 та № 57230948 та визнати за ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай" право власності на відповідні вагони-цистерни.

Згідно відзиву ПП "Еверест" б/н від 30.12.2021 року на позовну заяву по справі №902/672/16(902/1230/21), укладення договору застави між банком та ТОВ "ТК "Урожай" відбулось 02.09.2011 року.

Відповідно до вимог ст. 13 ЗУ "Про заставу" (у редакції, яка діяла на 02.09.2011), договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об`єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів.

Оскільки, предметом застави за договором застави від 02.09.2011 р. були транспортні засоби - цистерни, він підлягав нотаріальному посвідченню. При відсутності нотаріального посвідчення застава транспортних засобів - цистерн є недійсною, а договір є недійсним в частині застави транспортних засобів.

Також, Відповідач-1 звертає увагу на відсутність в ДРОРМ інформації про заставу цистерн. В ДРОРМ присутня реєстрація від 02.10.2012 р. на не визначене майно. Тобто, вказівка на заставу цистерн в ДРОРМ відсутня, а іншим способом виявити обтяження не можливо.

Крім того, придбання цистерн Відповідачем відбувалось у ТОВ "Альянсагро" на підставі договору від 15.08.2018 року.

Відповідач повністю сплатив продавцю, шляхом безготівкового перерахування, всю суму визначену договором, про що зазначено в акті прийняття-передачі.

Відповідно до наданих ПП "Еверест" при укладенні договору купівлі-продажу документів, ТОВ "Альянсагро" є власником цистерн з 01.08.2016 р. на підставі договору укладеного з ТОВ "Агроальянс груп". В свою чергу, ТОВ "Агроальянс груп" придбало цистерни у ТОВ "ТК "Урожай" 01.07.2014 на підставі договору № 01/07Ц.

Як зазначив Позивач у позові, зняття з обліку цистерн відбулось 06.11.2014 року. Відповідні документи повинні були у Позивача, оскільки, він є стороною договору та в його бухгалтерському обліку було здійснено відповідні операції. Тобто, продаж Позивачем цистерн та придбання їх ТОВ "Агроальянс груп" (перехід права власності) відбулось до порушення справи про банкрутство, до відкриття виконавчих проваджень щодо ТОВ "ТК "Урожай", а договір від 01.07.2014 № 01/07Ц недійсним не визнано, позовів про стягнення боргу з ТОВ "Агроальянс груп" Позивач не заявляв.

Разом з тим, з наданих Позивачем документів, а саме ухвали суду від 14.07.2017 р. та ухвали суду від 13.05.2019 р. не підтверджується наявність арешту. Так, згідно ухвали суду від 14.07.2021 р. майно передано на зберігання ТОВ "СФС Трейд", а згідно ухвали суду від 13.05.2019 р. скасовані арешти майна.

Відповідач-1 звертає увагу суду, що арешти цистерн, не були внесені в ДРОРМ, в ухвалах суду власником майна зазначено ТОВ "ТК "Урожай", яке не було власником з 01.07.2014 року. Продаж цистерн Позивачем здійснено до накладення арештів на майно.

Укладаючи договір купівлі-продажу Відповідач отримав від Продавця всю необхідну інформацію щодо цистерн, яка не підтверджувала наявність будь-яких обтяжень - в реєстрах відсутня інформація про наявність обтяжень.

На переконання Відповідача-1, всі подальші продажі цистерн, які відбувались після продажу цистерн Позивачем, жодним чином не порушують права та інтереси Позивача, оскільки, ним не доведено незаконність першого продажу та договору між Позивачем та ТОВ "Агроальянс груп".

Водночас, Позивач, починаючи з 2014 року мав можливість подати відповідний позов на захист своїх прав, але цього не зробив.

Враховуючи вищевикладене, Відповідач-1 заявляє про застосування строку позовної давності.

Враховуючи викладене, Відповідач-1 просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Водночас, у позовній заяві № 02-63/247 від 09.02.2022 року повідомлені, зокрема, такі обставини.

ПП "Еверест" у відзиві від 30.12.2021 у справі № 902/672/16 (902/1230/21) зазначило, що отримало у власність спірне майно - вагони-цистерни на підставі договору від 15.08.2018 року від ТОВ "Альянсагро" за яким сплачено кошти шляхом безготівкового перерахування на рахунок продавця. Доказів оплати майна Відповідач не надає. До відзиву долучено копію акту від 27.08.2018 про передачу спірного майна на користь ПП "Еверест".

До відзиву ПП "Еверест" додано копію видаткової накладної № 403 від 01.08.2016 року від ТОВ "Агроальянс Груп" про продаж спірного майна на користь ТОВ "Альянсагро", що доводить перебування спірних вагонів у володінні ТОВ "Агроальянс Груп".

ПП "Еверест" у справі № 902/672/16 (902/1230/21) підтверджує ті обставини, що майно ТОВ "ТК "Урожай" вибуло із власності банкрута на користь ТОВ "Агроальянс Груп" на підставі договору № 01/07Ц від 01.07.2014 року.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 10.01.2022 у справі № 902/672/16 (902/1230/21) витребувано у ТОВ "Агроальянс Груп" належним чином посвідчену копію договору придбання майна у ТОВ "ТК "Урожай" № 01/07Ц від 01.07.2014 року. Однак, на дату підготовки позову договору не надано.

Таким чином, на переконання Позивача у судовій справі № 902/672/16(902/1230/21) встановлено та не спростовується, будь-якими учасниками справи, в т.ч. набувачем майна, факт укладення договору № 01/07Ц від 01.07.2014 року за яким спірні вагони були відчужені ТОВ "ТК "Урожай" на користь ТОВ "Агроальянс Груп".

Водночас, оскаржувані дії із укладення договору № 01/07Ц від 01.07.2014 року колишніми посадовими особами ТОВ "ТК "Урожай" для відчуження вагонів-цистерн не мали на меті добросовісне виконання зобов`язань та отримання товариством прибутків, а фактично направлені на зменшення розміру активів боржника (ліквідаційної маси).

За цих обставин, Позивач просить суд визнати недійсним договір № 01/07Ц від 01.07.2014 року, укладений між ТОВ "ТК "Урожай" та ТОВ "Агроальянс Груп".

Згідно відповіді арбітражного керуючого Демчана О.І. № 02-63/237 від 06.01.2022 року на відзив ПП "Еверест", Відповідачем-1 не надано доказів оплати за спірне майно - вагони-цистерни та копії договору № 01/07Ц від 01.07.2014 року, на який посилається Відповідач-1 у відзиві.

Разом з тим, будь-яких договорів про відчуження вагонів ТОВ "ТК "Урожай" арбітражному керуючому Демчану О.І. не передавалося та не надано реєструючими органами.

Ліквідатором, в межах заходів для пошуку зареєстрованого майна, від АТ "Укрзалізниця" отримано інформацію про відчуження вагонів. Будь-які документи про відчуження ТОВ "ТК "Урожай" вагонів у 2014 році не виявлялося. АТ "Укрзалізниця" повідомила про знищення документів за період 2014-2018 рр., що вказано у листі від 18.10.2021 (додавався до позову).

Отже, будь-які правочини про відчуження майна ТОВ "ТК "Урожай", на момент подання позову, - відсутні.

Однак, до подання позову, ліквідатору не вдалося самостійно отримати можливий договір про відчуження у 2014 році банкрутом вагонів від органів та установ (в т.ч. АТ "Укрзалізниця").

З огляду на вищевказане, на думку Позивача, аргументи, викладені у відзиві ПП "Еверест" та копії документів, що додані до відзиву не спростовують вимог позовної заяви про витребування майна у ліквідаційну масу банкрута.

Крім того, із дати призначення, ліквідатор отримав право на вжиття заходів для пошуку, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Про відчуження спірного майна банкрута ліквідатор дізнався із відповідей АТ "Укрзалізниця" після вжиття заходів для примусового витребування цієї інформації у судовому порядку.

Відразу після аналізу отриманих матеріалів ліквідатором було підготовано заяву про витребування майна та подано до суду в межах справи про банкрутство.

Разом з цим, Позивач у відповіді на відзив вказує про наявні обставини про поважність причин пропуску давності для звернення до суду із заявою.

Так, відразу після призначення арбітражного керуючого Демчана О.І. ліквідатором ТОВ "ТК "Урожай" постановою Господарського суду Вінницької області від 04.11.2020 у справі № 902/672/16 останнім вчинялися заходи для самостійного витребування документів про реєстрацію майна та відчуження банкрута. Відразу після аналізу зібраних матеріалів (листи АТ "Укрзалізниця", ухвала суду про витребування інформації від 16.09.2021) ліквідатором було підготовано заяву про витребування майна та подано до суду в межах справи про банкрутство.

Зважаючи на викладене, Позивач просить суд визнати поважними причини пропуску позовної давності для звернення ліквідатора ТОВ "ТК "Урожай" арбітражного керуючого Демчана О.І. із позовною заявою про витребування майна.

За змістом правової позиції ПП "Еверест" б/н від 19.01.2022 року щодо відповіді арбітражного керуючого Демчана О.І. від 06.01.2022 року, на підтвердження зазначеної у відзиві інформації, Відповідачем-1 надані докази оплати вагонів (копії платіжних документів). Також, про повну оплату зазначено в акті прийняття-передачі вагонів, копія якого була додана до відзиву.

Водночас, відсутність документів у арбітражного керуючого або не надання їх йому реєструючими організаціями не є доказом відсутності доказу та самого факту продажу, оскільки, перереєстрація вагонів з ТОВ "ТК "Урожай" була здійснена, а здійснення її без наявності договору відчуження неможливо.

Продаж вагонів був здійсненний 01.07.2014 року за відсутності у Продавця виконавчих проваджень та заборон, враховуючи нікчемність договору застави в частині транспортних засобів. ТОВ "ТК "Урожай" не оскаржувало вибуття вагонів з його власності протягом семи років, що на думку Відповадача-1 дає підстави вважати продаж законним та відсутності претензій у товариства.

Перебування майна в заставі у банка може бути підтверджено тільки діючим та чинним договором застави та витягом з реєстру обтяжень рухомого майна. Враховуючи нікчемність договору застави в частині транспортних засобів та відсутності в реєстрі конкретного запису про перебування саме цих вагонів в заставі, на переконання Відповідача-1, ПП "Еверест" є добросовісним набувачем.

Крім того, підстави для застосування ч. 1 ст. 388 ЦК України відсутні, а тому витребування майна є неможливим.

Також, Позивач мав можливість дізнатися про порушення свого права власності починаючи з 2014 року, тобто з дати, коли право власності на спірне майно було перереєстровано.

З огляду на викладене, відсутні підстави для визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Відповідно до правової позиції ПП "Еверест" б/н від 15.06.2022 року, в матеріалах справи відсутня належним чином засвідчена копія договору № 01/07Ц від 01.07.2014 року, чи інші наявні документи про придбання у ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай" вагонів-цистерн № 50420561 та № 5723094. Тобто, належних та допустимих доказів укладення договору його умов та умов продажу вагонів у справі не має. Позивач помилково зазначає, що у судовій справі № 902/672/16(902/1230/21) встановлено факт укладення договору за яким спірні вагони були відчужені.

Посилання Позивача, що продаж був здійснений з метою уникнення звернення стягнення на відповідний активів для погашення вимог кредиторів є безпідставним та неправомірним.

При цьому, цитування Позивачем рішень Верховного суду про недійсність правочинів не є допустимим доказами у справі або нормативним обґрунтуванням позову.

Згідно пояснення Позивача № 02-63/262 від 20.07.2022 року на правову позицію ПП "Еверест" щодо строку позовної давності, 04.01.2022 отримано відзив ПП "Еверест" на позов ліквідатора про витребування майна.

ПП "Еверест" у відзиві надало інформацію, що спірне майно вибуло із власності ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай" на користь ТОВ "Агроальянс Груп" на підставі договору №01/07Ц від 01.07.2014 та зазначило, що у банкрута була воля на відчуження цього майна. Однак, копії цього договору не надано.

Будь-яких договорів про відчуження вагонів ТОВ "ТК "Урожай" арбітражному керуючому Демчану О.І. не передавалося та не надано реєструючими органами.

Ліквідатором, в межах заходів для пошуку зареєстрованого майна, від AT "Укрзалізниця" отримано інформацію про відчуження вагонів. Будь-які документи про відчуження ТОВ "ТК "Урожай" вагонів у 2014 році не виявлялося. AT "Укрзалізниця" повідомила про знищення документів за період 2014-2018 рр., що вказано у листі від 18.10.2021 (додавався до позову).

Отже, будь-які правочини про відчуження майна ТОВ "ТК "Урожай", на момент подання позову, - відсутні.

Відтак, про укладення спірного договору Позивач довідався 04.01.2022 року.

Враховуючи викладене, Позивач просить суд визнати поважними причини пропуску позовної давності для звернення ліквідатора ТОВ "ТК "Урожай" арбітражного керуючого Демчана О.І. із позовною заявою про визнання недійсним договору № 01/07Ц від 01.07.2014 року.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.

Згідно ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.04.2020 року у справі № 910/8264/18, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога Позивача до Відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Предметом позову у цій справі є вимоги про витребування у Відповідача-1 рухомого майна - вагонів-цистерн, які раніше належало Позивачу - ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай", визнання права власності на таке рухоме майно та визнання недійсним договору № 01/07Ц від 01.07.2014 року, за яким спірне рухоме майно було відчужено ТОВ "ТК "Урожай" на користь Відповідача-2 - ТОВ "Агроальянс Груп".

Підставами позовних вимог зазначено, що оспорювані вагони-цистерни №№ 50420561, 57230948 були власністю ТОВ "ТК "Урожай" та перебувають у заставі AT "Ощадбанк". Відповідне рухоме майно вибуло із власності банкрута - ТОВ "ТК "Урожай" на користь ТОВ "Агроальянс Груп" на підставі оспорюваного договору № 01/07Ц від 01.07.2014 року. На дату укладення цього договору та зняття вагонів із обліку ТОВ "ТК "Урожай" (06.11.2014), дозволу заставного кредитора на відчуження майна не надавалося та у ТОВ "ТК "Урожай" уже існувала заборгованість перед контрагентами. Також, оспорюваний договір є фіктивним, оскільки, відчуження належних ТОВ "ТК "Урожай" вагонів відбувалося без згоди заставного кредитора, при наявності боргів перед контрагентами, з метою уникнення звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргів. Повернення майна у власність банкрута дозволить використати актив для задоволення вимог кредиторів боржника.

Отже, спірним питанням у цій справі, з огляду на зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання щодо наявності чи відсутності підстав для витребування оспорюваного майна, визнання права власності на таке майно та визнання оспорюваного договору недійсним згідно ст. ст. 203, 215, 234 ЦК України (фіктивні правочини), на які посилається Позивач у позові.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У вирішенні питання щодо недійсності правочину серед іншого необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення Позивача в майбутньому законних майнових прав. (Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 15.04.2021 у справі № 903/741/19).

Верховний Суд у постанові від 16.10.2020 по справі № 910/12787/17, зазначив: "особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. "

Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України, правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним. Якщо сторони не вчиняють жодних дій для здійснення фіктивного правочину, суд тільки приймає рішення про визнання такого правочину недійсним, без застосування реституції. Якщо ж на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/11715/17, від 08.08.2018 у справі № 920/1144/17, від 21.08.2018 у справі № 910/11565/17, від 26.02.2019 у справі № 925/1453/16.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 910/9195/17, від 11.04.2019 у справі № 910/3834/18, позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину (постанова Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20).

При цьому ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину (постанови Верховного Суду 18.12.2018 у справі № 911/390/18 та від 10.04.2019 у справі №910/7783/18).

Таким чином, суд, з`ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з`ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц міститься висновок про те, що "згідно з частинами 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, а тому у разі, якщо сторони, які укладають договір, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, то правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), з одночасним посиланням на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок зроблено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 у справі № 910/17755/18.

Як встановлено судом, у позові Позивачем стверджується, що Відповідачем-1 підтверджені обставини відчуження оспорюваного майна із власності банкрута - ТОВ "ТК "Урожай" на користь Відповідача-2 - ТОВ "Агроальянс Груп" на підставі оспорюваного договору № 01/07Ц від 01.07.2014 року.

За цих обставин, на переконання Позивача, у цій справі встановлено та не спростовується, будь-якими учасниками справи, в т.ч. набувачем майна, факт укладення оспорюваного договору.

Разом з цим, суд зважає на те, що згідно ч. 3 ст. 2 ГПК України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом ч. 1 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Відповідно до пунктів 2-5 ч. 4 ст. 238 ГПК України, у мотивувальній частині рішення зазначаються: перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, процесуальне законодавство визначає чіткі стандарти мотивування судових рішень. Зокрема, пункти 4 та 5 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального кодексу України імперативно зобов`язують суд господарської юрисдикції надати в мотивувальній частині судового рішення мотивовану оцінку кожному наявному в матеріалах справи доказу щодо обставин, які є предметом доказування у справі, з урахуванням правил вірогідності доказів та кожному наведеному учасниками справи аргументу щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Як вказувалося вище та повідомлено Позивачем, будь-яких договорів про відчуження вагонів ТОВ "ТК "Урожай" арбітражному керуючому Демчану О.І. не передавалося та не надано реєструючими органами.

При цьому, у позові зазначено, що ліквідатором, в межах заходів для пошуку зареєстрованого майна, від AT "Укрзалізниця" отримано інформацію про відчуження вагонів. Будь-які документи про відчуження ТОВ "ТК "Урожай" вагонів у 2014 році не виявлялося. AT "Укрзалізниця" повідомила про знищення документів за період 2014-2018 рр., що вказано у листі від 18.10.2021 року (копія наявна в матеріалах справи).

За цих обставин, Позивачем не надано суду оспрюваного договору № 01/07Ц від 01.07.2014 року.

Разом з цим, у судовому засіданні арбітражним керуючим Демчаном О.І. повідомлено, що останній звертався до суду з клопотанням про витребування в іншої сторони правочину - ТОВ "Агроальянс Груп" копії оспорюваного договору, та інші дії не вживались.

Так, згідно матеріалів справи, ухвалами суду від 10.01.2022 року, від 02.02.2022 року, від 11.04.2022 року у справі № 902/672/16(902/1230/21) витребовались у Відповідача-2 - ТОВ "Агроальянс Груп" належним чином засвідчена копія договору № 01/07Ц від 01.07.2014 р. чи інші наявні документи про придбання у ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай" (код ЄДРПОУ 34940079) вагонів-цистерн № 50420561 та 57230948 разом із доказами оплати придбаного майна.

Однак, вказані вище ухвали суду щодо надання витребуваних доказів, не були виконанні Відповідачем-2.

Відтак, в матеріалах цієї справи відсутній договір № 01/07Ц від 01.07.2014 року, який Позивач просить суд визнати недійсним.

Суд звертає увагу на те, що згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Разом з тим, зважаючи на відсутність оспорюваного договору № 01/07Ц від 01.07.2014 року, суд не має можливості дослідити та надати оцінку змісту і умовам цього договору, а тому неможливо встановити чи відповідний договір було вчинено без згоди заставного кредитора - АТ "Державний ощадний банк України" та без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, тобто є фіктивним як стверджується Позивачем у поданому позові.

Поряд з цим, Позивач, посилаючись на те, що дійсним наміром укладення посадовими особами ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай" договору № 01/07Ц від 01.07.2014 року було зменшення розміру активів боржника (ліквідаційної маси) внаслідок відчуження вагонів-цистерн, з урахуванням сутності принципу змагальності господарського судочинства, мав довести, що сторони оспорюваного ним договору, діючи очевидно недобросовісно та зловживаючи правами на шкоду саме АТ "Державний ощадний банк України", як заставному кредитору, не мали на меті добросовісного виконання зобов`язань та отримання товариством прибутків.

Також, твердження Позивача про те, що відчуження належних ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай" вагонів-цистерн № 50420561 та № 57230948 відбувалося без згоди заставного кредитора, при наявності боргів перед контрагентами, з метою уникнення звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргів, не підтверджено належними доказами.

Крім того, третьою особою у цій справі - АТ "Державний ощадний банк України" не надавалось суду письмових пояснень по суті позову у справі № 902/672/16(902/1230/21), зокрема, щодо тверджень Позивача про відчуження боржником - ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай" оспорюваного майна без згоди заставного кредитора на підставі договору № 01/07Ц від 01.07.2014 року.

Водночас, судом встановлено та підтверджено Відповідачем-1, що наразі вагони-цистерни № 50420561 та № 57230948, які Позивач просить витребувати у Відповідача-1 - Приватного підприємства "Еверест" перебувають у власності останнього.

Так, на підтвердження цих обставин, Відповідачем-1 надано суду копії таких документів : договір купівлі-продажу № 15/08/1 від 15.08.2018 року, укладений між ТОВ "Альянсагро" (Продавець) та ПП "Еверест" (Покупець), предметом якого є купівля-продаж вагонів-цистерн в кількості 32 штуки, зокрема, № 50420561 та № 57230948; Специфікація №1 від 15.08.2018 року (Додаток № 1 до договору купівлі-продажу № 15/08/1 від 15.08.2018 року); договір від 15.08.2018 року про внесення змін та доповнень в договір купівлі-продажу № 15/08/1 від 15.08.2018 року; акт приймання-передачі від 27.08.2018 року до договору купівлі-продажу № 15/08/1 від 15.08.2018 року; лист Регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця" струкрутний підрозділ "Станція ім. Кожушко О.М." № 36 від 06.06.2019 року про зміну власника вагонів, зокрема, № 50420561 та № 57230948, на ПП "Еверест"; платіжні доручення щодо оплати за договором купівлі-продажу № 15/08/1 від 15.08.2018 року, а саме : № 405 від 16.08.2018 року, № 413 від 21.08.2018 року, № 2217 від 21.08.2018 року, № 423 від 27.08.2018 року.

Разом з цим, Позивачем не надано суду доказів щодо неправомірного перебування у власності ПП "Еверест" оспорюваних вагонів-цистерн № 50420561 та № 57230948.

Приписами ст. 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Стаття 387 ЦК України, передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року по справі №488/5027/14-ц, відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі N 6-140цс14, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі N 6-140цс14).

Згідно правових висновків, наведених у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 року у справі № 910/3496/17, віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правоморчностей.

Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речево-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Як вказувалося вище та встановлено судом, у позовній заяві № 02-63/247 від 09.02.2022 року, Позивачем стверджується, що визнання недійсним оспорюваного договору із відчуження вагонів-цистерн буде свідченням того, що майно вибуло із власності ТОВ "ТК "Урожай" поза волею останнього. Відтак, для повернення майна у ліквідаційну масу банкрута існує необхідність у його витребуванні у ПП "Еверест" на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Разом з тим, оскільки, Позивачем не надано суду оспорюваного договору № 01/07Ц від 01.07.2014 року та доказів на підтвердження його фіктивності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання цього договору недійсним, а також відсутність підстав для витребування оспорюваного майна у Відповідача-1 згідно п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України і визнання права власності та відповідне майно.

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Також, згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського від 01.07.2021 року у справі № 917/549/20, змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України від 20 вересня 2019 року № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким були внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України, зокрема змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів", викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Виходячи з наведеного Верховний Суд зазначив про те, що суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Оскільки, Позивачем не доведено належними, достатніми та допустимими доказами наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного договору недійсним, витребування оспорюваного майна та визнання права власності на відповідне майно, суд приходить до висновку про необґрунтованість і недоведеність заявлених позовних вимог, а тому відсутні правові підстави для задоволення таких вимог у цій справі.

Зважаючи на наведені приписи законодавства та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з мотивів наведених вище.

Щодо заявленої Відповідачем-1 у відзиві на позов заяви про застосування до позовних вимог строку позовної давності, суд зазначає таке.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

У постанові ВП ВС від 04.12.2018 року по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) сказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними:

"Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог".

Загальні положення застосування позовної давності також викладені у наступних постановах: №522/1029/18 (14-270цс19); №522/2110/15-ц (14-247 цс 18)/п.61; №522/2201/15-ц (14-179цс18) /п. 61/; №522/2202/15-ц(14-132цс18) /п.61/; №372/1036/15-ц (14-252цс18); № 904/10956/16 (12-90гс19); № 183/1617/16 (14-208 цс 18)/п.п.73/; №911/1437/17 (12-226гс18) /п.76/.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

З огляду на викладене та беручи до уваги, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог у цій справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування спливу позовної давності.

Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 7 021,00 грн, підлягають віднесенню на Позивача згідно вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 12, 73-79, 86, 232, 233, 236-238, 240-242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ :

1. Відмовити у задоволенні позову ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Демчана О.І. до ПП "Еверест" та до ТОВ "Агроальянс Груп", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача: АТ "Державний ощадний банк України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача: ТОВ "Альянсагро" про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на майно та визнання договору недійсним у справі № 902/672/16(902/1230/21), в межах справи № 902/672/16 про банкрутство ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай", повністю.

2. Копію рішення надіслати згідно переліку рекомендованим листом та на відомі суду адреси електронної пошти: арбітражного керуючого Демчана О.І. - ІНФОРМАЦІЯ_1 , АТ "Державний ощадний банк України" - contact-centre@oschadbank.ua; представника АТ "Банк Кредит Дніпро" - адвокату Левченку Ю.В. - ІНФОРМАЦІЯ_2

.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України повне рішення складено 27 жовтня 2022 р.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. 4 прим.:

1 - до справи;

2 - ПП "Еверест" (вул. Борисенка, 45, м. Чернігів, Чернігівська обл., 14037);

3 - ТОВ "Альянсагро" (вул. Михайлівська, 24/11-В, м. Київ, 01001);

4 - ТОВ "Агроальянс Груп" (вул. Федора Кричевського, 19, кім. 2, м. Київ, 03115).